"За жодну країну не буває так соромно, як за мою власну". Хто з відомих виїхав із Росії після 2014-го. Список G

Якщо хочете жити, до 16 березня вам необхідно покинути територію Росії

У березні 2018 року російський журналіст Олександр Сотник виклав на своєму YouTube-каналі відеозвернення, у якому повідомив, що через погрози на свою адресу виїхав із Росії та евакуював сім'ю.

За словами 52-річного журналіста, незадовго до цього він отримав анонімний лист, який починався з попередження: "Якщо хочете жити, то до 16 березня вам необхідно покинути територію Росії..." – після чого разом із сім'єю "виїхав машиною через Білорусь і перетнув кордон Литви".

"Сьогодні ми перебуваємо поза зоною досяжності російських спецслужб, із чим я, безумовно, вітаю всю свою сім'ю. [...] Я схильний вірити тому, якщо чекісти обіцяють тебе вбити. Я схильний цьому вірити. Це дійсно не втеча. Це, радше, інстинкт самозбереження, а також виконання нормальних зобов'язань перед своєю сім'єю і перед новонародженим сином", – підкреслив Сотник у відеозверненні.

Пізніше він неодноразово закликав співвітчизників "хапати "ноги в руки", забирати дітей і покидати цю скорботну територію імперської любові".

Це не перший від'їзд журналіста з Росії. 2016 року він уже виїжджав із РФ у Грузію, але й там, стверджував Сотник, йому продовжували надходити погрози.

Сотник став широко відомим після воєнного вторгнення Росії до Криму і на Донбас. У своїх численних репортажах він відкрито висловлювався на підтримку України і виступав із критикою президента РФ Володимира Путіна.

У листопаді 2017 року стало відомо про від'їзд до Німеччини Ольги Романової – голови правозахисної організації "Русь сидящая", яка займалася юридичною та гуманітарною допомогою засудженим та їхнім сім'ям.

Приводом для від'їзду, за словами 54-річної Романової, став "донос", який написав заступник директора Федеральної служби виконання покарань Анатолій Рудий. Він звинуватив правозахисницю в розкраданні бюджетних коштів у великих розмірах.

"Щоб якісно довести, що ти не верблюд, добре б неверблюду в цей момент бути на волі", – написала вона на своїй сторінці у Facebook.

У червні в офісі "Руси сидящей" відбулися обшуки, того самого дня Романова поїхала за кордон.

"Я не те щоб побоювалася, що мене можуть притягнути, я була в цьому впевнена. І зараз упевнена, тому що я з такими випадками працюю і розумію, як це все роблять. Передусім людину обмежують у спілкуванні із зовнішнім світом – потім іди доводь що-небудь", – розповіла вона в інтерв'ю "Радио Свобода".

Романова наголосила, що не емігрувала і не планує просити політичного притулку. "Я збираюся розібратися з Рудим і спокійно повернутися [в Росію]", – говорила вона.

І обшуки, і кримінальну справу Романова пов'язує зі своєю опозиційною діяльністю, про що вона розповіла в бесіді з "Медузою". За три з половиною роки Романова, як і раніше, залишається в Німеччині, справи стосовно неї в Росії не закрито.

Наприкінці жовтня 2017 року головний редактор "Эха Москвы" Олексій Венедиктов повідомив у Twitter, що ведуча радіостанції Ксенія Ларіна покинула Росію.

Раніше в ефірі телеканала "Дождь" він зізнався, що планує "евакуацію" із країни своєї співробітниці щонайменше на пів року, оскільки іншого способу захистити своїх журналістів у нього немає.

За словами Венедиктова, приводом для від'їзду став ефір під назвою "Ліберали, навіщо ви брешете" прокремлівського пропагандиста Володимира Соловйова, у якому в агресивному тоні обговорювали напад на ще одну журналістку "Эха Москвы" Тетяну Фельгенгауер (23 жовтня 2017-го до редакції радіостанції зайшов невідомий і вдарив Фельгенгауер ножем у шию, журналістка вижила і повернулася до роботи, нападника затримали, визнали неосудним і відправили на примусове лікування).

"Я ухвалив рішення евакуювати Ксенію Ларіну, і вона покине країну щонайменше на пів року, поки їй не буде гарантовано безпеку, тому що наступний удар у горло може бути після цієї передачі від Соловйова. [...] Іншого способу захистити своїх журналістів у мене немає", – говорив Венедиктов.

Пізніше стало відомо, що 57-річна Ларіна разом із чоловіком переїхала в невелике містечко в Португалії, звідки в дистанційному режимі веде свої ефіри на "Эхе Москвы". Станом на сьогодні журналістка в Москву не повернулася.

У січні 2020-го в ефірі YouTube-каналу "Культура Достоинства" Ларіна зізналася, що до моменту від'їзду в неї накопичилися втома і відчай від агресивних настроїв у російському суспільстві.

"Тут усе разом склалося – й обставини, і внутрішня втома, майже відчай. Це було після нападу на Таню Фельгенгауер у нашій редакції. Тоді, звісно, було багато погроз багатьом нашим співробітникам радіостанції, і мені зокрема. Це дуже сильно справило враження. Хоча, скажу вам чесно, ми так живемо майже 30 років, під цими погрозами. Часи змінюються, а вони [погрози] залишаються... Агресивні настрої в суспільстві – вони постійні", – розповіла Ларіна.

У вересні 2017 року стало відомо, що після кількох нападів Росію покинула політична оглядачка "Новой газеты" і радіостанції "Эхо Москвы" Юлія Латиніна.

За кілька днів до цього автомобіль 54-річної журналістки підпалили невідомі, кримінальну справу порушили лише за місяць. Латиніна зізналася, що цей інцидент її налякав.

"Я от увесь час була хиханьки-хаханьки, а мені страшно те, що люди, які це зробили, були готові до людських жертв", – сказала вона в ефірі своєї авторської програми "Код доступа" на "Эхе Москвы".

У липні 2017-го приватний будинок сім'ї Латиніної в підмосковному селищі Передєлкіно, де журналістка жила разом із літніми батьками, облили невідомою рідиною з різким запахом. Припаркований біля будинку автомобіль теж облили невстановленою речовиною.

Пізніше "Новая газета" з'ясувала, що ця речовина належить до класу бойових отруйних і становить високу небезпеку для оточення: 10 грамів цієї речовини в організмі можуть призвести до смерті людини.

У серпні 2016 року невідомі на мотоциклі облили Латиніну фекаліями, коли вона йшла на ефір "Эха Москвы". Журналістка пов'язала цей напад із циклом своїх розслідувань про російського бізнесмена на прізвисько "кремлівський кухар" або "кухар Путіна" Євгена Пригожина. Вона уточнила, що цей напад став для неї "14-м чи 15-м".

21 лютого 2017 року журналіст і блогер Аркадій Бабченко переїхав до Чехії, про що повідомив у себе у Facebook.

"Ну що, є інформовано обґрунтована думка, що якийсь час мені краще пожити за межами нашої богохранимої Батьківщини. Добрі люди пустили ось пожити на килимку. Ну, загалом, здрастуй, Праго. Я в тобі. Хто тут є з наших. Бухати?" – написав Бабченко.

У коментарях ЗМІ журналіст просив не вважати свій від'їзд безстроковою еміграцією, хоча не зміг назвати точні строки повернення в Москву.

За кілька місяців до від'їзду в російських пропагандистських ЗМІ розгорнули інформаційну кампанію проти Бабченка через його пост у Facebook, у якому він заявив, що не відчуває "ні співчуття, ні жалю" і не висловлює співчуття у зв'язку з катастрофою над Чорним морем літака міноборони РФ, який летів на новорічний концерт у Сирію.

На борту лайнера перебували 92 людини – російські військовослужбовці, артисти ансамблю імені Александрова, представники прокремлівських ЗМІ, а також директорка фонду "Справедлива допомога" Єлизавета Глінка, відома як лікарка Ліза.

"Річ не в якихось особистих погрозах, це радше було питання моєї волі або неволі", – сказав Бабченко після від'їзду виданню "Такие дела".

Того самого 2017 року блогер перебрався до Ізраїлю, а трохи пізніше – в Україну, де працював на кримськотатарському телеканалі ATR.

29 травня 2018 року з'явилася інформація, що в Бабченка стріляли в під'їзді його будинку в Києві. Він нібито помер у машині "швидкої". 30 травня стало відомо, що вбивство журналіста було інсценуванням у межах спецоперації СБУ.

Того самого дня одного з організаторів замаху, Бориса Германа, затримали в Києві. Він зізнався, що одержав із Росії список із 30 кандидатів на ліквідацію на території України. У вересні 2018-го Германа засудили до чотирьох із половиною років позбавлення волі. У середині листопаді 2019-го Київський апеляційний суд ухвалив рішення звільнити його з в'язниці у зв'язку зі станом здоров'я.

1 листопада 2019-го Бабченко заявив, що покинув Україну і виїхав до Ізраїлю. Приводом для від'їзду блогер, по суті, назвав програш на президентських виборах Петра Порошенка, за якого активно агітував.

"Щось я не зрозумію, а чого всі так переполошилися? "Якщо Україна вибере "кандидата Х" – я зараз без персоналій, я про загальну тенденцію у країні – я наступного ж дня розпочинаю запуск процесу "я звалюю". Рівно пів року тому написано. От рівно, майже день у день. Я сказав. Я зробив. У чому проблема? Я ж не якийсь там п...здливий лудоман, правда? Я й на "Абрамсі" на Тверську приїду, як і обіцяв. Усі ці пів року в мене в коментарях слиною захлиналися: "Бабченку, ми обрали Зеленського, звалюй, як обіцяв". Ну от. Пацан сказав, пацан зробив", – написав 43-річний Бабченко.

Надання мені українського громадянства – велика честь і величезна відповідальність

Улітку 2016 року в Києві стало більше на одного російського політичного емігранта – позбавлений мандата депутат Державної думи Ілля Пономарьов одержав посвідку на проживання в Україні.

10 червня 2016 року Держдума позбавила Пономарьова депутатського мандата. Офіційно – за "систематичні прогули засідань, невиконання робочих обов'язків і втрату зв'язку з виборцями". До моменту голосування депутат майже два роки не був у Росії: спочатку переїхав до США, потім осів в Україні.

Причина втечі – кримінальне переслідування і ймовірний арешт у так званій справі "Сколкова" (Слідчий комітет РФ обвинуватив Пономарьова в розтраті $750 тис. із фонду інноваційного центру "Сколково" – російського аналога американської Кремнієвої долини, науково-технологічному комплексі з розвитку IT-сфери, де Пономарьов до 2011 року працював радником із міжнародного просування і комерціалізації технологій).

Політик підкреслював, що кримінальне переслідування – помста за те, що він брав участь 2012 року у протестах проти російської влади, а 2014-го став єдиним із 450 депутатів Держдуми, хто проголосував проти приєднання Криму до РФ. У своєму першому інтерв'ю для видання "ГОРДОН" 2016-го Пономарьов зізнавався, що вважає Крим "історично російським" і думає, що півострів "за справедливістю має бути у складі РФ".

"Ви маєте розуміти: я російський політик, який представляє своїх виборців із Новосибірської області в Держдумі. Моїм завданням було поступитися принципами, але знайти компроміс і зберегтися в Росії як політику. На жаль, цього однаково не вийшло. Я шкодую про те, що сказав про Крим, тому й дописав пізніше текст, який пояснює свої мотиви. Думаю, мої дії після того голосування говорять самі за себе – на чиєму я боці", – говорив Пономарьов, звертаючи увагу, що після приїзду в Київ уточнив свою позицію, а саме підкреслив "спеціально для наших українських друзів", що виступає за право націй на самовизначення.

У травні 2019 року Пономарьов набув українського громадянства.

"Сьогодні чинний президент України Петро Порошенко в останній робочий день своєї каденції підписав указ про надання мені українського громадянства згідно з державним інтересом. Я сказав йому і хочу повторити тут: це буде означати новий етап мого життя і є великою честю і величезною відповідальністю. Буду використовувати новий статус із метою отримання нових іноземних інвестицій для країни, створення нових робочих місць, збільшення державного бюджету – усе це для зростання добробуту українців. Упевнений, що процвітання України – це ключ до змін у Росії", – написав Пономарьов українською мовою у Facebook.

У лютому 2016 року, побоюючись кримінального переслідування, Росію покинув науковець, політолог і публіцист, один із найрізкіших критиків Кремля та його мешканців Андрій Піонтковський.

Напередодні Генпрокуратура РФ виявила ознаки екстремізму і розпалювання міжнаціональної ворожнечі у статті Піонтковського "Бомба, готова вибухнути", опублікованій на сайті "Эха Москвы".

У матеріалі автор розмірковував про майбутнє Чечні у складі Росії, а також аналізував загрози політики президента РФ Володимира Путіна щодо цієї кавказької республіки та її глави Рамзана Кадирова.

"Кремль усе ще живе фантомними імперськими ілюзіями про великі "зони привілейованих інтересів" далеко за межами Росії – то про якусь Євразійську орду, довічним ханом якої мріє стати Путін, то про безперервне розширення завдяки сусідам "русского мира", то про сирійські "православні святині". Місцеві ж царі, починаючи з Кадирова, не хочуть відмовлятися від виплачуваної їм Москвою данини", – писав Піонтковський.

Стаття досі доступна на сайті "Эха", але з неї вже видалено фрагменти, у яких ішлося про ймовірне відділення Чечні від Росії.

80-річний Піонтковський переїхав у США, живе у Вашингтоні.

Уродженець Дніпропетровської області, актор і режисер, композитор і співак, народний артист РФ Володимир Назаров майже пів століття прожив і пропрацював у Москві, був членом ради із Громадського телебачення Росії та художнім керівником Державного музичного театру національного мистецтва.

Із початком російської агресії артист відкрито підтримав офіційний Київ, а за два роки – 2016-го – переїхав на ПМП в Україну і набув українського громадянства.

"Я як Бровко (пес із мультфільму "Жив був пес". – "ГОРДОН"), той не гавкав, коли треба було, а я гавкав, коли не треба було. От я і догавкався. Коли я розкрив рота, я знав, чим це закінчиться. Але я не міг мовчати після [анексії] Криму, я не міг мовчати після вбивства співголови моєї партії ПАРНАС Бориса Нємцова, бо це була б уже зрада набагато більша, ніж якісь там політичні інтереси. І я вже з того моменту став збирати валізи", – розповідав 68-річний артист в інтерв'ю "Обозревателю".

У січні 2019 року Назаров став художнім керівником Дніпропетровського театру опери та балету.

Улітку 2015 року в Київ перебрався уродженець Тамбова, етнічний кримський татарин Айдер Муждабаєв. До від'їзду він майже 20 років жив у Москві, працював заступником головного редактора газети "Московский комсомолец".

За словами журналіста, він покинув Росію через атмосферу несвободи.

"Я просто трошки втомився від російської атмосфери і вирішив подихати повітрям біля моря. Маю на увазі не море фізичне, а вітер вільнішої атмосфери. [...] Найбільше мене [в Москві] пригнічують люди. Не як дворяни селян пригнічували, а пригнічують у тому сенсі, що розчаровують. Я поїхав сюди, щоб відпочити трошки від деяких людей, які мене ці роки оточували", – розповідав в інтерв'ю "Українській правді" 48-річний Муждабаєв.

2016-го він набув українського громадянства, живе і працює в Києві, є заступником генерального директора кримськотатарського телеканала ATR.

На початку літа 2015 року покинув РФ відомий філантроп і меценат, науковець і підприємець Дмитро Зімін, який фінансово надавав допомогу російській опозиції.

Рішення покинути країну 87-річний Зімін ухвалив після того, як влада занесла його фонд "Династія", який займався підтримкою і розвитком російської науки, до реєстру так званих іноземних агентів.

"Витрачати особисті гроші під маркою невідомої мені іноземної держави я, звісно, не буду", – наводить слова Зіміна видання РБК.

Того самого року Зімін закрив свій фонд, а рік по тому разом із сином Борисом заснував міжнародну некомерційну організацію Zimin Foundation, яка займається освітою і розвитком науки в різних країнах світу.

У лютому 2014-го в інтерв'ю "Коммерсанту" Зімін говорив: "Я, мабуть, патріот у тому сенсі, що за жодну країну мені не буває так соромно, як за мою власну. Дуже, дуже соромно".

У серпні 2020 року стало відомо, що Дмитро і Борис Зіміни оплатили літак до Берліна з реанімаційним обладнанням для російського опозиціонера Олексія Навального, отруєного бойовою речовиною із групи "Новачок". За словами самого Навального, переліт із РФ до Німеччини обійшовся у €79 тис.

В інтерв'ю Юрію Дудю Навальний зізнавався, що в обмін на формальні юридичні послуги Зімін виплачує йому кошти, які дають змогу повноцінно займатися політичною діяльністю.

Письменник Григорій Чхартішвілі, відомий під псевдонімом Борис Акунін, виїхав із Росії понад шість років тому і відтоді жодного разу там не був.

"На мою країну чекають важкі випробування. Напевно, навіть важчі, ніж ті, через які проходить зараз Україна. Ось як я оцінюю останні й неостанні події. І ви не уявляєте, як мені хотілося б помилитися. [...] Із путінською ж Росією у мене немає точок дотику, мені чуже в ній усе. І перебувати тут у період загального помутніння розуму мені стало важко. Тому емігрувати я, звісно, не маю наміру, але основну частину часу, мабуть, почну проводити за межами. Тверезому із п'яними в одному будинку незатишно. Буду періодично відвідувати – дивитися, чи не закінчується запій", – написав Акунін у серпні 2014-го на своїй сторінці в LiveJournal.

2017-го в інтерв'ю телеканалу "Дождь" письменник зізнався, що буде готовий повернутися в Росію тільки якщо там "щось почне рухатися" і "зміниться суспільна атмосфера".

"Якщо, не знаю, ну, значна кількість людей скаже: "Ми так жити більше не хочемо!" І захоче змін, як це сталося 2011 року, ну, звісно я приїду і буду допомагати. Якщо до того часу, звісно, я, це саме, уже не помру від старості, тому що ніхто не знає, коли це станеться", – сказав Акунін.

Зараз 64-річний письменник живе на три країни – Великобританію, Францію та Іспанію.

Відомий російський політтехнолог, колекціонер і галерист Марат Гельман разом із дружиною та дітьми живе в Чорногорії із 2014 року.

Покинути Росію 59-річного арт-менеджера змусило закриття його галереї в центрі сучасного мистецтва "Винзавод" у Москві.

"Я поїхав у зв'язку з тим, що моя незгода з тим, що відбувається в Росії, призвела до того, що мені не давали працювати. Моя незгода як була п'ять років тому, так і залишилася сьогодні. Можливо, навіть у якихось речах... Я виступаю. За цей час наша влада рухалася й рухалася тільки в певному напрямку, який мені активно не подобається", – згадував Гельман п'ять років по тому, на початку 2020 року, в інтерв'ю радіостанції "Эхо Москвы".

У березні 2018 року в інтерв'ю українському "Громадському радіо" політтехнолог запевняв, що він покинув РФ не тільки через неможливість реалізувати там свої проєкти, а й через незгоду з політикою Кремля щодо України.

"Я громадянин РФ. Коли почалася кримська епопея, то я відразу сказав, що їду, тому що не хочу брати участь у цій війні на боці Росії. Це був свідомий вихід із ситуації, тому що інакше є два виходи: або самогубство, або зрада", – говорив Гельман.

Галерист, як і раніше, живе із сім'єю в Чорногорії, але навесні 2020 року ненадовго повернувся в Москву для презентації двох своїх нових проєктів. У бесіді з виданням The Village він пояснив, що проблеми в минулому були зумовлені "конфліктом з адміністрацією" президента РФ, але тепер там змінився глава, а про самого Гельмана "трохи забули".

Улітку 2014 року перебрався в Естонію російський музичний критик, письменник і ведучий Артемій Троїцький.

В інтерв'ю естонській газеті Eesti Päevaleht серед причин, що змусили його покинути Росію, 65-річний Троїцький називав "атмосферу істерики, мілітаризм, агресивність".

За його словами, життя росіян, чиї думки не збігаються з позицією влади, психологічно стало дуже складним. Постійна воєнна пропаганда на телебаченні, спроби змусити тримати свою думку при собі разом з посиленням відчуття, що країна рухається до прірви, призводять до того, що в нинішній Росії, на думку музичного критика, потрібно "або пристосовуватися, або її покидати".

В Естонії Троїцький викладає в Талліннському університеті, а також читає лекції на тему російського і радянського року та поп-музики у Фінляндії й Великобританії.

Анатолій Пашинін, актор. Фото: zp.vgorode.ua

Уродженець міста Світловодськ Кіровоградської області Анатолій Пашинін дитинство провів у Запоріжжі, де закінчив школу і Державну інженерну академію (факультети кольорових металів та економіки підприємств).

Більше ніж 20 років тому він поїхав вчитися в Москву у Вище театральне училище імені Щепкіна. 2001 року почав зніматися в кіно, зіграв у картинах "Грозові ворота", "Адмірал", "Втеча", "Ми з майбутнього" та інших.

Актор регулярно висловлювався проти політичного курсу, який проводить Путін, а з початком Євромайдану приїхав в Україну і більше її не покидав. Після окупації Криму, у березні 2014 року, записав відеозвернення до росіян, у якому спробував пояснити, що сталося в Києві, і переконати їх у необхідності боротися за власну свободу.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" 2016 року він розповів, що зараз живе у батьків у Запоріжжі і не поспішає просити український паспорт. "Я хотів би повернути не так паспорт, як батьківщину, дістати притулок для себе", – сказав він.

Улітку 2017 року Пашинін став добровольцем в українській армії і служив у зоні АТО. Два тижні тому, у середині листопада 2020-го, 42-річний артист уперше одружився з українкою Лесею Задесенець.