"Зеленському Захід зараз на стіл поставив Мінські угоди. "Виконуй". А як він їх виконуватиме? Це харакірі". Повний текст інтерв'ю Богдана Гордону
Мене збираються посадити. І тебе теж. Поставлено завдання рити
– Андрію, добрий вечір.
– Здрастуйте.
– Я радий тебе бачити.
– Взаємно, Дімо.
– Дивись, яке крісло я для тебе приготував.
– Я думаю, що не тільки для мене, а й для всіх, хто…
– Ні. Воно зелене, бо ти любиш зелених. Або любив зелених. Я не знаю.
– Я не любив – я працював.
– Зрозуміло. Дивись. Я радий, що ти прийшов сьогодні на це інтерв'ю. Тим більше радий, що знаю, що тебе взагалі мали посадити. Тебе збиралися посадити?
– Збираються. Тебе також, до речі, збираються посадити.
– Так?
– Так. Там уже крайня стадія божевілля. Там усіх садять. До того ж там уже пачками пішли. Тобто останні десь у листопаді... Мене що зачепило дуже? Під час пресконференції Володимир Олександрович, верховний головнокомандувач пан Зеленський заявив нам, що коли він був у "Кварталі 95", це була сатира. Так от, на якийсь мій сатиричний пост, де я якось тролю владу (маю право!), була якась бурхлива реакція. Викликали товариша [в.о. директора Державного бюро розслідувань Олексія] Сухачова. Знаєш, як його звати? Погоняло – Льоша Зіллі. Дуже любить [французький бренд одягу] Zilli, ходить у Zilli. Уся ця конструкція правоохоронної системи регоче. Погоняло – Зіллі. Ось. І поставлено завдання рити, посадити Богдана до в'язниці. Ну, там список довгий. Тебе теж.
– Почекай. Тебе – добре, посадити. А мене ж за що?
– Ну, не факт.
– Ми хоч в одній камері будемо, якщо що?
– Я не знаю. У нас бракує цих камер. Бо там усі: Бутусов, Савік Шустер, Діма Разумков і вся його група... Ще 100 тис. якихось людей. Блін, просто якісь блогери, десь у Facebook він їх зустрів... Іван Іванович Жопа, вибачте на слові. Якісь боти, якісь незрозумілі люди.
– Президент особисто дає команду посадити?
– Особисто, так, дає команду [кого] посадити... Товариш Сухачов – він зараз виконує обов'язки. А дуже хоче бути призначеним постійно, надовго, щоб стабільно було. І той усе бере під контроль, наради збирають. Одержує НСРД – "негласні слідчо-розшукові дії". Це називають у нас "вухо, горло, ніс".
– На мене теж проводять?
– У них є якийсь суддя у Полтавській області, у місті Полтаві. Його взяли на хабарі… Стандартна практика.
– Підвісили.
– Узяли на хабарі, підвісили. І він їм підписує, не читаючи. Ну, 99% [рішень]. Так, і тебе також узяли.
– Добре. Наше торішнє інтерв'ю переглянуло понад 6 млн людей. Воно, за версією Google, увійшло до найкращих 10 інтерв'ю в Україні. І як політичне набрало найбільше переглядів. Номер один. Скажи, Володимир Олександрович Зеленський це інтерв'ю подивився?
– Мені товариш розповідав. Це було десь у відрядженні. Він увімкнув iPad, дивився це інтерв'ю, весь час бігав навколо Єрмака і придумував привід, щоб відволікти його від перегляду: "Ти не дивися це. Ти дивися ось тут... Поговорімо про це". Я не знаю, подивився він чи ні. Я розумію, що він нічого не зрозумів за рік. Загалом нічого не зрозумів.
– Але фідбек якийсь від нього був?
– Ні, від нього жодних фідбеків немає.
– Це правда, що Сергій Нижний, покійний, на жаль, – чудовий юрист і людина – подав документи Володимира Зеленського у ЦВК на президентські вибори ще 2014 року? І коли Володимир Олександрович побачив, що війна і що справа погана, він навіть не вніс застави і документи забрав? Але документи й досі лежать у ЦВК.
– Не знаю. Я на той час не співпрацював ні з Нижним, ні з Володимиром Зеленським. Тому я не знаю, чи були такі події. Не можу тобі нічого сказати.
– Як ти познайомився з Володимиром Зеленським?
– У приймальні одного великого бізнесмена.
– Хто цей великий бізнесмен?
– Ну хто?.. Справи давні. Зустріч була випадковою. Познайомився – і познайомився.
– Ну, звати Ігор?
– А?
– Бізнесмена звуть Ігор?
– Я не хочу. Зрозуміло, хто цей бізнесмен. Але неправильно називати імена. Тим паче, на той час я був його адвокатом, душоприказником.
– Адвокатом цього бізнесмена.
– Так. Дивись, не треба одразу посміхатися хитро, ніби я спалився. Ні, я був адвокатом багатьох великих і дрібних бізнесменів, політиків. У цій країні практично немає людей у політикумі... Бізнес-економічний, елітний цей шар – я знаю їх усіх. І в різні часи я або допомагав, або був присутнім, або вів якісь великі справи. І тому не вгадаєш так.
– Давай вип'ємо за те, що ти добра людина і допомагаєш багатьом бізнесменам долати труднощі.
– Ми будемо? Чи всі також беруть участь?
– Ми з тобою вип'ємо… Я бачив твої стосунки з Володимиром Зеленським, його ставлення до тебе. Це були дуже близькі стосунки. І він слухав тебе, він уважно слухав тебе, а ти переважно говорив. Чим ти взяв Володимира Зеленського, що він тобі так довірився?
– Не можу сказати, що він прямо довірився. У ті часи, коли була виборча кампанія, небагато людей знали, що треба робити, як треба робити, коли треба робити. Тому, мабуть, результативністю.
– Ну ти ж керував усім.
– Розумієш, адвокатський бізнес поділяється на дві категорії. Ось є адвокатський бізнес [де працю оплачують як] людино-години. Тобто я тобі наприкінці місяця виставляю рахунок: я 300 годин працював, 200 годин пітнів і, там, ксерив ще якийсь час. А є success fee [плата за успіх] – я тобі забезпечив результат, який ти хочеш, а ти мені платиш якийсь відсоток від того прибутку, який одержуєш.
– Ти йому забезпечив результат?
– Ось я другого способу мислення людина. Я працюю тільки так, як адвокат, так. І я забезпечував результат.
– Ти йому забезпечив результат?
– Знущаєшся?
– Він тобі заплатив?
– Ні, ми не домовлялися. Дивіться. Ми йшли на вибори... Тоді він ішов на вибори заради ідеї. Ти не даси мені збрехати, десь приблизно у цей час два чи три роки тому…
– Три роки тому. От саме цей час, 18-й рік.
– У 18-му році, от зараз, так.
– Три роки тому. Цими днями.
– Цими днями, так. Ти ж знаєш, хто привів до тебе Зеленського на це інтерв'ю?
– Ну, ти, звісно.
– Я привів. А чому в цей час і чому інтерв'ю?
– Ну, тому, що було ухвалено стратегічне рішення.
– Так воно було у комплексі. Ми розуміли, що буде новорічна заява. Ми розуміли, що треба дати інформаційну хвилю. Пам'ятаєш, ми кинули його на YouTube якогось 20-го числа грудня.
– Так.
– Його дивилися, дивилися, було природне споживання. Потім новорічне оголошення: "Я йду у президенти". І все, 14 днів воно їхало. Дивилися в мене друзі, коли летіли в якийсь Єгипет, Туреччину на новорічні свята. Ідеш у туалет салоном, і половина цих…
– І весь салон дивиться.
– І весь салон дивиться інтерв'ю.
– Ну й раніше були ролики з моїх творчих вечорів, де народ голосував за нього. Ти пам'ятаєш?
– Так. А це взагалі не домовляючись. Я ж тобі скажу чесно – ми навіть брали купували рекламу в YouTube, щоб її десь розганяли, бо це природно. [Ролики з творчих вечорів] – це не куплено, це не домовляючись. Тому на той час, звісно, ми всі йшли за ідею. Ми не по гроші йшли, не по владу.
У нас було два передвиборчі штаби. Разумков ніколи не керував ними
– Ти керував виборчим штабом Володимира Зеленського. Ти став, звісно, главою Адміністрації, потім главою Офісу президента. Усі, хто бачили вас у той час…
– Я не керував виборчим штабом.
– Ну, керував Дмитро Разумков номінально.
– І Діма Разумков не керував. Було два штаби. Був офіційний штаб. Ним керував Іван Геннадійович Баканов. Вони сиділи в Офісі, і це була червона ганчірка для всієї правоохоронної системи. Тобто там розробляли спецоперації, заганяли жучки, туди ходили ці позаштатні, а також штатні агенти, пробували дістати якусь інформацію.
А реальний штаб, де ухвалювали в нас рішення і швидко запускали в роботу, був у різних місцях, переміщався. Тиждень – в одному офісі, тиждень – в іншому офісі, тиждень – на квартирі, тиждень ще десь. І що ми робимо, що ми плануємо і що робитимемо – ніколи зливу не було. Тому що була обмежена кількість людей. І воювати з нами було безглуздо, бо інформація, яку вони одержували інформацію, не мала жодного стосунку до реального життя.
Чи шкодую я, що шепотів Зеленському на вухо і був нестримним? А що ти хочеш, людина ніколи в політиці не була! Усі його уявлення про політику – фільм "Слуга народу"
– Коли ти очолив Офіс, я спостерігав ваші стосунки. І багато хто мені теж казав: "Слухай, ну це неймовірна історія. Я приходжу до президента, розмовляю з президентом, а розмову зі мною веде Богдан. Богдан схоплюється, бігає кабінетом, лається матом, періодично каже: "Це все херня, до побачення, президент цього слухати не буде" – або навпаки. Впадала у вічі якась трошки нав'язливість стосовно президента з твого боку. Ти не шкодуєш зараз, що був трохи нав'язливим і що шепотів йому на вухо щось періодично, що знімали, буквально водив його за руку?
– А як ти хочеш? Людина взагалі ніколи в політиці не була. Усе його уявлення про політику – це зйомки фільму "Слуга народу" про життя президента. Воно таке далеке від реалій, як твоя присутність у космосі. Дивись. По-перше – так, усі так говорили, тому що в цей час молодий, недосвідчений президент... Кожен, хто заходив, – його треба було або кудись призначити, або він приходив із якимось контрактом. "Давай ось тут, ми зараз..."
– Аферюги.
– Так. Тут неслося... А звідки вони з'являлися? Це ж близьке коло спілкування. А хто близьке коло спілкування? Студія "Квартал 95" давала концерти і виступала на корпоративах. Ну, близьке коло спілкування – це ті, у кого вони...
– У кого вони виступали, почали приходити.
– Почали приходити масово.
– Так?
– Так. І там узагалі нічого не було від того, із чим ми туди йшли. Там не було ідеї будувати державу, працювати чесно, боротися з корупцією. Не було. Там були контракти, пачки якихось людей, яких треба було кудись призначити, прокурори, начальники, міністри, депутати... А як із цим треба було боротися?
А Володимир Олександрович – ти ж розумієш, він нікому не каже "ні". Володимир Олександрович – йому треба сподобатися. І далі продовження – це ще складніша розмова. Володимир Олександрович нікому не каже "ні". Володимир Олександрович усім каже "так".
Зеленський увесь час бреше. Так він [вважає, що] не бреше – він грає
– Яка хороша людина…
– "Клас. Усе – йди". Пішла людина щаслива. Клас. А людям треба говорити: "Ні, ось цього ми не можемо. Ми не крадемо, вибач". А приходили і таке мололи...
У мене досвід роботи 12,5 року державної служби. Не на вищих державних посадах, а, скажімо, найвищий середній рівень – це заступник міністра, заступник міністра Кабінету Міністрів, уповноважений... різне.
– Ну, ти розумів цю кухню всю.
– Так, дуже добре розумів. От усе лайно, яке я бачив за 12,5 року, – воно впродовж двох місяців з'явилося. Усе. Просто все. З'явилося таке й у таких масштабах, що на голову просто не надівалося. Я не міг цього слухати. Ну, це нерви брали.
А він не розуміє. Він каже: "Так, добре, все, клас". У нас узагалі велика проблема у державі. Ми не розуміємо, що Володимир Олександрович не вийшов зі "Слуги народу", із фільму свого. Він далі грає цю роль. Ми ображаємося. Ти ображаєшся, я ображаюся, що він бреше. Я пост написав, ти це кажеш, купа людей каже. Та це ж неправда.
– Але бреше постійно.
– Увесь час бреше. Так він [вважає, що] не бреше – він грає. Для нього завдання – сподобатися. Ось він вийшов, щось сказав, камера зняла, софіти вимкнули – все: його [те, що відбувається] далі не цікавить. Картинка гарна? Гарна. Людям сподобалося? Сподобалося. Поплескали? Поплескали. Усе, він свою справу зробив. А те, що ми називаємо "бреше", – це сюжетні повороти.
Володимир Олександрович говорив: "Дивися. Фільм буде касовим, якщо він цікавий із першої хвилини й до останньої". Але розумієш, життєвого якогось, правильного фільму так не збудуєш. Там мають бути казкові повороти. Тут прилетіли іншопланетяни, там знайшли скарб, тут тринога бабуся приповзла... Ось для фільму це класно, а для життя – ні.
Але у нього не було іншого життя. Він ніколи не працював ні на державній службі, ні на якихось великих підприємствах. Він не знає. І велика моя трагедія – він так і не навчився [керувати країною]. Він деградує у цьому плані. Він піднімався, піднімався, піднімався, а потім він усіх, хто розуміє бюрократичну мову, позвільняв – і далі знімає свої фільми. І ми із цим нічого не можемо вдіяти.
Єрмак ніколи не каже Зеленському "ні". Будь-яка маячня – "Клас!"
– Ти шкодуєш, що ти пішов?
– Ні.
– День твого звільнення був днем твого щастя?
– Це не щастя. Свобода з'являється згодом. Тобі потрібен якийсь час, щоб вийти з режиму державної служби та перебудуватися на приватну свою бізнес-практику. Не лише й не так як адвокат… Я перестав бути адвокатом. Із того періоду я вийшов. Я спробував щось працювати, але я зрозумів, що вже не можу бути адвокатом. Ну я не можу ходити до судів і забезпечувати результат.
– Після того, як ти керував країною. Звісно.
– Я не керував країною – я керував Офісом президента. А Офіс президента керував країною.
– Так…
– Це дуже складна тема. Зараз я абсолютно вільний і щасливий. Зараз будь-яка людина, яка не там, – вона щаслива. Тому що такого рівня бардаку, кризи, конфліктності та невизначеності у майбутньому ще ніколи не було. І залишатися там може лише людина, якій уже втрачати нічого. Або вона маканулася настільки глибоко, або щомісяця отримані три срібняки – це набагато краще, ніж…
– Три – чотири.
– Або 34.
– Наприкінці листопада я сказав, що Україною керує не Володимир Зеленський, а Андрій Єрмак. Я маю рацію чи ні?
– Я... Як тобі пояснити?.. Мені здається, ні. Це симбіоз двох людей. І Володимир Зеленський у ньому превалює. Єрмак ніколи йому не каже "ні". Будь-яка маячня, будь-яка сюжетна лінія: "Давай ось так". – "Клас! Гей, хлопці, заходьте. Президент ідею дав". І всі: "Га-га-га!" (плескає в долоні). Але ж це так не працює. Воно не працювало, не працює і не працюватиме. Воно й не працює.
– Чим Володимира Зеленського взяв Андрій Єрмак? Ось на твою думку. Видно, що взяв. Чим?
– Слухай, я не хочу… Ти бачив теж це на пресконференції? Я не хочу в цей бруд пірнати.
– А це бруд?
– А це бруд.
– Бруд?
– Так.
– Добре. Я запитаю інакше. Чому саме Єрмаку вдалося так закріпитися в оточенні президента? От що в ньому такого, чого забракло тобі?
– Я не знаю. Дивись. У них стара історія. Вони один одного знають років 10–8. Що вони робили? Це їхня історія. Нехай вони своєю історією й живуть. Вони собі живуть, і в нашій країні все гаразд – буду сам ходити на ці й аплодувати. Але якщо у нашій країні все погано, то що там у них – уже немає значення. Отже, вони відповідальні за результат.
Я за результат. Якщо нам усім добре, це їхня особиста справа – хто вони, що вони та як забезпечують цей результат. Але країна розвивається, економіка зростає, люди щасливі, бачать світло наприкінці тунелю...
А якщо все навпаки, то, хлопці, тоді яка різниця, що між вами? Ви маєте відповідати. Якщо ви просто не справляєтеся – отже, політично. А якщо ви ще напороли злочинів, тоді й кримінально.
Напороли злочинів – відповідайте кримінально. Будь-які санкції, ухвалені РНБО, – це злочин
– Навіть так?
– А там точно. Тисячу відсотків, мільйон – будь-які санкції, ухвалені РНБО, – це злочин.
– Будь-які?
– Будь-які.
– Навіть каналам [нардепа від ОПЗЖ Віктора] Медведчука?
– Навіть каналам Медведчука.
– Та ну.
– Тим більше каналам Медведчука. По-перше, що таке санкції РНБО? У нас у країні, як у будь-якій іншій країні світу, як в Америці – так? – усе, що держава може дістати, покрити на своїй території й навіть на інших територіях, – його переслідують Конституція та види відповідальності, які вона затверджує. А далі є кримінальна відповідальність, дисциплінарна, економічна, трудова, фінансова, адміністративна та бла-бла-бла-бла. І надалі кожен процесуальний кодекс, правила: що визначає суд, що визначає прокурор, що визначає слідчий, якої конструкції та які покарання ми можемо мати. У когось штраф, комусь позбавлення прав, комусь позбавлення ліцензії, комусь позбавлення волі. Але трапляються випадки, коли держава не може дотягнутися до цих людей. Тому що вони громадяни іншої країни, вони сюди не приїжджали, вони там, здалеку, якийсь умовний терорист…
– І тоді держава вводить санкції.
– І тоді держава… Вона себе захищає. Я не можу своєю правоохоронною системою туди дістати. Але я себе захищаю ось так. От у нас зараз усі говорять про санкції американські. Ти бачив, щоб американські санкції були проти громадян Америки?
– Ні, звісно.
– Ні. А європейські санкції проти громадян Європи були?
– Ні.
– А російські санкції проти громадян Росії? А у нас є. У нас ноу-хау таке. Не подобаються тобі телеканали Медведчука – законом прописано процедуру. Є спеціальний орган, він позбавляє ліцензії. Для того, щоб позбавити ліцензії, потрібні доведені факти порушення чогось.
– Ти говориш як юрист зараз.
– Це не юрист. Дивись. А якщо ми вводимо санкції на громадянина [України]. "Давай проти Гордона ми введемо санкції, він херню каже. Так? А що, ми хотіли його посадити? То давай його санкціями посадимо. Блін, посадимо – потім його годувати, а він, там, щось верещатиме, якісь смс писатиме... Давай його розстріляємо".
– Гарна ідея.
– Раніше трійки були, а тут зібралося багато людей поважних, підписали – і розстріляли. Ну класно? Класно. Ні, це не замінює системи держави. Держава для того й існує, щоб захищати та регулювати всередині згідно з правилами. І це не юрист. Якщо ми так будемо мислити, то тоді можна все. Усе можна. Забирати – можна. Забирають же ліцензії в якихось підприємств. А що вони порушили? Нічого не порушили.
Коли ухвалювали закон [про санкції] ще в минулому парламенті, тоді зробили помилку. Українських громадян, які займаються терористичною діяльністю, туди, до закону, занесли. Але це не конституційно. Ми хотіли боротися з "ЛНР" та "ДНР". І для цього є логіка. Ми туди не можемо дотягнутися своєю юрисдикцією, але ми можемо загороджувальні санкції, щоб вони сюди не лізли. Але це неправильно. Але навіть у цьому виконанні має бути рішення суду у кримінальній справі.
– Тобто верховенство права.
– Верховенство права. Інакше перестають існувати правила. Але якщо ти вже на когось накладаєш без правил щось, то ти маєш бути готовим, що до тебе теж будуть без правил щось застосовувати.
– Рано чи пізно.
– Рано чи пізно.
Єрмак і Зеленський нічогісінько не роблять. У них постійно то покладання квітів, то приймання якогось маршу
– Ти можеш пояснити, чому на всіх заходах, навіть під час так званого відпочинку в Омані чи в пабі під час перегляду футбольного матчу, поруч із президентом завжди є глава його офісу Андрій Єрмак? Складається враження, що вони не розлучаються 24 години на добу сім днів на тиждень.
– Напевно, повертаючись до того запитання, чому конфліктна ситуація…
– Так, так, я продовжую.
– Не тому, що я йому на вухо шепотів. Це було двічі. І щоразу ситуація... Уперше це був "стадіон – так стадіон". Я йому сказав: "День народження у ведучої. Привітай". А другий – це було у Дніпропетровську, коли він приїхав [мера Дніпра Бориса] Філатова звільняти. І ось цей міст відремонтував, не відремонтував… Ось він хоче щось сказати, а видно, що зараз буде якась недобра… І я йому підказав: "Скажи, дай йому строк, щоб він цей міст відремонтував. Відремонтує – окей".
– "І побийся об заклад із ним". Так?
– "А не відремонтує – публічно скаже, що він сам звільняється, і пише заяву. Не встигне". І так і зробили. Класно? Класно. Але він не знав. Треба підказувати, якщо що робити, треба втикатися, треба брати на себе негатив. Керівник офісу, Адміністрації Президента, секретаріату – це магніт для негативу. Це дуже-дуже-дуже... Якщо ти працюєш у команді, ти маєш абсорбувати весь негатив на себе. Навіть більше, ти вступаєш у всі конфлікти. Тому що головний, перший, цар – він має бути добрим, він має гладити, пробачати і тебе заспокоювати. А ти пес, цербер. Ти мусиш кидатися, і тебе мають боятися.
– І рвати.
– І бігти туди скаржитися. А він тебе відтягує. На цьому влада ґрунтується. Це завжди було. Це й у Римській імперії, і в нас зараз. А коли ви всі гарні, добрі та солодкі, то… Ось те запитання, яке ти ставив…
– Чому постійно Єрмак поряд із Зеленським?
– А вони нічого не роблять. У них роботи немає.
– Як це?
– А ось так, немає. У них постійно то якісь покладання квітів, то приймання якогось маршу, то якісь оплески… Їх на роботі немає. Вони нічогісінько не роблять узагалі. Узагалі нічогісінько не роблять. Тільки якесь божевілля. Божевілля про те, що якісь змови, якісь інтриги…
Ось Аваков про це казав. Вони самі вигадують змову, самі призначають якихось змовників – і починають на цих людей нападати, погрожувати якимись санкціями, вводити ці санкції, порушувати кримінальні справи, усіх у в'язницю… От і вся їхня робота. Покладання квітів…
Ти помітив також під час пресконференції?.. Я протягом останнього року подивився лише два виступи Володимира Олександровича Зеленського: президента всія України, навіки верховного головнокомандувача, бо В.І.П., супер, 2XXL.
Він що сказав? Це ж теж божевілля. Окрім 74 разів "я верховний президент України", він сказав, що вся країна чекала, що він поїде на Майдан покладати квіти. Це реально вся країна чекала, що він приїде на Майдан покласти квіти? Та в них свята нема, щоб вони кудись із цими квітами з урочистими обличчями... Та Брежнєв стільки не їздив, ну блін. Приклейте йому вже вуса – нехай він із цими квітами від одного пам'ятника ходить до іншого. Я не проти покладання квітів, але треба працювати. А в них часу працювати немає. У них постійні поїздки кудись узагалі непотрібні. А там роботи купа.
Політико-економічних рішень 5%, а 95% – це стандартні бюрократичні процедури. Їх тисячі. І їх треба працювати. А в нас ніхто нічогісінько не робить. У нас зграя [чорних] лебедів летить. Перший лебідь – це управлінська криза, це розвал бюрократичної системи. Чому? Державний посадовець має щохвилини, щогодини, щодня ухвалювати якесь важливе рішення, щось підписувати або не підписувати. Вирішувати долі людські. Ось якщо він правильно робить, то йому треба дати премію. Або неправильно робить – його треба покарати. Так? А якщо людина, яка оцінює його, – правильно чи неправильно він робить, – ні хріна не розуміє в цьому, то вона його карає або винагороджує за зовнішнім виглядом, гучністю оплесків, які робить конкретний посадовець.
– А Володимир Олександрович любить оплески?
– У цьому статусі його більше нічого не цікавить.
– Тільки оплески?
– Ти бачив виступ у Верховній Раді?
– Так, звісно.
– Це один із двох, які я дивився. Це ж Північна Корея.
Міністри намагаються нічого не робити. Тому що єдиний спосіб вижити – не виділятися. У держави закреп
– Коли всі встають.
– Мені здавалося, що того, хто найменше аплодуватиме, не так голосно, як інші, – його мають розстріляти. Пам'ятаєш ці кадри з Північної Кореї? Він виходить, а за ним усі біжать. На човні їде Кім Чен Ин, а вони у воду кидаються, ногами пливуть, а руками плескають. Ось на це продовження я чекав. Десь незабаром буде.
– Добре. Продовжуючи розмову… Постійна присутність глави офісу поруч із главою держави – це вимога протоколу, особисте бажання президента чи ініціатива самого Єрмака?
– Я не знаю, чия це ініціатива. Я ще раз кажу: це сотні паперів, які ти маєш прочитати – й ухвалити рішення. А коли ти не знаєш, яке рішення ухвалити, ти маєш нараду скликати й вислухати спеціалістів своїх. А одна думка не може бути єдиною правильною. Тобто ти маєш експерта з ринку, профільного міністра з Кабміну і свого заступника, який опікується відповідним напрямом. Тому що один неправильний підпис – і все, дупа. А вони не можуть із цим упоратися. Вони не знають. Вони коли читають, не знають половини слів. Вони не знають повноважень. Я не кажу про процедури. Вони не знають, якому міністрові яке ставити завдання.
– Досі?
– Ні, зараз стало гірше. Тому що той, хто мудрує, – того треба вигнати, щоб не мудрував. Гаразд. Тому вони тікають від бюрократії, кудись її пересовують, воно там збирається, не вирішується. Оце закреп у держави, коли ми нічого не робимо. У нас уся бюрократична система, кожен міністр намагається нічого не робити. Тому що єдиний спосіб вижити – не виділятися. А якщо ти підпишеш якийсь папірець, ніхто не оцінюватиме, правильно ти його підписав чи неправильно. Зателефонує якась тітка Маша, яка з Володимиром Олександровичем 35-го року...
– До нашої ери.
– …на концерті виступала. І скаже: "А я проти". І все, і міністра звільнили. І не треба нічого підписувати. Треба кудись це все перекидати. От вони перекидають ці всі…
– Андрію, ну, я пам'ятаю, коли ти був главою офісу, ти практично водив президента за руку. Сьогодні його практично водить за руку Андрій Єрмак.
– Та не водив я його за руку.
Я сидів у своєму кабінеті. Єрмак до свого рідко заходить, він сидить у президента цілими днями
– Президенту обов'язково, щоб його хтось водив?
– Та ні, якраз навпаки. Я намагався сидіти... Вони взагалі не мають права разом бути. Коли один кудись летить, інший сидить на місці.
– Звісно. Так завжди було.
– У цьому є державна безпека. Але просто Володимир Олександрович прийшов із медіаринку. Мені доводилося перші кілька місяців... Там, дякувати богу, Кабмін був не наш, Верховна Рада була не наша. А Офіс президента я міг контролювати телефоном. Перші кілька місяців я міг собі дозволити перебувати під час усіх відряджень якихось, нарад та [інших заходів], що там відбувається. А далі все полетіло шкереберть. Я сидів у своєму кабінеті – не в його.
– А Єрмак?
– А Єрмак до свого рідко заходить.
– Він сидить у його кабінеті.
– Він сидить у його кабінеті цілими днями.
– То він розумніший, ніж ти. Погодься.
– Згоден.
– Згоден?
– Так. Ти ж його тролиш. Я теж.
– Ми його разом тролимо?
– Виходить, так.
Такої корупції, як зараз, не було за Порошенка, не було за Януковича. Ніколи такого не було, як зараз
– У чому суть конфлікту твого з Андрієм Єрмаком?
– Це ціннісні речі.
– Ну конкретніше.
– Ми йшли державу будувати, ми йшли Батьківщину рятувати.
– А він?
– А вони займаються хернею. Бабки беруть й оці ось оплески.
– Бабки просто?
– Ну… Ну що, ти не бачиш, що корупція скрізь? За Порошенка такого не було, за Януковича такого не було. Ніколи такого не було, як зараз. Це якась вакханалія. Це не корупція – це здирництво. Це не "ось тобі, там, дякую, допоможи мені" – це "йди сюди, ти мені винен, тому що я начальник".
Я не конкретно про Єрмака – я про систему координат. Риба гниє з голови. Не може бути в державі система координат, коли цар добрий – два царі добрі, – а довкола всі… Отже, ви такі правила встановили – і він так працює, так живе.
Єрмак – нещасна людина. Який у нього вихід із цього підводного човна?
– Але зараз ось відверто: Єрмак – хороший глава офісу?
– Я не можу давати йому оцінки. Ну що ти мене запитуєш? Ти ж розумієш…
– Людина він яка? Завершімо тему.
– Та я не хочу про нього говорити. Це нещасна людина.
– Нещасна?
– Ну звісно.
– Чому?
– Ну тому що який у нього вихід із цього підводного човна? Який?
– Ну, юристом буде.
– Де?
– Не знаю.
– Та який юрист? Він ніколи не був юристом. Знімав фільми якісь. Припини.
– Дуже важливе запитання. Хто та як інформує президента про стан справ у країні? От буквально хто визначає, яка тека й у якій послідовності опиниться на столі президента?
– Президент визначає. Якщо він хоче визначати щось у цій країні, він сам визначає. А якщо не хоче, то він делегує. А що більше він не хоче і що більше делегує, урешті-решт виходить, що він нічого не хоче й усе делегує. А якщо він делегує кільком людям, то він ніби може…
– Мати різні думки.
– Він може балансувати.
– Так.
– А якщо він делегує одній людині, то тоді він не президент – він оболонка президента.
– А він делегує одній?
– Він делегує одній.
Зеленський, як готівковий долар, зараз гниє, і навколо нього самі щури
– В інтерв'ю "Українській правді" рік тому ти сказав про президента та його офіс: "У них обрій планування – наступний ефірний день". Це так досі?
– А ти що, не бачиш? Та в нас немає реально жодних змін. Ми нічого не робимо, окрім того, що генеруємо новини. Я ще раз кажу... Обрій планування... Нас не розуміють усі наші оці міжнародні... Усі думають, усі кажуть, що він бреше. Він не бреше – він грає. Він створює інформаційний привід, вмикає це, записує, пускає… Усі аплодують. А далі немає продовження. У його свідомості немає продовження. Запустили – і запустили новину. Чудово. Ось вона живе своїм життям. Він не збирається її виконувати.
– У проміжку між першим і другим туром президентських виборів один із найближчих до Володимира Зеленського людей сказав мені, що Володимир Олександрович має таку рису: він дуже не любить людей, розумніших за себе. І оточувати себе намагається людьми, дурнішими за себе. Я тоді в це не повірив. Зараз я бачу, що, напевно, це так. Тому що я у вічі казав президенту кілька разів, що його оточує величезна кількість ідіотів. Чому так відбувається?
– У мене інша є така: гарна... Знаєш, нехай запитає у свого великого друга. Готівковий долар має дві небезпеки. Перша небезпека – це гниття або тління. Друга – це щури. У кого були банки або хто має стосунок до банківської системи... Це окремий вид бізнесу, коли ці долари порвані [обмінюють].
– Їх треба перекладати просто.
– Коли їх приносять, вони здебільшого або погнили, або щури їх погризли. Ну от за якийсь відсоток: десь 5, десь 10, десь 20…
– Міняють.
– Їх міняють. Цим займаються всі комерційні банки. Навіть "Укрексім", де Мецгер, – там теж ціла історія, як вони відправляли їх в інше, правильне місце. Ось, Володимире Олександровичу, ви, як ті гроші, зараз гниєте, і навколо вас самі щури.
– Я зробив паузу. Я обмірковую це. А в якого свого великого друга він має запитати про гниття та про щурів?
– Та в будь-кого, хто банками керував.
Тищенка треба прем'єр-міністром призначити
– Скажи, Микола Тищенко – як і раніше, головна фігура в оточенні президента?
– Так. Коли Зеленському кажуть: "Слухай, ну це ж не можна. Він на твій імідж... Це ж жахливо". Каже: "Це єдина людина, яка мене захищає".
– Ну він зірка, Коля Тищенко?
– Зірка. Ну що, ти не бачиш? Неможливо відкрити Facebook чи якийсь Instagram, просидіти 10 хвилин і не зустріти Колі Тищенка.
– Ну ти, як і раніше, вважаєш його найрозумнішим в Офісі президента? Ти мені про це сказав у попередньому інтерв'ю.
– Ну дивися. Чувак керує Закарпатською областю, ганяє якихось митників, прикордонників, щось возить звідти, будує якісь... займається Києвом, займається якимись держпідприємствами Харківської області, лісом, розпилюванням – усім чувак займається. Хто це може потягти? Скажи. Ну скажи: хто ще? Його треба кудись, слухай... Прем'єр-міністром призначити. У них там конкурс прем'єр-міністрів. Вони між собою змагаються: ці всі кандидати у прем'єр-міністри.
– Хто кандидати?
– Ой, там Чернишов, Любченко був – зараз його з'їли, – Кубраков розвивається, ще багато товаришів. І Коля Тищенко зараз.
– Може, Колю на президента наступного готувати?
– Ні, ні, ні, там інше. Там інша схема.
Сергія Лещенка я привів до штабу Зеленського. Це мій гріх
– Ми поговоримо. Нещодавня поява в Офісі президента Сергія Лещенка – колишнього журналіста, депутата від Блоку Петра Порошенка – це посилення Офісу?
– Ну звісно. Але щоб досягти абсолютного дна, треба б посилити конструкцію. Тепер там триголовий дракон і в центрі Сергійко Лещенко. Сергійка Лещенка у штаб я привів.
– А з боків хто?
– Там [радники Єрмака Олексій] Арестович (це окрема пісня) та ще [Михайло] Подоляк. Щоб сформувати медіагрупу, я не маю… Хто ще туди може заходити? Тільки ці троє персонажів. До того ж дивися: я привів Сергійка Лещенку. Мій гріх. У мене там багато гріхів. Сьогодні каятимуся. Я привів Сергійка Лещенка у штаб. Але я Вові сказав: "Це нагода, це вухо від якихось посольств". У нас тоді під час передвиборчої кампанії була трагедія всіх посольств...
– Усі казали, що ви працюєте на Коломойського.
– Так. "Ви люди Коломойського". Ну, ми взяли тих товаришів, які мають якусь певну цінність, які можуть донести думки. Один із них був Сергійко Лещенко. Потім після виборів він образився, що його не взяли в народні депутати від "Слуги народу". А ми не могли його взяти в депутати "Слуги народу"...
– Він був зашкварений.
– Покійний Сергійко Нижний мені такі істерики постійно влаштовував, битися ліз...
– За Лещенка?
– Так. Не взяли. Йому просто пояснили: "Сергійко…"
– "Подивися на себе".
– Ні. Ми маємо концепцію: не брати депутатів минулої влади. Узагалі жодних депутатів не брати. Нові обличчя. Ну, концепція. Він образився, пішов... Потім про нього всі забули. Я його повернув назад. "Що ти хочеш?" – "Укрзалізницю" хочу". – "На, йди на УЗ, борися з корупцією". Але де Сергійко Лещенко та інформаційний простір? Що за бажання стріляти собі в ногу? Мазохісти якісь.
Данілов боїться, що ці втечуть, а він буде відповідати за все. Звісно, буде
– Олексій Данілов – потужна постать?
– Я не поціновувач мистецтва Шарія, але це…
– Я теж не поціновувач, але те, що він дав...
– Але як журналісту я аплодую. Це нижче від пояса, нижче від нижнього. Це просто…
– Сюжет про маму. Так?
– Так, сюжет про маму – це щось страшне. А Шарій тут має рацію. Я не поціновувач Шарія, але він має рацію. Ну якого хріна ти воюєш із матір'ю його дружини, із дружиною? У них же гальм немає. Вони ж не знають цих правил. Це ж завжди було, що із сім'єю не воюють. Садили одне одного, але із сім'єю не воювали: із дітьми, із батьками. Що це таке? Він тут має рацію. Він правильно відповів, молодець.
– Але Данілов – серйозна постать чи ні?
– Та він там на якихось припадках зараз. Важко йому. Він боїться. Він увесь час ходить… Мені потойбічні сили розповідають…
– На Бессарабці розповідають.
– Так. Він боїться, що ці втечуть, а він за все буде відповідати. Звісно, буде.
– А ці втечуть?
– А я не знаю. А куди вони втечуть? Я собі не уявляю, яка країна їх зараз забере. Зараз із цим міжнародним розвитком, який ми одержали... Може, їх потім хтось і прихистить десь залежно від того, як розвиватимуться події, – але я не знаю. Стільки разів порушувати законодавство, стільки разів чинити злочини й думати, що тобі так потім це минеться...
Коли я пішов, Сергій Шефір багато що намагався зупиняти. Але що далі, то меншу вагу він мав у цій системі координат. А зараз узагалі втратив якесь значення
– В Офісі президента мені дуже подобається одна людина – Сергій Шефір. Я його вважаю дуже хорошою, мудрою людиною. Чому його віддалили від президента?
– Бо ходив із якоюсь своєю думкою. Не погоджував своїх слів з Андрієм Борисовичем. Я теж до Сергійка нормально ставлюся. Коли я пішов, він багато що намагався зупиняти. Але що далі, то меншу вагу він мав у цій системі координат. А зараз узагалі втратив якесь значення. Я навіть не знаю, він там присутній чи не присутній зараз. Ну щось ходить, але…
– Чому звільнили Арсена Авакова?
– А скажи свою версію.
– Занадто розумним був, мав свою думку, називав багатьох міністрів дурнями просто на засіданні.
– І що? Називав міністрів дурнями. О боже... А що тут не так?
– Президенту набридла занадто розумна людина поруч. Нє?
– Та де він поряд? Він його просто не приймав останнім часом.
– Я чому запитав? Аваков же зробив величезний внесок у те, щоб Зеленський став президентом.
– Ти офігієш від розуміння, чому він його звільнив.
– Чому?
– Знаєш, є народний депутат Євгеній Брагар?
– Так, так.
– Євгеній Брагар – це син якоїсь жінки, яка дуже близька до Володимира Олександровича. Чи то няня його дітей, чи то… Ну, якась людина, яка довгу історію пройшла з ним. От він її дуже цінує. Дуже цінує. І тут його зупинили за пиятику. Я не знаю історії – пив він чи не пив. Але для Володимира Олександровича це була "червона ганчірка".
– І через це звільнили Авакова?
– Так. А далі історії з пиятикою: [нардепа від "Слуги народу" Олександра] Трухіна...
Трухін – дуже близька до Зеленського людина. Він, так би мовити, бухгалтер
– Так, Трухін. Що це за історія з Трухіним була?
– Я не знаю, що там за історія з Трухіним. Не можуть знайти відеозаписи.
– Але він також близька людина до Володимира Олександровича.
– Дуже близька.
– А на чому він сидить?
– Він сидить... Він, так би мовити, бухгалтер. "Милый мой бухгалтер..."
– А є що вже бухгалтерувати?
– Якщо є бухгалтер, то завжди є що бухгалтерувати.
– Чому Володимир Олександрович прибрав Разумкова? Чому звільнення Разумкова було буквально нав'язливою ідеєю? Чому він його так ненавидить?
– Та він усіх намагається. Ми покладаємо квіти і когось звільняємо. От у нас дві стадії роботи. У нас міняли міністрів – як за 20 років попередньої роботи. Сьомий губернатор Сумської області.
– Протягом двох із половиною років сьомий губернатор?
– Сьомий губернатор. Там сидять люди рахують. Це ж… Ну, людям подобається. І людям подобається, коли цих чинуш виганяють. І ось Володимир Олександрович – він же робить те, що людям подобається. Він постійно сидить і когось виганяє. І найголовніше: не тому, що ця людина щось погане робила чи неправильне, або краде, або в чомусь винна, а вона недостатньо голосно плескає.
– Коли пливе.
– Не виявляє своєї любові, так. Потрібно активніше.
– Добре. Але чому так Зеленський в'ївся на Разумкова? Що там сталося?
– Та він на нього давно в'ївся.
– Просто не любить.
– Ну, не любив. Мудрував: "То можна, то не можна, це буду, цього не буду, це за законом, а те не за законом..."
– І теж плескав погано.
– "Я закон, я країна, я Україна". А плескав узагалі жахливо. "Ти плескаєш, але без поваги".
– Перспективи в Разумкова є?
– Є. У всіх є перспективи. І в Діми Гордона є перспективи.
– А Діма Гордон нікуди не йде.
– А тобі ніхто нічого не пропонував. Ти перспектив яких шукаєш?
– Я – жодних узагалі.
– А Разумков? Про що ти запитуєш?
– Ну, гадаю, у політиці він же шукає перспектив. Він створює міжфракційне об'єднання, він думає, напевно, стати президентом.
– У нього є рейтинг. Усе далі залежить від нього. Якщо він буде харизматичним, енергійним, якщо він робитиме правильні інформаційні кроки, якщо він буде якоюсь надією суспільства, то він буде присутнім у політиці. На якійсь посаді або в якійсь сфері, або в якійсь партії він буде присутнім. А якщо не буде цієї присутності, то пропаде. Але поки що це один із тих людей, хто реально найкраще з вихідців зі "Слуги народу" себе позиціонує.
– Кілька людей, яких Володимир Олександрович звільнив, зі сльозами на очах говорили мені про те, що він навіть із ними не зустрівся, не пояснив причини звільнення. От їх звільнили, викинули – і все. Учора вони були улюбленцями, до них тепло ставилися – і раптом усе, як обрізало. Чому Володимир Олександрович так погано розстається з людьми?
– Раніше було таке питання також. Я навіть сварився щодо цього. У нас був губернатор, який їхав хрін знає звідки на якусь нараду. У машині він їхав шість годин. Під'їжджає до Києва і по радіо чує, що його Зеленський звільнив. Він розвернувся – і поїхав шість годин назад. Без розмови, а чого, а хто, а навіщо, у чому причина.
Богдан і Разумков. Фото: Sergey Dolzhenko / ЕРА
– Ну це риса характеру – ось так прощатися?
– Я тобі кажу, що вони ж прийшли з кіно. Там кастинг: ти акторові нічого не винен. Не подобається тобі актор, не так став, не так подивився, не так це – і все, звільнив і взяв іншого актора. Це нормально. Це взагалі нормально.
Ті, хто пішов із Кабміну, урятували свій імідж і майбутнє. Нині це братська могила
– Андрію, кого з тих, хто починали із Зеленським, а протягом двох із половиною років покинули його команду, тобі найбільше шкода? Саме з погляду того, що відставка цієї людини стала втраченим шансом для України.
– Та ніхто… Там дуже багато яскравих персонажів. Не подобається Гончарук, але він дуже хороший хлопець: чесний, розумний.
– Чесний, не корупціонер. Правда?
– Відкритий, зі світлими ідеями. Руслан Рябошапка, багато міністрів. Багато міністрів, із якими я не працював, які прийшли після мене. Зараз перераховувати… У сьогоднішньому Кабміні є люди, які на диво (я знімаю капелюх) – молодці. Але ті, що пішли, – вони врятували собі якийсь імідж.
– Майбутнє врятували.
– Майбутнє врятували, так. А ті, хто зараз біля них, – це вже якась братська могила. Тому…
– Михайла Саакашвілі, який зараз перебуває у грузинській в'язниці, тобі шкода?
– Звісно, шкода. Людину, яка перебуває у в'язниці, завжди шкода.
Саакашвілі в Україну я вмовив повернути. Не знаю, чому Зеленський не захищає його зараз
– Чому Зеленський практично не захищає Саакашвілі? Громадянина України.
– Не знаю, чому він його не захищає, громадянина України. А в нього ніколи не було якихось дружніх стосунків. Михайла Саакашвілі в Україну я вмовив повернути.
– Ти вмовив?
– Та це вже опубліковано. Це вже всі знають. Я вважаю, що інакше не можна. Якщо ти запросив гостя в дім, ти не маєш права його виганяти. Якщо ти дав паспорт – отже, це твій громадянин. Не треба було давати паспорт. А якщо ти дав – отже, це твій громадянин, ти маєш за нього боротися до кінця. І тим паче, коли він тебе критикує, це вивозити кудись... Ми що, Ботсвана, чи що, Африка якась? Ще зарізати, з'їсти. Так, за нього треба боротися, треба домовлятися, треба щось якось міняти. Є шляхи, є переговори. Цим просто треба займатися. Але це нудно.
– На програмі в Савіка Шустера Михайло Саакашвілі вийшов на трибуну разом із графіками, таблицями, розрахунками. І сказав, що щорічно з бюджету України крадуть $37 млрд. До речі, держсекретар США Блінкен назвав цифру: $40 млрд щороку викрадають із бюджету. Я просто думаю, чи не за це образився на Саакашвілі Зеленський. Він, до речі, нічого не сказав. Президент має взагалі щось сказати? Крадуть чи не крадуть $37–40 млрд щорічно? Якщо крадуть, то хто? Хто їх кришує? Як це взагалі відбувається? Але ж жодного слова ніхто не говорить.
– Я не знаю, чому Міша і що казав. Але він дуже яскравий політик.
– Авжеж.
– Він громадянин України. Його точно треба захищати. Держава має цим займатися. Міша завжди скандальний. Йому не треба було туди їхати. Це була дурість. Міша, мабуть, – це, знаєш, хороша якась була людина, яка... От я б на місці Зеленського: "Крадуть? Ось тобі повноваження, КРУ, ревізійна комісія. Навіть не начальником – заступником. Ось тобі. Покажи, де крадуть. Відповідай за свої слова". Я ж теж можу вийти і сказати: "А чого 40? Давай 140. Де крадуть? Принеси. Разом покараємо".
– Але ж він не зробив цього.
– А він же не зробив цього. Бо що можна наприкінці? Вийти на…
– На себе.
– Ось.
– У твої часи корупція в Офісі президента була?
– На якомусь рівні, унизу, напевно, була. Навіть затримували. Затримували начальника департаменту за хабар.
– Ну, ти особисто брав гроші?
– Ні, ніколи.
– Ти міг запросити олігарха якогось і сказати: "Нам потрібно стільки"?
– Ні.
– Зараз ця корупція є?
– Запросити олігарха й узяти в нього гроші?
– Загалом корупція. І зокрема це.
– Що ми кажемо? Були випадки, коли в якихось ситуаціях великий бізнес не нам, а купував швидкі допомоги. І сам роздавав якимсь лікарням. Це було.
– Але це не корупція.
– Це не корупція. Ми до цього не мали жодного стосунку. Що там зараз відбувається, я не знаю. Але ти розумієш, які бюджети витрачають зараз на інформаційний супровід? Яка кількість ботів…
– Ну дивися. Один пост проти мене в Telegram у лідерів думок – $3– 4 тис.
– А ти бачиш, скільки там лідерів думок?
– Так.
– Там величезні бюджети розподіляють. Звідки їх беруть? Звісно, є "Велике будівництво". Звісно, є якісь напрями бізнесу, які дають чорний кеш. Чи працюють вони з якимись персонажами? Ну повір, за два роки я не знаю. Не хочу ні на кого намовляти. Щось, десь, комусь, якось допомагають.
Депутатам від "Слуги народу" гроші в конвертах платять? Я чув, платять
– Ну добре. Депутатам від "Слуги народу" гроші в конвертах платять щомісяця?
– Ну так, я чув, платять.
– За моїми даними, у НАБУ вже є всі документи. Люди задокументували це через своїх агентів серед депутатів.
– Це взагалі велика, довга історія. Це все треба розуміти степ бай степ. Чесно, бачив плахту, як це працює. Ось депутат має зарплату: скажімо, умовно 20.
– Тисяч гривень.
– Або не гривень.
– Ні, зарплата офіційна, ти маєш на увазі?
– Ні, не офіційна.
– А, тоді не гривень, звісно.
– Тоді не гривень, так. Якщо ти не голосуєш, то тебе штрафують. І твоя зарплата зменшується. І там от такі плахти роздають, де ось від твоєї зарплати й далі... "За цей закон ти не голосував, за цей не голосував... Узагалі нуль".
– Ти серйозно? От цього я не знав узагалі.
– Так. А як же ж воно працює?
– Тобто депутати від "Слуги народу" – за моїми даними, $30, $40, $50 тис. залежно від посади [отримують].
– Ну, якоїсь посади. Я не знаю, як у них там розподіляють.
– До 70, як кажуть.
– Мабуть. А далі дивися. А чому НАБУ не реалізує їх? Ці агенти...
– А чому?
– Бо в них немає прокурора САП.
– Так. А прокурора не призначають.
– А прокурора не призначають. Уже півтора року не призначають. А якщо призначать, що? Почнуться ж облави.
– Облави? Із собаками?
– Так. Почнуться облави. Тому не призначаємо. Але в цей час ми їдемо у вересні до Америки, і нас змушують підписати спільне комюніке. Із президентом Америки, де передбачено призначення прокурора САП. Повертаємося. Забули або забили.
– Хвилинку. Президент Зеленський пообіцяв президентові Байдену?
– В обіцянки вже дуже давно ніхто не вірить. Примушують підписувати. До того ж це ж смішно. Ти пам'ятаєш, там у березні 20-го року з'явився меморандум, який підписав Андрій Єрмак? Про створення якоїсь групи переговорної разом із "ДНР" та "ЛНР", прямої. Потім, коли почався галас у пресі, вони сказали: "Це ж меморандум. Це не обов'язково виконувати. Це ж просто протокол про наміри. Ну ні – то ні. Отже, робити не будемо".
Це дипломатичною мовою: "Пацани, вам не вірять. Вас змушують підписати папірець. А такого взагалі не заведено".
Фото: Valentyn Ogirenko / ЕРА
Далі. Щодо прокурора САП. [Оновлений у листопаді 2021 року меморандум із] МВФ... Це ж жахіття... Стоять чотири підписи: Володимир Зеленський, Денис Шмигаль, міністр фінансів Сергій Марченко та голова Нацбанку Кирило Шевченко. "Ми забезпечимо автономію САП, завершимо процес відбору та призначимо нового керівника до кінця листопада 21-го року". Це опубліковано на сайті Міжнародного валютного фонду. Вони нам дали гроші. Ми гроші взяли. І шо?
– А нішо.
– До побачення. Як це можна? Як можна ходити й усіх кидати на всіх рівнях? На всіх. На най-найвищих рівнях.
Байден веде переговори з Путіним і вони нас тролять
– Приголомшливо.
– Так ми наприкінці маємо те, що маємо станом на сьогодні. Це колапс. Дипломатичний колапс. На цьому рівні слово коштує… Дипломатія – це наука, як довго говорити й нічого не пообіцяти. А коли ти щось пообіцяв, ти маєш розбитися в лайно, але зробити. А коли тобі вже не вірять...
– І ти підписуєш.
– То тебе змушують підписати.
– А ти ще тут примудряєшся.
– А ти й тут примудряєшся кинути. І що в нас наприкінці виходить? Трагедія. От зараз ми не знаємо... Ти розумієш, де ми зараз? На якій стадії світової історії? Ти розумієш, що Байден веде переговори з Путіним і вони нас тролять? Байден веде переговори з Путіним, перед переговорами телефонує президенту Франції, прем'єр-міністру Німеччини, прем'єр-міністру Італії...
– А нам не телефонує.
– А нам не телефонує. А в заяві публічній пресслужби – учора теж з'явилося – "дотримуючись принципу "жодного слова про Україну без України". Вони ж тролять нас. Вони просто насміхаються. А ми, горді, беремо цю фразу й ідемо: "Дивіться. Ми от усім довели".
– День народження Андрія Єрмака на державній дачі в Гуті – що це було?
– День народження був.
– Ну ти б допустив, якби був главою офісу, такий прокол?
– Це взагалі інакше роблять. Чесно, навіть президент не має права. Ми коли літали, щоб відповідати закону… Ми літали до Трускавця, я там робив нараду з туризму. Робоча нарада, міністр, бізнес… Ось ти прилітаєш – і клас: годину присутній на нараді, півтори. Ну, реальна проблематика. Звільнився – далі в тебе програма, яка не пов'язана з державною службою. Але ти вже тут. Отак це завжди роблять. Так у всьому світі. А це що було?
Із Коломойським я зараз не спілкуюся
– Хто з олігархів за часів президентства Зеленського наростив вплив, а хто, навпаки, його втратив?
– Я не можу оцінювати. Це світовий бізнес. Вплив на кого?
– Свій вплив. Фінансовий вплив, політичний вплив.
– Усередині країни?
– Так.
– Не знаю. Не можу оцінити.
– Із Коломойським ти сьогодні спілкуєшся?
– Ні.
– Що ти про нього сьогодні думаєш?
– Я про нього взагалі нічого не думаю. Мені немає сенсу про нього думати. У нього стільки проблем, стільки неприємностей, стільки судів, стільки конфліктів... Чого я про нього маю думати? Нехай він сам за себе думає.
– Ігор Валерійович зараз на президента впливає?
– Не знаю. Я не спілкуюся ні з президентом, ні з Ігорем Валерійовичем. Я знаю, що… [На] 50% звільнення Кабміну, генерального прокурора, мене (передусім мене) – це заслуга Ігоря Валерійовича Коломойського.
– Невже?
– Так. Перед Новим роком… Тобто мене звільнили 11 лютого [2020 року], а Кабмін – 5-го, 6-го чи 9 березня. 9 березня. Це Ігор Валерійович – він мотав йому нерви, влаштовував істерики. І була домовленість, що "добре, нумо всіх звільнимо і призначимо нових". Ти чув, що він говорив у парламенті? Зеленський, коли звільняв Кабмін.
– Ні.
– Він сказав дослівно: "Да, ви грошей ви не берете. Но цього мало". За Фрейдом. Так?
Я тисячу разів намагався з'ясувати, чи боїться Зеленський Коломойського. Навіть запитував
– За твоїми відчуттями, Зеленський боїться Коломойського? Чи є в Коломойського щось, що здатне тримати президента в довічному страху?
– Я не знаю. Я тисячу разів намагався для себе це з'ясувати. Я навіть запитував.
– Намагався з'ясувати?
– Намагався з'ясувати, але я не з'ясував. Я не знаю.
– Ти запитував в обох?
– В Ігоря Валерійовича не запитував, звісно. Запитував у Володимира Олександровича. Я не знаю. Я не можу тобі відповісти ні "так", ні "ні". Не можу ні підтвердити, ні спростувати. Але… Panama Papers.
– Так…
– У мене є інформація, що ці офшори працювали і 20-го, і 21-го року.
– Хвилинку. Ти зараз кажеш дуже важливу річ. Ти говориш про те, що офшори Коломойського, де бере участь…
– Не Коломойського.
– Офшори Зеленського, де брав участь Коломойський.
– Офшори, до яких колись мав стосунок Зеленський.
– Так.
– Але вони працювали.
– І 20-го, і 21-го?
– Так. Ну, мені люди таке розповідали. Бізнес – він же бізнес. Усі все чують.
У січні – лютому в Україні масово все закриватимуть. У нас звільнятимуть людей
– Нещодавно на пресконференції Володимир Олександрович заговорив про держпереворот. Ось я читаю: він прямо заявив про держпереворот, який нібито готують на початок грудня, одним з учасників якого нібито міг стати Рінат Ахметов. Чому саме з Ахметовим, людиною, яка примудрилася політично вижити та зберегти свій бізнес за всіх президентів, – у Володимира Зеленського стався такий публічний конфлікт? Інакше кажучи, чому почалася війна Зеленського з Ахметовим?
– Тому що друга стадія, чого не можуть зрозуміти ні наші посадовці, ні суспільство загалом, ні міжнародна спільнота – Володимир Олександрович має геніальний спосіб вирішувати всі проблеми: призначати винуватого.
І взагалі пофіг, що ця людина може не знати, не розуміти, не мати жодного стосунку, робити, навпаки, гарні речі. Але якщо є проблема, треба призначити винуватого – і або звільнити, або покарати, або якось істерику здійняти. Оце класика. У нас же... Що найбільше турбує громадян? "Вагнергейт", інші речі... Соціологію робив "Рейтинг". Він її опублікував. Це дуже важлива річ. Людей непокоїть зростання тарифів на газ і тепло та загострення економічної кризи. А далі – коронавірус, війна…
– Офшори нікого не цікавлять.
– "Вагнергейт"... Так, вони знають, але особисто їм це як... Ось у нас наближається економічна криза. Вона величезна. Я двома словами швидко поясню. Чому економічна криза в Україні? Раніше… Я багато років працював і за Кучми, і за Ющенка, і за Януковича. Пофіг, яка влада. Бюджету не ухвалювали, доки не приходила ціна на газ із Москви. Раніше – з Москви. Отже, раніше це була просто ціна. У договорі, там, було 30, 60, 90. Потім вона була формульною. Пам'ятаєш, вона залежала від мазуту?
– Так, так.
– Там якась цифра, помножена на індекси…
– За Віктора Андрійовича з'явилася. Так?
– Так. А зараз у нас немає контракту з Росією. У нас спотова ціна на біржі. Вона може змінюватися щодня. Там немає взагалі жодної… От у нас зараз ціна на газ $1200. Я можу помилитися, але в Росії це рівня $90 за 1 м&³3;. У Білорусі – $128.
– А у нас $1200.
– В Узбекистані, Казахстані... У Казахстані – ні. А в Узбекистані – там це теж якихось $30–40. У Молдові вони зараз дуже поганий контракт підписали: $430. Сербія підписала три дні тому: $250. У Європі – там не $1200. Це біржа. А у них ось ці формульні контракти, зокрема з "Газпромом", Азербайджаном, Норвегією, Іраном, Туркменістаном – я не знаю з ким. З Америкою, з Катаром контракти. Але вони там на 5–10 років, там формула. У них зараз $200–300.
У собівартості будь-якої продукції країни є енергоресурси. А енергоресурси – вугілля, нафта й усе далі – це похідне від газу. Як верстали бюджет? Приходила ціна, її забивали у формулу – від цього малювали ВВП, ВВП давало кількість отриманих доходів, доходи давали кількість видатків бюджету, які ми могли собі дозволити. Так от у нас наближається економічна криза, бо в нас катастрофічно все дорожчає. Усе катастрофічно дорожчає. Є галузі, які повністю залежать від енергоресурсів. От логістика вся – вона на нафті. Так? А водопостачання, воду ось у крани – це ж великі насоси. Там 70% собівартості цієї води – це насоси та електрика, яку використовують. Те ж саме деревооброблення. Наступною йде меблева, легка промисловість, харчова промисловість, скляна промисловість... Металургія. А скляна – вона значно зросла. Там теж у структурі собівартості газ або електрика. Ось мені товариш розповідав: нема пляшки для пива – зупиняється пивний завод.
– Так. Одне чіпляє інше.
– Дешевше купити в Німеччині пляшку – і тут розливати. Але якщо ти в Німеччині купуєш скляну пляшку, то ти там уже її й пивом розливатимеш. Сюди привезеш, і німецьке пиво тут буде дешевшим, ніж наше, українське пиво, виготовлене тут.
– Гранично зрозуміло.
– Усе, у нас складаються доміношки. Ми на початку цього шляху. Ми доїдаємо запаси, ми виїдаємо склад. Скло подорожчало на будівництві на 80%. Будівництво подорожчало на понад 40%. Сама собівартість будівництва. А там немає енергоносіїв. Аграрна промисловість – там теж немає енергоносіїв, але всі добрива – це вироблено з газу. Елеватори працюють на газі, уся логістика – це або електрика, якщо залізничний транспорт, або дизель, якщо це автомобільний транспорт. У нас собівартість усього зростає. Якби зростали одночасно з такою самою швидкістю ціни, було б не так страшно. Але ціни – вони світові. Вони зростають так сильно лише в нас. І ось у нас складається. У нас починається якась катастрофічна ситуація в лютому.
Тому що… Ось у мого товариша маленький ресторан. Вони за листопад минулого року за електрику сплатили 45 тис. грн. Нині ж заплатили 145 тис. грн. Це в центрі Києва. І їм складно. Вони починають максимально заощаджувати. Вони вимкнули другий поверх цього ресторану. Вони якось заощаджують. А що робитимуть в обласних центрах? А в маленьких районних? А в селах? Ну, там же газ не дешевший.
– Звісно.
– Будуть масово все закривати: перукарні… Ось у нас ще грудень – це передноворічний, святковий місяць, коли всі витрачають гроші, і якось із надією: "Ми, там, щось витягнемо зі сховку – і проживемо".
Але в січні – лютому цього не буде. У нас звільнятимуть людей, у нас складатиметься промисловість, у нас зменшуватимуться надходження до бюджету, у нас на ціні газу та енергоносіїв масово складатиметься економіка.
Якщо в лютому буде -15 °С, нам у газотранспортній системі забракне газу. Почнеться енергетична криза. Винуватим призначать найбагатшу людину у країні – Ріната Леонідовича Ахметова
– А президент це розуміє?
– Не розуміє. Узагалі не розуміє навіть приблизно, про що йдеться. Далі складник – це енергоносії. У нас енергетична криза. Він на пресконференції каже: "У нас із 14-го до 18-го року було набагато гірше з кількістю газу у сховищах, [його було] набагато менше. І ми начебто пройшли. Зараз у нас вище".
Але він не розуміє: у цей час не кількість газу в ПГС має значення. Має велике значення кількість газу у трубі, газотранспортній системі. Там має бути певний тиск. І скільки ти з газотранспортної системи забрав, стільки ж одночасно ти маєш туди закачати. Ось наприкінці лютого якщо в нас будуть морози такі самі, як були торік, ми математично... У нас газ буде в підземних сховищах, але дістати його звідти миттєво неможливо. У той час, якщо умовно 10 лютого буде -15 °С, нам у газотранспортній системі бракуватиме газу. І в нас почнуть замерзати якісь містечка. Їх треба від'єднувати.
– Як Алчевськ колись.
– Як Алчевськ. Далі в нас у тому ж лютому починається енергетична криза. Тому що вугілля нема. І ті кораблі, які, як каже Володимир Олександрович, ідуть, – їх мало. У нас споживання в рази вище.
– Це ж ДТЕКівські кораблі.
– Це ДТЕКівські кораблі. І суть конфлікту з Ахметовим... Це кілька разів лунало, але ж це спільна відповідальність і держави, і приватного [бізнесу]. То до ДТЕК кораблі пливуть, а до держави не пливуть. Ви ж не подбали, ви ж не розумієте, що у вас у лютому буде. Якщо будуть лютневі морози, то в нас дупа. У нас планово... Вони спустили воду. Води у водосховищах бракує. Вони зараз женуть усю воду, яка є. Вони спустили воду. У нас вистачає на один місяць. Ми її зараз у грудні випустимо – і січень – лютий води не буде. Ми не зможемо генерувати пікове навантаження.
Вони планують… Вони кажуть, працюватиме 15 блоків АЕС із 15 наявних. Дімо, ти не... У нас ніколи більше ніж 13 не працювало. У нас 14 ніколи не працювало. А зараз працює 14. Це далі від тієї інженерної межі, яку ми коли-небудь робили. Ми не знаємо, які будуть реакції. Плюс атомні блоки – вони, як кажуть професіонали, – вилітають. Це просто автоматика спрацювала: стрибнуло навантаження – і все, автоматика вимикає блок. Це певний регламентний час регламентних робіт. Він тривалий.
У нас пікові навантаження в лютневі морози просто нема чим перекривати. Просто в нас нема чим перекривати. І що буде? Лебідь один, другий, третій, четвертий… За це має хтось відповідати. Але ж не буде відповідати за це Володимир Олександрович, який до цього привів. Потрібно призначити винного.
Дімо, призначать винним найбагатшу людину у країні – Ріната Леонідовича Ахметова. Неважливо. Народу подобатиметься. Адже народу подобається, коли грабують багатих.
– Звісно.
– Народ аплодуватиме. Але, друзі, ми це вже проходили. У нас після 1917-го – треба не забувати – буде 1932-й. Історія прискорилася. Те, на що тоді треба було 15 років, ми матимемо за 15 місяців. Тому що вони готуються забирати ці... Я не розумію, що вони планують. Вони готуються забирати обленерго. А що воно дасть? Це розподільчі мережі. Ну заведете ви туди міліцію з автоматами – що, електроенергія з'явиться? Чи що? Чи вугілля на складах з'явиться? У них божевілля абсолютне, 100-відсоткове божевілля. Вони вважають, що вугілля є там на шахтах. Що, ви танками будете шахти?.. Може, ви солдатів туди, униз, відправлятимете, щоб вони вугілля видобували?
Ну просрали час. Улітку палили вугілля, коли його треба було на склади. Це тому, що не працює система державного управління. Туди треба було просто, блін, не лізти. Там алгоритми, відпрацьовані віками. Які дати... Дивись, 1 липня оперативний штаб створюють, там зрозумілі люди приходять, вони дають план накопичення і раз на тиждень збираються відповідно до плану. Вихід, які проблеми… Тобто в липні треба розуміти, що в нас бракує там кількості вугілля, яке ми можемо видобути, – нам треба купувати десь.
– Добре. Закон про олігархів, який ось зараз ухвалили, – я його трактую однозначно: в олігархів хочуть відібрати засоби масової інформації, щоб не лаяли президента. Ось і вся історія боротьби з олігархами. Бо – а що з ними боротися? Антимонопольний комітет залучай, закони застосовуй – і все, від олігархів нічого не лишиться. Але мені здається, вони хочуть в олігархів брати бабки й паралельно позбавити олігархів ЗМІ, щоб їх ніхто не лаяв.
– То це не так. Ну, наскільки я розумію, що відбувається… Євгеній Мураєв, по-моєму, офіційно сказав, що до нього відправляли хом'ячків, які пропонували віддати телеканал "Наш".
– Так.
– До всіх олігархів відправляли хом'ячків. Хтось погодився, хтось удає, що він погодився, а хтось не погодився.
– А хто не погодився?
– Той, на кого нападають, на Ріната.
Фото: System Capital Management / Facebook
– Навіть не так…
– Ти бачив Ріната інтерв'ю?
– Так, так.
– Ну, воно ж не скандальне. Так?
– Так.
– А ти розумієш, чому Рінат дав інтерв'ю?
– Чому?
– Ну, був же один пресмарафон, а тут він теж може дати інтерв'ю. А суть інтерв'ю ти вловив? Там же метафора. Він же про футбол говорив і про улюблений клуб "Шахтар".
– Що він ніколи не продасть.
– Ні. Поміняй назву "Шахтар" на "Україна" – і ти отримаєш, що він хотів сказати. "Шахтар" – він же в Україні. Я його ніколи не зраджу. Я інвестуватиму, я не втечу…"
– Не продасть і інвестуватиме, так.
– "Я люблю. "Шахтар" у моєму серці". Поміняй ось у цих усіх місцях слово "Шахтар" на слово "Україна" – і ти отримаєш те, що він хотів сказати.
Зеленського дратує, якщо якийсь анонімний бот щось проти нього друкує. Від того, що відбувається на каналах, він не спить, не їсть і в туалет не ходить
– А який меседж хотів наполегливо передати президент Ахметову на пресконференції? Ось він увесь час говорив: "Приходьте до мене, приходьте до мене". Спочатку грубо, потім уже лагідно: "Рінате Леонідовичу, приходьте". Що це взагалі було?
– Я не знаю, як вони там спілкуються, не спілкуються, що між ними зараз. Це нерозуміння взагалі ситуації, це нерозуміння взагалі, як це працює. Ну його дратує, якщо якийсь анонімний бот щось проти нього друкує. Звісно, те, що відбувається на каналах, – він там не спить, не їсть і в туалет не ходить.
– Так?
– Горить там. Не вимикають "Україна 24" у нього взагалі.
– Одні сьогодні кажуть, що...
– Щось ми взагалі не сміємося.
– Не сміємося.
– Якось узагалі. У минулому інтерв'ю ми весь час реготали, і людям...
– Випиймо трошки. Може, сміятимемося.
– Так це ж історія не про випити – історія про те, що країну втрачаємо.
– Ти знаєш, одні сьогодні кажуть: "Із державою сперечатися марно. У війні президента з олігархом завжди виграє президент". Інші кажуть: "У Ріната Ахметова залізні яйця. І він не поступиться". Як ти вважаєш, хто у війні Зеленського та Ахметова переможе?
– У нас війна не з Росією, а з якимось конгломератом людей, які перебувають на нашій території. Ось там у нас війна. Йому треба зібрати всі еліти, щоб його підтримували, запропонувати план дій. Як це питання вирішити? Він має об'єднувати всіх спільною ідеєю. Ідеєю не сп...здити, а ідеєю побудувати, створити. Що він робить? Він розвертається до тих, із ким він має воювати (не визнані якісь території, бойовики, ще хтось) і починає рубатися з усіма там: із Комаровським, із Гордоном, Бутусовим, розвідниками, військовими, медиками, бізнесом, блін. Усе, колотнеча всередині. У нас же було в історії це.
– Так.
– У нас це в історії було вже багато разів. Ми весь час усередині валимося. У нас ворог на рубежі, а ми всередині одне одного валимо. Це унікально.
Я чув, що за задумом президента, до Печерського суду одного дня мають доправити одночасно Порошенка і Медведчука. Навіщо?
– А скажи, чи правда, що за задумом президента, до Печерського суду одного дня нібито мають доправити Порошенка та Медведчука і там їх заарештувати одночасно?
– Це їм подобається. Це картинка…
– Це правда?
– Я чув таке. Треба зробити так, щоб одного дня привезли і того, і того. І вони там удвох: чи то в коридорі, чи у клітці. Це неможливо. Це різні люди, судді. Як це створити? Навіщо? Що? Що ти хочеш зробити? А що ми зараз робитимемо? Ми ж розуміємо...
Ну, як ти собі уявляєш: півтори години президент Байден розмовляє з президентом Путіним про Україну... Не про Нікарагуа, не про Таджикистан – про Україну розмовляє. [Байден] не телефонує президентові Зеленському. За три дні телефонує йому, розмова – півтори години. Яку ми як суспільство дістали інформацію? Про що домовилися там? Про що вони домовилися?
– А про що вони домовилися?
– Найімовірніше, нас змусять виконувати Мінські [угоди]. Ми ж не адекватні, ми ж ідіоти, ось слон у посудній лавці. Нам треба все зруйнувати. Ми насремо собі на голову в ситуації, де можна просто нічого не робити. А як Зеленський, посварившись усередині з усіма, виконає Мінські угоди? А знаєш, що таке "виконати Мінські угоди"? Там же є два невирішувані питання. Решта…
– Зброю роздати місцевій міліції.
– Решта…
– Вибори провести.
– Дивись, це все хрінь. Є два питання, які я не знаю, як розв’язати. І ніхто не знає, як розв’язати. Перше – це внести зміни до Конституції. Петро Олексійович пробував – хтось кинув гранату. Купа трупів. І нічим не скінчилося. А знаєш, яка процедура? Голосування перше: 226 у парламенті, потім рішення Конституційного Суду (привіт Тупицькому). Потім ще раз голосування: 226 – закриття сесії. І ще одне голосування наступної сесії: 300 голосів. Збере Зеленський 300 голосів у парламенті?
– Ні.
– У новій навіть коаліції хто, "Довіра" голосуватиме? Чи "За майбутнє" голосуватиме? Чи "Слуга народу" за це голосуватиме? Чи як? Чи ми знову вдаватимемо, що ми?.. А друга велика проблема – вона невирішувана. Там 30 тис. солдатів з автоматами.
– Авжеж.
– Поки вони їздили у відрядження, ми думали, що робити з ними. Ну, Росія їх не хоче забирати, бо це дестабілізація ситуації всередині Росії. І Україна їх не може забрати. Хай що б ми там збудували, хай які б Дубаї там були, вони будуть... Частина цих людей – це громадяни України.
– Декласований елемент.
– Вони колись працювали на якихось роботах. Є частина декласованих. Ну, це якісь колишні шахтарі, водії тракторів – зараз танкісти. Ну, їм жерти нічого – вони йдуть туди, де платять гроші. Хтось ідейний, хтось алкаш, а комусь просто сім'ю годувати треба. Вони не повернуться на свої мирні роботи. Вони не будуть уже мирними трактористами. Не будуть. Що робити із цими людьми? Куди їх подіти? Що домовились? Як? Де?
– Ти порушив дуже важливу тему. Ти особисто спілкувався з Путіним під час нормандської зустрічі. Ти був у складі делегації, ти був главою офісу. На твоїх очах відбувалися переговори Зеленського з Путіним, Макроном та Меркель.
– На моїх очах відбулися переговори.
Зеленський бігає світом і набиває стрілки Путіну. А йому відповідає Пєсков
– Скажи, що Путін тоді думав і що думає зараз про Зеленського?
– Дуже обмежена кількість інформації, яку можу передати. Я можу передати свої враження.
– Давай.
– Як це бачу. Мені здавалося… Тоді був такий короткий період часу, коли можна було розв’язати проблему. Усі цього дуже хотіли. Зокрема й Путін. Для нього було важливо, у нього був пунктик ухвалити зміни до Конституції України. Це найпроблемніше питання, яке, я тобі кажу, я не знаю, як його вирішити. Наше суспільство не сприйме. Сьогодні була також соціологія: 70% [населення України] проти.
– Не сприйме.
– Що зробить Володимир Олександрович? Він що? Він переляканий сидить. У них постійно якісь змови. У них хрінова купа... Ці пацани-УДОвці – вони вже не знають... У них наряд на наряд. У них має бути доба через три, а вони три на три доби працюють. Розумієш? Бо після замаху на Шефіра в усіх це пішло.
– Так?
– Так. Усі їздять броньовиками з купою охорони. Ось те, що знімають наші журналісти, що проїхало чотири машини – то хрінь. Там є передова група, група прикриття, бічні, вишиковуються оперативники із цього, дільничних ганяють, переодягають… Там наука, як це все робити. Він навіть не знає про це. І ось із цим бардаком у голові вони й живуть.
– І Путін…
– Так, і Путін. Путін хотів якось це вирішити. Йому це треба було, в економіці, Росія...
– Йому Донбас не потрібний. Правда?
– Не потрібний йому. Але він мав вийти переможцем. Ось має бути прапор. Він би із цим прапором: "Ось я переміг". А там...
– До побачення.
– "...дрібниці життєві царя не..." Ну а що тепер? За два з половиною роки, коли ми з усіма... Що це? Що це? Президент нашої країни бігає світом і набиває стрілки Путіну, хрін знає де. Публічно. Відосики знімає. "Приїжджай до Єрусалима... Я на тебе завтра в Римі чекаю, у Ватикані... Давай у Стамбулі завтра". Ну це ж страшно. Він напрошується на зустріч останніх півтора року, а йому відповідає Пєсков. І що він йому відповідає?
– "Президент зайнятий".
– "А про що з вами розмовляти?" Це ж як себе треба було девальвувати? Це ж як треба було із ситуації, коли тобі телефонує президент Америки Трамп і вітає…
– З обранням.
– З обранням. Коли тобі треба зателефонувати до президента Путіна, і ти це робиш ось так. Коли тебе всі поважають, коли – так, із тобою хочуть зустрітися. Як можна було девальвувати своєю тупою акторською грою найвище звання президента України? Він 74 рази каже "я президент України". Та ми ж ніхто не маємо сумніву, що ти президент України. Ми всі знаємо: ти президент України...
– І верховний головнокомандувач.
– І верховний головнокомандувач. Тебе народ обрав. Що ти зробив із цього найвищого звання?
– Я бачив у Нормандії тоді, як Путін ставився до Зеленського. Ти глибше бачив, а я збоку. І мені здалося, що там якась симпатія була глибока. Як до артиста, як до людини.
– Мені також так здалося. Я навіть знаю, у певний момент… Я точно знаю, що була симпатія і було сподівання. Є така приказка українська: ласкаве теля двох маток ссе.
– Так.
– А нахабне, безпардонне теля теж смокче. Але там інша конструкція.
– Скажи, будь ласка. Сьогодні як Путін ставиться до Зеленського?
– Звідки я знаю? Я так само, як і ти, дивлюся це публічно. Як він ставиться? Та не може... Це не можна. Це дипломатичні служби, це протоколи працюють. Вони працюють довго. Кожне слово сказане має уже відповідь із того боку. Кожен папірець. Ми знаємо, що ми не просто говоритимемо, – ми знаємо, що ми потім ще три роки робитимемо після того, як президент слово сказав.
Що ти записуєш? Яке "зустріньмося в Єрусалимі"? Що ти верзеш?! Це ганьба. Це сором на весь світ. Це катастрофа дипломатична. І далі приходить цей міністр закордонних справ... Начебто має вигляд людини. Інтерв'ю: "Ми прилетіли у Глазго, вишикувалася черга дипломатів, які хотіли сказати Зеленському: "Ви такий хороший, ми вам дякуємо: ви ось так правду-матку ріжете". Твою матір... Це ж як треба вилизувати... Вони його довели до божевілля. Він фільм знімає, а ми живемо в цьому фільмі.
Це ж було під час виборчої кампанії: коли непрофесіонал керуватиме літаком. Йому набридло керувати літаком, він вийшов у салон, забрав мікрофон у стюардеси – і анекдоти розповідає.
– Зеленський боїться Путіна?
– Знову ж таки, це теж із якогось я бачив. Я не розумію, що він верзе. Він не боїться – він узагалі не розуміє, що це таке. Він каже: "Ось я вірю, що якщо ми зустрінемося з президентом Путіним, він мене зрозуміє. Це в нього оточення погане. Це вони його якось налаштовують".
– Ну, це смішно.
– Це смішно. У Росії щодо України рішень взагалі ніхто, окрім Путіна, не ухвалює. Жодних. Зовсім жодних. Немає людини, яка може ухвалити щодо України якесь рішення, не спитавши…
– У царя.
– У президента. Чого ти чекаєш? Як ти поводишся? Ти вважаєш його ворогом? Окей. Він ворог нашої країни, домовились. Але ти перемовини маєш вести, ти слова свого маєш дотримуватися, ти маєш країну свою захищати, а не клоунадити. Що це таке? Куди ми?
– У Путіна на Зеленського щось є? Мені доводилося чути, що під час гастролей "Кварталу" Росією десь щось знімали.
– А що вони за ці два з половиною роки, бл...дь, – що вони надомовлялися? Якщо з'являється меморандум, де ми, усупереч узагалі логіці, закону, дипломатичним стандартам, підписуємо, що ми в межах ТКГ створимо новий орган, де ми безпосередньо перемовляємося з "ДНР" і "ЛНР". А що вони ще понапідписували? А хто викинув той меморандум? А хто телефонував?.. Дімо, ти ж тоді в Лукашенка брав інтерв'ю.
– Звичайно.
– Хто телефонував?
– Володимир Олександрович. Просто під час моєї розмови.
– Ось.
– Кілька разів. Ми з Лукашенком були зайняті. Лукашенко сказав: "Трохи пізніше". Прийшла помічниця і каже: "Він просить зараз. Дуже терміново". І Лукашенко пішов розмовляти.
– "Вагнергейт".
– "Вагнергейт".
– А там ще подивися на сайті Офісу президента України: там фотографії за цей період і навіть телефонні розмови Андрія Єрмака з главою адміністрації президента Білорусі. Скажи мені, а розвідслужби взагалі як? Якщо це месенджери в телефоні, то американці точно все знають. Ці знають усе.
– Звичайно.
– Тобто зараз нам кажуть: "Виконуйте Мінські угоди", – а ми говоримо: "Ні". – "А...?"
– "А як це?"
– А цей зв'язок наш, державний, – його ж іще за Радянського Союзу [створили].
– У Росії все є, звісно. Росіяни слухають.
– Тобто якщо це був телефонний…
– Ну звичайно.
– А якщо був цей дзвінок кудись: хтось комусь телефонував... А навіть якщо не був, може зараз вийти якийсь персонаж із того боку і сказати: "Так, був дзвінок такого числа з такими..."?
– Звичайно.
– На гачку вони?
– Звичайно.
– У кого вони на гачку? У всіх.
– Звичайно.
– А скільки таких ситуацій, як вагнерівці? Скільки ми не знаємо? Це ми, бл...дь, прийшли Батьківщину захищати?.. Узагалі невесела розмова.
– Повторюю запитання. У Путіна на Зеленського щось є? Мені говорили, що під час зйомок "Кварталу" та поїздок "Кварталу" по Росії там десь могли щось знімати.
– Я не знаю. Я не Путін і не Зеленський. Нехай самі розбираються.
Фото: Alexei Nikolsky / ЕРА
– Варто йти Зеленському на прямий контакт із Путіним?
– Він два роки кидається, бл...дь: "Я хочу прямого контакту". А той не йде з ним. Я не знаю, про що ми говоримо. Це ж нещодавно було, три дні тому. Знову прямі перемовини планували. Він не розмовляє з ним. Це ганьба. Якщо один президент хоче поговорити з іншим, користуючись Facebook... Є дипломатичні протоколи. Це історія з Римської імперії, як домовлялися, як приїжджали, хто там присутній, які краватки надівати.
– А там немає кому підказати це взагалі?
– А ті, хто підказував, пішли вже давно.
– Лісом?
– Або гірше. Або полем.
– Добре. У нашому торішньому інтерв'ю ти сказав: "Ми жорстко кинули Путіна". Що ти мав на увазі?
– Там була конструкція, яка літала. У цей час з'явився геніальний переговірник. Каже: "Я вирішу все".
– Андрій Борисович?
– Ну звичайно. У нас лише один геніальний перемовник. Усі інші геніальні переговірники теж пішли...
– Лісом.
– Так, за дипломатами. І якась нісенітниця далі, неперекладна гра слів. Але факт у тому, що навіть цей меморандум, який опублікували... Це ж якщо ти, бл...дь, підписав і не зробив, то хто з тобою далі вестиме перемовини? І про що? А як ти можеш узагалі це підписувати? У нього немає дипломатичного статусу.
– А яка конструкція літала? Скажи.
– Це не маю права.
– Не можна казати. Але літала.
– Ну, мала шанс на… Варто було спробувати.
– Ситуація з Росією у глухому куті остаточному чи є просвіт якийсь?
– Я не бачу. Ніхто не бачить. Це не смішно. Усі кажуть "війна, війна, війна". Але ти розумієш, що в нас неукомплектованість військових частин, які на фронті? Укомплектованість 60%. 40% – ні. А тилові – 40% укомплектованість. 60% – ні.
– Так президент сказав, що в нас боєздатна, сильна армія.
– Боєздатна, сильна армія.
– І Данілов каже.
– Але немає снарядів. І мін немає. І ВОГів немає. А так – вона укомплектована й боєздатна. Там добрі хлопці служать. Я, на відміну від них, провів дуже багато часу на фронті. Не там, у третьому ряду, куди вони його возять фотографуватися, – а там, де "Гради" приземляються. І це справді страшно. І війна – це страшно. А оце: сидіти дурня клеїти, що "ми завтра, там, усіх поріжемо, усіх уб'ємо"... Бл...дь, це сотні тисяч буде трупів. Це заллється кров'ю вся країна. Ми ще однієї війни не переживемо. І ніхто нас захищати не буде. Нікому ми нахер не потрібні, окрім себе.
– Звичайно.
– І треба було б домовлятися. Тільки ж треба домовлятися, але за свої слова відповідати. Треба за свої слова відповідати. Сказав слово – зроби. І вбийся, розбий голову об стінку, але зроби. Не можеш зробити – зателефонуй і скажи: "Я не можу. Ось об'єктивно. Бачиш: дощ, а не сніг?" Я ж теж зрозумію, він зрозуміє, кожен зрозуміє, якщо це раціонально. А якщо ти просто верзеш нісенітницю… Я не знаю, як і хто домовлятиметься. Хто може домовлятися? А з ким? Так слухавку ніхто не бере. Вони не можуть ні з ким поговорити. І вони не знають. А ти розумієш, що в нас почнеться?.. Я теж хочу веселе інтерв'ю. Веселі інтерв'ю люди дивляться. Ну, там, усе жартуєш, хі-хі, ха-ха, двічі матюкнувся – і все, мільйони переглядів. Не буде зараз мільйонів переглядів. Тому що…
Нам треба молитися, щоб була тепла зима. Молитися всім. Якщо буде 0...-5 °C, ми якось пройдемо
– Шкода, ти не Morgenshtern.
– Настрій… Дивись, у нас у лютому енергетична криза. До того ж якщо буде нуль… Нам треба молитися, щоб була тепла зима. Молитися всім. Якщо буде 0...-5 °C, ми якось пройдемо. Якщо буде -5...-10 °C, у нас будуть віялові вимкнення. А якщо буде -15 °C, ми нахер замерзнемо. Незалежно від цього, у нас через ціну газу зупиняється економіка. Незалежно від цього в нас криза державного управління. У нас бюджетна криза зараз, у грудні почалася. Немає бабок, не платять за дороги.
У нас хрінова купа криз. У нас війська російські на кордоні, у нас дипломатична криза. Це плювок в обличчя, коли вони кажуть "жодного слова про Україну без України" – і телефонують прем'єр-міністру Італії. Убий мене. До чого тут прем'єр-міністр Італії? Навіщо було телефонувати прем'єр-міністру Італії, якщо не зателефонували президентові України? Це дипломатична криза, із нами розмовляти ніхто не хоче. Тож коли почнеться дупа, у якій ми будемо винуватими, бо ми всіх кидаємо, ми підписуємо страшні документи, не читаючи… Ось коли почнеться ця криза… А що буде? Ти розумієш? Ну ось замерзло місто якесь. У нас був Алчевськ. Знаєш, що таке замерзле місто?
– Так, я це бачив.
– Це коли -15 °C, труби розриває. Лід розширюється – і розриває труби. А "Алчевськ" може бути в будь-якому місті. А їх може бути 10, а може бути 20. А в цей час віялові вимкнення, а немає постачання палива з Білорусі… Дупа. І ми почнемо тут різати одне одного. Я проти Майданів, не можна Майданів.
– Так, кінець країні.
– Хлопці, якщо ми з автоматами бігатимемо і зноситимемо когось, то наші союзники зателефонують до Москви і скажуть: "Друзі, ось вам блакитні каски. Будь ласка, заспокойте цих мавп".
Його на пресконференції журналіст прямо запитує: "Ви підписали угоду з МВФ щодо тарифів". Знаєш, що там написано? "Ми зобов’язуємося не вводити жодного обмеження цін на газ, який постачають домогосподарствам. Також гарантувати, що оптові ціни визначатимуть на прозорому та ефективному ринку". Це ми, населення, платитимемо не 7,8–7,9 грн за 1 м&³3;, а зараз платитимемо 36 грн за 1 м&³3; за газ. І 5,02 грн – за електрику, а не 1,44 грн, як зараз. Це зараз, а далі воно буде ще гіршим.
Його журналіст запитує: "А як же ви?.. А країна бідна..." А він на пресконференції каже: "Ну, якщо буде тяжко населенню, то звичайно... Що ж робити? Захищатимемо населення". Кинемо їх. Ну що, уперше? МВФ пошлемо в дупу.
Ось таке лихо. Я не знаю, що із цим робити. Ніхто не знає, що із цим робити. Дивись, вони хворі. Та ніхто не хоче зараз на його місці. Не треба кричати "я президент!" Ніхто туди не піде. Ніхто не піде прем’єр-міністром. Що із цим робити, ніхто не знає. Я не хочу бути главою Офісу президента. Я взагалі теоретично не хочу бути державним службовцем. Ну, дай мені зараз $10 млн на місяць – я туди не піду. Це електричний стілець. Ти не можеш вирішити цієї проблеми. Дивись, американці тобі дадуть цих $275 млрд. Ось вони взяли й дали. А газу нема. Його купити немає де. Його фізично ніде немає. Вугілля немає. Навіть будуть тобі гроші... А й грошей нема. Нічого немає.
Там усі міністри – у них язик у дупі. Цікава інформація: коли вони проводять співбесіди на якісь посади... Окрема історія – що вони проводять співбесіди на посади ще у присутності людей, які там працюють. Це взагалі маячня. Так ось ці люди – вони туди ходять переважно не для того, щоб їх туди призначили, а для того, щоб поговорити з президентом. Вони кажуть: "Ну, у нас же проблема. Ось у нас проблема. От що робити?" А він відповідає: "А я фартовий. Ось побачиш: усе буде добре".
– А він фартовий?
– Тут немає фарту. Ось торік у нашому інтерв'ю я розповідав, що бюджетна криза, що грошей немає. Зараз мені всі кажуть: "Прожили. Він же фартовий". Він не фартовий! Просто американці блимнули – і гроші дали, 4 млрд. Ось ті 120 млрд грн, яких бракувало в бюджетній дірі, – їх дали. Повірили. [Ні], не повірили. Дивись, у них свої суди були – Трамп, Байден, внутрішня політика. Не дати грошей, завалити союзника було неможливо. Дали. Тоді дали. Зараз не дадуть. Тобі сьогодні безпосередньо на стіл поставили Мінські угоди. "Виконуй". А як ти їх виконуватимеш?
– Ну, це харакірі.
– Це харакірі. Тоді треба було виконувати. Тоді, у 19-му – на початку 20-го року – треба було виконувати. Треба було потроху йти цей шлях. Коли ти намагаєшся, то тобі люди вірять. Ти не бл...дуєш. А коли ти бл...дуєш, тобі не вірить ніхто. Йому ніхто не вірить. Ні ми не віримо, ні там, ні там, ні на півночі.
– Я не вірю.
– Байден розмовляє з Путіним про Україну – не з нами. Ми папуаси. Нам скляне намисто дають. Вони зараз сидять – радіють, що в них рейтинги. Вони типу 23%, а було 20%. Вони, знаєш, сидять ці рейтинги рахують. Це маячня. Соціологи не дивляться на рейтинги, політтехнологи не дивляться на рейтинги. Політтехнологи дивляться тренди. Коли запитують: "Ти за кого голосуєш?" – люди відповідають: "Вибору немає. На від'ї… хай ка".
А ось справжній напрям, що люди думають, – там є питання непрямі до найголовніших, базових питань: "Чи правильно йдуть справи в держави? Правильно ми рухаємося чи неправильно? Пох...й, який президент. Правильно чи неправильно?" Ось. У нас цей базовий рейтинг. Він базовий. Ось ми зараз тут. Це передмайданний стан Януковича один в один і кінець Петра Олексійовича Порошенка. Ну, електоральний кінець я маю на увазі. Тобі неважливо, який у тебе рейтинг. Вони думають про тебе погано – усе. Воно туди долетить.
– Скажи, про спецоперацію щодо вагнерівців ти особисто знав?
– Ні. Коли на службі – ні, жодного слова.
– Як ти вважаєш, після того, що ми знаємо, чому її так бездарно злили? Хто, як і навіщо, на твою думку, зірвав цю масштабну операцію українських спецслужб?
– Не знаю чому, хто, навіщо. Це божевілля. Це могла бути операція… Про неї вже фільми знімають, хоча її провалено. А уявляєш, які б були фільми, якби це провели?
– Так.
– Там мінімальні ризики. Що він меле? Інше поглянь, поглянь, як вони поводяться з людьми, які служать Батьківщині.
– З розвідниками.
– Чотири особи брали безпосередньо там якусь участь в операції.
– Скажімо, хто знав про це.
– Генеральна прокуратура.
– Гюндуз Мамедов.
– Звільнено.
– Заступник генпрокурора. Звільнено. Василь Бурба.
– [Начальник] ГУР Міністерства оборони. Звільнено. [Перший заступник голови] СБУ [Руслан] Баранецький.
– Звільнено. Колишній міністр оборони Андрій Таран.
– Генштаб – [Руслан] Хомчак.
– Хомчак, так. І Таран знав про це ще.
– І Таран.
– Звільнено також.
– Звільнено також.
– Нікого немає.
– Нікого. А потім: "Наступайте". Зараз міністр оборони [Олексій Резніков] класний. Він дуже гарна людина.
– Гарний, гарний.
– Я його знаю. Він гарна людина. Я його знаю дуже багато років. Але який він міністр оборони? Ну, він адвокат. Мене не можна призначати міністром. Він гарний адвокат. Це має бути закупник. Він має забезпечувати армію. До чого я це? Каже: "Нехай нападають..." Я сьогодні бачив [його заяву]: "Нехай нападають. Річки крові. Ми заллємо всю Росію кров'ю і трупами закидаємо". Ти на фронті був? Після цієї ситуації хто, бл…дь, піде в атаку? Хто піде в атаку, коли ззаду потім скажуть: "Ми тебе не відправляли?"
– Після того, як зрадили всіх.
– Коли зрадили всіх, звільнили, на голову насрали і вдали, що самі ж винуваті.
– Скажи, а зрив такої операції – це дилетантизм влади, страх перед Путіним чи якийсь абсолютно прорахований крок?
– Не знаю. Це взагалі глобальне питання щодо них. Хто кріт? Куди він веде нашого любого президента Володимира Олександровича Зеленського? У мене є сюжет для "Кварталу 95".
– Так.
– Отже, кріт приїжджає до Москви, привозить подарунок. І каже: "Володимире Володимировичу, я тут чув, ви колекціонували українських президентів..." Класна буде сцена.
– Ось люди, які приходять на доповідь до президента, розповідають мені, що президент під час доповідей, навіть секретних, сидить у кабінеті не сам. Іноді там перебуває до шести осіб, які не мають права за своїм допуском чи не допуском до держтаємниці перебувати під час цих доповідей у кабінеті президента. Чому поруч із президентом стільки людей і навіть секретні доповіді він вислуховує в компанії?
– Тому що компанія – "Квартал 95-й". Ну, я не знаю чому. Я з повагою ставлюся там до багатьох людей. Я лаявся... Чому я бігав і матюкався? А як?.. Ти не маєш права. Це небезпечно. У кабінеті можуть бути обмежені люди. З усіма іншими людьми ти зустрічаєшся поза твоїм кабінетом. Бл...дь, голова Служби безпеки України не їздить за кордон. Країна у стані війни. Який, бл...дь, голова Моссада поїхав у Швейцарію кататися, бл..дь, на лижах? Слухай, ну, яка Маша Левченко сидить усередині? Без допуску, без нічого. Вони ж не політики, не бізнесмени. Ти уявляєш, що, бл...дь, три дні в камері кожен кожного здаватиме, аж гай шумітиме?
Те, що було на пресконференції Зеленського, – це біполярочка
– Може, просто президент боїться сам перебувати в замкнутому просторі?
– Психічні проблеми.
– Є таке?
– Я не знаю. Є таке, що він завжди намагається бути поряд з іншими людьми. Але чим це спричинено, я не розумію. Але є інше… Дивися, раніше такого не було. Для мене це катастрофа. Я професійний юрист. Мені треба протягом 10 хвилин оцінити людину, щоб зрозуміти, як із нею шукати психологічний контакт. Пофіг, хто це – суддя, прокурор, слідчий, клієнт, свідок… Мені треба зрозуміти, хто він, як він, який психотип і як із ним розмовляти, кричати на нього чи добром брати.
Є люди, які вибиваються. Це судова психіатрія. Цього кожного студента юридичного навчають. Маніакально-депресивний психоз, біполярочка. Це не хвороба – це розлад. Ну, кожна людина має психічні розлади. Хтось боїться висоти, хтось – замкнених приміщень. Так? А ось те, що було на пресконференції, – це була біполярочка. Маніакально ти чимось заряджений. Ось є ідея, яка дорожча тобі за життя. "Я президент, я головний".
– І верховний головнокомандувач.
– "Я тут найголовніший. Ви всі маєте мене слухати. Хто мене не слухатиме, того я посаджу". А потім починається ця депресія, вигорання – і все. Чим це спричинено? Навіщо? Як це показувати? Навіщо йти на таку пресконференцію? Подивися пресконференції політичних лідерів. Та слово кожне… Та взагалі ніколи, бл...дь, президент не ходить на пресконференції. Він хоч раз на рік говорить підготовлені тексти. Тому що одне слово може зруйнувати чиїсь життя. Який державний переворот? Ти собі уявляєш, що таке державний переворот? Це, крім удару по економіці, якого, дякувати богові, майже не сталося, бо там теж ніхто йому не вірить…
– Так акції компаній обвалилися після цих слів.
– Ненадовго, так. Але загалом для країни... Це "вовки, вовки!" А хто наступного разу прибіжить, коли в тебе буде якась проблема? Ти вже всі набої вистріляв.
– Скажи, російська агентура в найближчому оточенні президента є?
– Ти в мене питаєш?
– Так.
– Я не знаю. Я не російська агентура точно. Я із Західної України, зі Львова щирий хлопець. Я…
– Бандерівець.
– Я гнав усіх. Матюкався. Тому вони й цей…
– Журналіст Юрій Бутусов просто встає й офіційно заявляє, що в оточенні Володимира Зеленського є російські агенти. І називає їхні прізвища: Андрій Єрмак та Руслан Демченко: голова комітету з розвідки при президенті України. Скажи, будь ласка: Єрмак і Демченко – агенти Росії?
– Я адвокат. Я за кожне слово маю відповідати. Не знаю. Агент… Ти не розумієш, якого рівня розробки, щоб навіть фільми знімати, якщо нянь підсаджують дітям водіїв. Це величезна операція. Були тривожні сигнали, коли я був там. Були.
– Були?
– Так.
– Стосовно…
– Стосовно інших людей. Я не знаю, правда чи не правда. Були тривожні сигнали.
– Із приходом президента Зеленського до влади.
– Ну, так не може бути, як воно є.
– Ну, звісно. Провалюються спецоперації одна за одною.
– Туди, б...дь, призначають людей із вулиці, які повз проходять. Призначають на такі посади, не розуміючи не те що історії цієї людини… Дивися, у кожного… Як тобі сказати так, щоб це сказати нормально?.. Біля кожного президента є вухо. Коли ти щось хочеш сказати, але не знаєш, як це сказати кудись, ти маєш сказати цьому вуху. Його завдання – передати меседж і повернути назад. І в тебе там мають бути такі самі вуха. Ти знаєш, що це вухо – воно в тебе є ось там. Але його нікуди не призначають. Воно там сидить і чекає, коли йому поставлять завдання щось передати. А в нас же воно, бл...дь, людина, яка проходить повз. "Іди сюди. Міністром будеш?" – "Ні". – "Я тобі сказав: будеш".
– Навіть так?
– А ніхто із призначених нових міністрів... Вони всі відмовилися по три рази. Ніхто не хотів бути цими міністрами. Це ж, бл...дь, якась катастрофа... Чудова міністерка – Юлія Свириденко.
– Гарна дівчинка.
– Гарна дівчинка. І реально розумна дівчинка. Вона дала бодай одне інтерв'ю? Запитайте в неї, й...б вашу мать: за такої ціни на газ яка в нас економіка наступного року? Запитайте в міністра фінансів, які в нас доходи, якщо в нас економіка падає. Друзі, хрін із ним, із цією зимою. Спалимо всю макулатуру до бісової матері. А що влітку робитимемо? А наступної зими що робитимемо? У нас видобуток падає. Об'єктивно він падає. А де ми купимо газ? А він що, дешевшим стане? Ні.
А який бюджет ви зробили? З огляду на яку цифру бюджет цей зроблено? Його зроблено: червень, липень, початок бюджетного процесу. Тобто його готують – 1 серпня він уже лежить на столі в міністра і він там щось викреслює, вписує, розподіляє – фігачить. Цей бюджет зверстали на ціні газу $250, я думаю. Така ціна тоді була, бл...дь. Зараз ціна – $1200. Що ви, бл...дь, ухвалили у Верховній Раді?
Іди до людей спитай: вони відчувають це? Ось ми зараз інтерв'ю чому в цих числах даємо? Тому що ніхто ж цього, бл...дь, не знає. Вони ж тупі. Вони ж за це не платили. Тому що з 1-го до 5-го розрахункові центри обленерго та облгазів роблять розрахунок нарахованого. Із 5-го до 10-го вони виводять і розсилають. Із 10-го до 15-го люди одержують. Ось вони зараз матимуть. А скільки населення? Це така частина. Це населення.
А яка хрін різниця, скільки в тебе плата за електроенергію, якщо в тебе немає роботи? Що робитимуть із січня? Відправлятимуть у відпустку власним коштом або закриватимуть виробництво. Ну, немає шансу за цієї ціни на газ нам жити, блін, просто. Немає.
– Так, ресторани, перукарні.
– Скільки воював, там, Янукович із Азаровим із Юлею… Тому що ціна була – вона собівартість убивала. У нас була найвища ціна на газ. "Ми платили за свободу". Окей. Але вона була, там, на 30% дорожчою, ніж у сусідній країні. Завдяки дешевій робочій силі ми якось [балансували]. А завдяки чому ми зараз? Де, бл...дь, $300, а де, бл...дь, $1200? Це вчетверо. Завдяки чому?
– Я собі виписав запитання. Я його довго формулював. Не тому, що я тугодум…
– Дивися.
– Так.
– Сировинні ножиці. Діти у школі знають, що таке сировинні ножиці. Це коммодіті та енерджі. Коммодіті – це руда, метал, зерно, деревина, те, на що ми багаті. Енерджі: нафта, газ, мазут, вугілля.
– Те, чого немає.
– Про сировинні ножиці всі знають. Усі чули цей вираз. Але чому "сировинні ножиці"? Бо коли коммодіті дорогі, те дешеве. А чому "ножиці"? Тому що воно – оп! Ось ми – найбільший ВВП... Так, звісно, у нас інфляція 11%. Звісно, у нас усе дорожчає. Зрозуміло, найбільший ВВП. Ти збільш тарифи, як ти підписав, – то він зросте взагалі удвічі. ВВП у нас буде величезний, бл...дь. Але ж ніхто грошей цих не платитиме. То треба було готуватися. Ось коли ти отримуєш багато грошей... Такого року солодкого в житті цієї країни ніколи не було.
– Руда, аграрні...
– Руда – 220, нафта – 0, газ – 0, вугілля – 0. То купуй, затарюй усі склади, що робить Китай. Китай готується до війни, я тобі точно кажу. І не тому, що я, там, військовий стратег. Я знаю, що на ринку відбувається. Він другий рік поспіль скуповує зерно.
– Цікаво.
– В обсягах, які більші за його внутрішнє споживання в рази.
Нових доріг не буде за рік-два
– Цікаво.
– Він затарює склад. Зараз він став менше закуповувати – ціна на зерно пішла донизу. А зараз сировинні ножиці – оп! – розкрилися. І в тебе дорогі енергоресурси та дешеві твої коммодіті. Ти не витягуєш – усе. І резервів немає. Резерви пішли в [будівництво нових] доріг. Резерви пішли в дороги. "Клас, – я волав, – супер". Але в нас перевантажені машини їздять, бл...дь, утричі. Там же норми. Що таке дорога? Для дороги смерть – це перехід точки нуля. Якщо -3...+3 ºС, дорогу всередині розриває крига. +5...+50 ºС – це нормально. Там інші пластифікатори дають – і воно нормально. -5...-50 ºС – чудово.
– А між…
– А коли нуль переходить – це найстрашніша проблема. Вона найстрашніша. І ось у нас такі дороги тому. Тому коли йде перевантаження, ось цей нуль... Подивися сьогодні грудень – нам щастить – теплий грудень. Молимося. Ось у нас щодня перехід нуля відбувається. У нас удень +3, а вночі – -3. Середньодобова – нуль. Але і нас щодня замерзає та розмерзається, замерзає та розмерзається. А що зараз роблять? Перевантажені зерновози валять зерно на порти. Не буде цих доріг за рік-два. Узагалі нічого не буде. Не лишиться нічого. Не тому, що вкрали, а тому, що недотримання технологічних норм. Мільярди зарили. Доларів мільярди туди зарили.
– Узятих під великі відсотки.
– Узятих під великі відсотки. А це все нахитнеться за якісь копійки: якісь ДАІшники, начальники херні цієї ось там. За копійки.
Зеленський хоче бути схожим на Путіна. Але це пародія
– Я собі виписав велике запитання. Я довго його готував. Дивися. Із приходом президента Зеленського до влади та з перших його кроків у політиці подекуди виникали асоціації з молодим Путіним зразка початку 2000-х.
Нехай у м'якшому такому вигляді, але логіка дій та сама: зачищення медіапростору під себе, розбірки з олігархами, установлення контролю над усіма силовими та правовими органами, підминання під себе парламенту й абсолютна нетерпимість до будь-якої критики.
Якщо раніше я гнав від себе ці асоціації, то тепер вони виникають не тільки в мене. Перед нами український варіант молодого та відносно "доброго" такого Путіна. Наскільки правильними є мої відчуття? І навіщо Зеленський вільно чи невільно копіює модель поведінки Путіна 2000-х? Наскільки це свідомий крок? Чи всі керівники таких країн, як наша, загалом приречені діяти в такій логіці?
– Нічим не схожий на Путіна. Він хоче бути схожим на Путіна.
– Хоче?
– Хоче. Але хотіти і мати – це різні речі. Це пародія. Це те, чим вони займалися. Це невдале пародіювання. Путін – це десятиріччя. Він протягом перших п'яти років був лібералом. Він будував економіку, він правильні речі ухвалював.
– Так.
– Далі він збудував якусь свою систему. Я не хочу оцінювати. І ми з тобою не маємо права давати оцінки країнам, громадянами яких ми не є. Але, по-перше, він довго працював, він знав, що таке бюрократичний процес, він знав, що таке закон. Усе, за що його критикують, – із погляду закону, там папірець до папірця. Він, бл...дь, санкцій РНБО не вводив. Там рішення судів.
– Так, Держдума вирішує постійно.
– Так. Там усе правильно. Ми говоримо, принципів не дотримуються. Ну, окей, так, принципів не дотримуються.
– Але ж інститути працюють.
– Але в тому річ – рішення, вирок, блін...
– Видимість є.
– А в нас видимості немає і результатів немає, і сенсу немає, і ні хріна немає, і економіки немає.
– Андрію, ти президента добре знаєш. Скажи, чому він такий нетерпимий до критики?
– Погано знаю. Я дуже помилився... От ти з Комаровським колись виступав: скандальне "ми лохи"... А я: "Ні, ми не лохи. Ніхера. Якщо нас обдурили, то погана людина – він, а не ми довбой...би". Тому що я вірю.
– Та а я як вірив...
– Я вірив у ідею.
– Звісно.
– І ти знаєш, скільки часу я...
– Ти його любив, слухай. Ти любив його.
– Я його поважав. Тому що людина пішла. Людина хотіла… Я ж не розумів, що він грає.
– У тебе очі... Як у тебе очі горіли... Ти любив його – ти що?
– Ні, я його поважав. Любов – це, там, у них інше. Я жінок люблю.
– Добре. Чому він такий нетерпимий до критики? Скажи.
– Та я не знаю, що з ним за два роки сталося. Це ж якась катастрофа. Але ти бачиш, що це не та людина, яку ми знали тоді.
– Ні, не та. Не та. Ні.
– Це взагалі інша людина. Якісь фізико-хімічні зміни, мабуть, сталися.
– Скажи…
– Психологічні зміни. Я не знаю, що сталося.
Сказати Зеленському "ні" навіть Олена вже не може
– Скажи: а хто зараз із оточення Зеленського може сказати йому "ні" і наполягти на своїй позиції без негативних наслідків для себе?
– Ніхто. Ніхто.
– Ніхто?
– Навіть Олена вже не може.
– А Олена могла?
– Завжди. Олена була найбільш… І Олена – це був…
– Ти знаєш…
– …останній, так би мовити… Олену він завжди боявся.
– Боявся?
– У гарному значенні слова. Я до них... у мене гарне ставлення до них.
– Я пригадую…
– Усе, нічого. Вона... Олена вже нічого не може.
– Я пригадую нашу розмову зразка кінця 2018 року. Ось ми говорили про те, що Олена – дуже розумна жінка. І ти сказав, Олена категорично проти того, щоб він ішов у президенти.
– Так.
– Категорично. То вона таки розумна.
– Так. Але вона його краще знала. Ми ж знали... ми ж бачили... Ти знову ж таки концентруєшся. Ти дивишся на людину.
Фото: president.gov.ua
– Так.
– І ти його оцінюєш, тобто за тими категоріями, які… ти оцінюєш людину.
– Але я його теж любив, слухай.
– А він грає. Він актор. Це було не те, що ми з тобою бачили. Не за ідею він ішов туди.
– А навіщо? По оплески?
– Та хрін його знає. По владу, по гроші, по... І він сам, мабуть, не може вирішити, чого він туди поперся.
– У нашому минулому інтерв'ю ти порівняв Зеленського з Брежнєвим. Цитую: "Вони не просто його наживо зализали до бронзового кольору – вони зробили з нього якогось Брежнєва. Вони, – підкреслив ти, відмовившись назвати конкретні прізвища, – це аферисти медіаринку, які осіли в Офісі президента". Зараз можна назвати ці прізвища? Хто зализав Зеленського до стану Брежнєва?
– Йому від Брежнєва залишилося перейняти лише звичку цілувати інших чоловіків у губи.
– Усе інше вже…
– Один в один. До того ж лише пізній Брежнєв відповідає ранньому Зеленському.
– Почекай. Але орденів немає стільки. У Брежнєва – пам'ятаєш? – п'ять зірок.
– Не підказуй... (сміються).
Кажуть, я поводився нахабно, матюкався, бл...дь. А Зеленського треба було зупиняти. Він же ліз у камеру з приводу та без приводу
– Почнеться?
– Мені здається, так, почнеться. Ну як призначати своїх друзів, товаришів по чарці?.. От мені хай що ви казатимете, у мене не було жодного друга міністра. З-поміж тих, хто там був міністрами за мене, – я до їхнього призначення не знав жодного. Жодного. Не я призначав Гончарука. Його обрав Володимир Олександрович Зеленський. Він його…
– Але ти завів Гончарука.
– Я його завів на посаду свого заступника.
– Угу.
– А він його обрав. Він мав обирати людей не тих, із якими йому комфортно, а тих, які говорять правду, із якими некомфортно.
– Звичайно.
– А коли ти покидаєш свою теплу ванну, коли ти Брежнєв, коли тобі треба, бл...дь, цілуватися, а не працювати, то ми й отримуємо те, що ми отримали. І йому буде гірше, але ми вже його не врятуємо. Його вже неможливо врятувати. Мені тисячі людей кажуть: "Бл...дь, піди з ним поговори. Ну ти ж... ти можеш йому пояснити, що відбувається?" Не можу. Йому ніхто не може.
– Але ти зараз пояснюєш, він же це подивиться.
– Та не подивиться він нічогісінько. Йому заборонять.
– Хто?
– Не мама ж. Гірше.
– Я тобі чесно зізнаюся: нещодавня пресконференція президента Зеленського справила на мене просто гнітюче враження. Я побачив не сучасного якогось, молодого главу держави, прогресивну людину, а якусь скривджену, розлючену, агресивну людину. Дрібну, яка по-хамськи до того ж відповідала на запитання журналістів. А яке в тебе склалося враження після цієї пресконференції?
– У мене була катастрофа. Чесно, у мне була депресія два дні.
– Мені фізично було погано, я чесно тобі скажу.
– Два дні була депресія. Я не міг собі уявити, що... Хто його випустив? Ось ти говориш, так, я поводився нахабно, матюкався, бл...дь. А його треба було зупиняти. І він же ліз у камеру з приводу і без приводу. Ми зараз ржемо, що він щось обіцяє і не виконує. Та ми ж не пам'ятаємо басейнів у кожній школі.
– Так.
– А приїхати на збори шахтарів, де сказати, що ми їх зараз розвиватимемо… Дивися: у країні енергетична криза, ми не знаємо, де вугілля купити. Утридорога. Воно коштувало $40, а зараз коштує $200. І немає. А в цей час він їде в Глазго і підписує, що ми закриємо всю вугільну генерацію, усе видобування вугілля. А чим перекриємо? Що ми будуватимемо?
– Натомість у 35-му році діти по $10 тис. матимуть.
– Це окрема історія – економічний паспорт українця. Це ж… Я знаю, він…
– "Нью-Васюки" просто.
– Він же привіз це з Дубая, там, із Катару. Це ж історія, яка...
– Так, вони платять. Так, так.
– Яку ми з тобою з дитинства.
– Так.
– Блін, хотіли там народитися.
– Так, так, так.
– Тому що за народження дитини – $10 тис., на весілля – $15 тис., навчання – безоплатне. Блін, але в них нафта, газ. Їхні гроші із ж…
– Хоч жуй.
– Так. Чим попало жуй.
– Так.
– А ми це за що робитимемо? Ми як? Із яких [доходів]?.. Ми ж купуємо цю нафту. У нас бюджет у мінусі щороку. Вони радіють перевиконанню доходів бюджету. Та ти візьми структуру цих бюджетів, перевиконання доходів до бюджету. Це велика… Ми перевиконали прибутки завдяки імпортному ПДВ. Ми ввозимо барахло, платимо туди наші бабки і ми платимо ПДВ за розмитнення. Ось ми перевиконали. То цим треба не пишатися – цього соромитися треба. Ми не створюємо ВВП, додану вартість, ми не продукуємо нічогісінько. Ми беремо кредити, купуємо джинси, заплативши податки, бл...дь, і радіємо: дивись…
– Угу. Після пресконференції ти звинуватив Зеленського в тому, що він "збрехав 100 500 разів". І навіть навів приклади цієї брехні. А саме – знову цитата: "Ви збрехали, що я приводив до вас Юрія Бутусова. Його привів до вас покійний Сергій Нижній. Ви збрехали, що Руслан Рябошапка був адвокатом Коломойського. Руслан узагалі ніколи не був адвокатом – у цьому випадку адвокатом був я. Ви збрехали, що генерал Бурба відповідав за транспорт Майдану. Повірте, я перевірив – і він не відповідав ні за транспорт Майдану, ні за транспорт проти Майдану". Як ти пояснюєш, чому главі держави знадобилися на пресконференції такі маніпуляції? Чому на цьому пресмарафоні він так багато брехав?
– Та я ж тобі пояснюю: він грає, він не вважає [що бреше]... Його ставлення: він не збрехав – він класно зіграв. Він дав цю емоцію, люди аплодували – усе, камера, знято. Він чудово зіграв. Він не збрехав. Це сюжетний поворот несподіваний. Він усе життя так жив. Він інакше думати не може. Ми маємо радіти, як він класно зіграв. А те, що там воно... Ну бл...дь, ну це ж кіно.
– Мені розповідали ті, хто був...
– Вони Бурбі клеять просто. Чому це?.. Я точно знаю, що там ні хріна немає що клеїти. От Бурбі клеять кримінальну справу про Майдан. По-перше, це смішно, а по-друге, це низько.
Зеленський ніколи не хотів готуватися до міжнародних дзвінків, зустрічей. Я його зі скандалами змушував
– Ті, хто сидів у кімнаті, куди він заходив періодично в перервах, кажуть, що його всі дуже хвалили: "Класно. Володимире Олександровичу, клас. Добре все йде, чудово, ви на висоті, ви розумник". Скажи: що ти сказав би йому, будучи главою офісу, коли він уперше зайшов би на перерву в цю кімнату?
– Та я завжди правду йому говорив неприємну. Про оточення, про нього, про це…
– Але що б ти сказав йому ось зараз: ось у цей момент?
– Я б його не пустив туди.
– На пресконференцію?
– Угу. У нього ж була довга пресконференція.
– Так.
– Він же був красенем.
– Так.
– А це що? Ну, треба розуміти... Там же фахівці є в СБУ, вони психопортрети роблять... Це... слухай, ну ти ж бачиш людину: вона стійка, нестійка. Що він хотів сказати?
– А що з ним було? Що це було?
– А я не знаю, що було з ним. Це якась катастрофа. Він не готувався. Звісно, мене вигнали. Я його змушував готуватися.
– А він не хотів?
– …до кожного дзвінка, до міжнародної зустрічі, сидіти й ці нудні папірці читати.
– А він не хотів?
– Ніколи не хотів. Зі скандалами. Так, щоразу скандали. Матюкався от – що там? А як ти?.. Ну, що він?..
– На президента матюкався?
– Та не на президента, звичайно, матюкався, на виродків усіляких матюкався. А як ти керуватимеш цими... Вони іншої мови не розуміють. Вони не розуміють. Дивися: є певний конгломерат людей, вони дупи не піднімуть, доки не відчують холодок у тому благородному місці, де спина втрачає благородну назву. Скажи, скільки вони порушили кримінальних справ? Де, бл...дь, та весна?
– Коли саджати будемо. Так?
– Ти ж… Ну, коли я був, ну, воно ж гуло, гриміло, бл...дь. Не продавали нічого.
– Так, так, так. Так-так.
– Хтось купив щось? А зараз що? Це навіть смішно. Це, бл...дь, навіть смішно. Ну що вони?.. Вони одночасно хочуть посадити, бл...дь, пів країни: медіапростір, бізнес, адвокатську спільноту, політичну спільноту… Одночасно посадити всіх. І нікого не можуть посадити.
Зеленському треба йти. Іти треба до бісової матері й ідіотів своїх забирати
– Це розвал?
– Це все – розвал. Це розвал. Це… невдала серія "Слуги народу". Треба йти. А вже не можна йти – розумієш?
– Зеленському треба йти?
– Після розмови Байден – Путін… Я готувався до нашої зустрічі, я хотів попросити йти.
– Зеленського хотів попросити йти?
– Так, у нього... А далі все: катастрофа. Це були останні моменти, коли можна було виїхати до Італії, жити із сім'єю, фотографуватися на пляжі та писати сценарії.
– А чого в Італію?
– Він любить Італію, я люблю Італію, Аваков любить Італію, ти любиш... Це Італія. Савік Шустер любить Італію. Усі люблять Італію.
– Ось там усі й зустрінемося і влаштуємо змову.
– Так. Яка змова, бл...дь?
– Як? Переворот влаштуємо. Ні?
– Чесно, 90% населення цієї країни намагаються це якось, бл...дь, утримати, тому що воно репає по швах.
– Звичайно. Звичайно.
– Тут не Майдан треба робити – тут треба взагалі просто розуміти, що робити. І ніхто не розуміє, що робити. Іти треба до бісової матері й ідіотів своїх забирати. До бісової матері. Їхати за кордон, жити, дістати якісь письмові гарантії – і похер від кого – і жити. Усе: не чіпай цієї країни. Не твоє. Але вже не можна – усе. Уже був цей дзвінок, після якого назад шляху немає. Там тільки прірва.
– У минулому інтерв'ю мені ти сказав: "Влада Володимира Олександровича з'їдає. Він фізіологічно змінився. Людина була весела, дотепна, легка, гарна, гостра, енергійна. А тепер на нього дивитися боляче: сіре обличчя, втомлене, у депресії, увесь час нервується”. Скажи, чому на пресконференції він був таким збудженим, нервовим, агресивним, мінливим якимось?
– Бачив фільм "Веном"?
– Ні.
– "Веном". Ось там, коротше, прилітають інопланетяни такі якісь смішні, вони вселяються в людину, ну і живуть у симбіозі із цією людиною.
– Ага.
– От якщо добрий інопланетянин у неї ось [вселяється] – вона жива, дотепна, весела.
– Класна.
–Так. А якщо поганий інопланетянин – він стає злим, жадібним, заздрісним.
– У нього вселився поганий інопланетянин.
– Сам себе не похвалиш – ніхто не похвалить. (Сміються).
– Скажи, будь ласка: ось я спостерігаю, коли рідкісні появи Олени Зеленської… Так? Я спостерігаю за тим, що вона завжди дуже сумна, і в мене враження, що вона на сльозі, будь-якої миті готова розплакатися. Ти бачиш? Чому це відбувається?
– Ну, я маю свою теорію, але я не розповім.
– Але ти знаєш, що відбувається?
– Я Олену поважаю... Це її біль.
– Є ще один момент, який, ну, мене засмучує, чесно кажучи. "Квартал 95", хлопці, яких ми обожнюємо, чудові, світлі, щирі, легкі теж, гумор на найвищому рівні... Ось Юрій Великий говорить в інтерв'ю Олесі Бацман, що Володимир Олександрович забороняє їм жартувати про себе. Той Володимир Олександрович, який здобув славу та популярність жартами про президентів, прем'єрів, політиків – про всіх. І це дало "Кварталу" змогу стати "Кварталом". Сьогодні в тебе немає відчуття, що Зеленський, крім усього іншого, убив ще "Квартал 95"?
– Друг, сусід і, можна сказати, товариш по чарці Льоші Кошового – лисого...
– Жені. Жені Кошового.
– Жені. Жені Кошового. Лисого. Андрія Вітренка призначили першим заступником міністра освіти і науки. І він є водночас депутатом Київміськради. Кожного можна про щось… не хочу, але кожного… Не хочу. Дивися, мені здається, вони на свої дні народження запрошують тих виступати, у кого вони виступали. (Сміються).
– Чудово.
– Угу.
– Чудово.
– Угу. Чудово. Так. Але нечесно.
– Це фраза вечора.
– Угу. Ну бл...дство це. Ну, як це так можна? Що це?
– А скажи, є...
– А навіщо вони тоді виступають? А що вони верзуть? Це жахливо.
– Мені одна дуже багата...
– Я не проти. Я не знаю, це Вітренко Андрій цей...
– Я не знаю.
– Перший... Може, він розумний хлопець. Я його не знаю, не хочу про нього погано говорити. Я проти, щоб Жека Кошовий призначав людей, які відповідають за освіту і науку. Я проти.
– Мені одна дуже багата людина сказала... Я її запитав: "А чого у вас такі погані стосунки от із Володимиром Олександровичем?" Буквально одразу після інавгурації. Це людина, з якою у тебе після інавгурації склалися погані стосунки. Він каже: "А ти знаєш, я його часто запрошував виступати із "Кварталом" у себе на корпоративах – і мені здається, він мені мстить у такий спосіб, що раніше він переді мною виступав". Є таке?
– Ніколи не було темою обговорення. Може, там, у них усередині, – так. Я не чув такого.
– Скажи, будь ласка…
– Ну, мабуть, це неправильно. Напевне, і ми всі із цим погодилися... Бл...дь, якби він поводився як президент...
– Угу.
– От людиною має рухати ідея. Яка ідея? Що у нас за, бл...дь, ідея? Куди ми їдемо?
– А пам'ятаєш, що він сказав? Що він хоче увійти в історію, що він хоче…
– Він увійде в історію. Шматком лайна теж можна зайти в історію. Хотілося для країни щось світле, добре. Ну, я хабарі не беру – мені за державу прикро.
– Угу.
– Ну бл...дь. Що це відбувається? І чим це закінчиться? Ми з наступного Майдану не вийдемо без втрат території та громадян і життів.
– Давай справедливо.
– Якщо, б...дь… ми зараз, там, заллємо Росію кров'ю… Так ти знаєш, чужі життя ось туди, на багаття…
– Але це не він сказав. Хто це сказав?
– Та яка різниця? Міністр якийсь сказав.
– Арестович? Або – я не пам'ятаю, хто сказав.
– Ти поїдь туди, коли там спекотно.
– І залий.
– І залий. Ти не розумієш цього. Ти не розумієш, хто стріляє і куди стріляє. Ти ж не професійний. А цей метал літає над тобою. Ті стріляють туди, а ті стріляють туди. А воно свистить увесь час. Тобі страшно голову підняти, ти... У першому бою за статистикою солдати не стріляють. 75% лежить на дні окопа. Страшно так, що просто жах. Ти потім звикаєш, у тебе вже психологічні зміни відбуваються. Яка війна, бл...дь? Про що ви? Все розумієш. Солдати – вони не думають. Після всіх цих історій про вагнерівців і тисяч інших історій [армія] демотивована. Ти знаєш, скільки у, бл...дь, от поліцейських зарплата? 11–12 тис. грн, бл...дь.
– Угу-угу. Вони йдуть масово.
– То давай, слухайте… Людина з пістолетом – соромно просити заробітну плату. Давай так. А якщо почнеться щось? Хто це буде все…
– А ніхто.
– Ніхто.
– А він панічно боїться, кажуть, якщо збирається тисяч п'ять.
– Так, у нього це ж істерики.
– Істерики?
– З одного боку, ти маєш реформи робити.
– Угу.
– Земельну, трудову, УЗЕ, це, це, це... А щодня збираються. А хтось збирається. Ти пам'ятаєш, скільки щодо земельної реформи? Він зараз ходить, бл...дь, і розповідає: "Ну, я [провів] земельну реформу, бл...дь, я!.." Та це ж мені стільки коштувало сивого волосся.
– Крові. Угу.
– Заднім цим... Бо треба тут робити, а тут треба заспокоювати. А ці всі галасують. Ну, це політична боротьба.
– Звичайно.
– Ну, той, хто звик, – він звик. Ну, погаласують. Так їхня робота – галасувати, наша робота – робити. Нас виженуть – вони сюди залізуть, ми будемо галасувати, а вони щось робитимуть. Навпаки, мабуть. Але чи зробив результат? Зробив. Добре все? Усе. Чи працює? Працює. Пам'ятник за 10 років ставитимуть. І дивися: першу земельну реформу робив Медведчук. Ніхто не пам'ятає. Але ж у нас аграрна країна. Ми – метал із рудою – так? – і зерно.
– Угу. Угу.
– А якби він тоді не зробив, ні хріна б цього не було. Так. Кум Путіна. Зробив реформу? Зробив. І зробив ти. За 10 років тобі подякують. Так, ось зараз воно розвивається, воно консолідується, люди вкладають гроші, сади квітнутимуть. Тому що ти не вирощуватимеш дорогі саджанці, поливу не робитимеш на землі, яка в оренді. Ти не робитимеш ремонту у квартирі, яку ти орендуєш А коли ти її купиш, ти вкладатимеш у неї бабки, добрива. І не садити соняшник по 10 разів ось так: довкола, – тому що "насрати, не моє – не шкода…"
– Угу.
– А дбатимеш, бо власність.
Головне досягнення Зеленського – дороги. Головна помилка – це створення комфортного світу для себе, а не для інших
– А щодо подяки. Два з половиною роки президентства Володимира Зеленського. Головне його досягнення на цій посаді яке?
– Його ж питали на марафоні. Він не має стосунку до жодного успіху. Має він стосунок до доріг – так.
– Дороги?
– Дороги.
– Добре. А головне…
– Але дороги – дивися… Запитай у будь-якого бюрократа у будь-якій країні. Найлегше вкрасти гроші.
– Із доріг.
– Із доріг.
– Ну звісно.
– Ти закопав… Усе, що залито в бетон, помре разом із дорогою.
– А скільки відсотків крадуть із доріг?
– Не знаю. Я не крав.
– Добре. Головне його досягнення – дороги. А головна помилка? Що, дурні? Чи що?
– Головна його помилка? Створення комфортного світу собі, а не іншим.
– У вересні 2020-го року, коли ми з тобою робили інтерв'ю, ти мені сказав: "Недосвідченість, помножена на дурне бажання постійного піару, дає помилки. Помилок стає дедалі більше, і вони, найімовірніше, призведуть до якоїсь трагедії". Трагедія вже сталася чи ось-ось станеться?
– Що ми вважаємо за трагедію? Із погляду життя та розвитку держави, вона вже – так – сталася. Ми не розвиваємося, ми стагнуємо, падаємо, ми розкладаємося. Ми гниємо – і довкола щури. Ну як паперові долари. А на думку особистості Володимира Олександровича – та я не знаю – нехай він сам оцінює, де він, що він, коли.
– Чому свій пост у Facebook ти назвав "Прощальний "Вечірній квартал". Біжи, Вово, біжи"?
– Бо там про чорних лебедів. Я розповідав.
– Так.
– Там же кожне слово – це [сатира]. Він ображається на мої пости, але ж це не тролінг – це сатира, яку він так любить. Ти взагалі уявляєш, якби Порошенко накладав санкції у 2019 році? За факи, скажімо. Або за критику, або за тролінг. І порушував кримінальні справи за це. Де були б Володимир Олександрович і вся трупа? Не про це. Ну не можна так із країною. Порушуючи правила, ти даєш право решті теж порушувати правила.
– Звичайно.
– Коли ти береш хабар, навколо тебе миттєво беруть хабарі.
– А він бере хабарі?
– Ти створюєш правила. Я не знаю, чи він бере в руки хабарі. Я бачу, що довкола всі беруть хабарі.
– Бачиш, що беруть?
– Я не беру участі. Я адвокат. До мене приходять клієнти і скаржаться.
– Що беруть.
– Що вимагають.
– Вимагають?
– Ну а ти що, не чуєш цього? Скажи, Дімо.
– Чую, звісно.
– Дімо, а скажи, а ти зараз більше береш інтерв'ю чи даєш? (Сміються).
– Беру.
Санкціями погрожують усім підряд. І багатим, і не дуже. І тим, хто проходить повз
– Ти чуєш, що щось не так, що беруть, що вимагають, що кримінальні справи, що погрожують санкціями?
– Ну що вимагають – я не чув. Що беруть – чув.
– А ти не чув, що санкціями погрожують направо й наліво всім підряд?
– Ні.
– А я чув. І багатим, і не дуже. І тим, хто повз проходить.
– Може, не треба повз проходити?
– Може, не треба.
– Дострокові парламентські вибори будуть?
– Не знаю. А з якою метою? Що це змінить? У нас катастрофа наближається. Буде тепла зима – вона настане трохи згодом. Буде холодна зима – вона настане у лютому. І це буде катастрофа. Що тобі змінить тримісячне заганяння на вибори? Що воно зробить?
– Ну, інша конфігурація парламенту й ослаблений президент.
– Але ми не маємо цих трьох місяців. У нас просто його [цього часу] немає. А яка різниця?..
– А чи потрібна посада президента? Скажи, Андрію, потрібна посада президента?
– Дивися, от парламент – це люди. Ти їм даєш якусь установку, ідею: "Хлопці, ми робимо ось це, правила такі". Ну дивися, я ж збирав 226 у "Слузі народу" без груп...
– Так. Так.
– Дупою не торгували, а підприємств не роздавали. Голосів на все вистачало. І робили реформи. Був же божевільний зелений принтер, турборежим був?
– Так.
– Хто пам'ятає ці слова? Так, то цим не подобалося, цим не подобалося.
– А хто придумав турборежим?
– Але всі, бл...дь, летіли.
– А хто придумав турборежим? Ця людина переді мною?
– Це так, ну… Ні, слово "турборежим" не я вигадав. Я вигадав алгоритм дій.
– Тобто сам турборежим придумав ти?
– Я вигадав алгоритм дій.
– Добре. Потрібен Україні президент, на твій погляд? Чи варто зробити парламентську республіку?
– Ні, нам треба змінювати все. Це був…
– Тобто парламентська республіка?
– Для того, щоб робити реформи, потрібен був турборежим. Потрібна єдина вертикаль влади, яка ухвалює швидко рішення, швидко їх впускає в процесинг і швидко контролює просування вниз. Будь-яке рішення – це тисячі нормативних актів, це підзаконні акти, контроль тисяч бюрократів. І потім – виконання та отримання сигналів назад, що не так, що працює неправильно, та виправлення того, що ти ухвалив. Це найскладніша робота. Найскладніша. Ось цього взагалі немає. Узагалі немає. Ось ніхто навіть не працює.
Закон про олігархів – це, б...дь, нонсенс. Його немає ніде у світі. Ніде у світі не ухвалюють закон, щоб забрати телевізори. Ніде у світі не ухвалюють закон, щоб покарати 10 людей. І тому існує Антимонопольний комітет. Світ давно вирішив: от у когось монополія – він зловживає своїм монопольним...
– Обрізати.
– Антитрастове… "Монопольне" – "трастове" з англійської. Увімкни Google. Весь світ давно алгоритм дій вигадав і пройшов.
– Може, ти на службі в олігархів, що проти закону проти олігархів?
– Я не зустрічаюся з олігархами, не беру грошей. Я просто знаю, як це треба робити правильно. Як це було, і які вдалі приклади кожного рішення є. Не подобається тобі ВВП 20%, так примусь половину продати. Монопольний ухвалює рішення. Немає варіантів у тебе у законодавстві ухвалити це правильно – ухвали внесення змін до антимонопольного законодавства. Це просто. Та його й не треба вигадувати, воно вже є. Його треба взяти, ухвалити й запустити. Так воно придумано. Ми запускали проєкти рішень, проєкти законів зайшли до Ради. Ні, треба ж дурня клеїти. Так це ж – дивись – ніхто не підтримує: антиолігархічний закон. Так, населенню подобається. 50% кажуть: "Во! Грабуй багатих". Але від цього багатший бідним не стане.
– Ніхто не стане, звісно.
– Так.
– Уже проходили.
– І це в анекдоті – знаєш, Дімо… "А що натовп хоче? Щоб не було багатих. Дивно, а мій дідусь, декабрист, хотів, щоб не було бідних".
– Хотів, щоб не було бідних. Так.
– Так ось роби так, щоб люди заробляли. Роздроби компанії, змушуй щось продати, виводь на IPO, розмитий капітал, менеджмент якийсь неупереджений, який не належить жодному олігарху або двом олігархам. Але є алгоритми роботи, цивілізовані. Немає ніде у світі санкцій РНБО. Немає.
– Андрію, Володимир Зеленський обтяжується президентством чи воно йому в кайф?
– Ну зараз, я так розумію, в кайф.
– А раніше обтяжувало? За твоїх часів.
– Ні, теж було в кайф. Так.
– У кайф?
– Ну, там, розумієш, ось, знову ж таки, матюкаєшся, бігаєш, репетуєш. Ну так, ну блін, коли все добре і тепла ванна, то все добре і тепла ванна. А коли ось це читати треба, щось слухати… Я на наради завжди кликав не дві думки, а три.
– Ну звичайно.
– Це, знову ж таки, алгоритм. Має бути твій заступник – він має говорити. Має бути профільний міністр, він має говорити. І має бути експерт, має бути експертне середовище. Хтось, хто фахівець у цьому, якого не контролює держава.
– Угу.
– Коли ти почуєш трьох…
– Ухвалиш своє.
– Не виймають херні, а в тебе 10 хвилин, ти сказав. А це ж психологічно різні люди – вони ще між собою конфліктують. Звичайно, можна сваритися. Суть скажи, він хоче почути суть, цифри. Де рішення, варіанти рішень? А зараз дивися: ось ти маєш сказати ось це, ось це, ось це. Окей? Окей. Заходь, тебе вислухають.
Я не бачу шансів всидіти Зеленському до кінця строку
– Зеленський всидить до кінця строку?
– Я не бачу шансів.
– Не бачиш шансів?
– Не бачу шансів йому всидіти. Дисбаланси катастрофічні. Бюджетні, економічні, енергетичні, управлінські, військові, правоохоронні. Дисбаланси катастрофічні. Я не бачу навіть того, хто захоче замість нього це… Як це виправити? Що треба зробити? Світова кон'юнктура. Ми на порозі якихось страшних подій, яких узагалі... Ми навіть... ми не суб'єкт, ми об'єкт. Це ти не розумієш. Це дипломатично його тролять тим, що відбувається. Тролять. Що він зараз виконуватиме? Які Мінські угоди? Ну, хто захоче це зараз на себе брати?
– Тобто ти сказав, що не бачиш можливості всидіти Зеленському до кінця строку.
– Не бачу.
– Я наступне запитання хотів поставити, чи піде він на другий строк.
– Я хочу уточнити. Я проти, щоб у якийсь спосіб, Майдан...
– Так, я тебе розумію. Розумію. Розумію.
– Це має бути його добровільне рішення.
– А він може ухвалити це рішення?
– А він теж сказав... Проблема в тому, що ні він, ні там депутати "Слуги народу", ні міністри не чують, що реально відбувається внизу. Вони злетіли. Ось у мене звернення до всіх, хто може це почути: беріть їх і пояснюйте їм, які ціни на комуналку, що кажуть на роботі, яка собівартість продукції, чому не працює те чи не працює це.
– Він може піти сам?
– Він може піти сам. Він сам це казав.
– Це в його характері: встати і піти?
– Якщо обставини будуть сильнішими.
– Встане і піде?
– Встане і піде.
– На другий строк він хоче йти, на твою думку?
– Так.
– Якщо він всидить на посаді, то він піде на другий строк?
– Два з половиною роки... Я не бачу, бл...дь, щоб він міг усидіти. Ну не можна замінювати телекартинку на сутність. У боротьбі холодильника і телевізора завжди переможе холодильник.
– Так, це правда.
– Дивися, про рейтинги. Вони ж дивляться цифру: 20, там, 23. Вони ж не пірнають углиб. А там 50% цього рейтингу – це [громадяни віком] 18–30. А знаєш, хто ці люди? Ці люди не кладуть нічого у холодильник. Вони з холодильника лише дістають. Я не хочу образити. Дивись, у нас чудова молодь.
– Звичайно.
– Ця молодь краща, ніж…
– Ніж ми були.
– Ніж ми були.
– Сто відсотків.
– Ніж ми були. На тисячу відсотків.
– 100%.
– Мені приємно з ними спілкуватися, вони справжні, вони добрі, вони розумні, вони розмовляють англійською, вони взагалі не розуміють, що до хріна кордону.
– Не зіпсовані "совком". Так.
– Вони не зіпсовані. Бл...дь, це надія нашої країни. Але щоб вони стали якимись свідомими громадянами, їм треба набути цього досвіду, прожити життя. Наповнювати холодильник, одягати дітей, ходити, с...ка, до школи, на роботу, отримувати... битися.
– Угу.
– Вирішувати проблеми, відповідати за своє слово. Тільки тоді вони будуть свідомо...
– Громадянами.
– Вони вже громадяни. І вони мають право голосувати. Але зрозуміти, що зараз відбувається, вони не здатні. Вони живуть у TikTok, в Instagram, у Facebook, YouTube, але вони не живуть у тому холодильнику, з якого вони дістають мамин борщ. Немає цих рейтингів. У них немає.
– Я запитав тебе, чи хоче піти Володимир Зеленський на другий строк, – ти сказав: "Так". Якщо він досидить, то він піде на другий строк? Ти сказав: "Не знаю". А я тебе запитую: у Володимира Олександровича Зеленського зараз є реальні конкуренти, які могли б виграти у нього президентські вибори?
– Та мені всі ставлять це запитання. Але воно справді дурне.
– Прізвища, прохання, якщо є.
– У Петра Олексійовича теж не було конкурентів у листопаді.
– Не було, правда.
– Ну?.. Що, у нас вибори є, щоб ми конкурентів називали? Я спілкуюся з багатьма політтехнологами, соціологами.
– Так.
– Вибори виграє той, хто у правильний час і у правильному місці вилізе на броньовик.
– На броньовик Петра Олексійовича?
– Або на броньовик Парасюка. Або на броньовик Януковича.
– Угу. А він ще зберігся?
– Або на броньовик Ющенка. Розумієш?
– Цікаво.
– Угу. Той, хто у правильний час буде у правильному місці і скаже правильні слова, – той і переможе. Це може бути і Гордон, і Богдан, і будь-хто.
– Гордон не йде – отже, Богдан.
– Теж непоганий варіант. (Сміється).
– Єрмак, якщо завтра будуть вибори, піде у президенти?
– Запасний варіант у них, вони це грають. Путін і Медведєв…
– Тобто варіант є?
– Я точно знаю, що вони це обговорюють. Але щоб…
– Я просто про це сказав колись по телевізору – люди думали, що я тролю Єрмака.
– На ринку цих інформаційних усіх політтехнологій – це… знаєш, якщо ти виробив газ, то знає вся країна. Ось гроші йдуть. Шукають гроші.
– Тобто варіант є.
– Гроші шукають, значні гроші потрібні для цього. Ось шукають.
– Порошенко в аспекті президентства все? Чи можливе ще щось?
– Та все можливе. Слухай, демократ був, бл...дь. Але ж ти розумієш, як я воював.
– Так.
– Обшуки вдома в мене.
– Так.
– Ну, не доїхали, але їхали.
– Так.
– Підкидали різну херню, три роки теж під кримінальними справами.
– Угу.
– Я навіть не пам'ятаю, скільки цих кримінальних справ було. Це він демократом був. І я з ним воював, і він зі мною воював. А цей просто воює з усіма поспіль: із журналістами, санкції, хренації. Бл...дь, божевілля.
– У минулому інтерв'ю ти мені окреслив коло людей, які...
– У тебе є веселі запитання? Можемо щось… анекдоти розповідати?
– Зараз-зараз, попереду. Усе веселе в нас попереду.
– Цього вже ніхто не слухатиме. Ну, чесно.
– У минулому інтерв'ю ти окреслив мені коло людей, які теоретично можуть стати президентом. Там були Разумков, Кличко, Гройсман, по-моєму, – так? Зараз…
– Дмитре, ось ти дав... Я піду. Усе, я піду у президенти.
– Ти підеш – перший.
– Якщо тебе цікавить моя думка.
– Ну, окресли коло сьогодні. Так. Так.
– Якщо моя думка... Я не визначився. Але коли будуть вибори, я точно скажу свою думку, хто може бути президентом.
– Поки що ти не знаєш.
– Кому я вірю.
– Поки що ти не знаєш.
– Кілька людей, яким я вірю. Але ж це про що ми зараз говоримо? Виборів немає.
– Припустімо.
– У нас катастрофа. Це, можливо, останній президент країни.
– Так, це лихо може бути.
– І документи підписали… Почитай, я тобі залишу, бл...дь, що ми підписали із МВФ. Підписали, за три дні вийшов на пресконференцію і каже: "Бл...дь, ну, найімовірніше, ми цього не виконуватимемо – не читайте цю хрінь". Це, бл...дь, вони опублікували на сайті. Ну що це?
– Уявімо, що Володимир Олександрович досидів до кінця строку і перестав бути президентом.
– Ми і не п'ємо, і розмова вже – одне й те саме.
– ...І перестав бути президентом. Чим він займатиметься після відставки?
– Дай йому Боже здоров'я. Чим хоче хай займається.
За кілька тижнів до звільнення з посади глави ОП мені пропонували бути генеральним прокурором
– Я тобі поставлю жорстке запитання. Поклавши руку на серце, треба визнати, що саме ти багато в чому є архітектором сьогоднішньої моделі влади. Коли, по суті, усю владу зосереджено, зібрано в руках президента. З одного боку, так, ти це робив із високих намірів та добрих спонукань, оскільки для того, щоб виправити те, що накопичили за 30 років…
– Я коли ішов – це правда – мені пропонували бути генеральним прокурором.
– Коли ти йшов із посади глави офісу?
– Так, із глави офісу.
– Не пішов.
– Не цього, останнього разу, а раніше: там, за кілька тижнів.
– Так, не пішов.
– Дивися, а яка різниця, де ти? Я готовий бути, там, мідл, середній рівень, бл...дь, я взагалі готовий там не бути... Ти або з якоюсь ідеєю кудись йдеш, або ти шматок лайна, який щось намагається красти, обманювати, вдавати із себе якусь важливу людину і срати на голови своїм же громадянам. Я не хотів бути ніким у другій конструкції.
– Добре. Але ти створив конструкцію. Так чи інакше, ти архітектор конструкції сьогоднішньої влади.
– Ні, це не я архітектор конструкції сучасної влади. Ось коли я був на посаді, це була одна конструкція. Шматок лайна та шматок кулі. Зовні виглядають однаково, але летять по-різному.
– Добре. Сьогодні, коли пішов Аваков, у нинішній системі влади зник останній елемент балансу – так? – який міг сказати президентові "ні" і казав президенту "ні". Наскільки ти відчуваєш власну провину за ситуацію, що склалася сьогодні?
– За те, що пішов Аваков?
– Ні, за ситуацію, що склалася сьогодні в державі. І наскільки сама ця ситуація тебе страхає, лякає як людину?
– Лякає. Я і прийшов до тебе на інтерв'ю – і на перше, і зараз – прийшов, щоб нас почули. У нас дуже кепська ситуація. Якщо перше інтерв'ю у нас було "ги-ги, га-га", то це сумне зараз у нас.
– Ти відчуваєш свою провину? Скажи, так чи ні? За те, що ти привів Володимира Зеленського до влади. Я все чітко кажу? Ти його привів до влади.
– Та не я його привів до влади. Його обрали громадяни України. Він є обраним…
– Ну, приберімо тебе із цієї схеми – і все, вибач мені, все руйнується. Я ж знаю, що ти зробив.
– Що я зробив?
– Для обрання Володимира Олександровича президентом. Ну, я знаю, що ти зробив.
– Що?
– Усе.
– Ти хочеш, щоб я перепросив у людей?
– Ні. Скажи, тобі соромно?
– Мені не соромно.
– Добре. Це відповідь.
– Мені не соромно: я був щирим. Він щирий. Я вірив. Розумієш? Ти вірив.
– Я вірив абсолютно.
– Люди. 73% вірили.
– Так.
– Ну, не ми лохи – нас обдурили.
Чи шкодую я, що Зеленський став президентом? Мене тішило це. Думав, що ось нарешті у країні щось з'явиться. А зараз у мене сміх крізь сльози. Нелюбий персонаж, неприємний, біля керма моєї країни любої летить у прірву
– Ти сказав, ти його поважав. А я тобі кажу: я його любив. Я просто його любив.
– Тепер точно посадять у пориві ревнощів.
– Звучить обнадійливо (сміється).
– Раптом що, то я тебе... Я адвокат.
– Ти будеш моїм адвокатом. Ну, ми вже все вирішили.
– Якщо не організовуватимуть, що ми випадково зустрілися, там, у коридорах Печерського суду.
– А кого тоді брати адвокатом?
– А їх також усіх пересаджають. Не буде адвокатів… (Сміх)…
– Ти не шкодуєш, що Володимир Зеленський став президентом?
– Чому лише ти ставиш запитання?
– Зараз ти мені теж поставиш, але скажи: ти не шкодуєш?
– Що я – що?
– Що Володимир Зеленський став президентом. Я тобі відповім на це запитання також. Хочеш?
– Хочу.
– Я не шкодую. Інакше президентом став би Порошенко, а це ще гірше.
– Я не знаю. Я навіть чесно… я не знаю, що тобі сказати. Чи шкодую, що він став? Коли [він переміг на виборах], я тішився, я був щасливим. Я думав, що ось нарешті у країні щось, бл...дь, з'явиться. Я, бл...дь, щиро вірив, я все робив заради цього. Те, що відбувається, – це не те, за що я боровся. Дивися, я не заробив жодної [копійки]. Я витратив дуже багато на виборчу кампанію.
– Так, я знаю. Я знаю.
– Я хотів, а вийшло як завжди в нашій країні. Ну, бл...дь! Ну, я не знаю чому.
– Якщо сьогодні…
– Чи шкодую я? Дай же відповісти.
– Так.
– Знаєш, що таке сміх крізь сльози? Це коли твоя теща на твоєму Mercedes летить у прірву. Ось у мене зараз сміх крізь сльози. Нелюбий персонаж, неприємний, біля керма моєї країни любої летить у прірву.
– Але яскраво сказав, додати нічого. Якщо сьогодні знову вибори президента і знову повторюється 2019 рік… Ось давай навіть так: ти сьогоднішній у 2019 році, Порошенко та Зеленський, другий тур. За кого ти голосуєш?
– Бл...дь, ну, можна якісь інші фільми жахів дивитися?
– У нас лише один фільм був.
– Відчепися. Що ти за... А якщо...
– За кого?
– Можна, я тобі пообіцяю?
– Так.
– Я обіцяю: цього не буде.
– Добре.
– Не порушуй це питання. Його не буде.
– Ні. Якби зараз ти голосував 2019-го…
– Ти знаєш, що я за слова відповідаю.
– Зрозуміло. Але 2019-го…
– А немає машини часу. Що ти... що ти...
– Добре.
– Як це слово замінити?
– "Що ти до мене причепився?"
– Ні. Що ти дрочиш те, що було?
– Ага. Дрочімо те, що є. (Сміються).
– Ти кінець розмови перестав уперед – потім усі подивляться.
– Ми народили зараз новий мем завдяки тобі насправді. Скажи, будь ласка: Володимир Зеленський досі винен тобі багато грошей?
– От бл...дь, я не розумію. Винен.
– Багато?
– А що таке "багато", що таке "мало"? Винен, не віддав.
– Скільки винен?
– Та відчепися, не скажу.
– Коли ти востаннє зустрічався з Володимиром Олександровичем?
– У день моєї останньої з ним розмови.
– Як ви попрощалися?
– Потиснули один одному руки. Я йому побажав...
– Так.
– Я йому побажав усього доброго і попросив берегти себе та нашу країну.
– Зустріч із Володимиром Олександровичем наступну як ти собі уявляєш?
– Ну, її не буде.
– Не буде?
– Ні.
– Ну, не можна ж зарікатися. А раптом? Ідеш ти Бессарабським ринком – і він назустріч.
– Погано закінчиться. Так, її не буде. Я не піду на жодну зустріч із ним.
– А якщо випадково побачиш?
– Дивися: є люди, які зрадили заради якогось... які зрадили заради грошей. Я можу збагнути мотивацію.
– Заради… Так.
– Але є люди, які зрадили ідею. Ідею, яка вища за гроші. У тебе один раз у житті, бл...дь, не було в жодній іншій країні... У Путіна такого не було. У тебе вся вертикаль, бл...дь, влади.
– Так.
– У тебе монокоаліція.
– Так. Парламент, уряд – усе.
– Я все можу пробачити. Мені моя посада нахрін не потрібна. Це такий гемор, що не можеш до друга на весілля поїхати. С...ка, на економії, бл...дь. Тобі всі плюють на спину. Це пекло. Просрати все, що маєш… Заради чого? Це не твоє – це твоя країна. То працюй, бл...дь, щось роби. Дивися: не вмієш – абстрагуйся, набери людей.
– Угу.
– Не вмієш ти і не зможеш. І не треба. Набери людей. Не клоунів, не президент – клоун. Клоуни ті, хто його везуть на ешафот. Ведуть збентеженого, несвідомого, неадекватного. І воно начебто весело, яскраво, галасливо, музика грає, а це, бл...дь, дорога на ешафот.
– Проте якщо ти будеш іти ринком і назустріч тобі Володимир Олександрович...
– У тебе, окрім фільмів жахів, є якісь інші фільми?
– Що ти скажеш йому під час зустрічі?
– Давай дослідним шляхом визначимо, що станеться у цьому випадку. Я не знаю. Я не ходжу по ринках – він уже й поготів не ходить. Дивися: ми колись на початку... Ти помітив? Я його в люди витягав. Ми у ресторани ходили, ми Хрещатиком гуляли.
– Так. Так. Так. Так.
– Ми в морі купалися, він із людьми спілкувався.
– Так.
– Ти бачив щось таке зараз? Він, с...ка, на моїй Tesla за кермом їздив, колесо мені розвалив, козел. Та й ну його, те колесо – та хрін із ним. Скажи, будь ласка…
– У нього погляд іншим був.
– Він із людьми спілкувався. Ти відчуваєш? Там охорони майже 57 осіб. Там усі на броньовиках і з охороною ходять. Вони втратили землю під ногами. Думки їхні, бл...дь, узагалі нелюдські. Вони не розуміють, що вони коять. Як я його можу зустріти? Де? Не бажаю його зустрічати. Зраду за гроші я зрозумію. Зрада ідеї, сенсу життя, сенсу цілої країни – її не вибачають..
– 22 вересня під Києвом скоїли замах на помічника президента, його…
– Бл...дь, у тебе закінчаться ці запитання?
– …його друга, найближчого друга…
– Так, усе: решта часу платно.
– …Сергія Шефіра. Скажи, що це було і хто за цим стоїть?
– А я не знаю, був замах чи ні.
– Ну, начебто був.
– Ну добре. Я тобі як адвокат розповідаю.
– Так.
– Я взагалі не маю... Ось я Серьогу, одного з них... Дивися, якщо я сяду за стіл і вип'ю 100 грамів – то лише з ним.
– Угу, я тебе розумію.
– З усього цього кубла…
– Я тебе розумію.
– Але перше, що роблять, – трасологічна експертиза. Вхідний отвір та вихідний із машини. Ну, ліворуч двері та праворуч двері. Вхідна куля і вихідна. Скільки там куль? Вісім було – так?
– Та більше.
– Якщо машина рухається, то вони будуть зміщеними.
– Угу.
– Якщо взяти лазер: точка пострілу, вхідний та вихідний отвори – вони не збігатимуться. Якщо машина стоїть і…
– Збігатимуться.
– ...то вхідна точка пострілу і вихідна пробиватиме лазер наскрізь. Опублікуйте. Ну, всі ж таки мають сумніви. Ну, вся ж довбана наша країна каже: "А чи був замах?" Ну, розсекретьте одну експертизу та опублікуйте. Був, ось експерти підписали. Вхідний, вихідний, статика, швидкість машини.
– Тобі погрози…
– А скільки було зараз замахів різних?
– На кого?
– Ну, там же постійно якісь замахи. Ну ось міністр аграрної політики.
– Так. Тобі погрози надходять?
– Мені – ні. Ну, крім Володимира Олександровича, котрий справи замовляє і посадити вимагає, ні.
– Скажи, будь ласка: а чим…
– Просто таке... Бл...дь, людина, яка подеколи розповідає, кого він, блін, посадить, – це дуже погана карма. Це я не знаю жодного, у кого це добре закінчилося.
– Скажи, будь ласка: чим ти зараз займаєшся?
– У мене біда, блін, що я… я стільки часу все це проходив і вивчав на своєму… Для мене це трагедія. Ось у людини з головою не все гаразд. Відповідь від суспільства – вона буде дуже поганою, дуже сильною. Не сприймають у нас у країні божевільного диктатора, який обіцяє посадити всіх.
Я ніколи не бачив такого дна, такого рівня морального падіння, як Зеленський, ніколи. Навіть у Януковича
– Так, Україна цього не любить.
– Угу. Вони думають, що можна якимись ботами, лідерами думок та шизофреніками злякати – кого? Гордона, всіх злякати… Ти дуже боїшся?
– Та просто повні штани.
– Вони, навпаки, викликають зворотну реакцію.
– Звичайно.
– Посадити… Якщо ти кажеш, що ти вирішив для себе всередині, ти це не кричиш, бл...дь, на кожному стовпі. Людину спочатку посадять, а ти вдаватимеш, що ти її захищаєш. Ти ж президент. Чого ж ти бігаєш, як цей… на всіх стовпах кукурікаєш? "Того посаджу, цього посаджу, того посаджу..."
Країна, бл...дь, слухай... ворог на кордоні, у тебе лебеді летять, у тебе всі кризи. І ти бігаєш… ти займаєшся тим, щоб посадити журналістів, якихось блогерів, Лероса… Ну це ж…
– Гео Лерос.
– Гео. "Деу Ланоса".
– "Деу Ланоса". Скажи, будь ласка: чим зараз ти займаєшся і який типовий робочий день колишнього глави президентського офісу?
– Байдикую. Ну, працюємо, так. Ну, мені… Те, що я тобі можу сказати, не скажу.
– Добре. 3 грудня тобі виповнилося 45 років. Кого із соратників, з якими ти розпочинав у 2019 році президентську, парламентську кампанії, ти запросив на свій ювілей?
– Не багатьох. Дивися: така кількість зрадників... І для мене найстрашніше – це знаєш хто? Я їх називаю "діти лейтенанта [голови парламентської фракції "Слуга народу" Давида] Арахамії".
– Невже? А що таке?
– Ну, це теж людина, яку я привів. У мене…
– Ти привів Арахамію?
– Так, я привів Арахамію. Унікальна тварина.
– Чому?
– Він присутній у всіх якихось перетираннях, бл...дь. І це... Я ж тобі кажу: це я називаю "діти лейтенанта Арахамії". Ось за минулих президентів завжди був якийсь Арахамія, який мав 120 переговірників, і в усіх ресторанах міста Києва ось ці переговірники щось перетирали. Але ж ти знаєш, з якої це книжки.
– Звичайно, звичайно.
– Така ситуація, звісно. Це жах. Я не про те, що запросив на день народження і не прийшов, не зателефонував. Я все розумію. Якщо ти й далі живеш тією ідеєю, заради якої тебе, бл...дь, взяли, без бабок, без підводного каміння, без подвійного дна… Але коли ти, бл...дь, починаєш заробляти, а ще й цим хизуватися…
– Із днем народження.
– Дякую.
– Президент тебе привітав?
– Ні, звичайно. Ми з ним вороги. Він мені ворог, і я йому ворог.
– Ти знаєш, Андрію…
– Дімо, ти знаєш… Я публічно рідко коли таке кажу. Я з багатьма президентами навіть воював. Але я ніколи не бачив такого дна морального падіння. У Януковича навіть. Якби це було хоч якось зрозуміло, я зрозумів би. Я можу зрозуміти зраду за гроші, але я не можу зрозуміти зраду ідеї. Я не можу цього зрозуміти. Ми всі його будемо ненавидіти за короткий час не тому, що він щось вкрав, а тому, що у нього був шанс. Але давай, щоб у цій казці був щасливий кінець.
– За щасливий кінець. І я тобі поставлю останнє запитання.
– Так-так.
– Якщо ти не збираєшся зустрічатися з Володимиром Олександровичем, зараз маєш змогу…
– Та не буду я йому нічого передавати.
– Оскільки він подивиться це інтерв'ю, напевне.
– Не буде він цього дивитися.
– Звернутися до нього.
– Дивися…
– Ну, скажи йому щось.
– У мене в очах написано все.