Яценюк: Росія після оголошення війни Україні була прибрана з того місця на глобальній карті, де була до 24 лютого. З геополітичної точки зору вона стала китайською провінцією
Минули ті часи, коли була дискусія, що "ви нас ділите по мові". Зараз навіть цієї розмови немає
– Я вітаю всіх наших глядачів. У нас зараз стрим із двічі прем’єр-міністром Арсенієм Петровичем Яценюком. Пане Арсенію, я вас вітаю.
– Доброго вечора, Дмитре Іллічу. Доброго вечора вашій мільйонній аудиторії. Бачте, я сподіваюся, що вона переросла в україномовну аудиторію.
– Ну, я б сказав, багатомільйонній аудиторії. Ви знаєте, я щойно, за хвилин 15 до нашого ефіру, повернувся зі славетного українського театру імені Івана Франка, у якому минуло моє дитинство, моя юність. Я костюма натягнув на себе, а люди сиділи в куртках, у пальто. І холодно, але мистецтво вищого ґатунку. "Франківці" не підвели. І я хотів би запитати вас от про що. Минулий ефір у нас був україномовним. І наша величезна україномовна аудиторія це палко вітала. Нам пишуть, що нарешті в нас україномовний ефір, і "браво пану Арсенію, що він стійкий прихильник української мови". Але в нас же численна аудиторія російськомовна з усіх країн світу. І люди пишуть: "А що нам робити? Ми не можемо зрозуміти, що Арсеній Яценюк хоче сказати і що він каже". Як ви ставитеся до цього? І яке взагалі ваше ставлення до мовного питання в Україні?
– Ну, Дмитре Іллічу, я в ефірі хотів вам особисто подякувати за те, що ви ухвалили рішення, щоб це був україномовний ефір. Адже ви ведучий, ви журналіст, ваш канал, і з точки зору цифр об’єктивно ваші десятки мільйонів мають широку аудиторію, зокрема, значна аудиторія російськомовна. Тобто якщо дивитися з точки зору умовного політичного чи журналістського маркетингу, то треба іти тим шляхом, де більша аудиторія.
Але тут ми з вами ухвалили спільне рішення, за що я вам дуже вдячний: що ми пішли не за маркетингом, а за нашим розумінням, знаєте, навіть за сучасним моментом. Це сучасний момент. Він і раніше цього вимагав, а зараз тим більше – щоб ми зверталися у першу чергу до України – на іноземну аудиторію ми знайдемо можливість, як спілкуватися, – саме українською мовою.
Щодо мовного питання... Тут я нічого нового взагалі не скажу. Тому що, у принципі, закон України про мову, який певна частина суспільства на той момент критикувала, а інша – значна частина суспільства – підтримувала. Цей закон про мову був прийнятий за авторством партії, яку я очолював: це був "Народний фронт". І тоді Микола Княжицький був основний, хто просував цей законопроєкт, і вся наша фракція. Тому ви зрозумійте: минули ті часи, коли була дискусія про те, що "ви нас ділите по мові". Зараз навіть цієї розмови немає – що ділять по мові.
– Так.
– Зараз для всіх єдина країна, єдина мова, єдина нація, єдина перемога. Тому ми завжди знайдемо можливість транслюватися і розмовляти з іншими аудиторіями. Ну, там, з американською чи британською, чи англомовною аудиторією, я спілкуюся щодня. З російськомовною аудиторією... Ви робите свою роботу, тому що я ж дивлюся, яка реакція на вас к росіян. Оголосити вас у розшук, порушити цілу купу кримінальних справ... Що для мене це означає? Для мене це означає те, що ви добралися не просто до російськомовної аудиторії, а що ви добралися до пересічного громадянина Росії, який вас слухає. А якщо він слухає, він чує правильні речі.
Чи змінить це російський народ? Навряд чи. Я вам це минулого разу казав. Я у це не вірю. Там у коді ДНК усе. Але принаймні чи орієнтуються на це залишки російської еліти? Звичайно що орієнтуються. Вони вже щось слухають. Їм уже стає страшніше, ніж їм було раніше. Страшніше через те, що відбувається на полі бою, і через те, як ви їм це пояснюєте.
Тому, ще раз повертаючись, україномовний ефір, українська мова – це зараз є ще й мовою єднання української нації. І те, що ми спілкуємося, – я вважаю, що це дуже і дуже правильно.
– Арсенію Петровичу, коли у мене поганий настрій, я люблю читати хейтерів, які про мене щось пишуть. Зокрема, під моїми відео. Буває досить симпатичний хейт. Але те, що я прочитав на вашу адресу після нашого інтерв’ю... Я скажу, що його подивилося мільйони три чи чотири, враховуючи YouTube, Instagram, сайт "ГОРДОН", Telegram-канали. На одному з Telegram-каналів взагалі 1,5 млн переглядів – коли ви про стіну розповідаєте. Такого хейту я не бачив протягом свого життя.
Я вам скажу навіть... От дивіться: на мене підписано багато публічних осіб. Я спеціально вам зачитаю. Олексій Суханов, популярний, може, найпопулярніший український телеведучий – він пише під моїм відео інтерв’ю з вами в Instagram: "Прогнози дає. А що він конкретно зробив під час своєї прем'єрської каденції задля нацбезпеки і зміцнення обороноздатності? Задовбали вже п...здіти. Розрахунок на те, що в людей пам'ять, як у рибки Дорі?" Що б ви відповіли вашим хейтерам, зокрема поважному Олексієві Суханову?
– Ну, я риболовлю не дуже люблю. Про рибок Дорі також не знаю всіх історій. По-перше, я знаю про те, що він хороший журналіст, він вів передачу, яка була дуже популярна на українському телебаченні. Я її не дивився, але знаю, що значна частина людей її дивилася. Тому, напевно, він хороша людина, хороший журналісті, і, напевно, він у цьому розбирається. Дуже важливо, щоб він продовжував свою роботу. Це перше.
Друге: говорити фактами, відповідати фактами. Звичайно, я можу прочитати цілу лекцію про те, що було зроблено, починаючи з того, на скільки збільшена платня для військовослужбовців Національної гвардії... Узагалі була створена у 2014 році українська армія. Тільки якщо я собі почну це все приписувати – це ж некоректно. Це ж неправда. Тому що українська армія створюється конкретними людьми. Чи фінансувалася ця армія завдяки уряду? Ну звичайно, фінансувалася. Тому що це моя конституційна відповідальність. І вперше в історії України тоді на 5% від усієї української економіки фінансувалася армія. Тобто це зараз розмова не про факти. Якщо буде розмова про факти, ми обов’язково поговоримо з людьми фаховими, які в цьому розбираються.
Щодо хейтерів. Ви розумієте, для людини будь-якої – публічної чи політичної – це взагалі як "добрий день". Якщо немає хейтерів, значить, ти нецікавий. Більше того, до яких людей я специфічно відношуся? Як тільки я бачу, що людина така, знаєте, солодка, усі його люблять, усі кажуть, який він хороший, – я вам точно скажу, що десь він усередині глибоко гівно. Не буває хорошим для всіх. Так не буває. Це значить, що ця людина або не має позиції, або постійно змінює позицію, або просто намагається сподобатися. А для того, щоб намагатися сподобатися, треба робити перше і друге: не мати позиції або постійно її змінювати. Тому хейтери – це чудово. По-перше, люди зайняті. По-друге, значить, я виконую ще одну соціальну функцію: їм легше стає! Розумієте? Гидоту написав – і його попустило. Ну, слава богу.
– Те, що проти вас працюють російські фабрики, – це відомо. А українські теж працюють?
– Ну дивіться. Я ж бачу усіх. Я ж теж не вчора народився. Ну абсолютно зрозуміло, де яка є ботоферма, де меседж-бокс російський, де меседж-бокс український, причому з якого штабу прийшло. Це дуже просто читається. Це для людини, яка не перебуває в цьому середовищі, це складно. Ну а для вас це так само дуже просто: побачити, де є реальний акаунт, тобто де реальна людина, а де нереальна.
Але я, знаєте, про що подумав? От ви зараз сказали про хейтерів, а я подумав інше. Я у ЗМІ побачив інформацію про те, що у поїзді сталася історія – гидка історія: український військовослужбовець їхав у поїзді, і його, там, виставили. Намагалася виставити людина з поїзда, тому що щось, там, йому не сподобалося чи їй не сподобалося: чи запах, чи ще щось. Щось не сподобалося.
– Так.
– Оце не просто хейтери, це не просто булінг. Знаєте, це така, мерзенна неповага. Оце найгірші якості людей, яким просто не місце там. Якщо тобі щось не подобається – так ти виходь із поїзда. Тобто я не переношу людей, які не мають поваги. Тому що якщо ти не маєш поваги до іншого, то ти й сам себе ніколи не поважаєш. Це означає, що у дзеркалі ти бачиш не хорошу істоту, а потвору. От таке хейтерство мене вразило. Просто не те що неприємно вразило, а аж збурило.
А те, що вони, там, в інтернеті пишуть, – хай пишуть. Хлопці й дівчата, і ваші ферми, пишіть більше. Тому що поясню чому. Алгоритми соціальних мереж працюють наступним чином: чим більше ви витратите гроші на ваші ботоферми, тим більше ви напишете гидоти; чим більше ви напишете гидоти, тим більше нас подивляться; чим більше нас подивляться, тим більше нас там нормальних людей подивиться, справжніх, які зроблять якісь висновки. Хтось – одні висновки, хтось – інші. Але все рівно люди подивляться. Якщо людина не викликає жодних емоцій – це вже шлях на політичне кладовище.
На цьому етапі перемога України у війні не може бути досягнена дипломатичним шляхом
– Арсенію Петровичу, запитань багато, і вони всі актуальні. 15 листопада Росія випускає по Україні сотню ракет. Абсолютна більшість із них збита нашими силами ППО, але частина вразила об'єкти інфраструктури й мирні будинки – зовсім не військові цілі. Усі бачили відео, як у Київ влучає ракета – і палає багатоповерхівка із пробитою стіною. Із цією російською атакою 15 листопада пов'язана купа запитань. Перше – цей терористичний акт було здійснено під час роботи саміту G20 в Індонезії. Чому [президент РФ Володимир] Путін на це пішов? Це акт зневаги чи демонстрація сили: мовляв, "ми будемо робити найкривавіші злочини, зневажаючи думку розвинених країн світу, аби примусити Україну до переговорів"? Що це було?
– Навіть якщо намагаєшся хоч якесь знайти логічне, раціональне пояснення діям Путіна або спрогнозувати вірогідність того, як він буде діяти... Я минулого разу, коли ми з вами спілкувалися, казав, що краще я переоціню, ніж недооціню.
– Так.
– Краще я візьму сценарій той, який є більш складний і ризикований, ніж той, який такий, знаєте, рожевий і легкий. Тому що до рожевого і легкого легше приготуватися. А до складного – ні. І так само тут навіть із прогнозуванням дій Путіна. Жодна логіка, жодне раціо не підказувало те, що під час саміту "Великої двадцятки" Путін буде атакувати Україну. І мотивація вкрай проста. Вона цинічна, але зрозуміла: атакувати Україну під час саміту "Великої двадцятки" означає, що українське питання буде основним під час обговорення на "Великій двадцятці". І це означає, що тоді буде зовсім інша декларація. Це ми в минулому з вами інтерв’ю якраз обговорювали.
Що сталося? Сталося так, що саме українське питання на "Великій двадцятці" стало основним. Тому що Путін атакував Україну. І у спільній декларації з'явилося те, що ніхто не очікував. Адже перед самітом взагалі очікували, що і декларації не буде спільної. Адже не було ні спільної фотографії, ні спільної декларації. У результаті цієї атаки чітко визначено, що "Велика двадцятка" засудила війну в Україні. Так, росіяни з допомогою китайців там невеличку фразу записали: "Деякі країни мають інше бачення". Але це вже ніхто не прочитав.
І тепер погляньте, що за останній тиждень відбулося з Путіним. Три ключові саміти за тиждень відбулися. Це ASEAN, "Велика двадцятка" а APEC. На жодному із цих самітів не було Путіна. На жодному із цих самітів не було позиції, яка б підтримала Путіна. І на кожному із цих самітів був повторений загальний наратив про те, що учасники цих самітів засуджують війну в Україні. Тобто ми знов повертаємося до того, що в Путіна великі геополітичні поразки.
Я усвідомлюю, що на цьому етапі перемога у війні не може бути досягнена дипломатичним шляхом. І це так само ми говорили: що на даному етапі ніяких перемовин не буде. Ми, можливо, дійдемо до того, що Зеленський оголосив під час "Великої двадцятки". Там у нього було 10 пунктів. Про це цікаво поговорити.
– Так, так.
– Але це означає, що Сполучені Штати Америки й наші союзники зробили надзвичайно серйозні дипломатичні кроки, узявши на свій бік тих, кого ми не очікували мати на своєму боці. Або хоча б змусивши тих, хто підтримує Росію – мовчазним шляхом або висловлюючи безпосередню підтримку, – підписатися під засудженням війни в Україні.
Росія після оголошення війни Україні була прибрана з того місця на глобальній карті, де була до 24 лютого. З геополітичної точки зору вона стала китайською провінцією
– Ну [китайський лідер] Сі Цзіньпін і [прем'єр-міністр Індії Нарендра] Моді розуміють, із ким мають справу в особі Путіна?
– Ну, я думаю, що Путін засмучений. Кріпко засмучений реакцією китайців та індусів. Він засмучений ще з Узбекистану. Але те, чого він очікував – що його будуть підтримувати, – перевернулося в інший бік. Чи розуміють китайці, із ким вони мають справу? Звичайно, розуміють. Більше того, китайці свою проблему вирішують. Україна, демілітаризуючи фактично Росію...
– Допомагає Китаю.
– Дуже високою ціною. З одного боку, захищає вільний світ і країни – члени НАТО, а з іншого боку, фактично Росія після того, коли оголосила війну Україні, прибрана з глобальної карти, з того місця, де вона була до 24 лютого. Якщо раніше це було протистояння Заходу на чолі зі Сполученими Штатами Америки, Китаю і Росії, то сьогодні приберіть повністю Росію. З геополітичної точки зору Росія стала певною такою... Навіть не колонією, але провінцією – китайською провінцією. Ну так, поки що зі своїм президентом, але, по факту, вона втратила ту геополітичну роль, яку мала до початку війни.
– Трагедія в Польщі – падіння ракети, у результаті чого загинуло двоє мирних фермерів. Чи відчували ви, що ми перебуваємо на порозі третьої світової війни? І взагалі, чия це була ракета? Російська, як стверджує Зеленський? Чи це уламки роботи ПВО української, як стверджують [президент США Джо] Байден, [канцлер ФРН Олаф] Шольц і поляки?
– Ну, зараз, я так розумію, усі на одній сторінці. Зараз немає розбіжностей із приводу того, чия це ракета. Ще остаточних висновків немає. Українська делегація, українські судові експерти й фахівці допущені до цього розслідування. Тобто це означає, що ті висновки, які сказав президент Сполучених Штатів, президент Польщі, – вони є правдиві. А ці висновки кажуть про те, що не Україна винна. Я хочу із цього почати.
– Так.
– Ви розумієте? Подивіться, як вони себе культурно ведуть, як себе ведуть наші партнери достойно. Президент Польщі [Анджей Дуда] почав із того, що причина трагедії – Росія. Скоріше за все, це українська ракета системи ПВО, але ця ракета ніколи б не вилетіла, якщо б росіяни не випустили приблизно сотню ракет по Україні. Тому в мене немає жодного сумніву в чесності й прозорості наших польських друзів і наших американських друзів. І зараз дуже багато українців перебувають у Польщі, і поляки дуже добре розуміють українську мову.
Росія вже давно воює за межами України: починаючи з підриву "Північних потоків" і закінчуючи вбивствами у Великобританії, Європі та втручанням у вибори у США
– Так.
– До речі, ви знаєте, є специфіка: росіяни не розуміють української мови здебільшого. Українці здебільшого розуміють російську мову. Поляки розуміють українську частково, і українці так само частково розуміють польську. Навіть за такими фактами зрозуміло, де ми ближче.
Так от, у принципі, я хотів використати цю можливість і подякувати Польщі за те, як вона допомагає Україні. І висловити співчуття тим, хто втратив своїх близьких. І сказати усім: цей конфлікт давно вже вийшов – ще до того моменту, коли росіяни випустили 100 ракет по Україні востаннє, – за межі української території. По-перше, це не конфлікт, це – війна. Росія вже давно воює за межами України: починаючи з підриву "Північних потоків" і закінчуючи вбивствами у Великобританії, на теренах Європи і навіть втручанням у вибори у Сполучених Штатах. А цей факт – ще одне підтвердження того, що цей злочинець воєнний – Путін – він є загрозою для всіх.
– Є два питання – доволі важкі, – з якими я не можу розібратися сам. І я поставлю їх вам зараз. Мені доводиться багато чути останнім часом із різних боків, що колективний Захід не так хоче допомогти Україні виграти, як хоче допомогти не програти. Я не можу зрозуміти: чому б американцям, які дуже нам допомагають, не дати нам сьогодні таку зброю, щоб якомога більше українців не загинуло і щоб ми якомога швидше добили цих гадів, доки ще нема снігопадів, ожеледиці тощо? Чи можуть американці дати нам зараз усе – навіть ракети 600 км дальності – щоб ми сказали Путіну: "Якщо ти, потворо, ще будеш бомбити українські міста, українську інфраструктуру, ми будемо бомбити російську інфраструктуру, російські міста". Ну, можна так поставити питання?
– Ну, я взагалі тезу не підтримую цю – про те, що Захід або зраджує, або щось не так робить, або що Захід не хоче української перемоги. Це не просто конспірологічна теорія. Це умисна така дезінформація. І для мене будь-хто, хто висловлює такі тези, або свідомо, або несвідомо працює як проти України, так і працює проти Заходу і проти дуже конкретних фактів, які зроблені. А факти є наступні. Путін – і не тільки Путін – у шоці від того, що Захід протягом дев'яти місяців зміг не просто об’єднатися, не просто написати заяву про засудження агресії, не просто сказати про те, що "ми введемо санкції", – і ввести суто такі, поверхневі санкції, а дав десятки мільярдів доларів, дав передову зброю, включив усю свою машину, щоб дати можливість українській армії отримувати розвіддані, тренує українських військовослужбовців, вводить найжорсткіші санкції, які тільки можна, і не відступить ні на міліметр, передасть Путіну і тим, хто його підтримує, не просто привіт, а ще й привіт із конвертом, який треба буде відкрити, якщо, не дай боже, Путін розгляне питання про застосування ядерної зброї. І в цьому конверті тільки білий порошок залишиться для Путіна.
Тобто, розумієте, треба дивитися на реальні факти. Плюс ви ще тепер усвідомте, що в рамках цих реальних фактів у кожної країни... В американського президента є американський народ. І він, до речі, його вибирає. У прем’єр-міністра Великобританії, який сьогодні [19 листопада] в Україні, – у нього є британський народ. А у британського народу 11% інфляції – найвища інфляція за 41 рік. А знаєте, чому ця інфляція? Причина цієї інфляції – російська війна проти України. Це ключова причина. Те саме відбувається у Сполучених Штатах. Одна з ключових причин. Тобто вони потерпають всередині своїх країн, а там же демократії. Вони несуть політичну відповідальність, і вони, незважаючи на те, що ця політична відповідальність може впливати – їхні рішення – на їхні рейтинги, нас усі підтримують.
Який висновок треба зробити із російської атаки? Бачте, у Путіна уже така – і політична, напевно, і фізична – деменція. Після того, коли він під час "Великої двадцятки" випустив ці сотні ракет... Зрозуміла його мета: заморозити Україну, фактично створити "холодну війну". Він цим не просто підштовхнув, а дав додаткові аргументи для Сполучених Штатів Америки і країн – членів НАТО постачати сюди більше протиракетного озброєння. Це зараз ключове, що потрібно для України: протиракетне озброєння. Це перше.
Друге: вважаю, що зараз місія України – розвивати власну оборонну промисловість. І у нас є можливості, щоб виготовляти власні ракети. Я був спікером, напевно, це був 2007-й чи 2008 рік – уже не пригадую. Я поїхав на "Південмаш". І на "Південмаші" була зустріч. Там обговорювалася одна з оборонних програм. І коли обговорювалася ця одна з оборонних програм, була одна техніка... Бачте, я буду так казати: "одна з оборонних програм", "обговорювалася одна техніка"... І оця "одна техніка" мала дальність... Ну, не ту, яку потрібно. От так я вам скажу. І я запитав. "Ви мені поясніть, будь ласка. Ми цю техніку виготовляємо для чого? Щоб, умовно кажучи, їхати на цій техніці зі Львова до Києва чи з Києва до Донецька? Чи все-таки у нас є інші загрози?" І на запитання, чи можемо ми мати цю техніку, яка б боролася з іншими загрозами на набагато більшій відстані – і ця загроза з півночі – я тоді отримав дуже чітку відповідь: "Так, ми здатні це зробити".
Тобто друге, до чого я веду, – що Україна здатна самостійно мати власне ракетне озброєння: ракети середньої і малої дальності. Там є, правда, угода про РСМД (ракети середньої та малої дальності. – "ГОРДОН"), але в цих умовах у нас не буде проблем із угодою про РСМД. Це друге.
І третє. Те, що відбулося, ще один воєнний злочин Путіна, – це ще один шлях, як підштовхнути наших західних союзників до постачання Україні винищувачів, нових літаків.
– Тобто це буде?
– Більше того, я переконаний, що цей процес іде. Процес обговорення йде. Тому що я вже навіть чув, що деякі експерти кажуть про те, що підійдуть "Сааби" – шведські літаки. Дивіться, я не буду лізти. А то в нас же всі фахівці в усьому. Цим повинні займатися ті люди, які в цьому розбираються. Це, до речі, ключовий принцип: кожен повинен займатися своєю справою.
– Так. І добре.
– А про політичні рішення – я вам сказав, які зараз на столі. Технічні рішення для цього є, і є наші Збройні сили, абсолютно геніальне командування Збройних сил, люди фахові, які знають, що робити, і вони це довели на ділі.
У нас є можливості, щоб виготовляти власні ракети середньої і малої дальності
– Ви сказали щойно про ракети. Україна – взагалі космічна держава. І "Південмаш" – це найпотужніший, напевно, завод у світі, який виробляє ракети. Ви були двічі прем’єр-міністром. У вас були в уряді міністри, які, коли дають інтерв’ю, не можуть казати протилежне тому, що заявляєте як прем’єр-міністр ви. Ну, напевно, є етика якась. Правда? Наш героїчний президент, який сьогодні є лідером вільного світу, заявив, що він знав про те, що буде війна, він готувався, країна готувалася до війни. І це зрозуміло. Позавчора чи вчора вийшло інтерв’ю із шановним паном Олексієм Резніковим, міністром оборони України. Що він каже? Це навіть не інтерв’ю – це блог, він пише: "Усі пам’ятають, наскільки непростою була ситуація із забезпеченням шоломами і бронежилетами в березні та квітні. Згідно з даними, які мені доповідали, на весь київський гарнізон минулої зими офіційно був у резерві один шолом. Стартувати довелося саме в такій реальності". Що відбувається? Президент каже одне, а міністр оборони – інше.
– Ну, ви мене поставите зараз у складну ситуацію. Я спробую з неї вийти дуже просто. Я не хочу це коментувати. Я вам скажу чому. Тому що для того, щоб це коментувати, потрібен дещо інший час. І це не просто коментар. У всіх цих питаннях треба розібратися. Зараз ключова річ – це те, щоб Україна отримала перемогу. А після перемоги, об’єктивно що, буде необхідність розбиратися в усіх питаннях. Зараз ключове – усі повинні бути націлені на те, щоб перемогти. І щоб помилки, допущені до 24-го числа, не повторювалися.
Щодо, там, уряду... Ви знаєте, ви мене ще наштовхнули на одну думку, про що я згадав. В Україні ж з'явилася ракетна програма за часів мого уряду. Тоді ще цією ракетною програмою [колишній секретарь Ради нацбезпеки і оборони України] Олександр Турчинов займався. Там декілька заводів було задіяно.
– "Нептуни", так?
– Абсолютно точно. Уряд фінансував тоді цю ракетну програму. І з високим ступенем імовірності російський флагман "Москва" був потоплений українськими ракетами, які почали будувати починаючи з 2014 року. Це ще одна відповідь шановним людям, які запитують: "А шо ви робили?" Я вам скажу, шо ми робили. Ми армію створили.
– Відома гидота [спікер Кремля Дмитро] Пєсков нещодавно заявив, що ракетні удари по Україні тривають тому, що Київ не погоджується на переговори. Це що, такий примітивний шантаж? На що вони сподіваються? Що українці посидять без світла, без тепла, без води якийсь час – і скажуть своєму уряду: "Ідіть на перемовини і домовляйтеся про що завгодно"?
– А ви знаєте, це навіть не шантаж. Я спочатку думав, що він проговорився. З одного боку, напевно, проговорився, а з іншого боку, це саме те, що вони обговорюють, там, у Кремлі. Ну яка в них мета? Що вони думають досягнути так званими переговорами? Це ми в минулому ефірі говорили. Тобто я категорично проти будь-яких перемовин із росіянами. Немає предмета перемовин. Але який російський план? Російський план у перемовинах наступний: хоча б отримати так зване їхнє перемир’я, тобто зупинку вогню. Що означає для Росії зупинка вогню? Для Росії зупинка вогню означає час на перегрупування. Це перше.
Друге: для Росії зупинка вогню означає зниження температури в цілому у світі щодо війни Росії в Україні. Ну, починаючи з того, кількість сюжетів на усіх світових каналах зменшиться в сотні разів, і закінчуючи тим, що це буде впливати відповідно на свідомість як урядів країн, які нас підтримують, так і громадян. Там типу все вже вирішилося.
Третє: росіяни вважають, що якщо вони доб’ються, чого, я переконаний, не станеться, так званої зупинки вогню – це дасть можливість їм перейти до наступної стадії перемовин: "Не, ну все, что мы взяли, – это наше. А все остальное – это ваше". Тобто це точно в них у голові. І це найжахливіший сценарій. Тому що будь-яка зупинка вогню, будь-яке перемир’я – це шлях для Росії тільки посилитися. Я вам скажу свою думку. Вони тільки перегрупуються – і підуть знову далі. Тому, навпаки, зараз – у цей період – нам у жодному випадку не можна втрачати темпи. Ні нам як Україні і Збройним силам України, і народу України, ні нашим західним союзникам. Якщо навіть без умовного перемир'я чи переговорів війна перейде у стадію квазізамороженого конфлікту – це працює виключно на користь Росії.
Ну, я переконаний у правильності рішень нашого військового командування. Вони знають, що робити. І я переконаний у тому, що вони так само знають про те, що оце вікно можливостей для України – його не можна закрити. І його треба використовувати по повній, оскільки Росія залишається надзвичайно небезпечним ворогом.
Членство в НАТО – єдиний правильний шлях, щоб Україна була в безпеці
– Американці кажуть: коли йти на перемовини і чи йти взагалі на перемовини, вирішує тільки Володимир Зеленський. Це його прерогатива як президента України. Тим часом директор ЦРУ [Вільям] Бернс цього тижня був у Києві й зустрічався з Володимиром Зеленським. Був, до речі, у бомбосховищі директор ЦРУ. А перед тим зустрічався в Туреччині зі своїм російським візаві – [Сергієм] Наришкіним. Якого – я не можу цього забути – під час славнозвісного засідання Радбезу Росії напередодні вторгнення Росії на територію України теліпало від одного погляду Путіна. Про що Бернс розмовляє, на вашу думку, із Наришкіним та із Зеленським?
– Ну, для ваших глядачів треба коротко сказати, хто такий Вільям Бернс. Вільям Бернс – це не фаховий розвідник.
– Посол.
– Це один із топових американських дипломатів. Тобто він дуже добре знає особисто Путіна. Я із ним зустрічався. Не пригадую, на якій зі своїх посад. Тоді він був у дипломатичній службі Сполучених Штатів. Тобто він надзвичайно високоповажний у Сполучених Штатах і в цілому у світі. І тоді, коли перед війною... Я вам нагадаю, що він же перед війною їздив у Росію. І він мав тоді розмову з Путіним.
– Він ночував навіть. Пам’ятаєте?
– Так. І він же туди так само не на екскурсію поїхав – у Москву. Тобто він людина, яка дуже добре знає, що таке Росія і хто такий Путін.
Тепер переходимо до другого: що Вільям Бернс обговорював з іще одним військовим злочинцем, окрім Путіна, – Патрушевим? Вони обговорювали декілька питань. Перше питання, яке вони обговорювали, – це те, що Росія незаконно ув’язнила низку американських громадян. І, звичайно, що в інтересах Сполучених Штатів Америки повернути своїх громадян, як і в інтересах України повернути своїх громадян. Друге питання, яке вони обговорювали, – це угода про обмеження стратегічного ядерного озброєння. Адже протягом останніх двох років за цією угодою не було здійснено жодних інспекцій: то COVID-19, то війна... А якщо немає інспекцій, то незрозуміло, що відбувається з ядерним озброєнням у США і в Росії. І плюс угоду треба буде продовжувати. Третє питання, у чому абсолютно немає сумніву, що обговорювалося, – це Україна і вірогідність ядерної загрози. І тут американці передали не просто сигнали, а дуже чітким текстом: читайте по губах як англійською, так і російською мовою, які наслідки будуть для Росії і для Путіна. І я переконаний, що вони те саме зробили з китайцями. Ну, китайці ж і публічно заявили про те, що вони проти застосування ядерної зброї.
– Так.
– Тобто тут Росію обмежили. Ну і наостанок. Об’єктивно, що американці як супердержава підтримують контакт із Росією – так званий червоний телефон – щоб мати можливість комунікувати. І це ще один елемент дипломатії, щоб переконувати Росію – хоча я не вірю, що її можна в чомусь переконати, крім як силою, – відступити з України і, власне, перейти до тих 10 пунктів.
Ну от виголошений текст Зеленським – у принципі, я підписуюся під цим текстом цих 10 пунктів. Одне твердження, яке б я змінив, – там твердження про те, що треба гарантії безпеки для України. Там, київський акт безпеки. Я забув, як воно там називається. Я б зі свого боку все-таки залишав виключно членство України в НАТО. Тому що будь-які інші форми забезпечення гарантій для України вважаю недієвими. Ось. А членство України в НАТО – це єдино правильний шлях для того, щоб Україна була в безпеці. Усе інше дуже правильно. І наші американські друзі, по факту, і підтвердили ці самі умови перемовин перед спічем Зеленського у "Великій двадцятці". Фактично базові умови так само були промовлені нашими американськими партнерами: про те, що переговори будуть, тільки росіяни повинні забратися із території України, заплатити репарації і ще понести кримінальну відповідальність.
Рішення суду в Гаазі по MH17 свідчить про те, що тих, хто біля Путіна, дістануть. Вони будуть тікати, як нацистські злочинці. А хтось використає білий порошок, а когось їхні ж пристрелять
– Ще одна дуже важлива подія минулого тижня – це те, що окружний суд Гааги, який розглядав справу про збиття авіалайнера рейсу MH17 у небі над Донбасом, заочно засудив до довічного ув’язнення трьох громадян на чолі з воєнним злочинцем [Ігорем] Гіркіним. Я пишаюся тим, що інтерв’ю з Гіркіним, яке я зробив разом із Генеральною прокуратурою України та Головним управлінням військової розвідки України, лягло теж в основу цього розслідування і вироку. І суддя, який оголошував вирок, свого часу непублічно заявив, що це інтерв’ю дуже знадобиться для вироку. Скажіть, будь ласка, чи дістане Гаага не лише Гіркіна, а й Путіна?
– А я, до речі, пригадую ваше інтерв’ю з Гіркіним. Воно мало різні реакції, але в результаті це інтерв'ю мало юридичне значення.
– Так.
– І воно лягло в основу... Факти, які там викладені, фактично допомогли прокуратурі оголосити ці вироки, і суду – ухвалити відповідне рішення.
Треба вашим глядачам сказати, що це не та Гаага. Рішення суду по MH17 – це не Гаазький трибунал, як ми його звикли називати, а це національний суд, який ухвалив рішення щодо довічного ув’язнення російських воєнних злочинців, які вчинили воєнні злочини на території України. Це перше – я не пригадую просто інших рішень – рішення іноземного суду проти російських воєнних злочинців. Що це означає в першу чергу для тих, хто перебуває біля Путіна, для тих, хто виконує його військові накази?
– Підготуватися.
– Так. Для тих, хто думає, що їх не дістануть. Дістануть. Це означає, що прийде час – з'явиться новий механізм притягнення до відповідальності. Про що ми минулого разу говорили. Зміняться механізми притягнення до відповідальності в чинних судових інстанціях міжнародних. Але їх дістануть. Будуть тікати, як нацистські злочинці. А хтось буде використовувати білий порошок, а когось їхні ж пристрелять. У них же це практика нормальна.
– Так.
– У них "нет человека – нет проблемы". І вони одних за кордоном убивають, других – у себе, третіх... У них узагалі якийсь національний спорт. Там, керівники "Газпрому", "Роснефти" й усі інші – вони люблять дивитися у вікно, хочуть проявити свої найкращі характеристики – і пробують літати. Жоден із них так і не полетів: крила не розкриваються. Ну, це ж у них масово. Тобто вони масово вчиняють самогубства – не доживають.
Тому для тих, хто підтримує режим Путіна... Тут навіть можна було б перейти "на русский – не великий – язык", за всієї поваги до тих, хто спілкується російською. Ну, "наказание преступление, в принципе, настигнет. За любое преступление будет наказание". Основне питання – коли це станеться. Але воно точно стається, тому що світ так влаштований. Справедливість усе одно є, і вона настане.
– Зараз буду цитувати повідомлення інформаційних агентств. Управління прикордонної служби Фінляндії заявило, що планує побудувати паркан із Росією завдовжки 130–260 км. Європа продовжує відгороджуватися від Росії. Скажіть: цей паркан – це теж щось на кшталт "паркану Яценюка"?
– Нам треба, я думаю, ще повторити разів п’ять – десять. Тому що зараз у нас повинен бути пік активності. На цьому піку активності збіжаться великі прикордонники, які живуть в інтернеті, великі будівельники, які також живуть в інтернеті, великі інженери, які знають, як усе робити... І вони, у принципі, нам будуть давати поради.
– Я перепрошую. От якраз пише Максим Полодзян: "Знаю, что мой вопрос не опубликуют. Поэтому без церемоний. Сеня, где стена, которую ты строил, с...ка?"
– Максику, для того, щоб побачити ту стіну, треба, ну, щоб ти просто зайшов в інтернет і подивився. Там є цілі репортажі про те, який вона має вигляд.
Дивіться, яка історія взагалі побудови державного кордону. Її називають "стіна", потім її назвали "Європейський вал". Вона парадоксальна. Я ж оголосив про цю ініціативу – про будівництво державного кордону – у 2014 році. Потім я ще рік пропрацював, його побудували... Сам проєкт скоротили в чотири рази. Ну грошей не було, слухайте. Тоді прикордонники принесли проєкт з інженерами: 18 млрд грн. Я кажу: "Ну звідки 18 млрд?" Скоротили до 4 млрд грн. Але сам парадокс пішов такий. Значить, почали будувати державний кордон. Хто наступний почав будувати державний кордон, який назвали "стіна"? Не пригадуєте, Дмитре?
– Ні.
– Американці, [колишній президент США Дональд] Трамп. Хто після?
– Точно.
– Так. Але в них просто трошки грошенят більше. Розумієте? Так, на пару трильйонів доларів. І там зовсім інші завдання. Далі хто почав будувати державний кордон? Польща. Це один в один проєкт, як ми почали будувати. Далі хто почав будувати? Балтійські країни. Сьогодні хто оголосив про будівництво?
– Фінляндія.
– Фінляндія. Слухайте, ну, по-перше, я претендую на частину авторських прав. По-друге, це моя відповідь усім цим фахівцям. Хлопці, я вас дуже прошу: ну займайтеся своєю роботою. Ну не займайтеся державним кордоном, не займайтеся будівництвом. Ви не інженери, ви не фахівці. Віддайте можливість робити тим свою роботу, хто за це відповідає. Тому що навіть українська влада наприкінці минулого року ухвалила постанову про те, що треба добудовувати державний кордон. І виділили більше ніж 30 млрд грн. І в інтернет зайдіть – так само вже почали будувати. Може, трошки за іншим проєктом. Може, трошки краще, може, трошки гірше. Але кордон повинен бути побудований.
Сьогодні я з одними людьми зустрічався і згадував свою зустріч, знаєте, з [міністром закордонних справ РФ Сергієм] Лавровим. Це був 2007 рік, здається. Там було багато питань, і я поставив одне з ключових питань: демаркація державного кордону. У 2007 році я вже хотів, щоб був побудований кордон. І ви знаєте, що росіяни не дали згоди на демаркацію? Демаркація – це фізичне встановлення державного кордону. І для них це була найбільша біда. "Это как же так? Это же они отгородятся от нас". Ми не тільки від вас відгородимося, ми б хотіли, щоб вас узагалі не було. Але те, що кордон почали будувати, і те, що кордон добудують, – це єдино правильне рішення. Усім іншим "фахівцям" і брехунам раджу залізти в інтернет: там є дуже багато сюжетів, і на моєму сайті. Розбирайтеся. Я так бачу, що український уряд оголосив продовження будівництва державного кордону. Максику, іди наймайся на роботу – добудовуй, Максику.
Корупція в часи війни – це взагалі злочин проти людяності
– Ну в мене для вас є дуже приємна новина. Але є й докір у ваш бік. Дивіться: на форумі Bloomberg economic forum президент України Володимир Зеленський сказав, що в Україні корупції зараз немає. І це прекрасно насправді. Тому що ми вже живемо без корупції. Чому президенту Зеленському це вдалося, а вам – двічі прем’єр-міністру – ні?
– Ну, бо я ще не був президентом. Бачте, президентам вдається – прем’єрам не вдається. Без роботи лиш.
– Ну ви заздрите президенту Зеленському, що йому вдалося подолати корупцію, а усім іншим, і вам, зокрема, – ні?
– Ну, загалом про Зеленського. Я йому взагалі не заздрю. Особисто йому. Чому? Тому що я розумію, що таке нести неймовірний історичний тягар відповідальності. Війна ж почалася не у 2022 році. Війна розпочалася у 2014 році. І ми так само... У 2014 році ніхто не втік із Києва. Це при повній відсутності армії, грошей, системи управління. І те, що на його долю у 2022 році випала не просто відповідальність... Знаєте, це, з одного боку, одна з найбільших геополітичних трагедій і викликів після Другої світової війни, а з другого боку, це найсвятіша і взагалі історична місія: урятувати Україну, перемогти, звільнити світ від російської нищівної тоталітарної машини і, врятувавши Україну, зробити країну тим, на що сподіваються мільйони українців.
Знаєте, є стандартні фрази: ЄС, НАТО... Тому з точки зору того, чи я йому заздрю, чи ні... Ні, я йому не заздрю, але я вважаю, що такий шанс історичний, який випав на його плечі, повинен бути повністю зреалізований. А щодо боротьби з корупцією... Далеко нам ще до того, щоб побороти корупцію. Далеко.
– А ще є корупція в Україні, так?
– Я думаю, це треба запитати в тих, хто нею займається, і тих, хто за нею слідкує. Поки що я бачу, що багато є роботи в усіх створених ще з 2014 року антикорупційних органів. І тут важливо, розумієте, що боротьба з корупцією – це ж не тільки створення антикорупційних органів. Це в першу чергу правила і процедури використання бюджетних коштів, управління державними компаніями.
– Влад Єфімов пише: "Немає у нас корупції"... За час війни перший раз сміюся".
– Владе, я все-таки сподіваюся, що настане час, коли в Україні буде набагато менше корупції. Просто, ви розумієте, корупція в час війни і корупція в мирний час – це також два різні види корупції.
– Безумовно.
– Тому що корупція в час війни – це взагалі злочин проти людяності. До речі, ви знаєте, я б додав, що корупція під час війни – це злочин проти людяності.
По Зеленському я вам скажу свою думку, що стосується корупції. Я його не бачу як корупціонера. От я не бачу того, щоб у Зеленського була мотивація перебування у владі корупція чи збагачення. Я цього не бачу. Тому дуже важливо, щоб він як президент дивився за всіма іншими при владі.
– А там є за ким. Так?
– Й інструменти для цього є, і, я сподіваюся, у нього є для цього і воля, і бажання. Я вам тільки хочу сказати так само відверто, що я не належу до людей з фан-клубу Володимира Зеленського. Я це так само вам відверто скажу. Але там, де він має рацію, де він робить правильні речі, – я буду казати "правильні речі". Там, де він робить неправильні речі... Ну, сьогодні не час, але ж ніхто не закрив демократію. Після перемоги – а вона обов’язково настане – у межах демократичних процесів це нормально, коли люди говорять і про правильні речі, і про неправильні речі. Це, навпаки, тільки робить країну і лідерів країни сильнішими.
– А мені дуже подобається зараз, під час війни... Навіть телемарафон у нас: "Єдині новини" – мені це подобається. Коли багато каналів, не знаєш, на яку кнопку натискати. А зараз будь-яку натиснув – "Єдині новини". Вам це подобається?
– Це прекрасно. Мені також подобається, тому я не дивлюся взагалі телевізор.
– Так? І я не дивлюся.
– Ну так нам тому обом і подобається.
– Арсенію Петровичу, останніми днями – масові відключення світла. Падає промисловість. Узагалі дуже погано людям живеться, тому що і так осіння мряка, сніг уже пішов, і темно, і світла немає... А скажіть, будь ласка: повний блекаут узагалі можливий?
– Ну, це зараз, щоб я лякав людей, казав, можливий чи не можливий... Треба завжди розписувати сценарії. Базовий сценарій для нас: нам треба пережити зиму. У зими є дві речі. Перша: взимку холодно. І друге: настає час, коли зима закінчується і стає тепло. От нам треба, доки холодно, пережити – і дочекатися, коли стане тепло.
Про мету Путіна всім відомо. І він узагалі це не приховує. Він не те що не приховує – він її реалізовує. Таргетуючи конкретно об’єкти енергетичної інфраструктури, він має дуже чітку мету. Ця мета – за поразок на фронті зробити поразку – гуманітарну катастрофу – в Україні: енергетичну і соціальну. Тобто це мерзенна помста слабака. Це навіть не цинізм. Це гидота найвищого ступеня.
Тому в рамках базового сценарію ми розглядаємо другий сценарій: якщо Путін хоче заморозити Україну, то чи є в його планах далі атаки по енергетичній інфраструктурі України? Без сумніву є. Чи є в цих планах розширення цих атак по Україні? Звичайно є. На які об’єкти? На об’єкти не тільки електроенергетики, але й на об’єкти, які генерують тепло, на газогони... Це точно вони сидять і про це не просто говорять – вони щоденно це планують. Не кажучи вже про те, що росіяни в силу того, що це була колишня радянська енергетична система, знають достеменно, де кожен генератор розташований.
– Так.
– Третє: чи ймовірний повний блекаут усій країні? Цей сценарій має найнижчий рівень імовірності, але в теорії все може бути. Тобто найгірший сценарій – це коли кожна область, яка має генерацію, фактично буде від’єднана від усієї енергосистеми України і буде отримувати електроенергію й тепло тільки від найближчої своєї станції, яка генерує електричну енергію. І фактично це розвал усієї енергосистеми України й виживання виключно в областях. Це найгірший сценарій.
Ми повинні діяти виключно в рамках базового сценарію. І по цій же дорозі дуже багато є проблем. Тому що, розумієте, вони стріляють по трансформатору – мало того, що цей трансформатор до біса грошей коштує, так його ще ж треба десь узяти. А щоб його узяти, його треба замовити. А щоб його замовити, так там деякі трансформатори треба до року чекати. І тому, у принципі, наші енергетики взагалі роблять... Це справжні акти героїзму.
– Так.
– Професійного героїзму. І те, що не розсипалася українська енергетична система, – це аплодисменти й велика подяка кожному, починаючи від простого хлопа-енергетика, який приїжджає дроти скрутити, і закінчуючи усім керівництвом енергетичної системи України: і державних, і приватних компаній.
– Ви знаєте, попереднє наше інтерв’ю минулої суботи багато моїх знайомих дивилися, і усі сказали: "Цікаво, дуже цікаво. Але один момент не сподобався". Я кажу: "Який?" – "Те, що Арсеній Яценюк сказав, що війна буде надовго. Ми ж очікуємо, що війна скоро закінчиться. Усі кажуть, що скоро в Криму будемо. А він каже: "Надовго". Добре, війна надовго. А Путін надовго, Арсенію Петровичу?
– Ну, почнемо з того... Дай боже, щоб я помилився. Ви навіть не можете собі уявити, як я хочу помилитися. І хай усі мене заклюють, і хай війна закінчиться за два тижні. Факти, на жаль, говорять про інше. Основне – це моє переконання... Не просто моє – усієї України: це віра в перемогу, що війна закінчиться перемогою. Тому що, дивіться: зупинка війни, завершення війни і перемога у війні – це три різні визначення.
– Так.
– Щодо того, вмре Путін чи не вмре. Ну я вам точно можу сказати, що настане момент, коли він умре. Ну точно.
– Будете сумувати чи ні?
– Точно вам можу сказати, що я б дуже хотів, щоб цей момент настав якомога швидше. Я вам минулого разу казав і зараз повторю: це для мене бонусна політика. А факти залишаються зовсім інші. Ми повинні дуже реалістично, з холодним розумом і з гарячим серцем дивитися на те, що відбувається реально, у якій стадії ця війна і як перемогти в цій війні. Не завдяки чарівним паличкам. Українські Збройні сили не завдяки чарівним паличкам і сподіванням перемагають. Вони кладуть своє життя, вони воюють, проливають кров. Вони отримують найкращу західну зброю і стріляють із неї правильно. Одна історія – отримати зброю. А ще з неї треба стріляти, нею ж треба уміти користуватися.
Тому я належу до тих людей, які оперують тільки фактами, логікою, прагматично і вірою. Тому що можна фактами і логікою пояснити одне, але якщо ти в це не віриш, навіть маючи все, ти ніколи не досягнеш результату.
Україна переможе в цій війні. Шлях до перемоги складний, але ми пройдемо цей шлях.
– Я собі загадав: коли Україна переможе Росію, я візьму такий гранчак із горілкою і вип’ю його до дна за перемогу України над цією чорною Росією фашистською. Що зробите ви у день перемоги?
– Я хочу, щоб цей день перемоги настав. І не просто хочу. Кожен те, що може, робить. І зараз, і в день перемоги я скажу тільки одне: велике дякую, найвища шана тим, хто захистив Україну як державу, хто поклав своє життя за Україну і кладе щодня, їхнім сім’ям, їхнім родинам, їхнім близьким. Велика шана кожному українцю.
Ви розумієте, що люди, навіть ті, які сьогодні не на фронті, – вони ж на внутрішньому фронті. Адже Путін зробив внутрішній фронт боротьби за виживання. Тобто це такі виклики і такі неймовірні людські трагедії, драми, прояви мужності, прояви просто такої людяності, прояви такої взаємної підтримки, яких би раніше не було, ми їх би просто не побачили...
Тому ми живемо у драматичні, але історичні часи. І перемога настане. І в цей день перемоги в першу чергу це подяка. І після цієї перемоги зразу наступна війна: війна за відбудову країни, війна за побудову нової України. І мені так само хочеться сподіватися, що як тільки закінчиться війна, на другий день Україна стане членом Європейського союзу, НАТО, усі будинки будуть відбудовані, у всіх з’явиться робота, усі повернуться повністю в Україну і всі ми будемо жити щасливо. Ця дорога так само, як і дорога до перемоги у війні, складна і довга. Але ми пройдемо і цю дорогу.
– Ну добре, хоч буде легше вже, тому що корупції вже нема – викорінена. Будемо відбудовувати Україну вже без корупції.
– Жодного цента ніхто не дасть, якщо в Україні буде корупція. Тому корупції не буде.
У росіян, знаєте, який максимальний протест? П’ятами накивали в Грузію і в країни ЄС, тікаючи від мобілізації
– Арсенію Петровичу, я хочу зараз, щоб ми відповіли буквально на три-чотири запитання від наших глядачів. "Что бы вы сделали, если бы были президентом России, кроме остановки боевых действий и возвращения территорий?"
– Це умовні питання. Хай робить президент Росії те, що він робить. Зараз що б я зробив, будучи президентом Росії... Звичайно, було б дуже важливо, щоб він вивчив міжнародне кримінальне право. Йому це треба знати. Й усім його приспішникам так само. Треба шукати міжнародних адвокатів. Тому що настане час – навіть після його смерті, – коли він буде засуджений.
А що він зробив до того... Він вчинив так само історичні злочини проти України. Але він і вчинив злочини проти своєї держави і проти свого народу. Його народ ще зараз нічого не усвідомлює. І очікувати, що його народ щось зрозуміє, що його народ буде виступати на протести... У них, знаєте, який максимальний протест? П’ятами накивали у Грузію і в країни Європейського союзу, тікаючи від мобілізації. От такі вони там великі протестанти і борці за свободу.
Тому російському президенту треба, звичайно, готуватися до своєї історичної відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності, які він вчинив. Він увійде у світову історію, як увійшов Гітлер. Він увійде у світову історію не просто як тоталітарний лідер, а як реальний злочинець.
– Знаєте, я за вашою порадою, а ви сказали, що про це сказав Савік Шустер, – я подивився чудовий німецький фільм "Бункер". І буквально сьогодні закінчив дивитися радянський фільм "Освобождение" про останні дні Гітлера. Я вважаю, що ці фільми треба подивитися Путіну обов’язково. Бо я думаю, що його чекає те саме. Будь ласка, запитання, які у нас ще є, актуальні. "Тут люди без света сидят, война, ракеты летят, тревога... А нет, всех интересует, где загорел Яценюк". (Сміється).
– (Сміється). Я навіть не знаю, як відповісти на це запитання. Ну, по-перше, я ніде не загорав. По-друге, я вже 100 разів казав, що я нікуди не виїжджав із країни. По-третє, у мене немає 24 вілли в Маямі. Я не святкував мільярди. Зі "Стіни" я не купив – де, там, ще, вони розповідають? – будинки і 100 громадянств. Тобто переконувати вас у цьому я не буду. Якщо ви вважаєте, що я засмаглий, – ну так вважайте. Що ж я можу зробити? Дивіться: може, так камера неправильно передає. Може, я, знаєте, розпереживався – трохи почервонів. Може, ви дальтонік. Я ж не знаю. Це теж так буває.
– Скажіть ще, що ви не зі Сполучених Штатів і позаду вас не "стіна Яценюка".
– Ну, "стіна Яценюка" має інший вигляд. Зайдіть в інтернет і подивіться. Вона побудована, я ще раз все повторюю. Це велика інженерна споруда, яка побудована і має бути побудована.
Друге: я не зі Сполучених Штатів Америки. Я перебуваю в місті Києві і з вами спілкуюся з міста Києва. Чи переконає вас це? Даю 90%, що не переконає. Я навіть якщо зараз вийду на Хрещатик і сфотографуюся на Хрещатику, скажуть: "Та це він підставив, картинку намалював ззаду". Тому я в таких ситуаціях кажу: "Вірте в те, у що ви хочете вірити. Я ж вам не дам можливості про себе брехати". Оце я вам хочу дуже чітко сказати. Воно вже мені остогидло, слухайте. Ну люди ж не можуть бути... Ну хтось дійсно не розуміється, хтось хоче вірити в дурню. Ну не можна вже на якийсь ідіотизм повний перетворювати.
– Пише Карл Вокабе: "Молодець. Із почуттям гумору". Арсенію Петровичу, ви знаєте, я вам вдячний. За це інтерв’ю, за дуже кваліфіковані відповіді й коментарі. І я вам вдячний за ваше почуття гумору і за той настрій, який ви мені й мільйонам наших глядачів сьогодні вже наприкінці програми подарували. Дякую вам ще раз. І слава Україні.
– Героям слава. У вас дуже гарна вишиванка, Дмитре Іллічу.
– Я тепер не буду її знімати.
– Ну наступного разу я якусь файну знайду.
– Добре.
– Дякую вам дуже за ефір і дякую вашим глядачам. Усім глядачам. Дивіться і залишайте коментарі, лайки також приймаються.
– Дякую.
– Дякую.