Рибачук: Медведєв сказав мені: "Перестань. Все честно. Вы теперь власть, вот ваша половина за газ. Два миллиарда в год"
Від яких слів тверезіє російський прем'єр Дмитро Медведєв, скільки грошей Борис Березовський був готовий виділити на Помаранчеву революцію, чому під час Майдану нардеп Сергій Пашинський погрожував знищити Єгора Соболєва. Про це, а також про закулісся скандалу з "любими друзями" президента Віктора Ющенка в авторській програмі головного редактора видання "ГОРДОН" Олесі Бацман на телеканалі "112 Україна" розповів керівник організації "Центр UA", у минулому – український віце-прем'єр і глава президентської адміністрації Олег Рибачук. "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.
Основною проблемою була черга з народних депутатів, які окупували трибуну. Мені сказали: "Олегу, якщо ви зараз їх не відведете, то не "Беркут", а ці депутати розженуть наш Майдан". Хтось із депутатів був п'яненьким
– Олегу Борисовичу, добрий вечір!
– Добрий!
– Ви були одним із найактивніших учасників Помаранчевої революції й скористалися її плодами. Не в тому розумінні, який вкладають у відому фразу про тих, хто робить революцію, і тих, хто користується її плодами. А в тому, що кілька років ви були у вищих ешелонах української влади. Я пам'ятаю ваші виступи на Майдані під час Революції гідності. Ви були активні на її початку, у 2013 році. Потім з інформаційного простору кудись зникли. І в підсумку посад не дістали і від активної політики дистанціювалися. Чому так сталося?
– Я був на тому Майдані, який називають Євромайданом, або "студентським Майданом". Рівно сім ночей. Саме по ночах. Я тільки прилетів із Криму. У мене відбувся тур, який я називаю "прощанням із Кримом". У житті іноді відбуваються такі речі, наче у голлівудських сценаріях.
– Містичні...
– Ледь літак із Сімферополя сів у Жулянах, я, як завжди, до телефона – а там ця новина, що хто хоче, хай приходить [на Майдан]. Я заїхав додому, а я живу за містом. Як відчував: узяв сумку, у якій у мене як у професійного борця зі злочинними режимами були...
– ...сухарі?
– ...необхідні речі. У першу ніч нас було дуже мало. Менше як десять людей. Деяких із Могилянки я пам'ятав за Помаранчевою революцією. Ми відразу проговорили кілька важливих речей.
– 21 листопада?
– У перший вечір. Коли я прийшов, основною проблемою була черга з народних депутатів, які окупували трибуну. Знайомі мені сказали: "Олегу, якщо ви зараз їх не відведете, то не "Беркут", а ці депутати розженуть наш Майдан". Хтось із депутатів п'яненьким був. Ми домовилися чесно: виступати по одному. Один депутат – один громадський активіст, ініціатор Майдану. Що важливо знати про зародження таких речей? У мене великий досвід польової кампанії. Мені потрібно було бути там корисним. Зібралися люди – і хто на що здатний. Були ті, хто знав, як організувати логістику, наприклад. У першу ніч, о другій ночі, нам оперативно доставили рішення суду про заборону ставити будь-які намети. Ми вирішили відійти до монумента. Розподілили функції. Я розумів, що наші публічні акції приваблюють журналістів. Дуже небезпечним був період із півночі до шостої ранку, поки не запрацює метро. Я взявся чергувати в цей період. Що відбувалося далі? Є кілька міфів. Не виключаю, що намагалися впливати на Майдан. Але що нам удалося зробити – пояснити, чому ми тут. Майдан і зараз є. Я там жодного разу не був, але він стоїть. Однак кияни чомусь не підтримують його. Тоді ми зрозуміли, що уряд і президент змінюють зовнішній курс. У нас було європейське майбутнє – і немає його. Особливо нічого в країні не відбувалося, і, як екс-віце-прем'єр із європейської інтеграції, міжнародник, я розумів, що світу буде не до нас. Тобто, якщо нам байдуже – значить, ми змирилися. Студенти швидко це зрозуміли. З'явилися школярі, які стояли біля метро з плакатиками: "Прийди на Майдан" і "Не йди з Майдану". І ми закликали киян: давайте, щоб нас кожен день ставало більше.
– Чому ви потім дистанціювалися?
– Усе пішло не так.
– "Все не так, ребята"?
(Усміхаються).
– Ми створили штаб, у ньому було кілька осіб. А потім він став таким, що я перестав до нього ходити. Дуже швидко у нас розростаються координувальні органи. Виникло запитання, коли стало зрозуміло, що Янукович не підписав Угоди [про асоціацію]. Метою акції спочатку було закликати його підписати. До мене звернулося багато лідерів студентських організацій, переважно львів'яни. Не дарма Путін їх не любить. І взагалі сприймають галичан як подразників. Це були львівські студенти, які навчалися в київських вишах. Вони самоорганізувалися. Я поклав на себе функцію допомоги студентам. Мене непокоїла безпека, особливо по ночах. Завів знайомства з міліціонерами. Усе ж я був екс-главою Адміністрації Президента, вони пам'ятали. Ми були голі й босі. Ти не можеш захиститися, якщо проти тебе планують...
Яценюк дуже намагався сподобатися. Нервував. Він загравав, але було видно, що контакту немає. Тягнибок – теж. А Кличко просто розгубився. Його ледь не освистали
– Куди ви зникли?
– Де виник конфлікт? У тому, що дуже ображалися депутати. Приходили до мене батьки [студентів], казали: слухайте, це наша акція, давайте, щоб не закривали тут усе прапорами. Ми хочемо підтримки, але щоб це не була звичайна, заполітизована акція, де звучать одні й ті ж шаблони. Можливо, це була помилка. Але, правда, дуже багато говорили: ми не хочемо, щоб нас, є таке українське слово, "юзали" партійні організації. Молодь особливо була нетерпима. Студенти створили раду. І я пам'ятаю, як депутати, та ж Олександра Кужель... "Вовчиця" [Олега] Винника хіт, так?
– Винник на вашому місці сидів, співав тут...
– Ось як! (Усміхається). І вона, як вовчиця, на мене... [Сергій] Пашинський – окрема пісня...
– Пашинський теж гостював.
– У мене було кілька розмов з Арсенієм Яценюком. Було троє лідерів опозиції. Яценюк, [Олег] Тягнибок і...
– Кличко?
– ...Віталій Кличко, так. Ми запрошували політичних лідерів. Неправда, що їм не можна було приходити. Але студенти очікували чогось нового. Я можу плутатися в днях... Звернув увагу, що пам'ять така підступна. Але я ніколи не забуду той завершальний концерт. Ми за традицією запросили рок-музикантів, щоб підтримати дух. Було 10–15 тисяч молоді з усієї України. Дивовижна аудиторія! На концерт запросили Яценюка, Тягнибока і Кличка. Яценюк дуже намагався сподобатися. Я стояв поруч, бачив, як у нього ходять жовна. Нервував. Він загравав, але було видно, що контакту немає. Тягнибок – теж. А Кличко просто розгубився. Його ледь не освистали. Вони не могли цього не відчувати. Була відчутна прірва між аудиторією, вік якої 17–18 років, і "матьорими" політиками, яким не запалити. Мабуть, у цьому деградація українських політиків, які звикли говорити перед аудиторією, яка своя наперед. А тут – просто прірва.
– Ви їм про це говорили?
– Ну, до того часу вони зробили дивну річ – другий Майдан, на Європейській площі. Там усе було гарно, проплачено. Комендантом був [Андрій] Парубій. У нас нічого не було, наметів не було, а там.... Мені стало шкода цих дітей...
– Тобто вас не фінансували?
– Абсолютно, ні. Просто на ніч залишалися студенти. Мене досі дивує роль Руслани. Вона з першого вечора приходила і все там тримала на якомусь надриві. Тоді ж я з [Юрієм] Луценком зустрічався, з [Анатолієм] Гриценком. Луценко тоді був ніде, говорив, що хоче звести [Майдани]. Що пропонував Яценюк? Я зараз підведу, ви зрозумієте...
– Давайте!
– Яценюк каже мені: "Послухай, не може у нас бути два Майдани. У нас там усе нормально, ми фінансуємо. "Тепло, хорошо, наше радушие. Надо вам отсюда уходить". Я відповідаю: "Ти злегка недостатньо розумієш природу цього явища. Я тут не головний баран. Студенти звідси не підуть. Їм важко пояснити, навіщо це потрібно". Усе ж це питання я на координаційній раді підняв. Виникла дуже бурхлива реакція. Дітвора сказала: ні, з цього місця ми не підемо. Але нас уже оточили, піджимали. А паралельно йшов партійний Майдан. Одна з ночей була дуже холодною, дощ ішов. Я пішов до Парубія...
– Погрітися?
– Ні, мені дітей шкода було. Коли я заступив на свою зміну, кажу йому: "У тебе теж студенти сидять, не знаю, може, вони партійні. І у нас. Нехай студенти з нашого Майдану прийдуть погрітися? А твої – щоб до нас сходили." Парубій – нормальна людина, зібрав кількох своїх студентів, щоб таке заміщення сталося. І що почалося, що я почув з того Майдану? "Та хіба мало що там цей Рибачук сказав? Ми звідси нікуди не підемо". У результаті одні студенти нікуди не пішли, а ті, що прийшли до них, – залишилися. І таких ситуацій було багато. Я Арсенію пояснив, що не можна цей Майдан переносити. І таке стало відбуватися... Це було пов'язано з тим, що Пашинський, Кужель не могли потрапити на трибуну. Але я не вирішував цих питань. Існувала самоорганізація. Я ці настрої бачив. Можливо, вони були несправедливими.
Стоять діти з написами "Правий сектор". У руках у них палиці з ланцюгами. Пов'язки. І вони якісь трошки монументальні
– Весь час гасло звучало: "Без партійних прапорів".
– Так, без прапорів. Студенти ухвалили так званий маніфест, або універсал Майдану.
– Яценюк вас не зрозумів?
– Зовсім.
– Так чому ви пішли?
– Закінчився концерт, і в ніч розгону фактично закінчився "студентський Майдан".
– Ви в ніч розгону там були?
– Звичайно! Я був там присутній 22 години. Фактично вже втрачав свідомість.
– Що вам запам'яталося?
– Кілька моментів перед очима. Приблизно о 12 годині пішов у цілодобову кав'ярню біля Хрещатика, дві такі точки було. І ми там грілися, і "Беркут". Повертався назад. На розі Хрещатика та Інститутської стоять діти з написами "Правий сектор". У руках у них якісь палки на ланцюгах, як в американських фільмах. Пов'язки. І вони якісь трошки (пауза) монументальні.
– Не ваші?
– Я їм кажу: "Ой, ви такі серйозні!" Хотів пожартувати. У мене відклалася ця назва – "Правий сектор". Бо я знав, що це футбольні вболівальники. Закарбувалося в пам'ять. Потім у мене почалися переговори. Там був Андрій Шевченко, той, що зараз посол [у Канаді]. Студенти домовилися, що немає сенсу більше там стояти, тому що "Беркут" уже з усіх сторін. Вони сказали: ми робимо перерву, а потім починаємо загальноукраїнську акцію непокори. Тактика така, що ми з Майдану йдемо і передаємо його політикам. Кілька годин пішло на ці розмови. Там була моя організація, половина якої вела Facebook-сторінку Євромайдану, а інші з Русланою працювали. Усі були страшенно втомлені.
– І що сталося?
– Десь о другій годині [30 листопада 2013 року] почалися всі ці історії. Ми практично вже непритомні. Андрій Шевченко та Пашинський кажуть: та все нормально, ми беремо цей Майдан під охорону. Скількись десятків осіб з охорони Пашинського. Виникла тема, яку час від часу піднімали, – озвучка. Політики спочатку дали нам такий броньовичок. Є фотографія, як у першу ніч [Єгор] Соболєв на ньому. Зручна штука, там дуже потужні гучномовці. А потім нам кажуть: ми його забираємо. І була ніч, коли і Руслана голос зірвала, і в мене голос сів. Ми говорили в динамік китайського магнітофончика. Нам звук страшно потрібен був. На Facebook-сторінці ми кинули анонс – хто може надати звук. І тут ми п'ємо каву, нарада – і раптом кажуть, що біля метро "Хрещатик" "Беркут" зупинив машини зі звуком. Я пішов туди, ледве не битися. Тоді я познайомився із сином Гриценка, Олексієм. Потім на своїй машині, на якій і до вас сьогодні приїхав...
– Яка у вас машина, до речі?
– Toyota RAV. Джипчик, у ньому було місце. Апаратуру нам завозили на вантажному мікроавтобусі. Ми намагалися біля цирку з ними зустрітися. Але міліція цей мікроавтобус виштовхала аж за межі.... Ми, як у кіно, перевантажили обладнання на два джипи. Я зустрівся з бізнесменами. Вони мені сказали: ми готові це все підтримувати. Але якщо буде політичний Майдан, то – ми знаємо! – у них є бабки, нехай самі все роблять. Ми говоримо: "Добре!"
– Ближче до побиття...
– О другій із чимось ми попрощалися. Я – мертвий, фактично вирубався. Мене перелякана дружина почала шукати. Я на квартирі у друзів зупинився, у Києві, до дому я не доїхав би – засинав за кермом. А тут – побиття студентів! Я був страшенно розлючений. Їхав до Майдану, сигналив... Не можу тут показувати, які пальці я висовував. У нестямі. Не міг собі уявити, що таке сталося. По телевізору вже крутили ці кадри. Під'їжджаю до Михайлівського собору. І бачу народних депутатів. І вони кажуть: ну що, мовляв, Майдан продали, а самі втекли?
– Вам казали таке?
– Мені.
– Хто?
– Депутати від "Батьківщини". І так зло, дивлячись в очі. Потім [Андрій] Дзиндзя підключився. Почалася велика кампанія шельмування "студентського Майдану". Відбувся показовий епізод, про який мені розповів Єгор Соболєв. І знову – з Пашинським. Він нібито відповідав за безпеку. Якщо мій мобільний телефон не прослуховують, я почуваюся неспокійно, за будь-якого режиму. Я навіть спеціально цим користуюся. Але деякі люди до такого не звикли. Єгор був страшенно здивований, що йому на мобільний зателефонував Пашинський і попередив, що якщо буде спроба розмістити альтернативний Майдан із протилежного боку Поштамту, то – "мы вас уничтожим".
Луценко мені говорить: "Ти ж знаєш, що Майдан фінансує Льовочкін? Що він дає Руслані два мільйони баксів? Я сподіваюся, ти не в долі?"
– Пашинський сказав Соболєву?
– Так. Він сказав, що всі наші телефони прослуховуються. "Передай Руслані, – каже, – що завтра від вас нічого не залишиться". Соболєв розповідає, що надсилає смс Руслані – і тут же телефонує йому Пашинський. "Молодець, – каже, – правильно зробив". Соболєв дивувався – хто це нас прослуховує. Далі на мене дав свідчення полковник КДБ [Володимир Сівкович], назвав мене основним організатором. Проти нас відкрили кримінальну справу, почали допитувати.
– Вам відомо сьогодні, хто віддав наказ розігнати "студентський Майдан"?
– У цьому й питання. Розслідували, що я був у змові... Хочу ще одну історію про Луценка розповісти. В один із вечорів він мені каже: "Ну, ти ж знаєш, що це все фінансує Льовочкін (у 2013 році – глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін. – "ГОРДОН")? Що він дає Руслані два мільйони баксів?" Дивиться так на мене... (Зображує пильний погляд).
– Вам говорить?
– Так, ми вдвох із ним сиділи. Ми пройшли з ним свого часу історію... Посміхається і говорить: "Я сподіваюся, ти не в долі?" Але по посмішці видно, що хоче зрозуміти, у долі я чи ні. Озвучив він мені цю тему, мені було дивно. Що Льовочкін, Банкова, Клюєв (у 2013 році – секретар РНБО Андрій Клюєв. – "ГОРДОН") фінансували. Це легко перевіряється в інтернеті, тема така гуляла. Так що політики дуже образилися. Я і під час Помаранчевої революції на трибунах не був, не входив у Тимчасовий уряд. Я не любитель політичних колгоспів. Було нецікаво. Я українець, я збоку. Я був шокований тим, що сталося на цьому Майдані, і кампанією ненависті й дискредитації "студентського Майдану". Якби мене дискредитували – бог із ним.
– Так хто дав наказ на розгін? Є у вас відповідь?
– Ні.
– А хто насправді фінансував Майдан?
– Була сторінка у Facebook. Нам за неї привітання Цукерберг (засновник компанії Facebook Марк Цукерберг. – "ГОРДОН") надіслав, тому що це була найдинамічніша сторінка в історії Facebook. За два дні буквально – три мільйони унікальних користувачів. Спочатку одна, дві, три людини займалися. Потім ми переклали англійською. Поставили на неї п'ять чи шість комунікаційників.
– Так ви спілкувалися із Цукербергом!
– Ну, там багато українців. Ми все робили через Facebook. Робиш запит – і тобі за хвилину треба 100, 200, 300 відповідей проаналізувати. Ми почали захлинатися. Але все, що нам потрібно було, діставали через Facebook. Гроші приносили кияни. Була баночка. І – ось так вистачало! (Проводить рукою по шиї). Люди все привозили. Ми створювали певні логістичні речі. Цікава, до речі, тема, як ці всі мережі працюють.
Пам'ятаю, коли мені увірвався терпець. Коли я вперше почув Ляшка на Майдані. Подумав: о Господи, як таке нещастя може потрапити на трибуну? Тривожний сигнал, що все зовсім не туди йде. Такий відвертий популізм!
– Що для вас стало останньою краплею, після якої ви покинули Майдан?
– Коли почався політичний [Майдан], я пішов зі сцени. Але брав участь у марші від парку Шевченка. У мене аж голос сів, коли я в тисячний раз пояснював: люди, ми ж тут не для того, щоб почути, про що там говорять. Ну що нового скаже мені, при всій повазі, [Олександр] Турчинов чи інший депутат? Ви їх потім по телевізору подивіться. Ми вийшли, щоб показати, що наших дітей не можна бити.
– Відбувалися на Майдані якісь дивні для вас речі? Те, про причини чого ви досі не маєте уявлення?
– Так, були... Одна цікава історія з полковником, який, мабуть, від влади відповідав за безпеку. Студенти зібралися у парку Шевченка. Тоді ще Руслана, сидячи у мене на плечах, виступала, є фотографія. Тоді той Майдан відмовився спілкуватися з Луценком і Кличком. А я про це не знав, оскільки студенти не підпускали до себе. У мене було завдання мирно провести їх від парку по бульвару Шевченка до Майдану. Я добре знав полковника, мені ще [Віктор] Чумак його показував. Він ходив дуже злий. Казав мені по-російськи: "Что, вы детей хотите подставить?" Але я був для нього старший за званням, він поважав. Ми з ним домовлялися. Ми дійшли до місця, де раніше був пам'ятник Леніну. І виникла невелика заминка. Гарячі голови говорили: "Давайте просто по Хрещатику підемо". Колона із тисяч студентів. Відбулася коротка нарада. "Полковнику, – кажу, – що скажете?" Він: "Вы сейчас все перекроете. Давайте пройдем через подземный переход". Студенти це почули. Ми пройшли по підземному переходу. Він ще потім миготів, цей полковник. Коли студентів побили, я його зустрічаю біля Михайлівської. Питаю: "Ну що, полковнику?" Він такий (дивиться вниз)... Реально видно, що це не його тема. Навіть у той час, за Януковича, були люди, які розуміли, що хтось їх використовує. Йому було соромно. З інших моментів на Майдані мене найбільше все-таки вразив дух цих студентиків. Іде дощ. Вони сидять на бетоні, у плащах із целофану. Немов горобці. Один біля одного, маленькі ще. Їм по 17–18 років. І я розумію, що вони звідси не підуть. Після цього у мене сприйняття української молоді стало зовсім іншим. Тому мені так боляче було, що пішла абсолютна дискредитація. От якби вони всі загинули, не дай бог, – були б героями. Як під Крутами. Але вони вистояли і виявилися чеснішими, хоробрішими, цікавішими за професійних політиків. А політики назвали їхній Майдан танцюльками з ліхтариками. "А вот сейчас придут взрослые парни и всем покажут". Я продовжував ходити і говорив киянам, що ми ходимо не для того, щоб слухати політиків. Пам'ятаю, коли мені терпець увірвався. Коли я вперше почув [Олега] Ляшка на Майдані. Подумав: о Господи, як таке нещастя може потрапити на трибуну? Тривожний сигнал, що все зовсім не туди йде. Такий відвертий популізм!
– (Посміхаючись). Вам що, Ляшко не подобається, не зрозуміла?
– На "112-му каналі" знають: коли я в студії, синхрону Ляшка краще не ставити. Я безмежно його тролю. Я розумію технологію, але не розумію, як за політика такого типу можна голосувати. З іншого боку, за нього голосують люди не надто освічені. Бог із ним!
– Олегу Борисовичу, часу мало, а тем, які цікаво з вами обговорити, багато...
– ...А ми так і не вийшли з минулого, так?
– Але я ще про минуле хочу у вас запитати. Але не про цю революцію, а про Помаранчеву, вашу першу. Після неї відбувся перший у незалежній Україні гучний корупційний скандал, пам'ятаєте? Ви тоді стали главою Адміністрації Президента.
– Так, я дуже не хотів цього, добре пам'ятаю.
– Цьому передувала гучна подія. Олександр Зінченко (у 2005 році – глава Секретаріату Президента. – "ГОРДОН") вийшов на прес-конференцію і звинуватив оточення президента [Віктора] Ющенка...
– ...ключових гравців...
– [Миколу] Мартиненка, [Олександра] Третьякова, [Петра] Порошенка. Був скандал, про нього всі писали і говорили. Але жодних наслідків, крім відставки Зінченка, він не мав. Водночас яких-небудь конкретних фактів корупції він не навів.
– "Любі друзі", як їх назвала жінка з косою, у судах виграли.
– Зараз уже, напевно, можна говорити: що це було? Що залишилося за кадром? Ви ж пам'ятаєте.
– Звичайно, пам'ятаю. Я не вірю, що покійний Зінченко мав якусь змову із жінкою з косою.
У вересні 2005 року найнепопулярнішим політиком в Україні з рейтингом -76% був Петро Олексійович Порошенко
– (Посміхаючись). Ви так про Юлію Тимошенко?
– Так, про Тимошенко. Цей образ усім відомий.
– Ви її любите, я бачу!
– Я у неї був віце-прем'єром. Якщо ми хочемо зрозуміти ту історію, то важливо зрозуміти, як почали розвиватися ті чи інші події. Коли Ющенко хотів мене дістати, він називав мене "моральним гарантом". Мене раптово висмикнули з віце-прем'єрства, і я не хотів бути главою Адміністрації, це всім відомо. Стався цей корупційний скандал. Цікаво, що тоді, у вересні 2005 року, найнепопулярнішим політиком в Україні з рейтингом -76% був Петро Олексійович Порошенко. Від найнепопулярнішого – до президента.
– Як історія повертається!
– Це до запитання про пам'ять українців. Так от, мене несподівано запросили в резиденцію президента. Там були Роман Безсмертний, Третьяков, Порошенко, Мартиненко, по-моєму, [Давид] Жванія. Усі, плюс-мінус, "любі друзі". Тема стояла одна: що робити?
– Одразу після прес-конференції, так?
– Так, після того, як усе вибухнуло. До цього був цікавий епізод. Ми з [Нестором] Шуфричем летіли в Крим. Шуфрич і [Дмитро] Табачник тоді стали депутатами кримського парламенту. Ранній рейс. І Шуфрича чомусь пробило поговорити. У нас із ним специфічна історія, я на ефірах не раз із ним сходився у двобої. І він каже: "Ми з [Віктором] Медведчуком замовили соціологію. Вона просто вбивча. 50 тисяч опитали". Щоб глядачі розуміли, у середньому опитують 2000 осіб. "Соціологія показує, – він каже, – що якщо зберігається "помаранчевий" союз Тимошенко і Ющенка, у вас мінімум 55%. Яку б дурню ви не робили, із цим союзом ви непереможні". А Медведчук та інші чому тоді програли? Занадто глибоко копали! Цю тему я, звичайно, запам'ятав. Коли все це сталося, мені стало зрозуміло, що коаліція під загрозою. При слові "Тимошенко" всі сказали: "Жодних переговорів! З нею неможливо домовлятися!" (Демонструє жест – великі пальці вниз). Я кажу: "Вікторе Андрійовичу, давайте я спробую бути моральним гарантом домовленостей". Як людину можна перевірити? Я так вихований: якщо мені говорять про якусь людину, що з нею не можна мати справ, я один раз дам шанс. Така натура. Ющенко мене послухав. Каже: "Ну добре, давай". Із Тимошенко "любі друзі" провели довгі переговори. Я розумів, що потрібно "розрулити ситуацію". І приймається рішення. Ющенко не відправляє Тимошенко у відставку. Ідуть у відставку скомпрометовані публічно секретар РНБО Порошенко і Третьяков (у 2005 році – перший помічник президента. – "ГОРДОН"). А Зінченко вже тоді подав у відставку. Троє з цієї сторони. І троє з боку Юлі. Тоді ще непитущий – це я іронічно! – міністр економіки [Сергій] Терьохін, гуманітарний віце-прем'єр, який тоді зірвався і дуже багато говорив... Господи, вискочило з голови прізвище. (Микола Томенко. – "ГОРДОН") Та третій, що був найболючішим для Юлі, – голова СБУ Турчинов. Юля і так пробувала, і так. Але потім, як кажуть, ударили по руках. А я – моральний гарант. Ми були тільки втрьох: я, Юля і президент. І я фіксував усі домовленості. Я їй заздалегідь сказав: "Юліє, знаєш, я єдиний, хто вирішив, що твоє слово чогось варте. Давай доведемо це". Ця ситуація була восени, а в березні 2006 року були вибори. Перші вибори за президентства Ющенка, після Помаранчевої революції. Для Юлі це було дуже важливо. Вона не йшла у відставку, по три людини звільнили, і вони поділили, хто де буде на виборах. Юля – та ще переговірниця, вона свою квоту вигризе. Із чарівною посмішкою. Домовилися. Уже пізно було. Президент поїхав. Я залишаюся в його офісі, викликаю шефа протоколу. Кажу: неси укази, тому що у президента тоді ще були повноваження відправляти міністрів у відставку, як у [Леоніда] Кучми. Але потрібна все одно була віза прем'єр-міністра. Пам'ятаю, коли Ющенко був прем'єром, а я – керівником апарату, Кучма просто викидав [міністрів], нашої візи не питав, що нас ображало. Юля так бере мене за руку і каже: "Олеже, давай завтра вранці?"
Телефонний дзвінок. Юля. Голос, як дзвінкий кришталь. Ридає: "Олеже, я тебе дуже прошу, тільки ти можеш врятувати Україну"
– І ви розтанули?
– Ні. Але спрацював внутрішній голос. "А чому вранці?" Я приїжджаю додому далеко за північ. Я із двома телефонами спав. На одному – президент, на другому "Кремль", умовно. Десь під ранок – дзвінок. Гриценко, тоді він був міністром оборони. Я тільки дві години тому ліг, не розумію, що відбувається. Я щось мямлю у відповідь. І раптом бере трубку посол Сполучених Штатів Америки. Ми з ним англійською спілкуємося, як усі українці. (Посміхається). Він каже: "Я зараз до тебе приїду". Я живу за 35 км від Києва. Дивлюся на годинник: приблизно четверта година. Як коли німці напали.
– (Посміхається). В Америці якраз нормальний час!
– Але посол тут! Я не розумію, що відбулося. Кажу: "Ні, пане посол, я викликаю свою машину. Сам приїду до вас". Їду, уже шоста година, світає. Проїжджаю Безрадичі. Ющенко [телефонує]. Видно, як відчув. "Ну що, моральний гаранте, ти вже все знаєш?" Я кажу: "Ні". Він: "А куди ти їдеш?" Кажу: "До посла в резиденцію". – "Ну добре, поїдь, поїдь". Приїжджаю до посла. І він мені розказує: його переконали в тому, що Ющенко зійшов із розуму, бо він відправляє всіх у відставку, його потрібно зупинити, треба будь-якою ціною зберегти коаліцію. Я кажу: "Та ви що, пане посол?! Хто таке сказав?" Дивлюся – він просто бліднішає, і побіг. Депешу, мабуть, уже склав. Що відбувалося тієї ночі, як я потім з'ясував? Тимошенко скликала свій внутрішній кабінет. Терьохін, [Ігор] Гринів, який потім мені деякі деталі переказував, із того боку. Мовляв, ти розумієш, це міф, що Юля така сильна жінка, вона, насправді, не все вирішує. Я відповів йому: "Ігоре, вона б так нам і сказала, що не все вирішує". Загалом, поговорив із послом і їду на Європейську площу, бо там Юля чекає. Телефонний дзвінок. Юля. І голос такий – ніколи не забуду – як дзвінкий кришталь. Ридає: "Олеже, я тебе дуже прошу, тільки ти можеш врятувати Україну". Я їй відповідаю: "За ніч, навіть за півночі, позиція президента не змінилася. Ми ж домовилися! Значить, усі люди, які про тебе таке говорили, казали правду?" Вона каже: "Приїжджай". Я приїхав. На ній макіяжу немає. Талановита акторка! Знову мене за руку бере: "Олеже, мені треба переговорити із президентом". Та не питання! А за дверима вже журналісти стоять, прес-конференція. Приходжу до президента. Кажу: "Вікторе Андрійовичу, усе, моральна гарантія не спрацювала". Юля ще хвилин 30 намагалася ситуацію вирулити. Потім, як вона і розповідає, заскочив розлючений Порошенко. У результаті, як мені розповідав Гринів, вона майже тиждень була в шоці. Вона була впевнена, що Ющенко не наважиться, що вона сильніша. Можливо, за інших обставин Ющенко і не наважився б...
– ...на відставку?
– Так. Так що з того часу словосполучення "моральний гарант" для мене має іншу ціну. Це – щоб ви розуміли, як робиться українська політика. Навіть якщо мене ввести у транс, я це буду повторювати. Я там був. І Юлі я сказав: "Ти ж розумієш, що я про це буду говорити публічно?"
Заступник голови Одеської обладміністрації мав сім судимостей. Я знаю односельця президента Ющенка, який його туди втюхав
– Ви розповідали, що, будучи на посаді глави Адміністрації Президента, відмовилися від шалених грошей...
– Від можливостей...
– ...Так, від можливостей їх заробити. Ви говорили, що щодня могли б мати кілька сот мільйонів доларів. Мене ця сума вразила.
– Ну, це я так... Не кожного дня.
– Поясніть мені, я не в курсі, як технічно таке може бути? За що і де глава Адміністрації Президента може отримувати стільки? Заводити до президента якихось бізнесменів?
– Н-так, порядок сум... Я ж не апаратна людина. Не був членом КПРС, не номенклатурник. Коли, наприклад, я перший раз зайшов у Кабмін, то був керівником офісу прем'єра. До прем'єра без мене неможливо було потрапити. Мені сказали: ось, є спільний гарний знайомий, просив про зустріч, я бачу, що ніякої корупції в цьому немає, мало того, я можу бути присутнім на цій зустрічі, якщо не дуже довіряю. Але за це хтось отримав тоді, це 2000 рік, $30 тис. А я був нещасним главою служби прем'єр-міністра. Мені досвідчені кабмінівці говорили: зрозумійте, якщо ви не берете, це зовсім не означає, що хтось не бере. Можливості глави АП колосальні. Я був страшенно вражений уже за часів "помаранчевого" президента Ющенка кадровими призначеннями. Наприклад, заступник голови Одеської обладміністрації мав сім судимостей. Я знаю цього односельця президента, який його туди втюхав. Це страшенна дискредитація. Я сказав, що всі призначення перевірятимемо. За формальної перевірки я писав у всі структури, за стандартною процедурою: у міліцію, у прокуратуру тощо. І, як правило, корупційні люди платили вже там. Мені звідти завжди приходили "кошерні" відповіді. Ми знайшли вихід. Є управління із взаємодії з правоохоронними органами. Була окрема війна, я чотири місяці звільняв звідти людину Медведчука. Чотири місяці часу глави Адміністрації Президента, щоб звільнити одного співробітника! Так от, ми створили в управлінні неформальну групу, яка дуже добре перевіряла. Із публікації в газеті "Дзеркало тижня" я дізнався, що відомий "колядник", суддя [Ігор] Зварич крізь це сито не пройшов. Ми його розвернули. Зате через три дні після мого звільнення він через Адміністрацію Президента пройшов. Суми за такі речі? Мені одна людина – не буду називати прізвища, але вона у вас у студії була– подзвонила і сказала: "Там одна людина прийде. Хоче бути главою місцевої адміністрації у Криму. Сума – 10 мільйонів". Не гривень. Навіть пам'ятаю цю людину, яка там "прийшла". Людей на посади генералів я завертав тоді. Мої люди перевіряли, наприклад, генерала на посаду керівника обласної міліції. Я отримав об'єктивку: дружина курує, умовно кажучи, наркобізнес. І довжелезний список.
– (Посміхається). А що ж їй курирувати за такого чоловіка?!
– Як таке може бути?! Юрій Луценко був тоді міністром. Я йому сказав: "Юро, я такого ніколи не підпишу". Пам'ятаю, він мені відповів: "Нет мента без хвоста". Я кажу: "Тут за хвостом уже мента не видно!" Я не підписував. Суми, які там фігурували, я собі уявляю, але зі мною про це ніхто не говорив. Я завертав, але потім виходили укази. Хоча не мали виходити. Є інші кабінети...
– (Усміхаючись). Але ж могли заробити, га? Стільки втрачених можливостей!
– Але найбільша можливість була пов'язана з посадою, яку зараз неформально займає Медведчук. Людина, яка "рішала" між Україною і Росією. Мені сам Бог велів. Я був главою Адміністрації, і Діма Медведєв – теж глава, у Путіна. Ми з ним на "ти".
– "Дімон"?
– Тоді ще він "Дімоном" не був. "Любі друзі", зокрема Женя Червоненко, Порошенко, усі такі досвідчені, накрили поляну, коли мене призначили. Але я туди не прийшов.
При слові "Володимир Володимирович" Медведєв відразу тверезішав
– Де?
– На Банковій. Із чим у нас виникла проблема і звідки мій образ людини несистемної? Чи Яценюк, чи то [Віктор] Балога говорив, що при мені вітер гуляв по коридорах. У мене відбулася принципова розмова із президентом. Моя заява про відставку була через три місяці роботи. Але – до чого мене готували "любі друзі", і я їх розумію? Вони сказали мені те ж саме, що і ви. "Ти емоційний, тобі довіряють. Чувак, ти в телевізорі розмовляй, захищай, а сюди..."
– ...не лізь?
– ...так. Не займайся, мовляв, цим. "Но тебе нужно правильно слетать в Москву. Мы организуем самолет, обо всем договоримся. Это очень важно". Цікавий момент був у тому, що вони сказали: "Если ты неправильно слетаешь, то..." Я підняв трубку, зателефонував Медведєву. "Дима, тут мне говорят, что к вам надо как-то правильно летать". А Діма таких жартів не любить. Він відразу почав: "Да нет, ну все нормально". Я кажу: "Прилечу коммерческим самолетом". І пішов у нас діалог. У якийсь момент люди були впевнені, що, оскільки я був найближче до Ющенка, то можу дуже природньо стати на президентську тему. "РосУкрЕнерго" це тоді було. Мій друг Діма питав: "А ты не хочешь с Владимиром Владимировичем встретиться?" Я його тролив: "Та ну слухай. Мы же с тобой, – кажу, – сами все решаем". А Діма від таких жартів аж бліднув.
– Почуття гумору і не ночувало, так?
– Він при слові "Володимир Володимирович" відразу тверезішав. Я йому говорив: "Зачем официально фотографироваться? Поставьте вместо Путіна картонку. Зачем у человека время забирать?"
– "Дурилка картонная".
(Сміються).
– У нього нерви здали! Пам'ятаю, я був на Красній площі, він мені каже: "Владимир Владимирович ждет через два часа". Суттю зустрічі з Путіним було наступне: він попередив, що відключить газ, "если мы не договоримся". І пішла жорстка тема про "договоримся", про "РосУкрЕнерго". Я зайняв таку позицію: "Ні, ми не такі". Я приїхав і сказав Віктору Андрійовичу: Тема "домовимося" – означає, що ми там попадаємо". На тему "РосУкрЕнерго" Діма Медведєв мовчав, як риба об лід. Хоча він був головою наглядової ради, від Путіна.
– А Путін говорив що-небудь про "РосУкрЕнерго"?
– Теж не говорив. Я Путіна тролив на інавгурації Назарбаєва (президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. – "ГОРДОН"). Ми вчотирьох пили каву. Я сказав: "Владимир Владимирович, а что это такое, какие-то два хохла сделали с "Газпромом" joint venture 50/50. Это кем нужно быть? Президент не знает, я не знаю". У них була така реакція: "С нашей стороны все честно". Але потім уже Діма таки сказав...
– Діма – Фірташ (український бізнесмен, акціонер "РосУкрЕнерго". – "ГОРДОН") чи Медведєв?
– Я Фірташа ніколи в житті не бачив. І не знав, що тоді Фірташ уже доріжку протоптав, поки я відбивався на тому фронті. Вони грамотно працюють. А Медведєв сказав приблизно так: "Вам же нужно? Какая вам разница?" Я кажу: "Дімо, я не розумію. Ви купуєте дорожче, а продаєте дешевше. Десь повинна бути логіка?" Він відмахнувся: "Перестань. Все честно. Вы теперь власть, вот половина ваша". – "Половина чего?" Він раптом каже: "Пятсот". – Я говорю: "Чего?" – "Лямов". Пауза. "В квартал". – "Два миллиарда в год?" – "Ну да, приблизительно так. Это ваше. У вас же выборы, вам нужно".
– Тобто лише вам, на ваші потреби?
– Так. Ви ж, мовляв, влада. Що від мене потрібно було? Отримати добро від Віктора Андрійовича. Казали: "Просто звякни от президента". Я приїхав до нього, кажу: "Вікторе Андрійовичу, усе зрозуміло. Це схема, яка просто корумпує будь-яку українську владу. Ми цим не будемо займатися".
Дзвонять: "Вам Березовський готовий дати сто мільйонів на революцію. Тобі треба приїхати". Я кажу: "Ви що, здуріли?"
– Треба було перетелефонувати і сказати: "Ні, цього мало! Давайте більше!"
– Я просто не передзвонив, і стосунки перервалися. Вони відключили газ, і пішло... Паралельно, щоб не залишитися сам на сам, я за дорученням президента провів переговори з Держдепом, з американцями. Але з'явився посередник... Американський посол мене тоді привітав. Будучи з Ющенком, я ніколи не відпочивав. І ось я поїхав у Словенію до друзів. І він десь там був. Фірташ уже з'явився. Посол мені сказав: "Welcome to corruption club". "Вітаємо у клубі корупціонерів". Моя заява про відставку вже лежала тоді.
– Ви сказали: "Я не в долі і не в темі".
– У мене була ситуація, пов'язана з майором Мельниченком (Микола Мельниченко, фігурант справи про прослуховування кабінету президента Кучми. – "ГОРДОН"). Ющенко тоді став кандидатом [у президенти]. Ми були в Канаді. Єльяшкевич (український політик, який дістав політичний притулок у США, Олександр Єльяшкевич. – "ГОРДОН") телефонує: "Вам Березовський (російський підприємець і опозиційний політик Борис Березовський. – "ГОРДОН") готовий дати сто мільйонів на Помаранчеву революцію. Тобі треба приїхати". Я кажу: "Ви що, здуріли?"
– Березовський в інтерв'ю Дмитру Гордону дуже жалівся. "Де ж гроші? Я ж давав, а Жванія..."
– Так правильно. Так пазл і зійдеться. Кімнати прослуховувалися, і я пишу: "Березовський, 100 млн. Давайте ще в бен Ладена візьмемо гроші на Помаранчеву революцію!" Щоб подружитися і з американцями, і з росіянами. Я відмовився. Але інші люди потім до нього поїхали.
– Пане Олегу Борисовичу, у мене залишилося дуже багато запитань. І про сьогодення, і про майбутнє, і про минуле. Ви унікальний спікер і цікава людина, яка на запитання "Як справи?" дійсно починає розповідати, як справи.
(Усміхаються).
– Як в Одесі, так.
– Я вам дуже дякую і обіцяю нашій аудиторії, що в нас із вами відбудеться друга серія. І ми поговоримо про все, що планували.
– Спасибі!
Записав Микола ПІДДУБНИЙ