"Через тіло я повертаю контроль над ситуацією". Як адаптивний спорт допомагає ветеранам віднайти себе й повернутися в соціум G

Адаптивний спорт для повернення самоконтролю й подолання депресивних станів

Про важливість спорту для процесу реабілітації, соціалізації й адаптації ветеранів говорять повсюдно. Утім, ідеться здебільшого про фізичний стан військовослужбовців, які повернулися із фронту. Але для повернення ветеранів до цивільного життя таке ж значення має і психологічний складник, переконана психологиня і психотерапевтка Ольга Семенова. 

На думку Семенової, спорт може стати способом віднайти себе.

"Якщо живеш – то варто пробувати! Однозначно варто пробувати! Далі буде цікавіше. Рух – це життя, і саме спорт запускає багато різноманітних психологічних процесів, дає багато психологічних можливостей. Тому що коли люди займаються спортом, вони все одно потрапляють у нове для себе середовище або оточення, знаходять нові контакти, нових побратимів і посестер за інтересами, включаються і тілесно, і психологічно. Узагалі, спортивна психологія є окремою галуззю, однак вона частково перетинається саме з реабілітаційним аспектом, реабілітаційною психологією", – каже Семенова.

Її підтримують інші фахівці й самі військові, які повернулися із фронту.

Зокрема, ветеран і психолог Олександр Чаморсов, який зараз очолює гарячу лінію кризової підтримки Українського ветеранського фонду, додає, що не просто так для подолання панічних атак радять щось зробити фізично. Можна виконати вправи, пробігтися чи зробити будь-що інше, що може продемонструвати людині, як навантажується її тіло, як реагують на рух її м'язи і як вона починає відчувати себе живою в цей момент.

"Зараз ми живемо у стані війни й у стані максимальної невизначеності. І, власне, інколи може здаватися, що втрачається контроль над ситуацією. А тому цей контроль варто повертати хоча б там, де це можливо. І саме спорт може бути інструментом повернення контролю тут і тепер. Наприклад, для мене достатньо просто зробити декілька відтискань від підлоги або просто постояти у планці для того, щоб мій емоційний стан змінився і я заспокоївся. Це говорить про те, що через тіло я повертаю контроль над ситуацією для себе, тобто через фізичну активність я можу впливати на свій психологічний стан", – пояснює Чаморсов.

Саме так, за його словами, впливає адаптивний спорт на ветеранів. Наприклад, коли йдеться про ветерана, який має інвалідність, то адаптивний спорт повертає йому відчуття контролю над тілом і над ситуацією – тобто те відчуття, яке людина могла втратити після ампутації або після важкого поранення, коли організм уже не функціонує так, як раніше. І саме адаптивний спорт дає можливість знову повернути собі свої опори.

"Можу засвідчити це на власному прикладі, тому що після поранення мої фізичні можливості теж дещо обмежені. Але я із задоволенням ходив у спортивний зал у ветеранському центрі (це було ще до повномасштабного вторгнення), там займався на тренажерах, робив те, що міг робити, і відчував при цьому радість і задоволення від руху, відчував приємне навантаження на м'язи, приємну втому після тренувань. До того ж я ходив у цей спортзал не сам, а зі своїми побратимами, а тому, крім занять спортом, мав ще й спілкування", – розповідає психолог.

Схожий досвід має й військовий Євген Омельчук. Після травм, які дістав на фронті, щоб правильно і якнайшвидше пройти процес реабілітації, він занурився в адаптивний спорт, котрий зараз став базою в його житті.

"Завдяки спорту я відчуваю себе по-справжньому живим, повноцінним, він дає впевненість у собі й робить твій характер твердим, як твої м'язи. Я відчуваю себе архітектором власного тіла й душі, тому що спорт допомагає мені долати психологічні проблеми, завдяки йому я віднайшов сенс іти далі. Жага до перемоги, жага до покращення результату не залишає мене. А це дає мені сили тренуватися знову і знову. Спорт витягнув мене з депресивного стану, подарував нових друзів, знайомих, нові місця, у яких мені вдалося побувати. Я отримав безмежний досвід, яким сьогодні хочу ділитися з усіма, у кого його ще немає", – каже Омельчук.

Спільнота, підтримка й мотивація. Як впливають на ветеранів командні види спорту

Однак чимало тих, кому такий досвід міг би допомогти, його, на жаль, не здобули, припускає Семенова. Почасти тому, що в суспільстві досі є певні стереотипи у сприйнятті понять "травма" чи "інвалідність".

"Вираз "адаптивний спорт" досі для багатьох є незрозумілим. Наше завдання – змінити це. Утім, це великий виклик, долаючи який, ми можемо наштовхнутися на великий спротив. Ми звикли, що спорт – це сфера високих досягнень. Правда ж? Це Олімпійські чи Паралімпійські ігри. Але це теж про змагання, про медалі тощо. Натомість психологічно-реабілітаційні проєкти не є елітними спортивними змаганнями. Вони не про те, щоб Україна приїхала й виграла якомога більше медалей. Тут закладені інші цінності. Наприклад, розширення власних можливостей і змога бути прикладом і рольовою моделлю для інших, повага й визнання, сміливість і командна робота", – пояснює експертка. 

Саме командна робота, на думку Чаморсова, є надважливим складником адаптивного спорту.

"Якщо ветерани тренуються групою, а потім ще й у складі однієї команди, то до спортивних досягнень додається також спілкування один з одним, тобто спілкування за принципом "рівний – рівному". Умовно кажучи, це дуже схоже на групи підтримки ветеранів та їхніх близьких. І, знову ж таки, я це знаю із власного досвіду. Бо коли я був сам на сам зі своїми проблемами після повернення з війни, мені було дуже важко із цим упоратися. І коли я вперше прийшов на групове заняття – зрозумів, що саме групова робота мені допомагає", – ділиться особистим психолог.

Ще одним компонентом успішної реабілітації через спорт, вважає Семенова, є системність. Тобто тренування чи участь у змаганнях не мають відбуватися за схемою "зробили й забули", вони мають стати вагомою частиною життя людини.

"Мотивація і психологічний комфорт – це коли ти знаєш, що тебе розуміють, що в тебе є спільнота – тренери, інші учасники, інші люди, які підтримають і допоможуть; що займатися спортом і шукати для цього можливості – це не щось таке ексклюзивне, а норма. І другий компонент – це ось, власне, ці можливості. Це доступні зали, простори, обладнання й види спорту, обирати які потрібно з огляду на травми. До прикладу, учасники з так званою політравмою часто потребують допомоги в підборі того виду спорту, який буде сприяти їхньому відновленню, а не шкодити здоров'ю", – каже психологиня.

"Спортивними перемогами все не обмежується". У чому цінність адаптивного ветеранського спорту 

Водночас завдання психологів і психотерапевтів, які працюють із військовими у процесі реабілітації, – доносити ветеранам, що адаптивний спорт – це насамперед про перемогу над собою й над своїми страхами, а не лише про медалі та перші місця. 

"Ми не заперечуємо, що спорт – це історія про змагання. І це природно – хотіти посісти призове місце. Однак перемогами все не обмежується. Бо в цій історії є значно більше важливих речей. Тобто ми не викреслюємо одне на противагу іншому. Ми розширюємо бачення. Кажемо: "Дивися, спробуй – і ти відчуєш, наскільки змінюється твоє життя". І після того як людина отримує чи не отримує медалі, усе тільки починається, а не завершується", – зазначає психологиня.

Ще одна перевага адаптивного спорту з погляду психологів – налагодження міжособистісних зв'язків. Спорт сприяє поліпшенню стосунків у колективі або сім'ї.  

"Спорт посилює здатність до саморегуляції. Тому що через фізичні вправи людина керує собою, своїм тілом. А командні види спорту розвивають ще й такі якості, як уміння знаходити контакт і спільну мову з іншими учасниками команди, уміння контролювати свою імпульсивність, керувати реактивністю, емоційністю, бажанням довести власну правоту й загостреним відчуттям справедливості, що допомагає адекватно проявляти ці якості, реагуючи на обставини. Я вважаю, що в підсумку це позитивно позначається також на особистих стосунках ветеранів, тому що спорт додає впевненості", – переконана Семенова. 

Утім, щоб зробити перші кроки в адаптивному спорті, ветерани насамперед потребують віри в себе і свої сили. Важливо, щоб суспільство було готове до повернення ветеранів із фронту в цивільне життя, підтримало й допомогло їм, зокрема, усвідомлювало, хто такі сучасні ветерани і які потреби вони мають. Бо для багатьох і дотепер слово "ветеран" асоціюється передусім з учасниками Другої світової війни. Натомість зараз серед ветеранів – і 19-річні хлопці, які повертаються із фронту й починають шукати своє призначення в новому житті. Для цього їм необхідна підтримка рідних і близьких людей, а також суспільства загалом, зазначають психологи.