Сучасна позиційна війна і як у ній перемогти. Повний текст статті Залужного для The Economist

Сучасна позиційна війна і як у ній перемогти

Розпочавши широкомасштабну збройну агресію проти України 24 лютого 2022 року, Російська Федерація спровокувала початок безпрецедентної світової безпекової кризи, найбільшої із часів завершення Другої світової війни.

Російський великодержавний шовінізм, помножений на хворі імперські амбіції, поступово перетворює розпочатий нею в центрі Європи воєнний конфлікт у збройне протистояння демократичного й авторитарного політичних режимів із перспективою його поширення й на інші регіони планети, побудовані за подібними геополітичними моделями (Ізраїль і сектор Гази, Південна й Північна Корея, Тайвань і Китай тощо).

Недостатня дієвість існуючих світових політичних регуляторних механізмів, у першу чергу ООН та ОБСЄ, не залишає Україні іншого вибору, ніж поновлення її територіальної цілісності після широкомасштабної збройної агресії в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року винятково військовою силою, вирішальну роль у якій відіграють її Збройні сили.

Вступивши у війну з більш потужним противником, у якого чимало зброї та значно більший мобілізаційний потенціал, Україна не лише змогла його зупинити, а й здійснити у 2022 році вдалий контрнаступ і відкинути противника на багатьох напрямках.

Народ України продемонстрував свою готовність не на словах, а на ділі покласти душу й тіло за свою свободу.

Однак із багатьох суб'єктивних та об'єктивних причин війна на нинішньому етапі поступово переходить до позиційної форми, вихід із якої в історичній ретроспективі завжди був складним як для Збройних сил України, так і для держави в цілому.

При цьому затягування війни здебільшого є вигідним одній зі сторін конфлікту.

У нашому конкретному випадку – Російській Федерації, оскільки це надає їй можливість відновлювати й нарощувати свою воєнну могутність.

Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають питання, що стосуються усвідомлення причин виникнення такої ситуації, пошуку можливих шляхів виходу з неї та зміни характеру й перебігу цієї війни на користь України.

Аналіз ситуації, у якій перебувають нині ЗС України й інші складові сил оборони держави, свідчить про те, що для відходу від позиційної форми ведення воєнних дій необхідно:

• завоювання переваги в повітрі;
• подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень (МВЗ);
• підвищення ефективності контрбатарейної боротьби (КББ);
• створення й підготовка необхідних резервів;
• нарощування спроможностей радіоелектронної боротьби (РЕБ).

Тому визначення причин переходу воєнних дій до позиційної форми й пошук можливих шляхів виходу із цієї ситуації, очевидно, потрібно здійснювати саме за цими основними складовими.

Слід зауважити, що означені вище складові жодним чином не нівелюють роль і місце ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ, інших зразків озброєння й військової техніки, які надають партнери.

Вони лише доповнюють їх у контексті нарощення спроможностей сил оборони завдяки новим технологічним рішенням та інноваційним підходам на шляху виходу з позиційної кризи на лінії зіткнення. Розгляньмо такі причини детальніше.

Причини переходу воєнних дій у позиційну форму

Щодо завоювання переваги в повітрі. Сучасне воєнне мистецтво передбачає завоювання переваги в повітрі для успішного проведення масштабних наземних операцій.

Це знайшло своє відображення як у доктринах збройних сил держав – членів НАТО, так і в керівних документах збройних сил Російської Федерації.

ЗС України вступали у війну, маючи 120 літаків тактичної авіації, з яких лише 40 були визнані технічно придатними до застосування, і 33 зенітні ракетні дивізіони середньої й малої дальності, з яких лише 18 мали повністю справну техніку.

Завдяки матеріально-технічній допомозі країн-партнерів Україна посилила свою авіацію й систему протиповітряної оборони.

Зокрема, були отримані літаки винищувальної та штурмової авіації, а також гелікоптери радянського виробництва.

Суттєво була нарощена кількість зенітних ракетних комплексів (систем) – переважно засобами західного виробництва, зокрема переносними зенітними ракетними комплексами Martlet, Starstreak, Javelin, Piorun, Mistral, Stinger, Grom, зенітними самохідними установками Gepard, зенітними артилерійськими комплексами Skyneх, зенітними ракетними комплексами Avenger, Stormer, Patriot, HAWK, IRIS-T, NASAMS, SAMP-T, Crotale-NG.

Завдяки цьому з початку широкомасштабної збройної агресії Російська Федерація втратила таку кількість літаків, яка приблизно відповідає чисельності авіації однієї повітряної армії, а гелікоптерів – приблизно на 13 полків (бригад) армійської авіації.

До того ж втрати засобів ППО противника різних типів уже перевищують 550 одиниць.

Не дивлячись на такі втрати, противник продовжує утримувати суттєву перевагу в повітрі, що ускладнює просування наших військ і є одним із ключових факторів, який трансформує характер воєнних дій у позиційну форму.

За різними оцінками, станом на кінець 2023 року противник може створити нову групу ударної авіації, яка складатиметься щонайменше з однієї ескадрильї винищувачів-бомбардувальників Су-24 і Су-34, а також ескадрильї ударних вертольотів, тому на цю обставину слід звернути особливу увагу.

Але, незважаючи на суттєву кількісно-якісну перевагу противника в авіації й засобах ППО, він не може конвертувати її в повне панування в повітрі завдяки вдалій роботі наших підрозділів безпосереднього протиповітряного прикриття військ, які постійно збільшують рахунок уражених засобів повітряного нападу.

Це призводить до того, що противник не відчуває себе спокійно в небі України, його авіація намагається не входити в зони дії наших зенітних засобів і застосовує авіаційні засоби ураження переважно з великих відстаней, що суттєво знижує їхню ефективність.

Натомість на перший план виходять безпілотні літальні апарати противника, які перебрали на себе значну частку завдань пілотованої авіації щодо повітряної розвідки й ураження з повітря.

Щодо подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень. Наступною передумовою, що трансформує характер поточних воєнних дій у позиційну форму, є широке застосування мінно-вибухових загороджень як противником, так і нашими військами.

Розглянемо ситуацію зі спроможностями щодо подолання таких загороджень нашими військами.

Станом на 24 лютого 2022 року ЗС України мали обмежений комплект сил, призначених для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях.

На їхньому озброєнні перебували технічно застарілі зразки техніки.

Завдяки західним партнерам під час воєнних дій вдалося дещо наростити спроможності інженерних частин (підрозділів) щодо пророблення проходів за допомогою таких засобів, як M58 MICLIC, Wicent 1, NM189 Ingeniorpanservogn, але, враховуючи безпрецедентні масштаби цих загороджень, навіть таких спроможностей об’єктивно не вистачає.

Нині мінно-вибухові загородження противника на особливо важливих напрямках мають велику щільність і сягають глибини до 15–20 км.

Їхнє прикриття здійснюється розвідувальними БПЛА, які ефективно виявляють наші загони (групи) розгороджень і наводять на них засоби вогневого ураження.

У разі вдалого пророблення проходів у МВЗ нашими військами противник швидко відновлює мінні поля в цих районах за допомогою таких інженерних систем дистанційного мінування, як "Земледелие".

Водночас ЗС України не менш ефективно застосовують мінно-вибухові загородження й розвідувально-вогневі комплекси для виявлення і знищення інженерних засобів розмінування противника.

Це призводить до того, що наступальні дії обох сторін відбуваються із суттєвими труднощами й великими втратами особового складу, озброєння й військової техніки.

Щодо контрбатарейної боротьби. У російсько-українській війні, як і у війнах минулого, роль РВіА [ракетних військ і артилерії] у вогневому ураженні залишається досить значною і, залежно від умов, напрямків і районів дій, коливається від 60% до 80% загального обсягу виконуваних завдань.

Успіх дій військ безпосередньо залежить від результативності ударів і вогню, тому "полювання" на засоби вогневого впливу противника для обох сторін набуває пріоритетного значення.

Контрбатарейна боротьба стає важливою складовою збройного протистояння.

І, попри заяви деяких так званих військових аналітиків, різного роду публікації, зокрема й у російських ЗМІ, щодо поступового ослаблення Росії, ми не маємо права применшувати значущість і можливості російського озброєння, його засобів розвідки і протидії, здатність ВПК держави-агресора постачати у війська значну кількість як застарілих, так і найсучасніших зразків озброєння й військової техніки. Ми маємо реально оцінювати загрози, аналізувати досвід і робити висновки.

Одразу після отримання західного ракетно-артилерійського озброєння ЗС України здобули суттєву перевагу і значні успіхи в КББ.

Так, досить ефективно показали себе ВТБ типу Excalibur (155-мм снаряд) у боротьбі із самохідною артилерією, РЛС КББ.

Проте із часом їхні можливості суттєво знизилися, оскільки система наведення на ціль (за допомогою GPS) є дуже чутливою до впливу засобів РЕБ противника, що призводить до втрати високоточності боєприпасів.

Противник швидко навчився застосовувати нову тактику дій: розосередження (по гарматах); вогонь із максимальної дальності; використання нових засобів РЕБ (система РЕБ "Поле 21") тощо.

Також противник досить широко й ефективно почав застосовувати для КББ баражувальні боєприпаси типу "Ланцет" із "підсвічуванням" цілі, БПАК "Орлан", Zala й інших, боротьба з якими є достатньо складною.

З метою утримання і збільшення переваги в дуельному протистоянні росіяни, застосовуючи застарілі артилерійські системи (Д-1, Д-20 тощо), значно підвищили щільність артилерії та її можливості щодо масованості застосування звичайних боєприпасів.

Противник також наростив виробництво й інтенсивність застосування високоточних боєприпасів калібру 122 мм типу "Краснополь", що наводяться на цілі за допомогою підсвічення цілі далекоміром із наземних командно-спостережних пунктів.

Як протидію противнику ми вимушені були залучати до ураження його артилерії реактивні артилерійські системи типу HIMARS.

Проте на ураження зазначених цілей (артилерія, РСЗВ тощо) витрачалася значна частина наявного комплекту ракет.

На цей час ми змогли меншою кількістю якісніших (точніших) засобів вогневого ураження здобути умовний паритет з артилерією противника, яка кількісно переважає.

Щодо створення й підготовки необхідних резервів. Порівняно з Україною Російська Федерація має майже втричі більший мобілізаційний людський ресурс.

Не спромігшись досягти успіху в початковий період війни складом збройних сил мирного часу, у вересні 2022 року противник розпочав часткову мобілізацію, яка триває й дотепер.

Але скористатися перевагою в мобілізаційних людських ресурсах для створення істотної переваги в чисельності бойового складу угруповань військ, що безпосередньо воюють проти України, йому не вдається.

Основні причини такого стану мають політичну, організаційну й мотиваційну природу.

Зокрема, президент РФ Путін напередодні президентських виборів побоюється проводити загальну мобілізацію у зв’язку з можливими ризиками зростання соціальної напруги в державі й переростання її в політичну кризу.

Противник має обмежені можливості щодо підготовки мобілізованих громадян і забезпечення їх необхідним озброєнням і військовим майном.

У зв'язку зі значними втратами особового складу цивільне населення РФ намагається ухилятися від призову й участі у веденні бойових дій.

Водночас слід враховувати: не дивлячись на те, що командування ЗС України постійно проводить роботу щодо удосконалення порядку створення й підготовки резервів, залишаються проблемними деякі питання.

Зокрема, ми маємо обмежені можливості з підготовки резервів на власній території, оскільки противник має змогу завдавати ракетно-авіаційних ударів по навчальних центрах і полігонах.

Тривалий характер війни, обмежені можливості щодо ротації військовослужбовців на лінії бойового зіткнення, прогалини в законодавстві, які дозволяють у начебто законний спосіб ухилятися від мобілізації, суттєво знижують мотивацію громадян до проходження військової служби.

Ці проблеми нам відомі, ми бачимо шляхи їх вирішення й постійно над цим працюємо.

Таким чином, зазначене зумовлює відсутність можливості України досягти переваги над противником у резервах шляхом нарощування їхньої чисельності.

Щодо радіоелектронної боротьби. Ще до початку подій 2014 року військово-політичне керівництво РФ приділило значну увагу розвитку РЕБ.

Показовим прикладом цього є створення у 2009 році у збройних силах РФ окремого роду військ – військ РЕБ.

Крім того, у складі ЗС РФ створено потужний повітряний компонент засобів РЕБ, який забезпечує ефективне застосування військ (сил) і високоточної зброї.

На озброєння противником було прийнято приблизно 60 типів сучасної техніки й засобів РЕБ, які відрізняються кращими технічними характеристиками, високою рухомістю, підвищеною захищеністю, малим часом розгортання і згортання, упровадженням нових технічних рішень, засобів автоматизації, спеціального програмного забезпечення тощо.

Практично весь парк морально застарілої техніки було оновлено.

До основних переваг російської техніки РЕБ також належать налагодження серійного виробництва засобів так званого окопного РЕБ ("Cілок", "Пітон", "Гарпун", "Піроєд", "Стриж", "Лісочок"), якими насичена тактична ланка військ Російської Федерації.

Незважаючи на те, що з початку широкомасштабної збройної агресії противник втратив значну частину зазначеної техніки, він і далі утримує суттєву перевагу в засобах РЕБ.

На куп'янському й бахмутському напрямках противник фактично створив ешелоновану систему РЕБ, елементи якої постійно змінюють своє місцеположення.

Що стосується ЗС України, до 2022 року на їхнє озброєння були прийняті такі сучасні засоби РЕБ із БПЛА, як "Буковель-АД", "Анклав", "Хмара", "Нота", які в подальшому добре себе зарекомендували в бойових умовах.

Але, попри це, на початок війни в частинах (підрозділах) РЕБ ЗС України приблизно 65% зразків станцій перешкод були виробництва колишнього Радянського Союзу, а нових налічувалося лише 25 одиниць.

Зважаючи на обмежені можливості вітчизняного оборонно-промислового комплексу, нарощування спроможностей із РЕБ було здійснено завдяки міжнародній військовій матеріально-технічній допомозі, шляхом отримання комплексів (засобів) виявлення й радіоелектронної боротьби з БПЛА, антидронових рушниць, тактичних мобільних систем пеленгації, комплексів РЕБ із бортовими радіолокаційними станціями тощо.

Нині здійснюється нарощування спроможностей щодо боротьби з високоточною зброєю противника (КР, БПЛА) шляхом розгортання загальнонаціональної системи РЕБ "Покрова" з можливістю здійснення підміни супутникового радіонавігаційного поля ("спуфінгу"), приглушення супутникової радіонавігації по всій лінії бойового зіткнення й на більшій частині території України.

Також триває розроблення й упровадження у процеси управління елементів систем ситуативної обізнаності: "Графіт" – для автоматизованого передавання й відображення інформації про проліт малорозмірних БПЛА; "Кварц" – для збирання, оброблення, відображення даних і управління засобами радіоелектронної боротьби.

На цей час нами практично досягнуто паритету щодо виконання завдань із РЕБ, що суттєво ускладнює можливість досягнення переваги збройними силами як РФ, так і України під час застосування озброєння й військової техніки та військ у цілому.

Таким чином, покладаючись на стратегічну перевагу у воєнному, економічному, людському, природноресурсному й науковому потенціалі та порівняно належних умовах для його реалізації, окупаційні збройні сили й досі не спроможні повною мірою реалізувати замисли російського Генерального штабу.

Разом із тим слід відзначити, що, незважаючи на це, протидія досягненню військово-політичних цілей державою-агресором дорогою ціною обходиться Україні та її Збройним силам.

Зазначене вище особливо гостро проявляється нині, у ході контрнаступальних дій у літньо-осінній період.

Зокрема, де-факто ЗС України й інші складові сил безпеки та сил оборони, які беруть участь у відбитті збройної агресії, практично на всій лінії бойового зіткнення сторін і у прикордонних із Російською Федерацією районах стикнулися з необхідністю подолання проблеми військового паритету.

Насамперед його існування обумовлюють причини, пов'язані з паритетом у повітрі, мінно-вибухових загородженнях, контрбатарейній і радіоелектронній боротьбі, створенні резервів.

Шляхи подолання позиційного характеру воєнних дій

Потреба в уникненні переходу до позиційної форми воєнних дій на кшталт "окопної війни" 1914–1918 років обумовлює необхідність пошуку нових і нетривіальних підходів до подолання військового паритету із противником.

Основну ідею виходу із ситуації, що складається, можна подати ілюстративно у вигляді рисунка.

Основними шляхами подолання позиційного характеру воєнних дій, який став проявлятися на лінії бойового зіткнення влітку 2023 року, слід вважати такі.

За напрямом набуття переваги в повітрі:

• одночасне масоване застосування в єдиному бойовому порядку дешевих безпілотних імітаторів повітряних цілей і ударних БПЛА з метою перевантаження системи ППО противника, введення противника в оману щодо кількості справжніх цілей у нальоті й викриття елементів системи ППО противника;
• полювання на БПЛА противника за допомогою своїх дронів-мисливців із сітками-пастками на борту з метою безпосередньої ліквідації загрози знищення озброєння й військової техніки та особового складу на полі бою з боку дронів-камікадзе;
• застосування імітаторів випромінювань станції підсвічування цілі ЗРК середньої дальності поблизу лінії бойового зіткнення з метою зниження ефективності застосування планерувальних керованих авіабомб по наших військах під час переходу в наступ (унаслідок того, що літаки-носії будуть здійснювати пуск КАБ із максимально можливих відстаней) і зниження інтенсивності дій пілотованої авіації через відмову пілотів здійснювати вильоти;
• засліплення тепловізійних засобів розвідки й наведення БПЛА стробоскопами в нічний час із метою ускладнення (унеможливлення) завдавання ударів по позиціях військ (зразках ОВТ) у нічний час із використанням БПЛА, оснащених тепловізійними засобами наведення;
• масоване використання засобів РЕБ (малогабаритних і переносних передавачів перешкод, антидронових рушниць тощо) на лінії бойового зіткнення сторін для боротьби з БПЛА противника з метою підвищення захищеності наземних сил від дій БПЛА противника.

За напрямом контрбатарейної боротьби:

• використання альтернативних засобів формування навігаційних полів для покращення роботи навігаційних систем високоточних боєприпасів;
• збільшення частки завдань із КББ, які вирішуються розвідувально-вогневими комплексами на базі БПЛА-камікадзе;
• застосування засобів КББ у комплексі із заходами введення противника в оману;
• нарощування спроможностей засобів артилерійської розвідки, наданих у межах міжнародної матеріально-технічної допомоги, шляхом використання нестандартних налаштувань.

За напрямом подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень:

• застосування під час пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях: сенсорів на основі технології LiDAR сканування для отримання ситуаційної інформації щодо пророблення проходів на місцевості; систем димопуску Rosy для приховування роботи загонів (груп) розгородження від засобів розвідки й ураження противника; пошкодженої техніки (без екіпажів), яка зберегла свої ходові можливості;
• використання для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях, які встановлені без заглиблення у ґрунт, реактивних авіаційних двигунів зі списаних літаків, водяних лафетних стволів (водометів) або промислових гідромоніторів, касетних артилерійських боєприпасів;
• застосування для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях мінітунелепрокладачів з буром, плазмового руйнівника ґрунту (RВR), порожніх рукавів для закачування газоподібної або рідкої вибухової речовини, ракет із паливно-повітряною вибуховою сумішшю;
• використання антидронових рушниць для боротьби з розвідувальними БПЛА противника, що дозволить збільшити рівень прихованості загонів (груп) розгородження під час пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях.

За напрямом створення власних резервів і боротьби з резервами противника:

• упровадження в діяльність органів військового управління Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів "Оберіг";
• залучення більшої кількості громадян України до військового резерву;
• створення автоматизованої системи контролю й обліку підготовки громадян України до військової служби та до національного спротиву;
• розширення переліку категорій громадян України, з якими здійснюється підготовка до військової служби й до національного спротиву;
• введення практики бойового стажування.

За напрямом РЕБ:

• упровадження у процеси управління елементів систем ситуативної обізнаності "Покрова", "Графіт", "Кварц", а також обміну інформацією, що отримується від засобів (комплексів) розвідки сил оборони;
• нарощування спроможностей щодо моніторингу поточної радіоелектронної обстановки в районах ведення бойових дій шляхом використання можливостей країн-партнерів. Зокрема, нам необхідно надати можливість розширеного доступу до інформації від повітряних, морських і космічних засобів радіоелектронної розвідки;
• нарощування спроможностей щодо ведення РЕБ із БПЛА під час ведення штурмових дій загальновійськовими підрозділами;
• організація й ведення контррадіоелектронної протидії для виявлення, розпізнавання, локалізації й ураження джерел радіоелектронного випромінювання противника;
• пошук можливостей щодо збільшення об'ємів виробництва комплексів РЕБ із БПЛА "Буковель-АД" на території України й за кордоном;
• упорядкування використання засобів "окопного РЕБ", які надходять у війська від волонтерських організацій, із метою виключення випадків приглушення своїх БПЛА (ведення "дружнього вогню");
• удосконалення існуючих і розроблення нових вітчизняних комплексів РЕБ, враховуючи перспективу ведення "електромагнітної боротьби" в усьому "електромагнітному спектрі", який охоплює значно ширший частотний діапазон (від γ-випромінювання до терагерцового випромінювання).

Управління військами

Важливе значення у процесі реалізації запропонованих шляхів виходу з позиційної війни має підвищення ефективності управління військами (силами).

Це може бути здійснене шляхом широкого використання сучасних інформаційних технологій у системі управління, що забезпечуватиме:

• формування єдиного інформаційного середовища;
• створення умов для інформаційної переваги;
• результативну координацію дій підпорядкованих військ (сил).

У результаті зазначене дозволятиме випереджати противника в питаннях щодо ситуаційної обізнаності, швидше ухвалювати рішення й у цілому забезпечити досягнення мети проведення операції в умовах позиційної війни.

Ключовими складовими, які впливатимуть на досягнення переваги в ситуаційній обізнаності, є процеси організації зв'язку, розвідки, спостереження й рекогносцировки.

Логістичне забезпечення

Одним із визначальних факторів, який суттєво впливає на успішність реалізації запропонованих шляхів зміни характеру війни й досягнення поставлених цілей, є раціональна організація логістичного забезпечення сил оборони держави.

Відбиття повномасштабної збройної агресії противника, ведення оборонних і контрнаступальних дій потребують величезної кількості ресурсів: людських, мобілізаційних, фінансових, матеріальних тощо.

При цьому досвід ведення російсько-української війни свідчить про актуалізацію практично забутих концепцій, наприклад, таких як накопичення запасів ракет і боєприпасів, інших матеріально-технічних засобів.

Після закінчення холодної війни, розпаду Радянського Союзу і блоку держав Варшавського договору ця концепція втратила актуальність, однак нині вона набула важливого значення як для противника, так і для нашої держави.

Російські збройні сили витрачають велику кількість ракет і боєприпасів, але слід визнати, що певна підготовка до війни здійснювалася, тому Росія на цей час зберігає і здатна ще значний час зберігати перевагу в озброєнні й військовій техніці, ракетах і боєприпасах, при цьому нарощуються можливості воєнної промисловості, незважаючи на запровадження провідними країнами світу безпрецедентних санкцій до держави-агресора.

ЗС України надається велика матеріально-технічна допомога державами-партнерами, однак, зважаючи на збільшення інтенсивності середньодобових витрат ракет і боєприпасів, здійснювати накопичення цих засобів у потрібних обсягах не вдається, оскільки розгорнуто великі за чисельністю Збройні сили, тому всі матеріально-технічні засоби, які надаються в рамках матеріально-технічної допомоги, розподіляються між військовими формуваннями за пріоритетним принципом.

Держави-партнери і члени блоку НАТО на цей час різко збільшують потужності виробництва озброєння й боєприпасів до нього, але цей процес є досить тривалим.

Для розгортання масштабного виробництва озброєння й військової техніки, ракет і боєприпасів, інших матеріально-технічних засобів, за різними оцінками, потрібно мінімум рік, а за деякими видами – два роки.

Для продовження ефективного знищення складів противника, порушення логістичних ланцюгів і збільшення плеча підвезення боєприпасів та інших матеріально-технічних засобів ЗС України потребують прийняття на озброєння ракет збільшеного радіуса дії, причому бажано власного виробництва.

Основними шляхами підвищення ефективності логістичного забезпечення є:

• розвиток і нарощування спроможностей української оборонної промисловості;
• створення й розвиток в Україні асиметричного арсеналу озброєння й військової техніки;
• створення, виробництво й розгортання нової ракетної техніки.

При цьому під час планування й організації логістичного забезпечення необхідно враховувати можливості противника щодо здійснення вогневого впливу на мобільну і стаціонарну складові сил та засобів логістичного забезпечення військ (сил).

Основні висновки

Перехід війни до позиційної форми призводить до її затягування й несе великі ризики як для ЗС України, так і для держави в цілому.

До того ж це є вигідним противнику, що всіляко намагається відновлювати й нарощувати свою воєнну могутність.

Для виходу з позиційної форми на нинішньому етапі ведення війни насамперед необхідно:

• завоювання переваги в повітрі;
• подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень;
• підвищення ефективності контрбатарейної й радіоелектронної боротьби;
• створення й підготовка необхідних резервів.

Слід узяти до уваги те, що суттєву роль у виході з позиційної форми ведення війни відіграє повсюдне використання у військовій справі інформаційних технологій і раціональна організація логістичного забезпечення.

Необхідність уникнення переходу від позиційної форми до маневрової зумовлює потребу в пошуку нових і нетривіальних підходів до подолання військового паритету із противником.