"Я прав свій одяг у готельній раковині". Естонський депутат провів сім днів на велосипеді, щоб зібрати гроші для України
Депутат естонського парламенту (Рійгікогу) Крісто Енн Вага проїхав 1700 км на велосипеді з Таллінна до Києва на підтримку опору України російській агресії. 2 травня він прибув у Київ і після кількох днів зустрічей потягом вирушив назад. Йому 27 років, він колишній професійний велосипедист. В ексклюзивному інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Крісто Енн Вага розповів про те, як велоподорож допоможе Україні і як персонал готелів на його шляху реагував на втомленого депутата на велосипеді. А також про те, чому свою першу передвиборчу кампанію в Естонії він провів у Tinder.
– Якою була ідея вашого забігу і як технічно було організовано вашу подорож?
– Моя ідея полягала в тому, щоб провести збір коштів від Таллінна до Києва, здобути підтримку й зосередитися на допомозі Україні. Для цього потрібні неординарні речі. Отже, я мав зробити щось, що приверне увагу. І, безумовно, їзда на велосипеді привернула б увагу. Технічно це було досить просто. Я взяв велосипед із Таллінна і почав їхати. Це зайняло сім днів і приблизно 1700 км. Тобто понад 250 км на день я проїжджав велосипедом. Половину шляху я їхав сам, тому на велосипеді в мене були сумки з окремим одягом, додатковою їжею тощо. Такою була загальна картина моєї подорожі.
– Тобто всі ваші речі були в якійсь машині, яка їхала з вами?
– Перші два дні за мною їхала машина, але потім всі мої речі були зі мною. Взуття було в задній кишені, решта одягу – у сумках, прикріплених до велосипеда. Тож усе, що я мав, я постійно носив із собою. У такий спосіб я намагався показати, що я роблю це сам, без підтримки, тому що Україна також робить так багато для захисту демократії насправді й також дуже багато – самотужки. Тому що підтримка є, але не завжди, деякі країни досі вагаються надавати підтримку. Тому я хотів зробити це так, як це робить Україна, – це хоробрий шлях, найкращий шлях.
– Скільки ночівель у вас було під час цієї подорожі й де саме, у яких містах і країнах?
– Я проїхав шлях за сім днів, тож мав шість ночівель. Перша була в Ризі, друга – на півдні Литви, третя – у Польщі, четверта – у Хелмі, теж у Польщі. П'ята була в Рівному, уже в Україні. Шоста ніч була в Житомирі. Учора [2 травня] я приїхав у Київ і я залишуся тут до вечора суботи.
– Який вигляд це мало, коли ви просто приходили на рецепцію в якийсь готель із велосипедом і, можливо, трохи в не дуже чистому одязі? Як це було?
– Так, це було, особливо на рецепції готелів завжди так... [Вони питали] куди я їду або що я роблю. І я розповідав їм, і вони були дуже, дуже здивовані. А потім, перше, що я робив, – це прав свій велосипедний одяг у раковині, а потім багато їв. Тож для готелів це, безумовно, було дещо незвично.
– Вони вас підтримували? Що говорили в Польщі й країнах Балтії?
– Так, усі, з ким я розмовляв у країнах Балтії й Польщі, звичайно, підтримували мене й говорили, що нам потрібно більше допомагати Україні. І всі великі країни Європи мають більше допомагати Україні. Усі люди, яких я зустрічав, дуже підтримували Україну, підтримували мої цілі й були дуже вдячними за те, що я це робив.
– І ви зібрали приблизно €30 тис.?
– Так. Мета – €50 тис. Уже зібрано понад €30 тис. Я сподіваюся, що фінальну частину також буде зібрано протягом найближчих днів. Сподіваюся, що це станеться. Мета – отримати більше вантажівок і безпілотників для української армії, для 73-ї бригади, а також для спецпризначенців. Щоб вони могли бути ефективнішими на фронті й давати відсіч терористичній Росії.
– Які люди давали вам гроші? Як це було організовано?
– Я не знаю, хто давав мені гроші. Це анонімні донори. Я знаю, що вони є по всьому світу. Дехто з Естонії, але я знаю людей із Великобританії, Америки, Німеччини. Вони пожертвували на мою справу. Але я не знаю їх усіх особисто. Думаю, що на мою справу пожертвувало понад 200 людей. Я дуже вдячний їм усім. І це дуже потрібно для України зараз.
– Я знаю, що ви професійний спортсмен, професійний велосипедист. Як так сталося, що ви стали політиком? Ви хотіли щось змінити у своїй країні?
– Я був професійним велосипедистом до того, як прийшов у політику. І коли я ще був велосипедистом, я подумав, що хочу зробити щось більш значуще зі своїми "робочими" роками й залишити якусь спадщину. І я подумав, що в політиці я зможу принести зміни, які я хочу бачити в моїй країні й у всій Європі. Саме тому я пішов у політику. Я працював у міністерстві оборони до того, як став членом парламенту. І я був тут, в Україні, у квітні 2022 року. Київську область тільки-но звільнили від російських військ. Це означає, що все було ще дуже незагоєним. Я бачив усі ті жахливі речі, які росіяни тут зробили. Відтоді я подумав, що тепер я маю зробити все можливе на своєму політичному шляху, щоб допомогти Україні й принести мир у Європу. Ось чому я це роблю.
– А що зараз в Естонії говорять про війну в Україні? Чи світ втомився від війни й хоче її заморозити за будь-яку ціну?
– Я думаю, що, на жаль, у Європі лунають голоси, які вважають, що заморожування конфлікту – це рішення. Але я можу вас запевнити, що естонці так не думають. Ми знаємо, що це екзистенційне питання: що буде з Україною? І єдине рішення полягає в тому, щоб Україна повністю перемогла Росію на лінії фронту й повністю відкинула її війська. І це аргументація естонського розуміння питання. Це досить дивно, але все ж таки понад 90% естонців досі підтримують надання військової підтримки Україні. Це свідчить про те, що в Естонії дуже поширена думка про допомогу Україні в усьому суспільстві. Ми не втомилися, ми не можемо втомитися, тому що Україна не втомилася. І ми допомагатимемо вам настільки, наскільки зможемо самі, а також переконуватимемо наших союзників. І ми допомагатимемо вам до перемоги й після неї.
– Що ви думаєте про українську боротьбу з корупцією? Який вигляд вона має ззовні?
– Я розмовляв із багатьма українськими посадовцями, політиками тощо і бачу, що ви дуже багато зробили в боротьбі з корупцією і зміні законів, зміні менталітету. Ви, безумовно, уже готові стати державою Європейського союзу. Я думаю, що ви робите набагато більше для демократії й прозорості, ніж, власне, багато країн Європейського союзу. Тому я бачу, що це вже не така велика проблема в Україні. Я бачу, що вся Україна ставиться до цього дуже серйозно. Сподіваюся, що протягом найближчих кількох років це питання повністю зникне. І я знаю, що ви робите дуже хорошу роботу в цьому напрямі.
– Дякую за ваш оптимізм у цьому питанні. Ви намагаєтеся робити яскраві речі в політиці – із цим велопробігом, і раніше. Під час своєї передвиборчої кампанії ви додали Tinder у свою діяльність. Ви обіцяли виборцям зробити пляжний парк для побачень і розвивати велосипедну мережу в Таллінні. Ви виконуєте ці обіцянки?
– Так, я намагаюся робити речі з новою перспективою, мислити нестандартно, а щоб привернути увагу, потрібно зробити щось екстраординарне. Саме так я намагаюся робити політику. Але історія з Tinder була 2017 року, я тоді був набагато молодшим. І це були муніципальні вибори. Зараз ми щойно змінили уряд у столиці Естонії, Таллінні. І я думаю, що зараз ми виконуємо в Таллінні ті обіцянки, які я давав своїм виборцям 2017 року.
Але, бачите, Україна також дуже добре розуміє, що для того, щоб привернути увагу, потрібно робити дуже хорошу стратегічну комунікацію. А стратегічна комунікація не може бути нудною, якщо бути відвертим і чесним. Тож, якщо ви мислитимете нестандартно й робитимете речі по-новому, ви привернете до себе увагу, змусите більше людей говорити про ваші цілі, і, сподіваюся, тоді більше людей повірять у ваші цілі. Це також і моя стратегія.