Лукашенко закінчить або кулею, або втечею. Інших варіантів тут немає – Фельштинський в інтерв'ю Gazeta Polska
В інтерв'ю Gazeta Polska американо-російський історик Юрій Фельштинський розповів, як позиція США і Євросоюзу впливає на розвиток ситуації в Білорусі, чому зараз велика ймовірність приєднання республіки до Росії і як повторні вибори можуть урятувати життя президенту Олександрові Лукашенку. Видання "ГОРДОН" публікує повну версію інтерв'ю.
Трамп – на боці Лукашенка. А Європа без Америки для Лукашенка значно менша сила, ніж Путін, який спирається на мовчазну підтримку Трампа в білоруському питанні
– Як ви оцінюєте історичне значення того, що відбувається в Білорусі?
– Я думаю, що для всіх нас, хто дивиться на те, що відбувається ззовні, події в Білорусі – велика несподіванка. Напевно ті, хто всі ці роки перебував в опозиції до [президента Олександра] Лукашенка і відкрито з ним боровся, зі мною не погодяться і скажуть, що цей вибух давно всі вони очікували і, навпаки, він стався з великою затримкою в часі. І вони матимуть рацію в такому твердженні. Я зараз дещо про інше хочу сказати.
Востаннє перед нашими очима в Європі народ за свободу боровся 2014 року в Україні. І переміг. Втративши Крим, втративши реально контроль над Донбасом – проте переміг, відстояв державність, відстояв свободу, всім продемонстрував, що є частиною вільної Європи – "Західної Європи". І [президент РФ Володимир] Путін забуксував. Минуло вже шість років відтоді, як він почав війну з Україною, і він нікуди не зміг просунутися.
І це на тлі того, що практично в усіх європейських країнах сьогодні голову піднімають націоналісти. Я не хочу сказати, що вони захоплюють чільні позиції. Це поки не так. Але сьогодні загроза націоналізму, безумовно, і сильніша, ніж учора, і помітніша, ніж учора, оскільки всі ці сили намагаються зробити себе легітимними і заявляють про себе відкрито, нічого не боячись. Ле Пенн у Франції, Сальвіні в Італії, Стівен Беннон, який об'єднує ультраправих по всій Європі...
Це не випадковість, це тенденція, на яку ми змушені зважати. Це сьогоднішня реальність, у яку активно втручається Путін, використовуючи сучасні пропагандистські інструменти й технології, насамперед телебачення та інтернет, фінансуючи потрібних йому іноемних політиків, партії й течії, роблячи їх у такий спосіб пропутінськими і проросійськими. Тож сьогодні в Лукашенка в Європі більше союзників, ніж у попередні роки. І ми бачимо, що не всі політики, навіть у ЄС, готові його засудити і застерегти Путіна від агресивних кроків щодо Білорусі.
Білорусь зараз, на жаль, в унікально безвихідній ситуації. Як Польща 1939 року перед німецько-радянським вторгненням. У НАТО Білорусь увійти не встигла, та й не було такого завдання у Лукашенка ніколи. У підсумку Білорусь не просто не захищена (як країни Балтії та Польща), а через цілий каскад формальних договорів із Росією, підписаних Лукашенком, давно здала свою незалежність на милість Путіна. Зокрема, російські війська за договором мають право захищати територіальну цілісність Білорусі, а оскільки трактування того, що становить загрозу для країни, а що ні, – прерогатива Москви, Путін має право ввести війська в Білорусь у будь-який зручний для нього момент.
Водночас чекати милості від Путіна, тобто вважати, що він не скористається цим правом, мені здається, утопія. Як закоренілий кадебіст, він фізично не здатний на милість. Він здатний тільки на хитрість і підлість, зокрема й у міжнародній політиці. Це те, чого його все життя вчили у КДБ. Він уже поговорив із Меркель. Він уже поговорив із Макроном. І пояснив їм, що Білорусь – частина Російської Федерації, що білоруського народу не існує і не було ніколи на карті держави Білорусь, поки не сталася «найбільша катастрофа 1991 року", наслідки якої він, Путін, вважає своїм обов'язком ліквідувати. Усе, що він міг почути у відповідь від Меркель і Макрона, це знайоме йому слово "санкції". Але це слово його вже не лякає.
І звичайно, дуже важливо, що все це відбувається на тлі повного самоусунення Америки з європейських справ. Принаймні від американського президента ми не чуємо критики щодо Лукашенка. І це не випадково. Лукашенко, як президент, який бореться зі своїм народом за право залишитися при владі за будь-яку ціну, – це ідеал Дональда Трампа. І це ще одна причина, через яку білоруський народ сьогодні перебуває у вкрай важкому і небезпечному становищі: його нікому захистити. Трамп – на боці Лукашенка. А Європа без Америки для Лукашенка значно менша сила, ніж Путін, який спирається на мовчазну підтримку Трампа в білоруському питанні.
Те, що народ не хоче мати Лукашенка президентом і вимагає "змін", усі вже знають, Лукашенко також. Чи є якісь сили в Білорусі (крім народу), які цих змін вимагають, мені невідомо.
Зрозуміло, що Лукашенко закінчить або кулею, або втечею. Інших варіантів тут немає. Але яку ціну за це доведеться заплатити білоруському народові та Білорусі і чи зуміють вони відстояти свою незалежність від Путіна й Росії – на це запитання відповісти дуже складно.
Білорусь сьогодні беззахисна, і, оскільки Путін знає, що стан беззахисності може закінчитися, наприклад, із приходом у Білий дім нової адміністрації, ми входимо в дуже небезпечний період
– Після окупації Росією українського Криму 2014 року у своїх інтерв'ю ви згадували про те, що наступною Кремль може захопити Білорусь? Це може статися зараз?
– Ризик того, що це може статися зараз, дуже великий. Росія давно заграє з Лукашенком і обмусолює ідею Союзної держави, під якою практично мають на увазі банальне приєднання Білорусі. Якби не український Майдан, Путін давно б уже захопив Білорусь. Але через революцію в Україні йому довелося розпочати війну на зовсім іншому фронті, і Білорусь відійшла на другий план, тим більше що, на його думку, Білорусь "нікуди дітися не може".
Як людина параноїдальна, Путін боїться двох міжнародних інститутів: НАТО і Євросоюзу. Тому його стратегічне завдання – розвалити і перший, і другий. Він у цьому напрямі наполегливо працює. Щодо Лукашенка в нього є впевненість, що той ні в НАТО не поткнеться, ні в Євросоюз. Та його і не приймуть ні в ЄС, ні в НАТО. Але будь-який новий уряд Білорусі, зокрема уряд Світлани Тихановської, питання про вступ до Євросоюзу, зрозуміло, розглядатиме. Саме в Євросоюз, а не в НАТО, звичайно ж.
Повторю, основна наша проблема, якщо говорити про європейську безпеку, в тому, що Білорусь сьогодні беззахисна, і, оскільки Путін знає, що стан беззахисності може закінчитися, наприклад, із приходом у Білий дім нової адміністрації (якщо це станеться), ми входимо в дуже небезпечний період, тим більше що історично серпень – вересень агресор часто обирав для початку воєнних дій у Європі.
Подивившись на карту Європи, зрозуміло, що стратегічно приєднання Білорусі до Російської Федерації драматично змінює розстановку сил і створює безпосередню загрозу російського вторгнення насамперед у країни Балтії, які раніше, як і Білорусь, були частиною Радянського Союзу.
За наявності противника НАТО Трампа в Білому домі членство в НАТО може країни Балтії від агресії не врятувати. Тим більше що в Путіна в запасі є ще одна невикористана ядерна зброя, тільки не у вигляді атомних бомб, а у формі російських атомних електростанцій, які він наполегливо й уперто закладає в європейських країнах, як бомби уповільненої дії, оскільки обслуговує ці станції та керує ними реально Росія.
– Як ви оцінюєте постать Світлани Тихановської як імовірного майбутнього лідера Білорусі? У чому її слабкі та сильні сторони. Чи можна вже зараз сказати, наскільки Росія могла б впливати на її дії в майбутньому на посаді білоруського лідера?
– Можливо, я помиляюся, тому що дивлюся на події з боку, а не зсередини, і востаннє я був Мінську 1999 року, але мені здається, що в Білорусі цього разу було протестне голосування, тобто голосували не так за Тихановську, як проти Лукашенка. Це часте і природне явище у країнах, де президент непопулярний. У нас в Америці, наприклад, цього разу теж буде протестне голосування, тобто виборець голосуватиме не так за Байдена, як проти Трампа (інша річ, що співвідношення цих "за" і "проти" однаково незрозуміле наразі).
Тож, якщо Тихановська зуміє здолати Лукашенка і зайняти президентське крісло, це і виявиться її найголовнішою сильною стороною. Оскільки інші в сутичці з Лукашенком усі ці роки зазнавали поразки. Чи зможе і чи буде Путін впливати на політику і дії майбутнього президента Білорусі? Безумовно. Безумовно, буде, безумовно, зможе. Як – залежить від дипломатичного хисту, але не щодо Путіна, бо дипломатією його не візьмеш, а щодо Євросоюзу. Євросоюз для Білорусі сьогодні – єдиний рівень захисту від російської агресії та анексії. У Польщі, наприклад, є три рівні захисту: НАТО, Євросоюз і сама Польща. У Білорусі, крім волелюбного народу, реальних захисників зараз немає.
Найм'якший для Лукашенка варіант, і найправильніший у нинішній ситуації, – оголошення про повторні нові виборів. Якщо він "знову програє", йому доведеться все-таки піти, але принаймні він залишиться живим
– На думку російського соціолога і публіциста Ігоря Ейдмана, Білорусі не пощастило з Лукашенком, і якби не він, то країна могла б сьогодні бути на рівні Латвії або Литви. Ви згодні із цією думкою? Чи був в історії момент, коли можна ще було не пустити Лукашенка до влади? І чому саме він зумів утриматися на чолі Білорусі стільки років? У чому його "секрет"?
– Звичайно, Білорусі не пощастило. Білорусь за Лукашенка застигла в часі. Спочатку багатьом це подобалося, особливо комуністам, зокрема і російським. Ситуація була замороженою, але стабільною. Але й Лукашенко застиг у часі, щойно став президентом і з президента поступово переріс у тирана. Диктатори рано чи пізно йдуть. Або самі йдуть, або їх змітають.
Зараз настала черга Лукашенка йти. Якби він був людиною мудрою, він знайшов би спосіб піти якийсь час назад, спокійно і навіть гідно. На жаль, він цей момент гідної відставки давно пропустив і упустив. У цьому завжди проблема з диктаторами. Вони перестають відчувати реальність. Короткий історичний строк свого перебування при владі вони сприймають як вічність. Тирану за це часто доводиться платити головою. Країна платить за це революцією, що часто обходиться дорого.
У нас є приклади авторитарних керівників у нинішній Європі: Віктор Орбан, Мілош Земан... Але вони все-таки існують у межах Євросоюзу. Окремо стоїть Путін, але він хоча б представляє інститут ФСБ, який захопив владу в Росії, і на цей інститут спирається. Кого представляє Лукашенко і на що він спирається, крім білоруського КДБ, зрозуміти неможливо, тому що нікого він не представляє. А опертя на місцевий КДБ може виявитися недостатньо, тому що сам Лукашенко – не з КДБ. Не КДБ привів його до влади. Він не як Путін у Росії. Він одинак-диктатор.
Мені здається, що в сучасній Європі, навіть із поправкою на пандемію, диктаторський режим у невеликій європейській державі Білорусі з Лукашенком на чолі після нахабно сфальсифікованих виборів, навіть за наявності Путіна по сусідству, буде нежиттєздатним. Теоретично є три варіанти: в Білорусі перемагає демократія на чолі з Тихановською; в Білорусі при владі залишається Лукашенко; Білорусь захоплює Путін. На жаль, останнє може статися і в першому випадку, і в другому.
– Що може стати переломним моментом у білоруському внутрішньому конфлікті?
– Капітуляція Лукашенка або введення російських військ. Але перше може привести до другого. Найм'якший для Лукашенка варіант, і найправильніший у нинішній ситуації, – оголошення повторних нових виборів. Якщо він "знову програє", йому доведеться все-таки піти, але принаймні він залишиться живим (якщо перед ним стоїть таке завдання). Якщо він "знову переможе", ми повернемося в дежавю, у те, що вже було, у сьогодення.