Коломойський: Для Росії, для Путіна Порошенко – найкращий варіант
У кого з кандидатів у президенти України реальні шанси виграти вибори в березні 2019 року, чому олігархи ніколи не домовляться грати за одними правилами і хто з них зараз контролює 30% ВВП і 50% валютних надходжень держави, чому у Петра Порошенка і Володимира Путіна лише публічно погані стосунки, для чого Петрові Олексійовичу знадобився воєнний стан і зіткнення у Керченській протоці, коли окуповані території повернуться до складу України і чому кредити МВФ хоч і не дають країні померти, але точно не дадуть одужати. Про це та багато іншого в авторській програмі "В гостях у Дмитра Гордона" розповів бізнесмен Ігор Коломойський. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
10-11 років нам було, зібрали пляшки на стадіоні. Якби батьки дізналися, вибухнув би великий скандал
– Ігорю Валерійовичу, я подивився, що вихідці з Дніпропетровська – величезна така плеяда: Кучма, Лазаренко, Тимошенко, Тігіпко, Пінчук, Червоненко, Боголюбов і ви. Яка компанія! Це що, якесь особливе місто було?
– Я думаю, випадкова вибірка. Почніть ще за Брежнєва.
– А Дніпропетровськ вашого дитинства яким вам запам'ятався?
– Важко сказати яким... Улюблене місто було.
– Чим займалися ваші батьки?
– Інженери!
– І мама, і тато?
– Так.
– Школа у вас була спеціалізована, математична?
– Ні, звичайна.
– Ви надії рано почали подавати?
– Ніколи не було такого: надії подавати. У нас у класі 40 осіб навчалося.
– А як розуміти той факт, що школярем вас нагородили знаком ЦК ВЛКСМ за відмінне навчання?
– Ну це суто формальності якісь. Ніхто про них і не пам'ятає. Я навіть не знаю, про яку грамоту ЦК ВЛКСМ ідеться. Може, всім давали наприкінці року, хто добре навчався? Тобто це не було чимось надзвичайним, звичайна рутина.
– Оскільки ви згадали Брежнєва, скажу: ви закінчили Дніпропетровський металургійний інститут імені Брежнєва...
– Ну йому з 82-го року надали це ім'я...
– ...після смерті Леоніда Ілліча. За фахом – інженер...
– Інженер-металург – так він називався.
– Ви ще пам'ятаєте щось з інститутського курсу?
– Звичайно. Спеціалізація у мене була "Теплотехніка та автоматизація металургійних печей".
– Приголомшливо! У дитинстві ви підприємливим були?
– Якоюсь мірою.
– У чому це виявлялося?
– Ми ж на вулиці росли. На вулиці непідприємливі не виживали.
– Свій перший гешефт ви пам'ятаєте?
– Ну, якщо це можна назвати гешефтом. Ми, років 10–11 нам було, після матчу зібрали пляшки на стадіоні – жили неподалік від "Метеора"! – а потім здали їх. Тобто вони ніч переночували в балці – в затишному місці. Тому що, якби батьки дізналися, вибухнув би великий скандал.
– Пристойна сім'я...
– Потім (ми навчалися у другу зміну) зранку розкопали ці пляшки, здали їх, на морозиво було.
– Ви пам'ятаєте, скільки тоді заробили?
– Ну, може, три-чотири рублі. Пляшок багато було – дві сумки.
– Це правда, що свої перші великі гроші ви заробили на збільшенні маленьких фотографій для колгоспників?
– Слово "великі" є відносним, а взагалі – так! Це була не державна зарплата.
– Ви спеціально кудись виїжджали?
– Так. І їздили по Україні, і в Північний Казахстан. У Кокчетавську губернію.
– У вас була спецтехніка якась?
– Звичайний фотоапарат. Для збільшення нічого іншого і не потрібно. Тих, хто не мав маленьких фотографій, можна було просто сфотографувати. Люди хотіли великий портрет на стіну.
– Самі додумалися до цього?
– Ні, ця побутова тема була всім відома.
– Скільки ви могли "підняти" на збільшенні?
– У Казахстані, я пам'ятаю, за місяць ми заробили приблизно 10 тисяч рублів.
– 10 тисяч рублів!.. Це який рік?
– 85-й.
– Машина "Волга" коштувала...
– ...тоді 20–25 тисяч, мабуть.
– Це з рук, а якщо за держціною?
– А за держціною не продавали.
– Але "Жигулі" реально було на 10 тисяч купити?
– Можна і дешевше. Тисяч за сім, за все.
Схема працювала так: продавали ширвжиток або оргтехніку за рублі, потім ці гроші переводили в готівку, конвертували, їх віддавали людям, які летіли в Сінгапур, Гонконг
– Ви пам'ятаєте, як зайнялися бізнесом і яким? Перший великий серйозний бізнес – що це було?
– Не можна сказати, що якимось бізнесом я зайнявся відразу серйозно. Починалося з фотографій, потім була історія з облспоживспілками – заготівля, це переросло в якийсь трейдинг, потім з'явилися комп'ютери, за ними – ширвжиток. І так одне за іншим. Потім постало питання конвертації. Для того щоб конвертувати і завозити імпорт, треба було зайнятися експортом.
– Щодо конвертації. 19 серпня 1991 року в Радянському Союзі почався путч ДКЧП. Для тих, хто, згідно із законом "Про кооперацію в СРСР", уже починав заробляти великі гроші, це означало кінець усьому. Ви в цей час опинилися в Москві?
– Ні, я в цей час опинився в Ялті, неподалік від Фороса. Вранці ми прокинулися і почули "Лебедине озеро"...
– І?..
– ...полетіли в Москву. Ні, спершу в Дніпропетровськ, а потім у Москву.
– Міняти рублі на долари?
– Ні. Їх міняли весь час – відбувалася постійна конвертація. Схема московська працювала так: продавали товари, ширвжиток або оргтехніку, за рублі, потім ці гроші переводили в готівку, конвертували, їх віддавали людям, які летіли в Сінгапур, Гонконг...
– ...і знову привозили техніку...
– Нову партію знову продавали за безготівковим розрахунком за рублі, які знову переводили в готівку... Слово "обнал" сьогодні звучить із таким напівкримінальним нальотом, але тоді це була абсолютно легальна схема. Тобто з каси підприємства забирали гроші, які вирушали, скажімо так, на конвертацію на якийсь Комсомольський проспект у Москві. І звідти вже люди везли їх у Сінгапур і купували там техніку.
– Скільки відсотків схема давала накрутки, прибутку?
– По-різному було. На комп'ютерах, якщо взяти 91-й рік, майже не заробляли: 10–12% – уже добре. Там конкуренція була висока. На ширвжитку – багато, на оргтехніці – багато. Ситуація весь час змінювалася.
– Поряд із такими розумними хлопцями відразу з'являвся рекет. Ви пам'ятаєте, як рекетири до вас приїхали вперше?
– Узагалі не приходили.
– Та ви що!
– Узагалі, у нас не було такої проблеми. Ніколи.
– Як вам це вдалося?
– Ну просто не було, не сталося. Ми ж не стояли з оголошеннями: "Громадяни рекетири, запрошуємо вас до себе!" (Сміється).
– Добре. Покійний засновник найбільшої фінансової піраміди МММ Сергій Мавроді сказав мені: "До мене рекет не приходив". Я його запитав: "А вас охороняли?" Він каже: "Так. Група "Альфа" цілодобово". Вас теж хтось охороняв?
– Ні, група "Альфа" нас не охороняла. Перша охорона у нас з'явилася, здається, 98-го року. До цього нічого такого не було.
– Павло Іванович Лазаренко, який, кажуть, із будь-якого бізнесу 70% забирав собі, вас рекетував?
– Ні, взагалі не було такого.
– І розмови не було?
– Розмови були різні, але ніколи про те, що ми маємо чимось поділитися. І 70% – це вже, як на мене, перебільшення. Я чув "50 на 50" – коли вони працювали...
– Ну, 50 за щастя...
– Ні. У нас була звичайна робота, пов'язана... Ми ж не займалися нічим кримінальним...
– Ви не були на видноті, напевно...
– Так, ми не висовувалися. А якщо говорити про Лазаренка, то у нас була велика компанія, банк – тобто легалізований, легальне підприємництво. І жодних особливих преференцій нам із цієї справи не давали. Якщо і був якийсь бізнес, то це одноразові угоди. Він із нами працював, у нього були наближені бізнесмени: [Олексій] Дитятковський, здається, ще кілька людей... Вони до нас приходили, пропонували якісь бізнесові схеми. Якщо ми на них погоджувалися, то вони собі заробіток закладали, а ми – собі. Усе було цивільно, без будь-якого тиску.
– Я просто для себе зробив висновок: якщо не Лазаренко вас рекетував, тоді ви рекетували Лазаренка...
– Та не було цього! Це все [байки]...
По-справжньому багата людина – вона вже не знає, скільки у неї грошей
– Я жартую. Остап Бендер у книзі "Капіталістичні акули", яку він надіслав Корейку, синім олівцем підкреслив фразу: "Усі великі сучасні статки нажито найбезчеснішим способом". А як ви зробили свій перший мільйон доларів?
– Не було такого, щоб ми сиділи і працювали над златом і рахували ці десятки, сотні, тисячі або мільйони. Воно якось саме собою зароблялося і зароблялося.
– Ви – син пристойних батьків із гарної дніпропетровської сім'ї, який мав стати інженером...
– Не мав, а став інженером... Я п'ять років після інституту за розподілом працював. Офіційно звільнився з держпідприємства 90-го року.
– Пам'ятаєте свої емоції, коли ви, порядний дніпропетровський інженер, раптом відчули себе багатою людиною?
– Ну я заробляв гроші завжди. Ось коли заробив у Казахстані 10 тисяч рублів, ці відчуття я ще пам'ятаю...
– Які?
– Це гордість за самого себе.
– Ви зрозуміли, що можете?
– Не було такого. У мене не було комплексу неповноцінності. Я не страждав, що не можу... Просто завжди треба опинитися в потрібному місці в потрібний час.
– Ви якось сказали: "Чим ми займаємося? Тиражуванням грошових знаків". Ви багата людина сьогодні?
– У принципі, так. За загальними мірками – так. Є два погляди на це: як ти сам сприймаєш себе і як тебе сприймає оточення. Щодо оточення мені все одно – я про це не думаю. А всередині в мене все гаразд, добре почуваюся. Fine! (англ. чудово. – "ГОРДОН").