Співак: Некомпетентність нинішньої влади веде країну до прірви. І необхідне перезавантаження G

– Зараз уся увага у світі прикута до України. Як думаєте, наскільки ефективно зараз захищають наші національні інтереси на міжнародних майданчиках?

– Я колись пожартував, який зараз вигляд має зовнішня політика України: "Нас нікому не збити зі шляху, нам похріну, куди йти". Я категорично проти підлещування перед більш "старшими товаришами" і зовнішнього управління. І мені однаково, звідки воно надходить – із Вашингтона, Москви чи Берліна. Ми – сильна самодостатня країна. 90% таблиці Менделєєва в наших надрах, у нас 15 портів, два моря, найродючіша земля і ще не померла промисловість. Ми раніше корвети, кораблі, літаки самі будували. А сьогодні нам надсилають 5 тис. касок із Німеччини. Дякую, що не лопати. Скоро вже постіль або матраци надсилатимуть. Мене як громадянина України це принижує.

Ми можемо відігравати серйозну роль у європейській безпеці. Але для цього потрібно налагодити економіку та знищити топкорупцію у країні. Мародери мають дістати великі строки з конфіскацією майна в усієї рідні до п'ятої тещі. Тоді в Україні буде лад.

Щодо мого бачення нашого зовнішньополітичного курсу, то я глибоко переконаний, що це має бути доктрина активного нейтралітету, де основне слово – "активного". Тоді ми зможемо налагодити діалог і на Півночі, і на Заході, і на Сході. Тоді ми зможемо стати суб'єктами, а не об'єктами міжнародних відносин. Досить битися головою об зачинені двері НАТО. Нас там не буде, і нам туди не треба.

– І чого нам чекати? Готуватися до війни?

– Війни не буде. А ось розвалена вщент економіка України – цілком. Погляньте, адже ставки піднято на космічну висоту. Далі домовлятимуться. Великої війни не буде, бо світом керують гроші. Нікому не вигідно вести широкомасштабну війну. Колективний Захід своєю воєнною істерією і "точними датами наступу" планомірно знищує нашу економіку в тандемі з тотальною корупцією влади.

Допомагати відновлюватися нам потім теж ніхто не буде. Хіба черговими невеликими кредитами з величезними політичними зобов'язаннями. Ближче до літа "великі дядьки" поділять сфери впливу і буде створено нову конструкцію колективної безпеки й новий світопорядок. Думаю, що восени підемо на вибори. Поки парламентські, ну а навесні 2023 року – президентські. У всій цій ситуації важливо не дозволяти собою маніпулювати і ставати Шариковими. В однобортному зараз ніхто не воює. Навіть якщо є криголам, німецькі каски та шпиталь з Естонії.

– Що, на вашу думку, зараз є найбільшою загрозою Україні?

– Тотальна некомпетентність, цинізм та злодійкуватість української влади. Люди абсолютно не готові ані професійно, ані морально до управління країною. Експрескурси у Трускавці не дають змоги стати елітою держави. Крім абсолютної профнепридатності й політичної імпотенції, вони безбожно крадуть просто тому, що тимчасові правителі. Зруйновано всі державні інституції та деградовано парламентаризм.

Рівень інтелекту деяких депутатів чи міністрів наближається до рівня одеського водопроводу, а це набагато нижче за будь-який плінтус. Їм би "Мурзилку" подужати, а вони країною вирішили керувати. От і бовтаємося, немов в ополонці. Як говорив наш великий класик Михайло Жванецький: "Є три шляхи розвитку: стояти на місці, лежати на місці і наш – лежати на правильному шляху". Треба змінювати це ганебне становище.

Ми єдина країна у Європі, яка під час економічної кризи не має програми, а діє в ручному режимі.

Україна – єдина країна у Європі, де підвищують податки під час пандемії (я маю на увазі законопроєкт №5600). Єдина країна у Європі, де 5 млн громадян одержують дохід менший за прожитковий мінімум, водночас чиновники, депутати та члени наглядових рад державних компаній, які зазнають багатомільярдних збитків, одержують мільйонні премії та зарплати. Це – нонсенс. Я вважаю, до наглядових рад державних компаній не можуть входити громадяни інших держав. Це ж питання національної безпеки. Потрібно формувати наглядові ради за двома принципами: у них мають бути винятково громадяни України і професіонали в тій галузі, де планують працювати.

Треба знищити тотальну корупцію та монополії, розібратися з агробаронами, які вивозять рекордний урожай пшениці за кордон тоді, як у країні нема із чого робити хліб. Нам доводиться купувати борошно в Туреччині, зроблене з нашої пшениці. Ви знаєте, до чого дійшла Україна? Ми не можемо хліб собі зробити з власної пшениці. Ми імпортуємо цукрові буряки з Польщі, а яйця – з Білорусії.

Ми не можемо забезпечити себе власним газом через корупцію і некомпетентність керівників "Нафтогазу". Ми втрачаємо транзитний складник. Наші порти не конкурентні, а стратегічні підприємства повністю розкрадені й нездатні сьогодні виробляти необхідну продукцію. І це лише мала дещиця всього того свавілля, яке відбувається у нас.

12 лютого ввели санкції проти телеканала "НАШ". Це більше, ніж злочин. Це помилка. Фатальна. Упевнений, що це рішення – початок кінця "зеленої" влади. Я переконаний, що президент не до кінця розуміє, але за такі дії карна відповідальність лежить саме на ньому. Данілова забудуть, а Зеленський відповідатиме персонально. Саме його підпис стоїть під указом, який порушує Конституцію.

Зеленський ще 2019 року обіцяв не закривати телеканалів. А насправді ЗМІ і зробили з нього президента. Якби не віра народу і не талановиті серіали про Голобородька, то не сидів би він зараз на Банковій. Це факт. І нехай тепер хоч хтось зі "слуг" дозволить собі вимовити слова про європейську інтеграцію або про європейські цінності. У мене дуже багато запитань до судової системи України. Якщо в нас її немає, то ми не держава.

Відкрийте Конституцію України, ст. 34. Кожному глядачеві надано непорушне право обирати, яку інформацію отримувати. Демократія – це пульт у руках кожного українця. Усе, що зараз відбувається, – тоталітаризм і спроба вкласти владу в одні руки. У влади одна мета – перетворити націю на стадо, яким легко орудувати. Але правда обов'язково переможе. Оскар Вайльд мав рацію, коли писав, що будь-який президент править чотири роки, а журналісти – безстроково. Цензура й узурпація влади в Україні не приживаються. І Зеленський дуже скоро переконається в цьому.

Сукупність усіх цих проблем і підштовхнула мене та моїх однодумців виходити на нові кордони. Нашої правди має ставати більше, щоб владі життя медом не здавалося.

– Ви говорите зараз про вашу ініціативу щодо створення громадського руху?

– Ідея створити Всеукраїнську громадську організацію "Правда Дмитра Співака" виникла давно. На всіх своїх ефірах я постійно контактую з глядачами, маю зворотний зв'язок. У листах мені люди часто писали, що давайте об'єднуватися, створювати якусь платформу однодумців і формувати новий порядок денний для нашої країни. І ось ми з моєю командою вирішили, що час настав, і 1 лютого, у день приходу нового року – року Тигра, оголосили про створення організації.

Одразу хочу зазначити, що "Правда Дмитра Співака" – це не політична партія, а громадянське об'єднання однодумців. Ми не збираємося будувати чергову КПРС. Ми плануємо об'єднуватися навколо ідеологічних постулатів, які в Європі називають соціал-демократією, або лівим лібералізмом. Людськими словами, це ідеологія правди й соціальної справедливості. Зрештою, як і записано в нашій Конституції.

Завдання наше просте і зрозуміле: загальнонаціональний діалог в ім'я майбутнього. Ми створюємо нове бачення розвитку України в усіх напрямах – економіка, соціальна політика, гуманітарний аспект, зовнішня і внутрішня політика. Ми запропонуємо абсолютно чіткий план виходу України з кризи. Хочу наголосити, що це буде не набір заїжджених штампів проти всього поганого і за все добре. Це буде поетапний алгоритм поступальних дій із чітко позначеними строками й завданнями.

У мене як лідера вже є відповіді щодо найголовніших сфер: звідки брати гроші на пенсії, як модернізувати й міняти медицину, що необхідно робити з оподаткуванням, якою має бути співпраця з МВФ, які напрями в економіці треба розвивати насамперед, що робити з наглядовими радами держпідприємств, як позбутися корупції в державному секторі, як Україні стати суб'єктом міжнародної політики. Повторюся, ми створили не партію й нікого не збираємося прив'язувати партійними квитками. Але наш рух, безумовно, має суспільно-політичний напрям. І ми плануємо брати участь у всіх політичних подіях у нашій країні. Принаймні можу точно сказати, що я братиму участь у всіх виборах, зокрема дострокових.

– Що саме ви збираєтеся робити?

– Я поступово ділитимуся з людьми напрацюваннями щодо кожного стратегічного напряму. Наприклад, щодо пенсійної реформи. Необхідно зробити три кроки. Перший – ввести обов'язкову накопичувальну систему, але не довіряти гроші приватним фондам. Єдиний орган, де можна акумулювати та зберігати гроші, – гарантований державний накопичувальний фонд. Другий крок – внесення змін до ст. 46 Конституції, щоб заборонити будь-які посягання на ваші гроші. Третій крок – гроші мають якось працювати (наприклад, пенсійні накопичення можна вкладати в облігації держпозики). Це єдиний вихід із катастрофічної ситуації, яка склалася в пенсійній системі.

Такі самі чіткі алгоритми дій у мене є в кожному напрямі.

Візьмімо, наприклад, податки. Я пропоную об'єднати ПДФО, ЄСВ та військовий збір у єдиний податок 20%. Пропоную знизити тягар на малий та середній бізнес і зробити канікули на перевірки, а не те, що влаштували сьогодні за президента Володимира Зеленського, коли в період пандемії тиск на бізнес та кількість перевірок зросли на 50%. Це тотальний геноцид власного народу, знищення середнього класу, що призводить до зменшення надходжень до бюджету. Отже, не виконано соціальних програм і люди вимушено їдуть із країни. До речі, соромно сказати, але економіка України сьогодні тримається не на трьох китах, а на заробітчанах, які надіслали рекордні $15 млрд.

Співак: Із МВФ потрібно поводитися дуже жорстко і не боятися дефолту. Фото з особистого архіву

– Тоді в чому відмінність вашого громадського об'єднання від звичайної партії?

– Партія, на мій погляд, звужує формат діалогу. Не всі люди сьогодні готові вступати в конкретну партію з конкретними політичними цілями та структурою. Є величезна кількість активних за своєю натурою громадян, і вони готові брати участь у громадському житті країни, але не планують вступати до будь-якої партії. Суспільний рух дає більше можливостей. Якщо таким людям моя правда близька за духом, вони поділяють схожі погляди, то чому б нам не бути разом і не спробувати написати поетапний алгоритм виходу України з тієї кризи, у яку сьогодні нас завели хлопці з "Кварталу 95"? Та й фінансування громадської організації значно менше, ніж утримання партії з усіма її офісами, рекламою тощо.

Я вірю в українців. У нас величезна кількість талановитих людей, які по-справжньому вболівають за свою країну, тільки в них немає майданчика, щоб висловити свої думки й напрацювання. Так ось ми намагатимемося надати їм такий майданчик.

Я знаю, що влада нас боїться. Вона взагалі боїться людей, боїться свободи слова, свободи думки. Що ж, і нехай боїться. І нехай нас не люблять. Тим паче, що це взаємне почуття. Як писав Ігор Губерман: "Я не люблю любую власть. Мы с каждой не в ладу. Но я, покуда есть, что класть, на каждую кладу".

– Ви сказали, що братимете участь у виборах. А як і в якому статусі?

– Проблеми треба вирішувати в міру того, як вони надходять. Я як лідер об'єднання і люди, які мене підтримуватимуть, разом вирішимо це питання. Не поспішатимемо говорити, у якому статусі, у якому форматі, у поєднанні з кимось чи самостійно.

Ми тільки на початку шляху і зробили лише перші кроки, заявивши на всю країну про те, що ми є і нас не залякати. Звісно, усі звикли, що "з іскри спалахне полум'я", а з громадської організації народиться партія – є така логіка в нашій країні. Мені ж цікаво створити саме громадський рух. На що він перетвориться, покажуть і час, і люди, які будуть іти з нами пліч-о-пліч. Якщо на якомусь етапі ми вирішимо, що цього досить, то так і буде. Якщо ми вирішимо, що ми настільки ідеологічно сильні та міцні й треба замислитися над політичним проєктом, ми це обов'язково реалізуємо. Мені цікавий громадський діалог без прив'язки до партквитка.

– Участь у президентських виборах вам цікава?

– Так, цікава. Повторюся, що, безумовно, візьму участь у всіх виборах, які будуть у нашій країні, – і в парламентських, і президентських. І не заради горезвісної влади. А таки для того, що Україну, як барона Мюнхгаузена, треба витягувати за волосся з того болота, у якому вона опинилася в останні роки. А отже, треба мати повноваження на ухвалення рішень, щоб можна було виловити сотні півтори головних казнокрадів і відправити їх на ядрі на Місяць, у сенсі в місця не такі далекі. І, безумовно, наше об'єднання "Правда Дмитра Співака" візьме найактивнішу участь у всіх політичних процесах у нашій країні.

– Ви згадали серед цікавих для вас тем співпрацю з МВФ. І якою ж вона має бути, на вашу думку?

– Україна має негайно розпочати жорсткі переговори з МВФ щодо реструктуризації боргів або про повну відмову від запозичень, мета яких – просто заткнути дірки в бюджеті. МВФ – це фінансово-політичний інститут тиску на слабкі й корумповані країни. Даючи невеликі кредити, вони виставляють серйозні політичні вимоги, забираючи в України цілі пласти суверенітету, вимагаючи політичних поступок.

Із МВФ треба поводитися дуже жорстко і не боятися дефолту. Щодо кредитів, то їх можна брати в конкретних фінансових організацій на кшталт Світового банку чи ЄБРР. Тому що вони дають гроші не під політичні "хотєлки", а під конкретні інфраструктурні проєкти із чітким алгоритмом дій та відповідальності. Якщо ж Україна і далі стелитиметься під МВФ і задовольнятиме їхнє відверте втручання в наші внутрішні справи, то ми повністю станемо залежними й ніколи не зліземо з фінансово-політичної голки МВФ. Пам'ятаєте, як казав незабутній Остап Ібрагімович Шурі Балаганову: "За кожен згодований вам карбованець я вимагатиму від вас безлічі дрібних послуг". Так і у відносинах із МВФ.

За кожен "згодований" нам мільярд віддаватимемо частину свого суверенітету. Хто керує фінансами, той керує державою. Ось подумайте самі. Який стосунок МВФ має до призначення керівників НАБУ, САП чи інших інституцій? Який стосунок МВФ має до обрання суддів чи тарифів на послуги ЖКГ? Чому МВФ так відкрито втручається в роботу "Нафтогазу"? Відповіді на ці запитання і дадуть нам чітке уявлення про справжні цілі цього монстра.

– Сьогодні ми в тій ситуації, коли на суверенітет претендує зовсім не Захід…

– Ви маєте на увазі цю страшилку під назвою "Путін нападе" і щочетверга всі очікують на "широкомасштабне вторгнення"? Облиште, усі загрози цього вторгнення створюють дві держави, до того ж абсолютно навмисно – Сполучені Штати Америки та Великобританія. Росіяни пручаються і кажуть: "Ми не плануємо нападати".

Уся ця істерія спрямована на розв’язання двох завдань. Перше – це спровокувати конфлікт, щоб можна було увімкнути санкційний рубильник і зупинити "Північний потік – 2". Друге завдання американців і британців – це відірвати Росію від Німеччини та Франції і не дати зблизити позиції Москви й Пекіна. Ось їхні справжні цілі. А Україну, на жаль, використовують у своїх інтересах. Москва має свої інтереси. У Вашингтона та Лондона свої. Мене ж більше цікавить питання, а де національні інтереси України, крім гасел і патріотичних кліше.

Ба більше, наші західні партнери чітко розуміють, що з кожною фразою про війну вони знищують українську економіку, із якої щотижня йдуть мільярди інвестицій. До того ж не лише зовнішніх, а й внутрішніх. Такий закон світових фінансів: гроші йдуть із країн, де заплановано воєнні дії. Ще раз повторю. Західні партнери граються у свою гру, росіяни – у свою. Огидно, що в цій грі за будь-якого розвитку ситуації постраждає Україна. Після Олімпіади в Пекіні американці й росіяни про щось обов'язково домовляться. Вони не стануть друзями, але домовляться. Вони не мають іншого виходу. Ніхто не дозволить по-справжньому зіштовхнути лобами дві перші ядерні держави. Карибська криза – 2 не повториться.

Сьогодні світом керують гроші, тому транснаціональні корпорації не дозволять гарячим політичним головам натискати на воєнні кнопки. Тому великомасштабної війни нема чого очікувати.

– Але в нас росіяни відібрали частину території. Саме це робить Україну вразливою, і багато добрих ідей неможливо реалізувати, бо є внутрішня і зовнішня напруга.

– Щоб повернути території, гасел наших ура-патріотів та заокеанських партнерів замало. Крим та Донбас не можна повернути у військовий спосіб. І навіть у дипломатичний. Крим практично зник із серйозного порядку денного світової політики. Секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що ми не виконуватимемо Мінських угод (я б на місці президента Зеленського його після такої заяви одразу звільнив). Це суперечить зобов'язанням, які Україна взяла на себе.

Ба більше, саме на виконанні Україною політичної частини Мінських угод наполягають і новий канцлер Німеччини Олаф Шольц, і президент Франції Еммануель Макрон, який нещодавно відвідав Київ, і президент США Джо Байден. Та й усі європейські політики розуміють, що альтернативи "Мінську" немає. Повернути свої території ми можемо у два способи: знайти компроміс і рухатися в бік реалізації Мінських угод або запропонувати інший конкретний план. Ну або ми маємо створити такі умови життя для українців усередині країни, щоб жителі Донбасу та Криму самі захотіли повернутися до України. Інших варіантів немає. Усе інше – бла-бла-бла тих, хто найголосніше кричить про війну, продовжуючи грабувати свою державу.

Можна багато говорити про зовнішню загрозу, але треба зрозуміти дві основні речі. Перша: Росія та Україна – географічні сусіди. Так розпорядився Всесвіт. Ми їхати не збираємося. Я чув, що росіяни переїжджати також не планують. Між нами 2,5 тис. кілометрів спільного кордону, отже, ми завжди будемо змушені вести військово-політичний та економічний діалог.

Друга – настав час визначитися: ви воюєте чи торгуєте? Сьогодні Росія входить у четвірку найбільших наших торговельних партнерів. Ми купуємо в них газ, ядерне паливо, запчастини, вугілля. Аналогічна ситуація з Білоруссю. Ми кричимо про кривавий режим Лукашенка, але купуємо в них 75% електроенергії. Потрібно створити життєздатну економіку та боєздатну армію, ставати конкурентними на зовнішніх ринках, тоді спроби агресії проти нашої країни буде мінімізовано.

Істерія навколо України і "Путін нападе" закінчиться із закінченням Олімпійських ігор у Пекіні. Гроші, виведені з України, довго сюди повертатимуться, що катастрофічно позначиться на всіх цінах і споживчому кошику кожного українця. Відтік інвестицій та корупція в держсекторі – головні вороги для економіки нашої країни. І я не бачу, щоб наші західні партнери намагалися нам допомогти зберегти й підтримати нашу економіку. Нам не потрібні старі катери, криголам або каски. Усе це звичайна показуха. За лаштунками відбуваються дуже серйозні переговори між США, Росією, Францією, Німеччиною… Лише британці не беруть участі в цих процесах. Вони мають інший план. Вони хочуть стати лідером європейської політики, а тому поводяться досить агресивно. Але це їхні інтереси та їхні цілі. Рано чи пізно всі великі сторони геополітичного протистояння домовляться та буде ухвалено відповідні рішення.

Загалом, я вважаю, 2022 рік буде політично складним, але насиченим на події та цікавим. Не відкидаю, що ми – на порозі дострокових виборів. До того ж не лише парламентських, а й президентських. Думаю, мільйони людей уже мріють побачити цих хлопчиків та дівчаток із "трускавецьких курсів крою та шиття" далеко за межами владних кабінетів на Грушевського і Банковій. Некомпетентність нинішньої влади веде країну до прірви. І потрібне перезавантаження, до того ж не розтягуючи це задоволення. Часу на розгойдування вже немає. Як кажуть, політиків і памперси треба частіше міняти. Чудова формула для молодої демократії.