"Кіборг" Костенко: Моїх знайомих катували. Брали військові телефони, які видають струм, одягали на вуха, на статеві органи й питали про партизанів і атовців
Після ураження у Білорусі літака А-50 наганяй від Путіна отримає багато хто, аж до керівництва ФСБ
– Добрий вечір, друзі. Дякую, що дивитеся. Мене звати Олексій Гомон. Ви, як завжди, на офіційному YouTube-каналі "Дмитрий Гордон". Роман Костенко сьогодні з нами – полковник Служби безпеки України, "кіборг", член парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, який нині воює у лавах Збройних сил. Пане Романе, дякую, що знайшли час. Вітаю вас. Слава Україні!
– Героям слава! Доброго дня.
– Атака на російський військовий літак у Білорусі, півтора десятка вибухів в окупованому Маріуполі. І, звісно, навіщо Кремль зосередив штурмову авіацію на нашому кордоні. Про все це будемо говорити вже за мить. Просто зараз прошу вас підписатися на YouTube-канали нашої медіаспільноти: "Дмитрий Гордон", "Алеся Бацман", "В гостях у Гордона" – щоб не пропустити нові інтерв’ю.
Пане Романе, ну, звісно, топтемою стали вибухи на білоруському аеродромі: постраждав російський військовий літак. Білоруські партизани нібито вже взяли на себе відповідальність. Однак є версія про те, що причетні українські спецслужби. Можете нашим глядачам пояснити, що там відбулося, за вашою інформацією?
– Ну, я думаю, що про це можуть конкретно пояснити тільки спеціальні служби або ті, хто брав безпосередню участь. Я думаю, що для нас важливо те, що ця важлива для України ціль – ціль, яка корегує ракетні удари по Україні, ціль, яка повністю може знімати інформацію щодо розташування наших, зокрема, засобів ППО – вона була знищена.
Це досить серйозна ціль. Цю ціль ми не можемо у повній мірі прирівняти, до прикладу, із крейсером "Москва", вона трошки нижче, але теж вона дуже висока за своєю значимістю. По-перше, що ми її знищили саме там, де вона є. Ми її дістали. І по-друге, що взагалі ми її знищили. Тому я скажу, що вона важлива. І я думаю, що офіційні заяви мають робити ті, хто мав до цього причетність. Або знову: не потрібно курити там, де не потрібно.
– Ну добре. Давайте хоча б гіпотетично розглянемо. Зараз існує дві версії, які розглядають аналітики і білоруська влада, наскільки я зрозумів. [Олександр] Лукашенко, [який вважає себе президентом Білорусі], збирав білоруських керівників. Тобто перша версія – це атака безпілотниками. Друга версія – це диверсія. Якщо говорити про атаку безпілотниками, чи показує це безсилля білоруської протиповітряної оборони? Або якщо це була диверсія, то це означає, що не така вже й сильна охорона таких серйозних військових об’єктів. Давайте просто спробуємо розглянути ці два варіанти.
– Ну, диверсія може бути дроном і з території Білорусі. Ми розуміємо, що дрони також бувають різні: з різною дальністю. Це могли зробити ті самі партизани і дроном. Попасти на сам об’єкт дуже складно. А от зараз можливості дронів дають можливість і того, й іншого. Скажімо, великий дрон, який може пролітати сотні кілометрів, що може нам розказати багато чого про засоби ППО Білорусі. Так само як і Російської Федерації, коли прилітали дрони і знищували їхні стратегічні ракетоносці. Так само і тут. Зокрема, якщо це був невеликий дрон, який використовували партизани, який зміг залетіти на стратегічний об’єкт, у місця, де базуються такого типу літаки.
Тому що якщо ми говоримо, там, про стратегічні ракетоносці, то їх усе одно багато в Російської Федерації – десятки. А такі літаки – вони дуже дорогі і їх не так багато. Їх кількість у штуках вимірюється буквально. Тому вони дуже сильно охороняються. І те, що він був вражений, частково знищений, – це говорить, що в них є проблеми. І їм потрібно задуматися.
– Тобто це суттєва втрата для окупантів? Поясніть простими словами нашим глядачам.
– Так, це дуже суттєва втрата. Це ті літаки, яких небагато, вони досить дорогі, обладнання на них дороге. І я думаю, що саме цей літак уже не зможе бути зроблений, відремонтований. Тому що ті системи, які на ньому стоять, – це системи, які Росія навряд чи зможе зараз сама виробити.
– Збирав, як я вже сказав, військових керівників Лукашенко після цього інциденту, виглядав стурбованим. Наскільки я розумію, тут уже пахне прочуханкою від шефа – [президента РФ Володимира] Путіна.
– Ну звичайно. Я думаю, що той аеродром, де базується російська техніка, – там, звичайно, є і росіяни, які її охороняють. Я думаю, більшість. І ФСБ, яка має цим займатися, зокрема здійснювати контррозвідувальний режим. І прочуханки від Путіна отримає багато хто, аж до керівництва Федеральної служби безпеки. Тому що це об’єкти, які мають стратегічне значення і які мають охоронятися на найвищому рівні. Це ще раз показало вразливість самої Білорусі, яка безпосередньо розповідає про те, що вони, там, будуть захищатися і їх армія спроможна, там, мало не вступити у війну з Україною. І інше – це те, що, дійсно, Російська Федерація сама не може захистити свої об’єкти.
Тут ми розуміємо, щоб це не стало причиною, скажімо, подальшого намагання Російської Федерації, скажімо, знищувати... Я вже говорив неодноразово: якщо ми візьмемо цей літак, то деякі експерти говорили про те, що це може бути спеціально зроблена диверсія, щоб звинуватити Україну, що диверсія зроблена на території Білорусі, щоб таким чином затягнути Білорусь у війну. Я скажу, що росіяни можуть це зробити. Ми пам’ятаємо, як вони багато робили подібного, зокрема підривали будинки зі своїми громадянами, щоб якось виправдати вторгнення військ у Чечню, наступну операцію у Чечні проводити. Але це не та ціль. Це дуже важлива ціль. Вони це зробили із цивільними. Не факт, що вони ще цього не зроблять. Ми маємо розуміти, що вони можуть зробити такий привід на території Білорусі. Громадяни Білорусі, попри те, що зараз їхнє керівництво є ворогами для України, – вони мають це розуміти. А така ціль – вона дуже важлива військова ціль. Вони б цього не робили для того, щоб спровокувати Білорусь до вступу у війну.
Росіяни по п’ять снарядів на секунду випускали, а після того, як попрацювали HIMARS, один снаряд на декілька хвилин – іноді до пів години – прилітав
– Щодо вибухів, "паління" на території військових об’єктів. Хочеться ще обговорити серію вибухів в окупованому Маріуполі. Можливо, тут ви зможете пояснити ситуацію. За даними нашої розвідки, близько півтора десятка вибухів пролунали в окупованому місті. Зачепило й військові склади, і склади паливні. Наскільки я розумію, так розміщуючи ці об’єкти, не очікували окупанти, що Україна зможе дотягнутися до них через певну відстань. Як тоді можна пояснити, що об’єкти були розміщені в зоні досяжності наших засобів ураження?
– Ну дивіться. Це така історія з HIMARS була. Чому вони стали такими ефективними на початку? Тому що росіяни теж приблизно виміряли дальності нашого озброєння, яке в нас було до цього, і навіть більше. Таке, що ми мали фугасне, – це, мабуть, "Точка-У", яка за своїми характеристиками... Скажімо, мало їх долітало до цілі. Тому що противник умів їх збивати, зокрема, засобами ППО, зокрема крейсер "Москва" мав можливості, коли прикривав, збивати ці балістичні ракети. Вони від них мали прикриття. Усе, що далі ми мали, – це, мабуть, максимально 60 км або й менше. І вони приблизно так свої склади розмістили. Якщо брати південь безпосередньо, то це була Каховка, Нова Каховка, де були їхні склади. І вони розуміли, що їм нічого не загрожує. Але ж ми розуміємо, що таке склади. Ми розуміємо, що не можна їх за один день знести або перенести на інший напрямок. Це тисячі тонн боєприпасів. І вони їх таким чином розміщали.
І коли в нас з’явилися HIMARS, вони просто не змогли... У нас уже була до цього інформація. Вони просто не змогли, не встигли їх перемістити в якесь інше місце. І таким чином, уся логістика росіян була знищена. Ми побачили навіть на полі бою, коли щільність вогню була дуже висока, смертельна, а потім, в один час, коли попрацювали HIMARS... Так, вони обстрілювали, не переставали цього робити, але щільність... Ми побачили, що якщо раніше, там, по п’ять снарядів на секунду прилітало, то після цього вже один снаряд на декілька хвилин – іноді, там, до пів години – прилітав. Тобто ми побачили, що в них сталися проблеми.
Так само і зараз. Були визначені цілі ще раніше, а коли з’явилося чим туди дістати, ми туди дістали. Чим дістали, не скажу.
– Розумію, добре. Давайте тоді в цьому контексті обговоримо, на що чекати окупантам і взагалі які можуть бути новини з фронту, коли нарешті до України дістануться ті самі обіцяні ракети більш дальньої дії. Якщо говорили про ці GLSDB, які б’ють на 150 км... Тобто треба окупантам, наскільки я розумію, готуватися вже зараз і відтягувати ті самі склади подалі геть?
– Так, склади, пункти управління. Звичайно що, чим більше ти маєш такої зброї, яка може дотягнутися на велику відстань, тим проблемніше для противника взагалі організовувати логістику, вести логістику, забезпечувати свої підрозділи, розміщувати свої пункти управління, на яких фактично замикається все управління військами на тому чи іншому напрямку. І розміщувати далі свою авіацію. Ми ж розуміємо, що таке ракети, що таке авіація. І можливість їх ураження залежить від швидкого їх виявлення. Якщо вони мають, як кажуть, можливість швидко піднятись з аеродромів, за хвилину долетіти до цілі, відстрілятися – і повернутися назад, реагування повинно бути дуже швидким, але не завжди є така можливість. Звичайно, коли ми їх відтягуємо, то коли вони злітають, ми їх бачимо. І ми можемо привести у бойову готовність свої засоби ППО. І таким чином ми не просто робимо так, щоб вони були на безпечній відстані, а для себе підвищуємо свої бойові можливості щодо ураження ворожих, зокрема літальних, апаратів.
Не можна сказати, що ми переможемо тільки ракетами на 150 км. Усе має бути комплексно
– Ну а наскільки ці ракети допоможуть нам у контрнаступі, який зараз планується, наскільки я розумію, Генеральним штабом Збройних сил?
– Усі говорять про контрнаступ... Скажімо так, якщо ми візьмемо будь-які абстрактні наступальні дії взагалі, то там проходить комплекс дій із їх забезпечення. Це перед початком контрнаступу, наприклад, дві армії з оборони намагаються, по-перше, вести розвідку передніх позицій, виявляти вогневі засоби на передньому краї, у другому ешелоні, у третьому ешелоні. Головне – це виявити. Тому що коли ти знаєш, де конкретно ти можеш спланувати своєму вогневому засобу, де конкретно наступати, у якому напрямку, щоб знищити... Тому ми маємо виявити. Потім свої сили і засоби таким чином розрахувати. Потім б’є артилерія на ураження цих вогневих засобів, ідуть танки також на прорив на ті напрямки, ідуть сапери, розміновують. І, звичайно, у цей час працює ППО, щоб прикривати війська під час наступу, і далекобійні ракети вражають виявлені цілі, паливно-мастильні матеріали, боєприпаси, пункти управління, щоб дезорієнтувати противника, знищити його управління. Тому що війська без управління – це хаос. Ну і знищити його логістику. І чим далі ми це будемо робити – на 150 км, – тим більше буде шансів на успіх цього контрнаступу.
Тому має бути все комплексно. Не можна сказати, що ми переможемо тільки ракетами на 150 км. Бо якщо не буде танків, то не буде ким наступати. Ну знищимо ми логістику, а наступати не зможемо – і противник її підтягне знову. Тому це має бути все комплексно. А маючи таку зброю, це ще один шанс, ще один інструмент у нас для того, щоб ми могли успішно повертати свої території.
– Пане Романе, ви зараз описали необхідну кількість засобів для гіпотетичної атаки. Та обіцяна техніка від Заходу, її кількість – коли вона дійде до України, її буде достатньо для отакої схеми, яку ви тільки-но описали?
– Ну дивіться: війна – це і математика. Не можна сказати "достатньо" або "недостатньо". Це треба брати... Ми можемо сказати: цього буде достатньо, наприклад, на запорізькому напрямку при умовах, що в нас буде, там, 300 танків, які зайдуть, а у противника 150. А зараз розвідка нам скаже, що противник, розуміючи, що ми будемо наступати на цьому напрямку, розуміючи, що в нас є 300 танків, перегнав туди 300 танків теж, які будуть діяти з оборони. А з оборони, ми розуміємо, коефіцієнт бойової ефективності танків підвищується, а наступаючих – знижується. І тут не можна сказати, достатньо чи не достатньо. Треба брати конкретний напрямок, треба брати конкретні розрахунки, брати бойову ефективність кожної зброї. Танк навіть просто на землі – в обороні – і танк в окопі мають різну бойову ефективність і різну ефективність для наступаючого. Тому це все теж вираховується. Над цим працюють наші військові. І коли зробляться ці розрахунки, можна сказати.
Я скажу так: це достатня кількість, щоб планувати якісь наступальні дії по звільненню наших територій. І, звичайно, для цього треба вибирати напрямки, де можна наступати з найменшими втратами.
– Щоб закрити цей блок питань, повертаючись до теми вибухів в окупованому Маріуполі, а також вибухів на військовому аеродромі у Білорусі, цікаво було б почути ваші думки як полковника СБУ, як члена комітету з розвідки. Можете розказати нашим глядачам про взаємодію українських спецслужб, сил оборони, якщо казати загально, із партизанами на окупованих територіях або навіть на території сусідньої Білорусі або Росії?
– Складне питання.
– Ну те, що можете сказати. Наскільки ця комунікація суттєва? Наскільки, дійсно, плануються якісь спільні спецоперації? Наскільки вони часто відбуваються? Можливо, ми не про все знаємо зі ЗМІ просто.
– Дивіться. Скажімо так, є поняття "партизан", є поняття "агент". У нас у Силах спеціальних операцій вони працюють із партизанами. У нас є рух опору, які конкретно працюють із нашими. Усе, що відбувається за кордоном, – це в більшості питання Головного управління розвідки і Служби безпеки України. Це завдання у першу чергу Головного управління розвідки. Хоча право проводити розвідувальні заходи ми надали своїм законом про розвідку і Службі безпеки України. Вона може теж проводити. У них є такі спроможності, вони цим займаються із людьми. Я не буду говорити... Ми можемо просто сказати, що в нас воюють білоруси за нашу країну. Тому вони приїхали сюди, і ми розуміємо... Дивлячись на це, ми також маємо розуміти, що і там є люди, які проти режиму і за Україну, які розуміють, що відбувається зараз у Білорусі. Тому це такі теми, знаєте – про партизанів, про агентів, – про які ми можемо говорити тільки те, що вони є, і наша розвідка, наша Служба безпеки з ними працює. Будь-яка конкретика, неправильно сказане слово – за цим стоять життя людей. Тому ми можемо говорити про те, що вони є, а вони мають підтверджувати, як ми бачили сьогодні, що вони є ефективними. І така взаємодія має бути максимум.
Ми вже маємо серйозні можливості ППО проти російських літаків. Це може бути серйозна битва, з якої Росія навряд чи вийде переможцем
– Погоджуюся. Хотілося б поговорити ще про заяву Головного управління розвідки про те, що Росія накопичила штурмову авіацію на кордоні з Україною. Як ви думаєте, задля якої операції її можуть використати? Та що ми можемо протиставити такій силі?
– Ну, я думаю, що вони її можуть використати в різних напрямах: як просто авіацію, яка робить авіаційний наліт... Але більш вірогідно вони можуть її використати для того, коли вони розраховують почати, там, широкомасштабний наступ. При цьому заліт на територію України і підтримка своїх військ під час наступу щодо знищення наших об’єктів критичної інфраструктури, військових об’єктів, намагатися створити хаос щодо нанесення ударів по цивільних, по містах. Тому для чого ще Росія може використати? Це як один із планів. Тому от декілька напрямів – я думаю, тут більше і не придумаєш. І ще також для відвернення уваги, я думаю, нашої ППО таким чином, не залітаючи на нашу територію.
Що ми можемо протиставити? Свою протиповітряну оборону. Наскільки я знаю, щодо військових цілей, військових літаків ми вже маємо серйозні спроможності щодо протиповітряної оборони. Ми це показуємо в боротьбі з ракетами крилатими. А ефективність у боротьбі з літаками цих засобів наших ППО ще вища, ніж по боротьбі з крилатими ракетами. Тому та кількість, яка в нас є і яка вже зараз надходить для того, щоб стати на озброєння, і навіть елементарні Stinger, "Ігли" і "Стріли", які є у військах... Я не скажу, що ми зіб’ємо всі літаки, але ми можемо нанести таке ураження їхній авіації, яке вони більше ніколи не відновлять. І вони це розуміють. Ми не будемо просто хлопчиками для биття. Це може бути серйозна битва, з якої Росія навряд чи вийде переможцем.
– Ви зараз воюєте на півдні. І Головне управління розвідки повідомляє, що окупанти відтягують свої сили з лівобережжя Херсонщини ближче до Криму. Там також повідомляється, що будуються фортифікаційні споруди, риються окопи. В оперативному командуванні "Південь" навіть пожартували, що "не знаємо, наскільки допоможуть ці окопи, але нехай вже, правильно, звикають до землі". Чи можете ви підтвердити те, що посилюється оборона Криму з боку окупантів, і те, що реально туди відтягуються сили, ніби готуючись до суттєвого якогось прориву Збройних сил України?
– Я висловлю свій погляд на те, що я бачу. Сьогодні я бачу, що там відбувається. Я думаю, що вони просто працюють по схемі. Вони бачать, що ми наносимо їм ураження, що ми виявляємо по передньому краю річки Дніпро їхні об’єкти і їх знищуємо. Вони розуміють, що вони несуть по факту втрати, не будучи у бойових діях, не маючи прямого зіткнення. Їм це і не потрібно. Просто ставити техніку вздовж Дніпра, щоб її вражали... Ми маємо такі можливості: артилерією, іншими засобами. Вони вже зрозуміли, вони вже це пройшли в нас тут, на Миколаївщині, коли ми їх знищували десятками щодня, а то й більше. Вони працюють за тактикою: вздовж річки ставлять свої спостережні пункти, замінували практично усе узбережжя: як воду, так і вихід з води. І за допомогою спостережних пунктів, за допомогою артилерійських коригувальників... Стоїть артилерія, з якої вони у будь-який момент готові нанести удар.
А оці частини і техніка... Не вся, звичайно. Ми бачимо, що техніка є. Але більша частина, яка є, – вона у будь-який момент готова на випадок, наприклад, нашого просування, як вони думають теоретично, підійти. Там є капоніри нариті для цієї техніки. Вийти на позиції і здійснювати оборону. Я думаю, для цього більше вони відвели свою техніку, а не для того, що вони хочуть піти з лівобережжя. Для того, щоб вони пішли, ми маємо їм допомогти.
– Ви самі родом із Херсона. Правильно?
– Ні, з області Херсонської.
– За даними Генштабу, напередодні майже 100 разів, якщо не помиляюся, обстрілювали обласний центр.
– Так. Я там щодня. І вчора був. Там постійно обстрілюють.
Моїх знайомих катували. Брали телефони військові, які видають електричний струм, одягали на вуха, на статеві органи і питали про партизанів й атовців
– Можете кілька речень тоді нашим глядачам розказати про те, дійсно, наскільки інтенсивність цих обстрілів постійна? Чи вона там збільшується, зменшується? Це просто терористичні удари чи б’ють по інфраструктурі цивільній, чи дійсно цілять кудись конкретно?
– Конкретно вони не цілять. Наприклад, "Градом" не можна нікуди конкретно поцілити. "Град" – це установка, яка б’є по площах. Тому просто вибирають пакет "Градів" – і 6 га, для прикладу, він землі накриває. Ви не можете якусь ціль вибрати. Це дійсно іде по жилих кварталах. Так само і артилерія. Те, що ми бачимо: вони просто виїжджають на позицію, там, машиною "Град"... Це дуже швидко робиться, і не завжди можна її піймати. Тому що навіть є нормативи наведення артилерійських знарядь для того, щоб їх знищити. Під’їхали, просто навелися у сторону міста, випустили туди, там, 40, 10, 20 ракет, розвернулися – і зразу поїхали. І так діють постійно. Так само авіація.
Просто так вийшло, що вони по Херсону дострілюють практично з будь-якої зброї. Тому можуть зі звичайних мінометів 120-мм теж попадати. Ну, можна і зі стрілецької зброї через Дніпро стріляти. Тому так склалися обставини, що вони досить близько і вони просто знищують місто, не дивлячись на те, що там цивільні, військових об’єктів там немає... І вони просто тероризують місцеве населення, убиваючи, завдаючи шкоди їхнім приміщенням, наносячи травми... Це от терористична тактика Російської Федерації.
– Я прекрасно вас розумію. Я сам родом із Харкова. І пам’ятаю, як ще до контрнаступу Збройних сил досяжність була навіть ворожої артилерії до міста і як це відбувалося цілими днями... Імовірно, у вас є знайомі або родичі, хто пережив російську окупацію на Херсонщині. Можете розказати нашим глядачам, як окупанти поводилися, коли були в місті? Можливо, щось особливо вразило в поведінці або якийсь випадок зможете пригадати.
– Та й у місті, і в селах. Знаєте, що мені подобається? Що херсонці не прогнулися під ними. Можливо, там були якісь одиниці. Наприклад, я знаю деякі села, де населення 200–300 людей. Максимум можуть показати пальцями на когось одного. І то – коли ти починаєш розбиратися, там більше, мабуть, виживання, ніж якась співпраця. А ми повинні чітко розділяти питання виживання і питання колабораціонізму. Це дуже важливо зараз. Тут питання в тому, що ворог захопив цю територію, і люди там залишалися без світла, без води, без зв’язку, не розуміючи взагалі, що буде далі.
Але було по-різному. Моїх знайомих катували безпосередньо. І якщо говорити... Просто приїздили, забирали. Як розповідали... Навіть такі речі не хочеться розповідати. Брали ці телефони, якщо ви знаєте, ТА-57, військові, – які за допомогою ручки накручувалися, які видають електричний струм, одягали на вуха, одягали на статеві органи... І таким чином ставили запитання щодо партизанів. Дехто не знав узагалі, що це таке. Щодо атовців, які там перебували. Просто взагалі щоб на свою сторону. Одного знайомого так катували, щоб він зателефонував своїй дружині, яка була на деокупованій території, щоб вона виявляла позиції військових і здавала, тому що вони його там закатують. Вона відразу звернулася до мене, звернулася до органів правоохоронних. І ми вже там це питання... Нам потрібно було врятувати і хлопця, щоб його там не закатували. І для цього потрібно було проводити оперативну гру в тому числі. Таких випадків було багато. Їх можна називати десятками.
– Чи вдалося, якщо не секрет, допомогти цьому хлопцеві?
– Так, так він живий, усе добре, усе нормально. Допомогло. Була оперативна гра, робили все, що можна було.
– Про оперативну гру можна розказати?
– Форми і методи – не можу. Просто, там, намагалися давати якусь іншу інформацію, щось робили, щоб вони вірили. Там був цілий процес.
– Розумію. От говорячи ще про південний напрямок... Під увагою кількох країн – кордон із невизнаним Придністров’ям. Сьогодні в оперативному командуванні "Південь" заявили те, що там зосереджена достатня кількість українських сил, щоб запобігти провокаціям з боку Росії. Нагадаю нашим глядачам, що російське міноборони стверджувало, що Україна взагалі нібито планує вторгнення на цю територію. Вони заявили, що удар по Придністров’ю буде ударом по Російській Федерації. Президент Володимир Зеленський із посиланням на Головне управління розвідки розповів президентці Молдови, що це Росія намагається зараз захопити владу в тому регіоні. Можете пояснити, навіщо Росії ця напруга саме на тій ділянці? Це просто розпорошування уваги, чи справді можемо побачити розгортання якихось воєнних дій на тому напрямку найближчим часом за підтримки сил окупантів?
– Дивіться. Росія каже, що удар по Придністров’ю – це удар по території Російської Федерації. І що? Ми готові битися з Російською Федерацією там, де ми зможемо. Якщо це потрібно буде робити на території Російської Федерації, ми будемо це робити на території Російської Федерації. Нам вибору не залишили.
Що стосується Придністров’я... Не знаю. Можливо, щось відчувають, щось знають. У них же розвідка теж працює. Я взагалі прихильник того, що, якщо нас попросять наші партнери, наші сусіди зруйнувати цей анклав російський, я думаю, що прийшов час уже повернути всі створені Російською Федерацією утворення, які вони в багатьох: і на Кавказі, і в Придністров’ї, і в нас на сході. По можливості повертати їх назад до їх країн, робити цілісний суверенітет і, скажімо, показувати Росії її місце. Я вважаю, ще раз кажу, що ми маємо, якщо нас попросить Республіка Молдова – наші сусіди, – щоб не мати росіян на кордоні в себе на західних кордонах, ми маємо допомогти Молдові повернути. Чи то дипломатичним способом, чи то військовим способом повернути владу Молдови на ці землі.
Що робити з контингентом? Я не знаю. У полон їх узяти. Я б навіть коридор їм на захід дав, сказав: "Можете через Молдову пройти в Румунію або ще кудись". Звичайно, про це вже треба думати. А можливо, росіяни щось знають. У мене такої інформації немає. Я підтримую це рішення, якщо воно буде.
Усі думають, що контрнаступ дорівнює перемозі. Ні. Його ще треба зробити успішним
– Хотілося б ще поговорити про тих, хто воює в лавах окупантів. Серед сил, які протистоять силам оборони на півдні. Можете так просто?.. Ну, не у відсотках, розумію, що це важко. У приціл снайпера не видно, чи то мобілізований, чи то кадировець, чи то вагнерівець. Утім, наскільки я розумію, мобілізованих росіян усе ще дуже багато. І на південному напрямку зокрема. Правильно?
– Я думаю, що на південному зокрема їх більше, ніж на східному та десь біля Запоріжжя. Тому що там, де йдуть активні бойові дії, вони якраз намагаються міняти військові частини. Тобто Росія перед вторгненням мала мільйонну армію. Ми знищили, за різними даними, хай більше ніж 100 тис. І вони мають можливість брати мобілізованих, відправляти їх на Далекий Схід або десь на кордон із Китаєм або ще кудись, а ті частини кадрові... Як би ми не хотіли, а кадрові є кадрові – вони краще підготовлені, вони більше служили в армії. Це не, там, місяць підготовки чи два. Це, дійсно, якийсь проміжок часу, за який люди вже ментально ставали військовими. Тому туди якраз вони намагаються... Там є й мобілізовані. Тому що несуть втрати, і їх туди направляють. Але є й кадрові.
Що стосується південного напрямку – тут є і кадрові також частини: десантні, морська піхота є, вони ближче до Криму стоять у резерві. Вони зазнали втрат – і вони на якийсь відсоток також мобілізованими укомплектовані. А також тут частини Росгвардії, мобілізовані, територіальної оборони... Вони, розуміючи, що це є складним напрямком для можливих активних дій, для форсування Дніпра, вони тут тримають, скажімо, не найбоєздатніші свої війська, які є.
Що стосується артилерії, танкових, механізованих – так, вони тут є. Але все ж таки найбоєздатніші підрозділи, як десантні, морської піхоти, – у більшій кількості вони їх намагаються перекидати на напрямки, де ведуться активні бойові дії. Тому що розуміють, що за рахунок них вони можуть досягати якогось успіху.
– Тобто незважаючи на плани, незважаючи на заяви Головного управління розвідки про те, що одним з імовірних сценаріїв контрнаступу, про який усі говорять, буде саме південний напрямок і намагання вбити клин між окупованим півостровом і материковою частиною, сказати, що суттєве нарощування сил на тому напрямку йде, – ви такого не помітили?
– Ні, дивіться. Я просто вам говорив тільки за конкретно херсонський напрямок. Сюди аж до, там, Нововоронцовки, до Нікополя. Що стосується південного напрямку саме лівобережжя... Це я про правобережжя. За лівобережжя, де вони... Тут активних дій немає, тому що є Дніпро. А по лівому березі, де йде зіткнення у районі Гуляйполя, Оріхового, – там ми бачимо накопичення. Після того як вони звідси вийшли, туди пішло накопичення. У тому числі і з кадрових військ. Усі десантні частини – вони були кадровими, вони були регулярними, які стояли тут, на правобережжі. Це більше ніж 30 тис. військ, багато техніки. Коли вони звідси вийшли, частина пішла на запорізький напрямок, а частина – на донецький напрямок. Тому там накопичення є. Я кажу: від Криму лівобережжя, Кінбурнська коса – оцей відрізок місцевості.
– Тобто таки дослухаються до інтерв’ю того ж генерала [начальника ГУР Міноборони Кирила] Буданова щодо ймовірності прориву на півдні окупанти?
– Я не думаю, що вони там дослухаються до Буданова. Просто будь-який військовий, який має мінімальну освіту, – та, я думаю, і цивільний, який розуміє взагалі перспективи, – він має бачити на карті, де найбільш вірогідні... Противник теж розуміє, що, якщо ми увіб'ємо клин і розіб’ємо їх на дві частини, для них це буде дуже погано.
Тому що всі думають: це контрнаступ – і все, перемога, тобто що контрнаступ дорівнює перемозі. Ні. Контрнаступ – по-перше, його ще треба зробити успішним. По-друге, це ще один крок для створення умов для подальшого знищення ворога. Тому що, якщо ми навіть увіб'ємо клин, у нас залишиться майже весь Донбас окупований і лівобережжя із Кримом окуповане. Ми склали умови для кращого звільнення, але звільнення ще буде попереду.
– Пане Романе, наостанок не можу не запитати. [Народний депутат від "Слуги народу", член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки] Федір Веніславський заявив про те, що завершилося службове розслідування діяльності попереднього голови СБУ Івана Баканова. Можете розказати взагалі, про що йшлося у розслідуванні? І, може, про якісь результати.
– Це коли до нас приходив Василь Васильович Малюк – голова Служби безпеки... Він тоді ще не був головою, а був виконувачем обов’язків. Ми йому поставили запитання зокрема, де перебуває Іван Баканов і що взагалі по розслідуванню. Це було на комітеті з питань нацбезпеки, оборони і розвідки. Він нам сказав. Я спитав: "Якесь розслідування проводили?" – "Так, проведено службове розслідування. Його результати є. Воно засекречене". А оскільки комітет був відкритий, а не закритий, ми більше запитань ставити не змогли. Я думаю, у перспективі... Там же яка процедура? Вони зробили розслідування. Якщо там виявили якісь порушення, мають його передати до ДБР. І ДБР має це вивчати. Про що йдеться в розслідуванні, у комітету даних немає.
– У вас є інформація про те, де зараз перебуває колишній голова Служби безпеки? В Україні чи?..
– В Україні. Ну, скажімо так... Коли в нас призначення було Малюка? Десь місяць назад. От коли було призначення в Раді, я думаю, кожен наш глядач може подивитися приблизно (Малюка призначили головою СБУ 7 лютого. – "ГОРДОН") – от на той момент він був в Україні.
– Дякую, пане Романе. Ще багато питань хотілося б обговорити. Будемо намагатися зробити це наступним разом, якщо знайдете для нас час. Дякую.
– Дякую.
– Роман Костенко – полковник Служби безпеки України, "кіборг", член парламентського комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки – був сьогодні з нами. Друзі, підпишіться на YouTube-канали "Дмитрий Гордон", "Алеся Бацман", "В гостях у Гордона", щоб не пропустити нові інтерв’ю. Пане Романе, дякую вам. Слава Україні. Дякую, що знайшли час.
– Дякую. Героям слава!