"Ми маємо прийняти запропонований Німеччиною пакт і сприяти тому, щоб війна тривала якомога довше". Що сказав Сталін 19 серпня 1939 року?
19 серпня 1939 року під час секретного засідання політбюро радянський диктатор Йосип Сталін виголосив промову, у якій обґрунтував, чому СРСР має підтримати Німеччину і як військове суперництво в Європі може призвести до розвитку світової революції більшовиків. Це звернення оприлюднили французькі газети. Сталін назвав публікації брехнею. Такої ж думки сьогодні дотримується офіційна російська пропаганда, яка запевняє, що насправді СРСР прагнув уникнути участі у воєнному конфлікті і став жертвою віроломства нацистської Німеччини. Кореспондент видання "ГОРДОН" провів власне розслідування, поспілкувався з істориками та політиками, щоб з'ясувати, чому правда про справжні мотиви Сталіна незручна сучасній Росії та чому так важко знайти архівні документи, що підтверджують факт виголошення цієї промови.
23 серпня 1939 року в Москві народний комісар закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп поставили свої підписи під радянсько-німецьким договором про ненапад. Кілька місяців по тому ця подія знову приверне до себе увагу, але вже з іншої причини.
28 листопада 1939 року французьке інформаційне агентство "Гавас" (Agence Havas, зараз це L'Agence France-Presse) опублікувало повідомлення, в якому процитувало промову секретаря ЦК ВКП (б) СРСР Йосипа Сталіна. За твердженням кореспондента Анрі Рюффьє, її було проголошено за чотири дні до підписання договору про ненапад між СРСР і Німеччиною на секретному об'єднаному засіданні політбюро ЦК ВКП (б) і керівництва Комінтерну, тобто 19 серпня. Журналіст повідомив, що отримав стенограму від надійного джерела. Ось ця промова:
"Мир чи війна. Це питання вступило у критичну фазу. Його вирішення цілком і повністю залежить від позиції, яку займе Радянський Союз. Ми абсолютно переконані, що, якщо ми укладемо договір про союз із Францією і Великобританією, Німеччина буде змушена відмовитися від Польщі та шукати modus vivendi із західними державами. Отже, війни вдасться уникнути, і тоді подальший розвиток подій набуде небезпечного для нас характеру.
З іншого боку, якщо ми погодимося на відому вам пропозицію Німеччини про укладення з нею пакту про ненапад, вона, безсумнівно, нападе на Польщу, і тоді вступ Англії та Франції в цю війну стане неминучим.
За таких обставин у нас будуть гарні шанси залишитися осторонь від конфлікту і ми зможемо, перебуваючи у вигідному становищі, вичікувати, коли настане наша черга. Саме цього потребують наші інтереси.
Отже, наш вибір зрозумілий: ми маємо погодитися на німецьку пропозицію, а англійській та французькій делегаціям відповісти ввічливою відмовою і відправити їх додому.
Неважко передбачити вигоду, яку ми матимемо, діючи так. Для нас очевидно, що Польщу буде розгромлено, перш ніж Англія і Франція зможуть прийти їй на допомогу. У цьому разі Німеччина передасть нам частину Польщі аж до підступів Варшави, включно з українською Галичиною.
Німеччина надасть нам повну свободу дій у трьох прибалтійських країнах. Вона не перешкоджатиме поверненню Росії Бессарабії. Вона буде готова віддати нам як зону впливу Румунію, Болгарію та Угорщину.
Залишається відкритим питання про Югославію, вирішення якого залежить від позиції, яку займе Італія. Якщо Італія залишиться на боці Німеччини, тоді остання потребуватиме, щоб Югославія входила в зону її впливу, адже саме через Югославію вона матиме доступ до Адріатичного моря. Але якщо Італія не піде разом із Німеччиною, тоді вона завдяки Італії дістане вихід до Адріатичного моря, і в цьому разі Югославія перейде в нашу сферу впливу.
Усе це в тому разі, якщо Німеччина вийде переможницею з війни.
Однак ми маємо передбачати наслідки як поразки, так і перемоги Німеччини. Розглянемо варіант, пов'язаний із поразкою Німеччини. В Англії та Франції буде достатньо сил, щоб окупувати Берлін і знищити Німеччину, якій ми навряд чи зможемо надати ефективну допомогу.
Тому наша мета полягає в тому, щоб Німеччина якомога довше змогла вести війну, щоб втомлені і вкрай виснажені Англія і Франція були не в змозі розгромити Німеччину.
Звідси наша позиція: залишаючись нейтральними, ми допомагаємо Німеччині економічно, забезпечуючи її сировиною і продовольством; проте зрозуміло, що наша допомога не має переходити певних меж, щоб не завдати шкоди нашій економіці і не послабити міць нашої армії.
Водночас ми маємо вести активну комуністичну пропаганду, особливо у країнах англо-французького блоку і насамперед у Франції. Ми маємо бути готовими до того, що в цій країні наша партія під час війни буде змушена припинити легальну діяльність і перейти до нелегальної. Ми знаємо, що така діяльність потребує великих коштів, але ми маємо без вагань погодитися на ці жертви. Якщо цю підготовчу роботу буде ретельно проведено, тоді безпеку Німеччини буде забезпечено – і вона зможе сприяти радянізації Франції.
Розглянемо тепер другу гіпотезу, пов'язану з перемогою Німеччини.
Дехто вважає, що така можливість становила б для нас найбільшу небезпеку. У цьому твердженні є частка правди, але було б помилкою вважати, що ця небезпека настільки близька і велика, як дехто собі це уявляє.
Якщо Німеччина переможе, вона вийде з війни дуже виснаженою, щоб воювати з нами в найближчі 10 років. Її основним клопотом буде спостереження за переможеними Англією і Францією, щоб перешкодити їхньому підйому.
З іншого боку, Німеччина-переможниця володітиме величезними колоніями; їх експлуатація і пристосування до німецьких порядків також займуть Німеччину протягом кількох десятиліть. Очевидно, що Німеччина буде надто зайнята іншим, щоб повернути проти нас.
Товариші, я виклав вам свої міркування. Повторюю, що у ваших інтересах, щоб війна вибухнула між рейхом і англо-французьким блоком. Для нас дуже важливо, щоб ця війна тривала якомога довше, щоб обидві сторони виснажили свої сили. Саме із цих причин ми маємо прийняти запропонований Німеччиною пакт і сприяти тому, щоб війна, якщо таку оголосять, тривала якомога довше. Водночас ми маємо посилити економічну роботу в державах, охоплених війною, щоб бути добре підготовленими до того моменту, коли війна завершиться".
Доповідь Сталіна, яку вислухали з побожною увагою, не спричинила жодної дискусії. Було поставлено лише два малозначні запитання, на які Сталін відповів. Його пропозицію про згоду на укладення пакту про ненапад із рейхом було ухвалено одностайно. Потім політбюро ухвалило рішення доручити голові Комінтерну Мануїльському спільно із секретарем Дімітровим під особистим керівництвом Сталіна розробити належні інструкції для комуністичної партії за кордоном.
Повідомлення агентства "Гавас" / Wikipedia.org
Промову передрукували десятки газет Європи. Вона ще багато років була предметом пильної уваги для істориків з обох боків Атлантики.
Опублікований у Франції – не єдиний варіант промови Сталіна. Як вважає американський історик Річард Чарльз Раак, перед друком стаття зазнала цензури і скорочення. Річ у тому, що в ті роки у Франції була військова цензура, "в обов'язки якої, зокрема, входило завдання стежити, щоб у публікаціях не містилося ворожих випадів щодо іноземних урядів". За даними Раака, найближчий до оригіналу варіант випустили голландські газети, у ньому цензури не було.
Є розширений варіант виступу Сталіна. Його надруковано у книжці "Промови, що змінили світ", яка вийшла у британському видавництві Quercus Editions Ltd. Цю книжку переклала на українську мову і опублікувала 2017 року компанія "КМ-Букс". Із дозволу видавництва наведемо витяги, яких немає в початковому тексті вище.
"...Маємо, однак, зважати й на ті потенційні можливості, які можуть виникнути внаслідок не лише перемоги Німеччини, а й її поразки. У разі поразки відбудеться неминуча радянізація Німеччини, і там буде встановлено комуністичний уряд. Нам не варто забувати, що радянізована Німеччина становитиме велику небезпеку, якщо ця радянізація стане результатом поразки Німеччини в короткочасній війні. Англія і Франція все одно залишатимуться достатньо сильними, щоб захопити Берлін і знищити радянську Німеччину. І ми не зможемо надати ефективну допомогу нашим друзям-більшовикам у Німеччині.
Тому наше завдання полягає в допомозі Німеччині вести війну якомога довше, щоб не дати Англії та Франції перемогти радянізовану Німеччину...
...Якщо цю підготовчу роботу буде ретельно проведено, тоді безпеку Німеччини буде забезпечено і вона зможе сприяти радянізації Франції.
Для виконання цих планів є істотним продовження війни якомога довше, і всі наші наявні ресурси в Західній Європі та на Балканах має бути спрямовано на досягнення цієї мети...
Є ще один фактор, який сприятиме нашій безпеці. У переможеній Франції французька комуністична партія буде дуже сильною. Комуністична революція почнеться невідворотно, і ми зможемо скористатися ситуацією і прийти на допомогу Франції, зробивши її нашим союзником. Окрім того, нації, які підпадуть під протекцію переможної Німеччини, теж стануть нашими союзниками. У нас буде велика арена для розвитку світової революції..."
Того-таки дня, коли газети масово процитували промову Сталіна, 28 листопада 1939 року, повноважний представник СРСР у Франції Яків Суріц надіслав у Наркомат закордонних справ телеграму зі звітом, в якому розповів про публікацію агентства "Гавас" і висунув свою версію, що з'явилася вона невипадково і є частиною якогось політичного задуму:
"Сьогодні майже всі газети під найгучнішими заголовками помістили передану "Гавасом" "із Женеви" чергову сенсацію. Із найсерйознішим виглядом наводять зміст доповіді Сталіна на засіданні політбюро від 19 серпня, яке намітило курс нашої зовнішньої політики. "Нарешті знято завісу з російської таємниці". Аргумент "доповідь Сталіна" подано так, щоб відразу вбити кількох зайців. Поряд із фіксацією тези, що СРСР свідомо розв'язав війну (улюблений рефрен Блюма) і що ми зацікавлені в максимальному затягуванні цієї війни, почали підкидати низку міркувань про наші плани і розрахунки на Балканах, які підозріло схожі на все, що стосовно цього останнім часом пліткувала англо-французька дипломатія. Тут і "погодження із німцями", і захоплення Бессарабії, і розширення зони радянського впливу не тільки в Румунії, а й у Болгарії, Угорщині, аж до Адріатики. Картина жахів була б неповною, якби не згадали головну загрозу, більшовицьку, в "доповіді" відводиться місце й плану активізації більшовицької пропаганди, причому "головно" у Франції. Останнє наводить на думку, що не випадково всю цю сенсацію піднесли напередодні скликання парламенту і перед обговоренням питання про становище депутатів-комуністів. Усі аргументи, в усякому разі, свідчать про те, що всю цю штуку проробили за завданнями згори".
Кілька днів по тому Сталін офіційно відповів французькій пресі через газету "Правда".
Про брехливе повідомлення агентства "Гавас"
Редактор "Правди" звернувся до т. Сталіна із запитанням: "Як ставиться т. Сталін до повідомлення агентства "Гавас" про "промову Сталіна", нібито виголошену "в політбюро 19 серпня", де наведено нібито думку про те, що "війна має тривати якомога довше, щоб виснажити сторони, які воюють". Т. Сталін надіслав таку відповідь:
"Це повідомлення агентства "Гавас", як і багато інших його повідомлень, є брехнею. Я, звичайно, не можу знати, в якому саме кафешантані сфабриковано цю брехню. Але як би не брехали панове з агентства "Гавас", вони не можуть заперечувати того, що:
а) не Німеччина напала на Францію та Англію, а Франція та Англія напали на Німеччину, взявши на себе відповідальність за нинішню війну;
б) після почату військових дій Німеччина звернулася до Франції та Англії з мирними пропозиціями, а Радянський Союз відкрито підтримав мирні пропозиції Німеччини, бо він вважав і продовжує вважати, що швидке закінчення війни докорінно полегшило б становище всіх країн і народів;
в) керівні кола Англії та Франції грубо відхилили як мирні пропозиції Німеччини, так і спроби Радянського Союзу домогтися якнайшвидшого закінчення війни.
Такі факти.
Що можуть протиставити цим фактам кафешантанні політики з агентства "Гавас"?"
Офіційна російська історіографія до сьогодні ставить під сумнів як сам факт виголошення Сталіним цієї мови, так і факт активної участі Радянського Союзу у розв'язанні Другої світової війни. Це твердження стало одним із головних у статті, яку президент Росії Володимир Путін написав цього року до 75-річчя закінчення війни:
"Відразу після нападу на Польщу в перші вересневі дні 1939 року Берлін наполегливо і неодноразово закликав Москву приєднатися до військових дій. Однак радянське керівництво такі заклики ігнорувало і втягуватися у події, які драматично розвивалися, не збиралося до останньої можливості. Лише коли стало остаточно зрозуміло, що Великобританія і Франція не прагнуть допомагати своєму союзнику, а вермахт здатний швидко окупувати всю Польщу і вийти фактично на підступи до Мінська, було ухвалено рішення ввести вранці 17 вересня військові з'єднання Червоної Армії у так звані східні креси – нині це частини території Білорусі, України і Литви. Очевидно, що інших варіантів не залишалося. В іншому разі ризики для СРСР зросли б багаторазово".
Однак промова Сталіна від 19 серпня 1939 року спростовує ці тези. Тож зовсім не дивно, що офіційна російська історія називає цей документ фейком.
Прямих указівок на те, що Сталін виступав із таким зверненням, у розсекречених радянських архівах дійсно немає, розповів виданню "ГОРДОН" історик Юрій Фельштинський, який одним із перших дістав доступ до архівних матеріалів. Він досліджував радянсько-німецьку переписку в передвоєнний період. За підсумками цієї роботи видав збірку "СРСР – Німеччина, 1939–1941. Секретні документи". Але, переконаний Фельштинський, сфальсифікувати промову Сталіна в ті часи було нереально.
"Сфабрикувати інформацію, вигадати і подати тією мовою, якою вона долинала до читачів, у ті дні було просто неможливо. Інформація "Гаваса" відповідає дійсності. Ми це бачимо по тому, що відбувалося в історії пізніше. У цій ситуації ми точно маємо справу не з підробкою. Є, можливо, помилка в даті і формі, в якій інформацію донесено до представника агентства "Гавас". Але не більше", – підкреслив Фельштинський.
Він нагадав, що в радянській історії є прецеденти, коли інформація, оголошена брехнею, у підсумку виявлялася правдою.
"Ми розуміємо, що журналіста "Гаваса" не було поруч зі Сталіним. Але в історії є багато випадків, коли реальну подію описує один з учасників або свідок події і передає третій особі, а в друк потрапляє у дещо стилістично зміненому вигляді. Найвідоміша така історія – із так званим заповітом Володимира Леніна. Він був секретним, і саме так по-хитрому його опублікували на Заході. У СРСР його оголосили брехнею. Коли текст листа Леніна до з'їзду оприлюднили, виявилося, що надрукований раніше варіант вірогідний, і нехай не буквально, але відповідав оригінальному тексту", – розповів історик.
Про те, що промова Сталіна не фейк, виданню "ГОРДОН" заявив і перший президент України Леонід Кравчук, який особисто ознайомився зі змістом листа ще на початку 1990-х років.
"Наприкінці 1990 року в Москві під час з'їзду народних депутатів СРСР я зустрічався з Борисом Єльциним. Він тоді сказав мені, що збираються оприлюднити пакт Молотова – Ріббентропа і пов'язані з цією подією документи. І зазначив, що це дуже серйозні матеріали, які ставлять історію з ніг на голову. До цього все фальшувалося або ховалося. Ініціатива належала Михайлу Горбачову. Секретар ЦК Олександр Яковлєв уважно і глибоко вивчав усі ці матеріали і подав їх на доброму аналітичному рівні. А вже коли документи розсекретили, я їх читав в оригіналі. Ця промова – це був текст, надрукований на машинці на простому папері. Всього дві з половиною сторінки. Стояли візи, кому вивчити, кому передати – товаришу Молотову, членам політбюро. Також була позначка – літера "К". Це означає найвищий рівень секретності. І стояла дата "19 серпня 1939". Я думаю, це не ті листи, з яких Сталін безпосередньо зачитував своє звернення, а, найімовірніше, запис із його слів, оформлений і як документ переданий в архів. Я не відкидаю того, що це могла бути копія архівного документа", – розповів Кравчук.
У своїй книзі "День М: Коли почалася Друга світова війна?" письменник Віктор Суворов пояснив, чому в архівах не вдалося знайти документальне підтвердження факту проголошення промови Сталіним:
"Жоден диктатор не може зрівнятися зі Сталіним в умінні замітати сліди особистої участі у злочинах.
Як це робилося, розповідає Анастас Мікоян, який побив усі рекорди виживання. Він перебував у ЦК із 1923-го до 1976 року, тобто 53 роки; з них 40 років був кандидатом або членом політбюро. Він описує наради у Сталіна: "Найчастіше нас було п'ятеро осіб. Збиралися ми пізно ввечері або вночі і рідко у другій половині дня, як правило, без попереднього розсилання порядку денного. Протоколювання або будь-яких записів під час таких засідань не вели". (Военно-исторический журнал, 1976, №6).
Референт Сталіна генерал-полковник авіації А.С. Яковлєв: "На нарадах у Сталіна у вузькому колі не було стенографісток, секретарів, не велося жодних протокольних записів". ("Цель жизни". С. 498).
Маршал Радянського Союзу Д.Ф. Устинов, під час війни був наркомом озброєння: "На засіданнях і нарадах, які проводив Сталін, обговорення питань та ухвалення щодо них рішень відбувалося нерідко без протокольних записів, а часто і без відповідного оформлення рішень". ("Во имя победы". С. 91).
Інакше кажучи, рішення ухвалювали, але на папері не фіксували. Як у мафії.
Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков – під час війни був заступником Верховного головнокомандувача, тобто Сталіна: "Багато політичних, військових, загальнодержавних питань обговорювали і вирішували не тільки на офіційних засіданнях політбюро ЦК і в Секретаріаті ЦК, а й увечері за обідом на квартирі або на дачі Й.В. Сталіна, де зазвичай присутні найближчі йому члени політбюро". ("Воспоминания и размышления". С. 296).
Генерал-полковник Б.Л. Ванников був наркомом озброєння, потім наркомом боєприпасів: "На засіданнях і нарадах у Сталіна була практика – обговорювати питання та ухвалювати щодо них рішення нерідко без протокольних записів... Звідси зрозуміло, що висвітлення багатьох подій тільки за документами недостатнє і неповне, а в деяких випадках і неточне ". (Военно-исторический журнал, 1962, №2).
Наради у Гітлера славилися велелюддям. Усе, що говорив Гітлер, фіксували для історії три стенографістки та особистий історик. А у Сталіна наради не просто схожі на таємні зборища змовників і конспіраторів. Вони такими були за духом і суттю. Тут не залишали документів і слідів. Тому, як учив нас Сталін, будемо дивитися не на слова, які від нас приховують, а на справи, які на виду".
Кравчук переконаний, що промова Сталіна 19 серпня 1939 року – важлива сторінка світової історії, необхідна для повного розуміння процесів, що відбувалися на міжнародній арені у 1930–40-ті роки, а також для розуміння справжньої ролі СРСР та особисто його керівника Сталіна в розв'язанні Другої світової війни.
"Росія називає події 1941–1945 років Великою Вітчизняною війною. Ми її називаємо Другою світовою війною, тому що в ній брав участь не тільки СРСР. Так, він зазнав найбільших жертв, але це нікому не дає права переінакшувати історію. Треба називати речі своїми іменами. Ми бажаємо знати правду. Для нас головне, щоб наші діти й онуки теж знали правду і не дозволяли нікому спекулювати навколо таких святих понять, як життя і смерть, народ, нація, держава, суверенітет. А для цього просто треба знати історію. Путін захищає себе, створює ілюзії, мовляв, Росія не винна, так склалася ситуація, і країна змушена була так діяти просто тому, що така ситуація. Це дуже небезпечні пояснення, які можуть використовувати в будь-який час проти України і будь-якої іншої держави. Сьогоднішня політика Кремля зрозуміла: він хоче створити історико-політичну подушку, щоб пояснювати можливі агресивні дії проти своїх сусідів. А ми мусимо звертатися до первинних історичних документів", – резюмував Кравчук.
Фельштинський вважає промову Сталіна реальним історичним фактом. Єдине, в чому, на його думку, можна засумніватися, то це в тому, що вона пролунала саме 19 серпня. По-перше, з огляду на розклад, який зберігся в архівах, цього дня Сталін і Молотов були зайняті у другій половині дня. По-друге, постулати свого виступу Сталін міг сформулювати після того, як йому надійшов лист від Гітлера. А це сталося наступного дня, 20 серпня.
"У своєму листі Гітлер повідомив Сталіна, що ухвалив рішення почати війну з Польщею, докладно описав німецькі плани і дав обіцянку, що інтереси СРСР буде враховано під час підписання пакту про ненапад. 21 серпня Сталін дав згоду на приїзд до Москви міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання радянсько-німецького пакту про ненапад", – зазначив історик.
За його словами, спроби домовитися про приїзд Ріббентропа в Москву почалися ще 3 серпня. Перша пряма вимога Німеччини дозволити візит для підписання політичної угоди стосується 14–15 серпня 1939 року. Тоді ж вели обговорення деталей угоди.
"Події розвивалися стрімко. Радянський Союз тягнув із переговорами. Німеччина, навпаки, наполягала на швидкості. Гітлер уже розумів, що хоче почати війну з Польщею. Без такого договору він ризикував почати війну на два фронти: з Англією і Францією з одного боку та СРСР – з іншого. Навіть більше, німці були зацікавлені в тому, щоб СРСР одночасно з ними почав війну. І це той пункт, в якому Сталін банально Гітлера обдурив. У разі одночасного нападу на Польщу Сталін ставав таким самим агресором, як Гітлер. Затримавши свій напад до 17 вересня, Сталін зміг обдурити громадську думку, спекулювати нею, вдавати, що СРСР входить до Польщі тільки після того, як вона перестала існувати як незалежна держава", – зазначив історик.
Під час підписання договору з Німеччиною Сталін дістав можливість захопити Прибалтику, Східну Польщу, частину Румунії і залишити за собою право на війну з Фінляндією. Водночас аналогічний договір із Францією та Англією Сталіну не давав нічого: ні початку нової світової війни, ні можливості захоплювати території. Тобто, підкреслив Фельштинський, усе сказане у промові абсолютно відповідає позиції Сталіна і перебігу реальної історії.
"Я думаю, документ сам собою достовірний. Але його хтось датував 19 серпня. І ось саме це, вважаю, було помилкою. Найімовірніше, ці слова Сталін виголошував пізніше. Можливо, вже після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад. А все інше повністю відповідає дійсності. СРСР був зацікавлений у розв'язанні Другої світової війни, тому що тільки ця війна давала шанс Сталіну на ту саму європейську революцію, про яку завжди говорили більшовики, починаючи з часів Володимира Леніна і Льва Троцького. Було зрозуміло, що, підписуючи договір, Сталін розв'язує Другу світову війну. І сам Сталін це прекрасно розумів", – заявив Фельштинський.