Мещеряк: Путін перед виборами в Україні може просунути свої війська або повернути частину території. На підтримку одного з кандидатів G

Два роки тому, у березні 2016-го, відповідно до постанови Національного банку України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб почав процедуру ліквідації "Українського інноваційного банку" – першого комерційного банку на території колишньої Української РСР, створеного в січні 1989 року. Причому дозвіл на створення "Укрінбанку" видавав у Москві тодішній голова президії Верховної Ради СРСР Михайло Горбачов.

Через майже 27 років після створення банк визнали неплатоспроможним. Процедура ліквідації завершилася в березні 2018-го. Згідно з даними НБУ станом на жовтень 2015-го, за розміром загальних активів "Укрінбанк" посідав 27-ме місце (5,832 млрд грн) серед 123 наявних у країні банків.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" колишній голова правління "Укрінбанку", який обіймав цей пост майже вісім років, Сергій Мещеряк заявив, що банк захопили за допомогою рейдерства українські високопосадовці. За словами Мещеряка, після того як він відмовився прокручувати через фінустанову сумнівні схеми виведення коштів на офшори, проти нього порушили кілька кримінальних справ і змусили покинути Україну.

Довідка "ГОРДОН". Сергій Мещеряк, 52 роки, дипломат, юрист-міжнародник, кандидат юридичних наук, член правління Асоціації дипломатів України та Асоціації міжнародного права. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет міжнародних відносин і міжнародного права. У 1991-му навчався у британському Інституті міжнародних відносин університету міста Лідс, у 1995–1996 рр. – у Школі права Колумбійського університету США.

У 1990–1996 рр. працював у Міністерстві закордонних справ України, пізніше два роки очолював управління економічної безпеки РНБО. У 1998–2002 рр. був заступником голови правління державного "Українського банку експорту та імпорту". До 2010-го очолював правління "Укрінбанку". У вересні 2011-го, після порушення кримінальних справ, покинув Україну, зараз працює у США.

– Ви покинули Україну понад сім років тому, але тільки зараз наважилися вийти на публічний простір. Чому?

– Чекав, що проти мене припинять незаконні переслідування і закриють кримінальні справи, сфабриковані за вказівкою колишнього генпрокурора Пшонки. Думав, це швидко відбудеться у 2014-му, після Революції гідності. Коли зрозумів, що віддаляється перспектива, вирішив не чекати і вийти у ЗМІ.

– Навіщо?

– Основне завдання – донести до суспільства усе, що зі мною сталося. Моя ситуація показова у плані розуміння, що таке корупційна система, індустрія з фальсифікації кримінальних справ і які уроки має засвоїти суспільство, щоб повторення таких ситуацій стало неможливим.

– У 2011-му вас обвинуватили за трьома статтями Кримінального кодексу: привласнення і розтрата майна в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, та підроблення. Загрожувало до 12 років позбавлення волі. На якій стадії зараз кримінальне провадження?

– Усі ці роки прокурори і замовники мого незаконного переслідування, які стоять за їхніми спинами, робили все можливе, щоб справ не припиняли. Під час фабрикування кримінальних справ вигадували обставини, яких не існувало. Але у 2018-му Генпрокуратура ухвалила постанову про закриття всіх кримінальних проваджень проти мене.

– Із яким формулюванням?

– У зв'язку з відсутністю складу злочину. Обставини настільки очевидні, що справи мали закрити не у 2018-му, а на чотири роки раніше, у 2014-му, після втечі Януковича.

На офіційному сайті МВС України Сергія Мещеряка досі вказано у розділі "Особи, які переховуються від органів влади". У рядку "Дата зникнення" вказано листопад 2011-го, у рядку "Запобіжний захід" ідеться про примусовий привід згідно з рішенням суду. Скрін: mvs.gov.ua

– Справу закрили остаточно чи можуть відновити у будь-який момент?

– Особи, які систематично грабували бюджет України й отримали завдяки цьому величезний ресурс, не втратили свого впливу, а отже, можуть замовити будь-яку кримінальну справу. Як казав один із учасників мого незаконного переслідування, колишній слідчий і екс-заступник голови СБУ Микола Герасименко: "Була б людина, а справу я завжди складу".

– В оригіналі фраза звучить "был бы человек, а статья найдется", її автор точно не Герасименко.

– У будь-якому разі це кредо і моїх переслідувачів. Герасименко, до речі, став акціонером "Укрінбанку" разом із групою осіб, які захопили банк у рейдерський спосіб.

– Як ви покинули Україну, якщо перебували під слідством?

– Знайомі із посиланням на свої джерела у прокуратурі передали, що замовники справи незадоволені, що після незаконного арешту я вийшов на волю за рішенням суду, отже, прокуратура не виконала замовлення повністю. Почали фабрикування серії нових кримінальних справ, щоб остаточно засадити мене за ґрати. У вересні 2011-го я виїхав з України.

– Але як перетнули кордон, якщо ваш паспорт вилучили слідчі органи?

– У зв'язку з тим, що мої опоненти... Ні, не так. У зв'язку з тим, що члени організованого злочинного угруповання досі зберегли серйозний уплив в Україні, не хотів би повідомляти подробиць.

– А де перебували останні сім років можете повідомити?

– Зараз перебуваю під захистом уряду США. Я надав американським правоохоронним органам усі документи моєї "кримінальної справи". Вони все розглянули й визнали, що справа проти мене в Україні є замовною і сфабрикованою.

– Перейдімо до подій, які ви називаєте рейдерським захопленням "Українського інноваційного банку". Чому обрали саме ваш банк?

– Я прийшов в "Укрінбанк" у 2002 році з посади заступника голови державного "Укрексімбанку", побачивши, що банк перспективний із погляду розвитку і залучення західних інвестицій, була гарна команда і потенціал зростання.

Ми з акціонерами відразу досягли консенсусу, що будуємо і розвиваємо банк винятково згідно із законодавством: прозора, бездоганна фінансова установа, що відповідає всім західним стандартам. Це рідкість, коли навіть на шкоду прибутковості діяльність банку вибудовують відповідно саме до західних стандартів. Починаючи від зарплат, закінчуючи податками – усе було зовсім білим і прозорим. Банк узагалі не займався операціями, які могли навіть приблизно тлумачити як сумнівні.

– То коли й у зв'язку із чим почалася атака на банк?

– У 2006–2008 роках до банку почали виявляти активний інтерес західні інвестори і фінансові установи щодо купівлі. До того часу капіталізація "Укрінбанку" зросла в 10 разів і становила приблизно $200 млн, розширилася мережа установ, відчутно збільшився кредитний портфель.

На початку "Укрінбанк" хотів придбати один із шести найбільших банків світу – французький BNP Paribas, після цього було ще кілька пропозицій від західних інвестиційних фондів. Урешті-решт з'явився покупець – найбільший ізраїльський банк Bank Hapoalim, контрольний пакет акцій якого належав громадянам США.

Ізраїльтяни провели у нас аудит, у якому брали участь світові аудиторські компанії, американські юридичні інвестиційні фірми та внутрішній аудит банку Hapoalim. Усі визнали роботу "Укрінбанку" бездоганною й уклали контракт про купівлю банку.

"Укрінбанк" – перший комерційний банк на території України, створений 24 січня 1989 року. Дозвіл на створення дав тодішній голова президії Верховної Ради СРСР Михайло Горбачов. Через 27 років, у березні 2016-го, банк ліквідували. Фото: Все об Укринбанке / Facebook

– Ви очолювали правління "Укрінбанку" майже вісім років, із 2002-го до 2010-го. Влада намагалася поставити вам "смотрящого"?

– До 2009 року таких спроб не було. Коли "Укрінбанком" зацікавився Bank Hapoalim, він протягом трьох років контролював нашу діяльність, витрати всіх грошових коштів і всі рішення щодо видавання кредитів. У банку постійно перебувало три–чотири представники Bank Hapoalim, які готували "Укрінбанк" до продажу відповідно до жорстких західних стандартів.

Крім того, мене запросили в Ізраїль, я пройшов співбесіду в Банку Ізраїлю (центральному банку держави), зі мною уклали контракт, що протягом наступних п'яти років після продажу "Укрінбанку" я залишуся головою правління. Рейдерське захоплення з боку українських посадовців почалося у 2009 році.

– Із цього місця докладно і з прізвищами, будь ласка.

– Видавання дозволу на купівлю банку завжди було промислом Нацбанку України. Для того щоб в країну зайшли інвестиції, НБУ має видати західному банку стандартний документ: дозволяємо купівлю, ми перевірили цей іноземний банк, він не є кримінальною структурою.

У принципі, перевірка та видавання дозволу Нацбанком України – досить формальна процедура. До того ж те, як перевіряє діяльність іноземних банків їхній регулятор, нашому НБУ і не снилося. Найбільший ізраїльський банк, засновниками якого є американські громадяни, – це за визначенням банк із найжорсткішими вимогами. Ми всі їхні вимоги пройшли. Дрібниці не вистачало – щоб НБУ видав дозвіл на купівлю. Ця формальність розтягнулася майже на рік.

– Чому?

– Пакет документів, які ми надали в НБУ, важив 20–30 кілограмів. І тут почалося відверте знущання. Із Нацбанку надходили відписки: мовляв, на сторінці 475-й у назві вулиці замість літери "е" зазначена "і", переробіть усе заново. Ми надсилали документи в Ізраїль, вони виправляли технічну описку, ми заново завіряли, передавали кілограми "літератури" в НБУ й усе починалося спочатку.

– Яку, на вашу думку, мету переслідував НБУ, коли не видавав дозволу на купівлю вашого банку?

– Вимагання хабара. Відмовки Нацбанку у стилі "описка – переробляйте" тривали приблизно вісім місяців, ізраїльтяни почали хвилюватися. Коли я прийшов до одного з керівників підрозділу НБУ, він мені прямо сказав: "Ви дозволу не отримаєте, поки не вирішите питання зі Стельмахом". Якщо правоохоронні органи піднімуть листування, то зрозуміють, що це типове вимагання.

– Ви говорите про Володимира Стельмаха, який шість років, із грудня 2004-го до грудня 2010-го, очолював Національний банк України?

– Так.

– Ви з ним у підсумку зустрілися?

– Стельмах чомусь багато говорив про "Енеїду" Котляревського, ще незрозуміло про що, молов якісь нісенітниці, улаштував шоу, а згодом сказав, до якого співробітника підійти "вирішити питання". За кілька днів після того, як я з акціонерами здійснив візит до Стельмаха, дозвіл було одержано.

– Не зрозуміла, тобто представники банку дали хабар за одержання дозволу?

– Ні, звичайно. Як правило, платежі на ринку здійснювали вже після того, як акціонери продали акції банку. Ізраїльтяни вже були в банку, гроші за купівлю було переведено в Україну, відбулася перша наглядова рада Bank Hapoalim. Але в угоді про продаж банку була умова: закриттям угоди про купівлю-продаж вважається момент обміну акцій на гроші.

Розпочалася світова банківська криза, яка зачепила й Україну. Гривня впала удвічі, і голова Банку Ізраїлю екс-перший заступник глави МВФ Стенлі Фішер відкликав своє рішення про купівлю "Укрінбанку". Банк Ізраїлю вирішив, що українська криза досить серйозна, і в останній момент, у ніч перед завершенням угоди, відкликав дозвіл ізраїльському банку купувати український банк. У підсумку угоду на $200 млн було зірвано.

– І до чого тут голова НБУ Стельмах, якщо формальний дозвіл ви одержали?

– Угоду було зірвано через те, що НБУ протягом восьми місяців мудрував з абсолютно конкретною метою – вимагання хабара. Незважаючи на зрив угоди, керівництво Нацбанку України все одно вважало, що йому мають заплатити.

Чув, що керівництво НБУ вимагало від 2 до 5% суми, яку готові були заплатити інвестори за купівлю українського банку

– Яку суму треба було передати голові НБУ, щоб одержати дозвіл?

– Хай яку цифру я озвучу, це буде бездоказове звинувачення, тому що запису розмови ніхто не вів.

– Запитаю по-іншому: колеги по банківському бізнесу у приватних розмовах не озвучували, скільки їм доводилося заносити в НБУ для одержання такого дозволу?

– Не знаю, наскільки відповідає дійсності, але я чув, що залежно від розміру банку керівництво НБУ вимагало від 2 до 5% суми, яку готові були заплатити інвестори за купівлю українського банку.

– Тобто у вашому випадку вимагали 5% від $200 млн?

– Можна порахувати без калькулятора.