ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Актор "Кварталу 95" Великий: "Квартал", який жартував гостро політично, себе зжив. Зараз ми в тій ситуації, коли не жартуватимемо

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Юрій Великий: Мені здається, Зеленський піде на другий строк. Я думаю, у нього є якісь плани. І одного строку йому просто забракне, щоб це все реалізувати
Юрій Великий: Мені здається, Зеленський піде на другий строк. Я думаю, у нього є якісь плани. І одного строку йому просто забракне, щоб це все реалізувати
Фото: Юрий Великий Официальная страница / Facebook
Олеся БАЦМАН
головна редакторка

Чи ображається президент України Володимир Зеленський на пародії у "Вечірньому кварталі" і чи цензурує він жарти про себе, як з'явився і чому розпався дует "Брати Шумахери", через що "Квартал 95" більше не хоче жартувати про політику. Про це в інтерв'ю головній редакторці видання "ГОРДОН" Олесі Бацман розповів український пародист, актор студії "Квартал 95" Юрій Великий. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Я скажу так: у мене українське прізвище. Я навіть не Вєлікій, а Великий. Великий

Юро, добрий вечір.

– Привіт, Олесю.

Як справи?

– Справи – добре. Ось щойно з роботи приїхав. Був авторський збір, і я досидів чесно до кінця. І сказав: "Я їду. І мене в найближчі дві-три години не чіпати".

Ти добре налаштований. Мені подобається. Отже, працюємо. Скажи, будь ласка, як тобі взагалі з таким прізвищем живеться?

– Чудово, чудово живеться. Хоча в дитинстві я дуже комплексував щодо свого прізвища. Бо коли викладач у класі говорив: "Олександр Сергійович Пушкін – великий російський поет", – усі дивилися на мене і сміялися.

Серйозно?

– Так. Я не те щоб комплексував, але всі сміялися. А коли з тебе сміються, тобі весь час здається, що щось не те. Це зараз уже набагато простіше, коли з мене сміються… Велетнем дражнили… А коли одержував паспорт, мені паспортистка сказала: "О, яке у вас прізвище…" – "Яке?" – "Гарне". І вона змінила мій світогляд на моє прізвище. Я в нього повірив і вирішив, що для мене це буде не лише прізвище, а і стан душі.

Чудово. Мені здається, люди готові були б гроші заплатити, щоб мати таке прізвище чи псевдонім. Коли готувалася до інтерв'ю, я була певна, що це псевдонім. Ти з Одеси думала, відкопаю якесь інше велике прізвище...

– Інше коріння.

Яке закінчується на -ман…

– Або -берг.

Так. Але ні. Чи все-таки так?

– Я скажу так: це українське прізвище. Я навіть не Вєлікій, а Великий, мабуть, таки Великий. Тому я можу спокійно бути великим другом вашого великого чоловіка. Або великим другом вашого чоловіка. Загалом, я намагався якось… Я з батьками розмовляв, намагався відновити генеалогічне дерево. Узагалі мати в мене – українка, тато – українець. Можливо, крові намішано, але я українець за батьками.

Батьки тобі не пояснювали в дитинстві, що круто мати таке прізвище?

– Я ніколи не порушував цих тем.


Скріншот: Алеся Бацман/YouTube

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube


Ти не розповідав?

– Коли я був зовсім маленьким, завжди батькам щось розповідав. Вони казали: "Ну коли ж він уже закінчить? Юрчику, іди пограйся". Потім якийсь період минув.

Стало навпаки.

– Я почав менше розповідати. І зараз, скажімо, я намагаюся заповнювати. Коли зідзвонюємося з мамою, тато іноді бере слухавку і каже: "Зараз я дам мамі слухавку". Я кажу: "Тату, та почекай. Я з мамою весь час розмовляю. Давай хоч із тобою поговоримо". Якщо зідзвонююся з мамою, то вона, певна річ, багато завжди розпитує, іноді забуває, про що запитала. Я однаково їй розповідаю, пояснюю. "А хто оцей хлопчик?" – "Мамо, ну ти його не знаєш, це мій співавтор, друг". Конкретно про прізвище я ніколи не говорив, що мені не подобається, що всі сміються… Загалом, я перестав на це звертати увагу з певного часу.

Ти родом із Котовська Одеської області, який зараз декомунізували.

– Тепер він Подольськ.

Так. Його названо на честь революціонера Котовського. І з ним, точніше, із його мумією пов'язана цікава історія. Нещодавно Михайло Саакашвілі розповідав у інтерв'ю Дмитрові Гордону, що насправді мумії Котовського вже немає.

– Давно.

Її вивезли в незрозумілому напрямку. І він сказав, що він не здивується, якщо за якийсь час вона випливе на Sotheby's. Ти бачив мумію Котовського?

– Ні. Я бачив "Мумію 1", "Мумію 2". Я знаю, що в Радянському Союзі було лише два мавзолеї: у Москві на Красній площі та в Котовську.

Ми із Сергієм Цвіловським були нерозлучними. Тому дуже багато хто, хто не знав нас добре, думали, що в нас справді якісь родинні стосунки

Є ще мумія Пирогова.

– Отже, мені щось неправильно сказали. Загалом, коли ми були школярами, нас водили до центрального парку в Котовську, біля стадіону, на якісь екскурсії. Це був, мабуть, кінець 80-х. Там був мавзолей Котовського... Він був закритим на якийсь замок коморний. І там ніколи не стояла жодна почесна варта... Я навіть не пам'ятаю, який він вигляд має. Можливо, якийсь пам'ятник. А в мавзолеї вже тоді, наприкінці 80-х, Котовського не було. Тому я, щиро кажучи, не знаю, де він... Багато хто казав, що за часів Великої Вітчизняної війни його тіло звідти хтось виніс: або щоб воно не дісталося німцям, або, можливо, самі німці винесли. Я, на жаль, достеменно не знаю. Загалом Михайло Ніколозович правильно говорить, але десь трохи неточно.

Зрозуміла. Ти став відомим у складі дуету "Брати Шумахери".

– Так.

Але потім з'ясували, що, по-перше, ти не Шумахер, а по-друге, ви ще й не брати. Тобто ти розпочав свою кар'єру у великому шоу-бізнесі як справжній політик – із великого обману.

– До речі, багато хто думав, що ми брати. Це правда. Річ у тім, що десь із 98–99-го року ми із Сергієм [Цвіловським], граючи в команді КВК Одеського морського університету, почали разом писати номери й потім ці номери грати. І в нас вийшов досить живий дует, живенький, скажімо так. І нам усі почали говорити: "Ви частіше пишіть щось під себе. Грайте номери. У вас добре виходить". І ми скористалися цією порадою: почали писати, грати. І, власне, грали за кілька команд в Одесі.



По-одеськи.

– По Одесі, так. Грали в інших лігах, інших містах, ставали чемпіонами інших ліг. І ось загалом відтоді ми були нерозлучними. Тому дуже багато хто, хто не знав нас добре, думали, що в нас справді якісь родинні стосунки. Або нас просто називали братами, бо ми весь час – знаєте, як Чип і Дейл, – ми постійно разом: і на роботі, і в житті.

Ви поспішали на допомогу?

– Ми поспішали на допомогу. Я навіть свого часу кросівки зробив. Мені подарували кросівки і сказали: "Можна кастомізацію зробити: намалювати якісь малюнки. Що б вам хотілося намалювати?" Я кажу: "Намалюйте мені Чипа на одній кросівці. А на іншій – Дейла". Я виходив у цих кросівках. Досі вони десь у мене є. І десь, напевно, року до 2005-го, коли ми вже розуміли, що закінчуємо з КВК, бо треба було щось далі… Команди вже як такої не було.

Грошей це вже не давало?

– У принципі, ніколи це особливо грошей не приносило. Ми розуміли, що треба чимось займатись. І тому в нас в Одесі утворився гумористичний клубний проєкт. Нас із Сергієм запросили. Ми довго думали над назвою. Враховуючи, що нам подобалися такі перегонні моменти: перегонні куртки, шоломи, мотоцикли, байкери та інше, – ми подумали, що коли ми брати й нас багато асоціюють, назвімося Шумахерами. Тим паче, це буде прив'язка до Одеси: саме до цих "манів". Я Великий, він – Цвіловський. Я кажу: "Ми будемо разом Шумахери. Так нас асоціюватимуть з Одесою".

Добре. А чому ви розпалися?

– Ну, по-перше, ми понад 20 років разом працювали. По-друге, у Сергія змінилися пріоритети. Він планував переїзд до іншої країни. Можливо, він утомився морально. Насправді, це дуже важко. Потрібно завжди бути в матеріалі, потрібно постійно щось писати. Ще працюючи у "Кварталі", ми писали одну кількість номерів на концерт, а коли ми пішли робити своє шоу, писали втричі, а то й у чотири рази більше. І цей графік, ця рутина, конвеєр. Ти розумієш, що…

У вас авторів не було?

– У нас були автори. І їх було досить для того, щоб створювати добрий, якісний продукт. Але ми розуміли, що краще за нас під нас ніхто не напише. А грати нам доводилося більшість матеріалу. Попри те, що в нас були актори, гарні хлопці, професійні актори, нам доводилося грати більшість матеріалу. Нам доводилося писати під себе номери, які подобалися насамперед нам. Якщо автори писали номер і я в ньому себе не бачив, я говорив: "Друзі, я не можу грати цей номер. Не тому, що він поганий чи він мені не подобається – я не бачу себе в ньому. Я не зможу зіграти так, як ви задумали. Візьміть того актора, спробуйте". І ми по-різному експериментували.

А чим зараз Сергій займається?

– О боже... Я не знаю, щиро кажучи. Він планував їхати до Сполучених Штатів. Там щось у нього не зрослося. І він, по-моєму, точно не в Україні. Кудись він поїхав. Колись ми вітали одне одного з днем народження.

Тобто ви посварилися таки?

– Ми не сварилися.

Ну як? Слухай, 20 років чи більше водою не розіллєш… Це ж так просто не минає.

– Ми не сварилися, у нас жодних конфліктів не було. Під час роботи в нас, звісно, були творчі конфлікти, але їх одразу ж загладжували. Ми знаходили якесь рішення. Це було його рішення про переїзд. І я не міг його відмовляти.

Ну, це таке діло. Але чому не спілкуєтесь?

– Я не знаю. Напевно, наші шляхи розійшлися просто. Мені так здається.

Він зараз займається не гумором? Пішов у іншу сферу?

– Я не знаю. Так, як я зі своїми друзями часто спілкуюся, ми зараз із ним так не спілкуємося. Можливо, нам потрібно було зробити якусь перерву… Ну, ми 20 років практично жили разом. Це гастрольні тури: ми на сцені разом, в автобусі разом, у ресторані після концерту разом, разом в офісі, в одному кабінеті. Разом скрізь. Ми, мабуть, відпочивали одне від одного, тільки коли справа не стосувалася роботи. До того ж відпочивали навмисно. Він каже: "Слухай, ну що, там, вихідні... Може?.." Я кажу: "Сергію, давай відпочинемо одне від одного. Трохи зробимо перерву". І, на мій погляд, зараз той період, коли ми відпочиваємо... Хтозна, як життя повернеться.

(Чхає). Правда.

– Я так хотів сказати "будьте здорові".

Під час першого знайомства Зеленський справив гарне враження. Серйозна людина. Я трошки не те що комплексував, але в мене була певна сором'язливість

Дякую. Це актуально.

– Узагалі, десь я читав, що за правилами етикету чоловік має просто не помітити.

Але я не дала тобі такої можливості.

– Ти сказала "на правду".

Так.

– І я думаю, якщо в нас з'являться якісь точки дотику, ми зможемо спокійно налагодити спілкування.

Як ви познайомилися з Володимиром Зеленським?

– Це було давно. Десь, мабуть, рік 2006-й. В Одесі був проєкт "Нічний квартал". "Вечірній квартал" у кількох містах України відкрив свої дочірні, скажімо так, підприємства. І хлопці й дівчата – молодь, хто раніше грав у КВК, – робили "Нічний квартал". Нам надсилали тексти. Ми їх щотижня вчили. І це, по-моєму, було чи то 1 квітня, чи то День міста. Приїхали до Одеси… Були Вова, Саша Пікалов, Вовин шофер Саша.

Маєш на увазі Шефіра?

– Якби це був Шефір, я сказав би "Шефір". Є три схожі слова: шофер, Шефір та шифер. Клаудія Шифер. Я з нею не знайомий. Ну от, власне, шофер Олександр.

"Крепче за баранку держись, шофер".

– Так. Загалом, мені зателефонував мій добрий знайомий, який був добре знайомий із Вовою та взагалі з "Кварталом", оскільки він одесит. Це було опів на одинадцяту, мабуть. Я вже був у ліжку, дивився по телевізору чи фільм, чи ще щось. Він телефонує: "Терміново під'їжджай у "Капітан Морган". Це клуб в Одесі, легендарний заклад. Я кажу: "Андрюшо, ти знущаєшся?" А це будній день... "Ну добре, вихідний, движуха, тусівки тощо…" У ті роки я так говорив. Зараз я вже так не розмовляю. Він каже: "Приїжджай". – "Я вже сплю, Андрію". – "Приїжджай. Я тобі потім усе поясню". Приїхав, дивлюся: сидить Вова, сидить Пікалов Саня. "Я хочу познайомити. Це Юрчик. У нього є брат..." Так і сказав – "брат". "Це талановиті хлопці, мені вони дуже подобаються. Мені здається, вони мають велике майбутнє". Ми познайомилися, посиділи, показали Вові наші відео в телефоні чи на комп'ютері.


Скріншот: Алеся Бацман/YouTube

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube


Йому було смішно?

– Так, він сміявся. До того ж він сміявся щиро. Коли в нас відбувалися авторські читання, Вова завжди був. І я завжди знаю, коли він щиро сміється. Іноді, буває, автори видають такі речі, що людина просто тримається за живіт і відходить, щоб перепочити. Потім сідає і однаково сміється. І всі сміються. До того ж навіть якщо комусь могло бути не смішно, як починав сміятися Вова – це була ланцюгова реакція. Просто регіт стояв. І він глянув... Звісно, у нас усе це було на ранніх стадіях. І він каже: "Хлопці, у нас будуть зйомки "Бійцівського клубу". Ця програма виходила на "Інтері", по-моєму. "Приїжджайте, беріть участь. Будемо раді вас бачити". Ми приїжджали якийсь час, брали участь у "Бійцівському клубі". Це відповідь на запитання, як я познайомився з Вовою.

Ми добре зарекомендували себе в "Бійцівському", у нас були якісь номери, які не соромно було винести на сцену "Кварталу". І ми також написали номер – пародію на Романа Карцева. Дуже крутий номер. Але в Одесі чомусь він не пішов. Клубна публіка – у неї все-таки трохи інше сприйняття гумору. Половина народу, певно, не знала, хто такий Роман Карцев. А друга половина не пам'ятала, що в нього був монолог про раків. Проте він у нас узагалі не пішов. Вони кажуть: "Покажіть його у "Бійцівському клубі". – "Ні, я знаю, що він теж там не матиме успіху. Якщо хочете, візьміть номер у "Квартал". Вова зробить, я впевнений, Карцева. І це буде смішно". Вони його дописали, доопрацювали. Там відсотків 30–40 ще було дописано. І номер справді мав великий успіх. І в цьому ж концерті брали участь ми. Нас запросили з пародією на Михайла Миколайовича Задорнова, який дуже підняв нашу планку. Ми одразу вийшли з дуже сильним номером. І потім, напевно, протягом першого року роботи у "Кварталі" нам важко було цю планку перебити. Хай що ми писали… Були добрі номери, але вони були слабшими, ніж перший номер.

А яке враження справив Зеленський?

– Гарне враження. Серйозна людина. Я трошки, скажімо так, не комплексував, але в мене була певна сором'язливість. Бо я приїжджаю на прохання друга, заходжу до клубу, а тут за столом сидить Зеленський. На той момент він уже був зіркою КВК… Мені здається, хай хто сидить, треба намагатися залишатися собою. І в нас дуже швидко налагодилося спілкування. Бо спочатку він був серйозним… Я щось пожартував, скаламбурив. Може, десь вдало навіть вийшло. І він посміявся. Загалом, у нас одразу почалося спілкування в абсолютно невимушених обставинах. Я, щиро кажучи, не пригадаю, який він був тоді…

Добре. Яким він був керівником? Він влізав у всі деталі сам чи делегував по максимуму?

– Я можу сказати, яким він був керівником з 2009-го, коли я прийшов до "Кварталу", і до кінця 2016-го, коли я пішов. Ну, по-перше, ми всі вірили в те, що він говорив. Якщо він казав, що зайде номер... Ми якось намагалися, дописували. І потім виходили на сцену. Ми стоїмо за лаштунками, хтось із хлопців сидів у залі. І ось цей номер показують – і він смішний. І ти стоїш, загалом, і не розумієш, чому так: чому мені було не смішно, а всі глядачі сміються. Свого часу в нас було два номери… Один – як Віктор Федорович у шахи грав. Другий – пародія на передачу "Зважені та щасливі". Я кажу: "Вово, подивися, який крутий номер. Зал сміється. Усі усміхаються". Він каже: "Юрчику, номер добрий, але не геніальний". Я кажу: "Що не геніально? Якщо смішно, якщо овації…" – "Це не геніальний номер".

Буквально наступного дня ми показуємо на іншому концерті номер про шахи. І на сцені Сергій плаче – йому так смішно, що в нього ллються сльози, глядачі плачуть. Я заходжу за лаштунки – там, звісно, усі на підйомі. Я розумію, що це дуже крутий номер. [Зеленський] каже: "Пам'ятаєш, ми вчора говорили, що таке геніальний номер?" – "Так". – "Ось сьогодні був геніальний номер". І такі геніальні номери, як на мене, пишуть раз на п'ять років. Ну, у мене принаймні.

Стосовно Вови як керівника… Певна річ, він заглиблювався в дуже багато моментів і проєктів… Ми розпочинали якийсь проєкт, і він обов'язково переглядав. Ми разом розробляли персонажів. Ми збиралися, разом вигадували, продумували. А коли ми вже розуміли суть, що і як робити, він говорив: "Хлопці, далі самі..." Якщо були якісь суперечливі моменти, ми, звісно, зверталися або безпосередньо до нього, або до Борі Шефіра. Він був шеф-редактором на той час. І я можу чітко сказати, що він був для мене творчим наставником. Напевно, найкращі мої роки у творчості, у гуморі відбувалися саме у стінах "Кварталу".

Після того, як Зеленський став президентом, у "Кварталі" стало набагато важче

Що змінилося в роботі "Кварталу" після того, як Зеленський пішов?

– Та багато чого змінилося. Змінилася редакторська група, змінилися актори – автори залишилися ті самі. Змінилися образи. Багато речей, припустімо, які міг грати Вова, які були властиві йому… Я, звісно, можу зіграти цей образ так, як його грав Вова, але мені нецікаво. Мені цікаво знайти свої образи та зіграти щось нове – той образ, який знайду я…

"Квартал" став кращим чи гіршим?

– Ви знаєте, я не можу сказати, кращим чи гіршим. Я можу сказати, що, як на мене, стало набагато важче. По-перше, були редактори "Вечірнього кварталу" – власне, і Вова, і Сергій Шефір, і Боря Шефір – це люди з колосально великим досвідом. Вони розуміли…

Ти маєш на увазі, що редакторська група пішла в політику і зараз інша редакторська група?

– Ні. Володя, зрозуміло, пішов у політику. Сергій Шефір – Володін помічник. Він також там. Він не може писати жарти. Залишився Боря. По-перше, на ньому управлінські функції певною мірою. Він багато якісь речі, які пов'язані з продюсуванням тих чи інших проєктів, – він виконує ці функції. Але він не може бути редактором. Редакторська група – це дві-три особи, у яких обов'язково має бути кілька думок. І номер, який ти виносиш на публіку, має пройти, по-перше, внутрішню саморедактуру. Згодом автор приносить цей номер редакторам. І редактори мають зрозуміти, це смішно чи ні. Дуже часто, коли я приносив номери, які мені дуже подобаються, говорив: "Друзі, класний номер. Давайте я перевірю його десь, на своєму концерті". – "Так, так. Буде концерт – перевіряй. Але зараз ми його у спільному концерті "Кварталу", який буде за місяць, не бачимо". Тому що в них своє бачення. Я часто ображався на них, але...

А хто зараз редактори? Женя Кошовий, керівник "Кварталу". Так?

– Женя – керівник. Саша виконує режисерські функції. Авторська група – одна з найстаріших. Вадим, Рома та Богдан. Якщо потрібно, я назву прізвища. Загалом це хлопці та дівчата, які певною мірою несуть на собі цей хрест. Наприкінці робочого дня я заходжу до них до кабінету – вони сидять стомлені. Тому що дуже багато всього. Дуже багато авторів, авторських груп, які приходять та читаються протягом дня. Вони читають купу будь-якого матеріалу – смішного й несмішного.



За Жені Кошового "Квартал" став смішнішим, ніж за Володимира Зеленського? Чи навпаки?

– Він став інакшим. Річ у тім, що коли виходив Вова, у нього була своя харизма, своя енергетика. Люди звикли до "Кварталу" з Вовою. І тому зараз, у новому "Кварталі", коли Женя замінив Вову... Він, власне, виходить, вітається з людьми, він читає перший монолог тощо. Можливо, не завжди від Жені чекають на те, до чого глядач звик. І тому хтось каже, що "Квартал" уже не той. "Пішов Вова – "Квартал" не той". Хтось каже, що "Квартал" став несмішним. Для мене "Квартал" як був тоді, так і зараз. Коли я виходжу у "Кварталі", я завжди виходжу зі смішними номерами. Тому що номер має подобатися насамперед мені.

"Квартал" це насамперед гостра політична сатира, гумор. Зараз же він став набагато беззубішим.

– Так, ми в такій ситуації... Я розумію, про що ви запитуєте.

Ми ж на "ти".

– Так, про що ти запитуєш. Господи… Коли президентом був Віктор Федорович, ми жорстко жартували, Петро Олексійович – жорстко жартували. Але...

Адже за це народ полюбив "Квартал", розумієш? За це передусім. Це візитівка "Кварталу" розумний, тонкий політичний гумор.

– Так, політичний гумор є, і тонкий гумор іноді є. Але ситуація, у якій опинився я й інші… Я за жодних обставин не жартуватиму жорстко про Володимира. Через ту просту причину, що він був моїм [наставником]… Він мене навчав якихось речей. Це, знаєте, однаково, що зараз хтось критикуватиме моїх батьків і я маю піти й разом з усіма критикувати. А з огляду на те, що в нашій країні є дуже багато людей, які поливають брудом президента, я не хочу ставати до їхніх лав. І те, що з "Кварталу" жорстка сатира зникла, – так, ми це все розуміємо.

Ви втратили через це глядачів? Ти розумієш це об'єктивно?

– Цілком можливо. Тож наступного року ми хочемо оновлювати "Квартал". Ми маємо певні задуми. Загалом і редактори, і автори збираються щодо цього, обговорюють.

Юро, це ж насправді принципова, концептуальна розмова. Якщо ви ухвалюєте рішення: "Ми не можемо жартувати про Володимира Зеленського, тому що він наш президент, наш колега, наш керівник", а "Квартал" знають і люблять саме як гостре політичне гумористичне шоу, "ми, щоб не втрачати глядачів, ідемо взагалі в інший гумор"? Ви про це зараз кажете концептуально?

– Звісно.

І до чого ви приходите? До чого ви дійшли?

– Ми приходимо того, що, по-перше, "Квартал", який був увесь цей час, який жартував гостро політично, можливо, саме цей "Квартал" себе зжив. Зараз ми в тій ситуації, коли не жартуватимемо. Ми можемо жартувати...

Я це розумію. Але тоді про це треба сказати.

– Ми можемо жартувати політично, і десь ми можемо жартувати гостро, але просто ось мочити ми не будемо. Я не буду. Ось мені завтра напишуть номер і скажуть: "Ти виходиш і граєш оце", – я скажу: "Ні, я цього не гратиму".

Хто тобі напише, якщо ти сам собі автор?

– Ні, у нас є й інші автори. І більшість номерів, які я не можу писати… Якщо граю, там, у шести номерах, я не можу написати все.

Просто ви стали популярними саме тому (якщо хочеш, я ту саму лексику використовуватиму), що ви мочили Януковича, Порошенка та всіх інших президентів і міністрів. Тобто ви висміювали топперсон. Ви на цьому грали. І це було круто, бо народ цього хотів. Ви в цьому сенсі абсолютно взаємодіяли.

– Так.

А зараз що буде? Куди ви повертаєтеся? Або ви кажете: "Ми вішаємо замок, поки Зеленський президент. Ми ухвалили таке рішення". Це нормально, чесно. "З огляду на це й це ми не підемо проти системи. Ми не хочемо. Але тоді ми або закриваємося на період, поки він президент... Або ми розвертаємося в інший бік і жартуємо про щось". Про що якщо так?

– Насправді, для гумору є дуже багато різних тем. Це побутові теми й усі інші. Просто якщо до цього у "Кварталі" було чимало політичних номерів, то зараз ми...

Внутрішня цензура є у "Кварталі" через просту причину, що всі ці люди працювали під керівництвом Володимира. І вони не будуть образливо про нього жартувати

Політика, звісно, завжди стояла в центрі.

– На останніх концертах у нас може бути лише два політичні номери. І то ці номери – біля політики. Це може бути пародія на якусь програму тощо. Тому що, по-перше, у нас немає актуальності. Якщо відбувається якась новина сьогодні, а концерт у нас за 1,5 місяця, а в ефір він вийде ще за місяць, ми розуміємо, що дуже багато подій за тиждень уже будуть людям нецікавими.

Раніше вам це не заважало. Я чекала на кожен випуск "Кварталу", у залі або по телевізору. Тому що це було чудово. Завжди в кожному випуску три-чотири номери політичні, які потім ще й обговорюєш із людьми, політично обізнаними.

– Так. Так і було. Зараз цього менше. І, найімовірніше, рано чи пізно ми уникатимемо політики.

Шкода… Я не знаю, як вашим шанувальникам усе це чути…

– Ну, я можу сказати, що молодь… Тобто в нас є свій глядач, який був усі ці роки. Цей глядач... Загалом змінюємося ми – змінюється глядач. Потрібно підтягувати нового глядача. А я зрозумів одну річ: молоді зовсім не цікава політика. Їй не цікаві політичні номери.

Та як це? Зеленський став президентом, тому що молоді було цікаво дивитися політику, у "Кварталі" зокрема. І серіал "Слуга народу" це ж політика.

– Не обов'язково. По-перше, у Зеленського було дуже багато неполітичних номерів. У нього була дуже велика палітра образів.

Юро, ну передусім – ну що ти?! звісно, політика.

– І політика, й інші, побутові, номери.

Це зрозуміло. Життя багатогранне.

– Авжеж. Я не кажу про ту молодь, яка голосувала за Зеленського або дивилася його політичні номери і "Слугу народу". Я говорю про сьогоднішню молодь, яка дивиться зовсім інші проєкти. Усі ці люди перебувають в інтернеті. Вони дивляться різні стендапи тощо…

Саша Пікалов нещодавно в інтерв'ю сказав, що ввімкнулася самоцензура у "Кварталі" у тому, що стосується жартів про Зеленського чи про оточення. Це так?

– Ну звісно. У будь-якого автора має бути самоцензура. Ти мусиш розуміти, що ти не маєш права жартувати на якісь теми. Я не жартую на тему смерті. Я не жартую на тему хвороб. Якщо жарт дуже смішний, я можу його розповісти на загальній читці, усі посміються і скажуть: "Обережно. Там прослуховування стоїть скрізь". Але великою мірою я навіть не приноситиму його, щоб не забирати ні свого, ні чужого часу на жарти, які не проходять мою внутрішню цензуру. А внутрішня цензура є з тієї простої причини, що всі ці люди працювали під керівництвом Володимира. І вони не будуть образливо про нього жартувати. Щоб ви розуміли, найчастіше, коли ми пишемо номери про Зеленського, які мені зрештою доводиться грати, ми сидимо й думаємо, де можна все-таки…

Щоб не образився.

– Уколоти.

Але щоб не образився.

– Ні. Не щоб не образився, а щоб це не мало вигляд із мого боку, що я його вирішив жорстко мочити... І справді іноді такі жарти з'являлися. У нас була прожарка Потапа. І він читав жарт: "Можна дивитися довго на три речі: як тече вода, як горить вогонь і як "Квартал" намагається написати жорсткий жарт про президента". Тому ми намагаємося всіляко придумати, щоб це було смішно й сатирично, але писати жорстких речей я не буду.



А Володимир Олександрович дивиться номери? Хоча б ті, які про нього ти робиш.

– Я не знаю.

Ти скидаєш їх?

– Я навіть його телефону не знаю.

Ну, тільки не кажи мені, що ти не знаєш його телефону.

– У мене записаний досі його "кварталівський" телефон.

А нового в тебе немає?

– А чому він у мене має бути?

Ну ви ж, мабуть, спілкуєтеся.

– Я з Володею бачився за ці два з половиною роки, мабуть, чотири чи п'ять разів. Він приїжджав на концерт "Кварталу". Це була конференція YES. Цьогоріч – на День Незалежності, на стадіоні. Ми там були практично всім акторським складом "Кварталу". І, загалом, Вова зайшов у гості. І десь ще, мабуть, ми перетиналися раз.



Добре. У тебе в червні день народження. Із днем народження він тебе вітав напевно, телефонував.

– Ні.

До того він вітав тебе?

– Коли я був у "Кварталі", у нас кожен, скажімо так, проставлявся. Звісно, він приходив, якщо цього дня був в офісі. Купували метрові піци. Тому що хтось раз купив метрову піцу – і всі подивилися: "Блін, а чого ми вдома готуємо тарталетки всілякі, якщо можна купити кілька піц – і все". Тоді він вітав. Але сказати, що він мені має зателефонувати і привітати з днем народження, – напевно, ми не настільки тісно спілкувалися.

Тобто ти не знаєш фідбеку на номери, які ти робив, коли він був президентом?

– Ні.

Тому що я знаю, що на деякі речі він ображався хлопці розповідали. А ти фідбеку не діставав?

– У мене взагалі дурна ситуація, виходить.

Може, не треба вмикати самоцензуру? Може, це ви самі собі вигадували? І Володимир Зеленський, який став президентом завдяки своєму гумору, завдяки свободі слова…

– Я абсолютно згоден. Це називається сатира.

Вова теж розуміє, що "Квартал" має жартувати і про нього, і про його оточення, і про партію

Тобто він, можливо, розуміє, що це важливо. І, власне, це ж ваша робота, ваша професія, реалізація вашого таланту. І, може, він не ображатиметься, а ви самі себе обмежуєте?

– Уточню. Якісь речі сатирично уїдливі, які мені смішні, і я розумію, що це буде смішно глядачеві, ми завжди приносимо до редакторської групи і намагаємося зрозуміти, чи ввійде цей номер у концепцію чи, можливо, це ідея, яку неможливо розігнати до великого номера. Тоді ми намагаємося цю ідею маленькою гілочкою вставити до загального політичного номера. Є смішний монолог Зеленського чи щось таке. Але писати якісь образливі речі...

Ви писали про Порошенка, Януковича. Ви писали образливе чи сатирично гостре?

– Я навіть про Януковича не писав образливих речей.

Ну, так бачиш?! Але це було смішно.

– У номері з Януковичем і шахами, на мій погляд, не було образливих речей. Я там плутав слова, які, у принципі, плутав Віктор Федорович. У нього були такі "якорі". Ти пишеш жарти про те, що він плутає слова. Андрій Володимирович Парубій… Він розмовляє певним чином. Ти розумієш. На тому, що ти можеш ось так, невиразно, промовляти слова, можуть будуватися жарти. Які "якорі" у Зеленського зараз? Якби він плутав слова, я писав би жарти на тому, що він плутає…

Я зараз про інше, Юро. Ви зараз стали набагато беззубішими з погляду політики та жартів про Зеленського і його оточення. Це результат вашої самоцензури: ви боїтеся образити, якось йому заважати, а ти кажеш, що треба допомагати? Чи це реакція на те, що вже був фідбек із боку Зеленського або його оточення на якісь жарти, і ви розумієте, що він образиться, і не хочете ображати?

– Ні.

Перше чи друге?

– Особисто в мене жодних фідбеків не було. Жека Кошовий із ним іноді [спілкується]... У них стара дружба, тому вони телефонують. Найцікавіше: Вова теж розуміє, що "Квартал", звичайно, має жартувати і про нього, і про оточення, і про партію.

Так…

– Навіть була фраза: "Хлопці, я розумію, ви маєте жартувати. Але іноді ви це робите по-свинськи..." Я кажу: "Жеко, що це за номер був?" – "Я не знаю, що це за номер. Просто він сказав". Можливо, десь якийсь номер…

Власне, ви так і робили. Але це завжди було смішно.

– Так. Але сказати: "Хлопці, ви робили це так по-свинськи... Ще раз так зробите – і я вам ай-ай-ай". Я кажу: "Жеко, він сказав "ай-ай-ай"?" Каже: "Ні, але просто сказав свою думку". А Жека йому каже: "Вово, ми мусимо жартувати. У нас є політичні номери. Ми ж не можемо жартувати про тих, про тих, про тих, а тебе не чіпати”.

Заборона на роботу, кар'єру.

– Тому він чудово розуміє. Коли там були інші, ми б жартували про них. Якщо там він зараз, ми жартуємо про нього. Але мій внутрішній саморедактор… Я дуже часто записую для свого YouTube-каналу пародії на Зеленського. Я маю свій внутрішній саморедактор. Я пишу ці пародії так, щоб вони були насамперед смішними мені. Я розумію, що вони можуть бути потенційно смішними глядачеві й вони не ображають його.

Ну добре. Олена Зеленська й далі залишається авторкою "Кварталу".

– Вона для "Жіночого кварталу" пише, так.

В інтерв'ю "Українській правді" Саша Пікалов про це також сказав. Наприклад, їй ти можеш показати якісь номери особисто про Зеленського, щоб вона тобі сказала: "Це окей, він не образиться". Щоб зняти усі питання. Так може відбуватися?

– Так, може, мабуть. Просто Олену Зеленську я бачу [дуже рідко]… Минулого місяця я її разів зо два бачив.

Тобто ніколи попросити подивитися щось й оцінити?

– Так. Але я насамперед іду до редакторів. Якщо ми бачимо, що номер пройшов мій саморедактор, якщо є якісь питання… По-моєму, був якийсь номер про доньку президента. Хтось із хлопців-авторів приніс редакторам, і вони сказали: "Коли ти жартуєш з людини – це нормально. Щойно ти починаєш жартувати про дітей, завжди можуть виникнути питання". І тому я не знаю, чим закінчилося. Вони просто казали: "Дізнаємося в Оленки". Тобто вони спочатку розуміють, що там немає якихось образливих речей, бо це діти.

Однаково тема така…

– Є така тема: про мене жартуйте, але про дітей не треба. Тому що це навіть може бути не Оленина негативна реакція, а негативна реакція дитини.

А ти розумієш, що зараз через цю історію молоді люди, молоді гумористи легко можуть перехопити у вас пальму першості і "Квартал 95" уже не буде топом? Лише тому, що ви увімкнули режим самоцензури. Не шкода попередніх років роботи?

– Ну, по-перше, змінюється час – змінюємося ми. Завтра ми всі станемо сивими і старими, прийде молоде покоління, яке нас 100% посуне.

Та ще рано за віком. Не завтра.

– Це ти на мене дивишся такого гарного. У нас є актори і старші за мене.


Скріншот: Алеся Бацман/YouTube

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube


Ну, нічого-нічого. Я на тебе орієнтуюся.

– Насправді – заради бога. Нехай прийдуть молоді. У "Лізі сміху" дуже багато молодих. І про політику жартують... Я до хлопців приходжу іноді до закінчення авторського написання концерту: "Хлопці, мені прикро. Тому що в мене тут два номери про Зеленського. Ви ще один написали: там, де я Жана Беленюка вітаю із золотою медаллю. Класно все. Але в мене два номери про Зеленського, номер про Киву... І ось один номер, де я можу показати свої акторські здібності, знайти якийсь цікавий образ тощо... Я у вас із концерту в концерт граю Зеленського, Киву... Я розумію: Кива смішний. Він постійно дає…"

Ну, самі топи. Юро, чого ти бідкаєшся?

– Я більше скажу: часто пишу номери про Киву. Але грати політику… По-перше, я її награвся. Мені хочеться уникати політики. Бо коли одне й те саме, воно починає набридати. Мені вже набридло.



Добре. Давай про більш земне поговоримо. Коли Зеленський став президентом, ти у "Кварталі" почав заробляти більше чи менше, ніж коли він не був президентом?

– Це взагалі не залежить від того, що він став президентом. Тут усе залежить від того, яка зараз ситуація із пандемією. Ми всі стали заробляти набагато менше. Коли я працював у "Кварталі" до 2016 року, я заробляв одні гроші. Коли пішов робити своє шоу із Сергієм на каналі "Україна", ми заробляли інші гроші.

Більше чи менше?

– Ми заробляли більше. Ми писали один знімальний концерт і нам вистачало матеріалу для того, щоб потім поїхати дуетом у гастрольний тур. І ми за півтора-два роки об'їхали понад сотню українських міст.

Клас.

– До того ж у "Кварталі" було набагато більше проєктів. Був "Вечірній Київ", мультфільм "Казкова Русь", були "Вечірній Квартал", "Чисто Ньюс" тощо.

У мене протягом минулого і впродовж цього року через пандемію було три сольні концерти

Більше роботи менше грошей. А тут менше роботи, але ж більше грошей?

– Ні, ні, ні. Там теж, якщо ти писав, якщо працював, – ти одержував. Усіх грошей не заробиш. Ти не встигаєш писати і те, і п'яте-десяте. Тому ти кажеш: "Хлопці, тут я не буду. Я краще відпочину".

Тобто зараз у "Кварталі" ви стали заробляти менше?

– Значно менше.

Усі хлопці й дівчата у "Кварталі"?

– Звичайно. У мене протягом минулого і впродовж цього року було три сольні концерти.

Усього?

– Усього. Перший мій сольний концерт торік відбувся в Одесі влітку. В умовах пандемії, коли зал заповнюється у шаховому порядку тощо. По-перше, це відчуття, коли на концерті немає купчастості.

Я розумію.

– Коли повна зала і люди починають сміятися – ти чуєш це... І ти йдеш і думаєш: "Блін, концерт мені не сподобався". А потім тобі кажуть: "Та крутий концерт був". Звукорежисер каже: "Слухай, поряд зі мною сиділи люди – вони помирали від сміху". Зараз цього немає. У нас перший гастрольний тур із часу пандемії був у березні. Ми проїхали п'ять чи шість міст. Ми були на сході країни, між концертами заїжджали до військових частин у Сєвєродонецьку, Старобільську. Якщо умови не давали змоги, під гітару пісень поспівали, пожартували, поспілкувалися, попили чай разом із солдатами... А ми до цього знімали, мабуть, концертів зо три у порожній залі... Виходиш на сцену – і в тебе немає жодної реакції. Ти просто сам маєш сказати жарт, вирахувати приблизно час… Ти маєш розуміти, по-перше, жарти, мусиш розуміти, наскільки це може бути смішно, це прохідний жарт чи болт. І взагалі ми стали жити зовсім в іншій реальності.

Скільки коштує запросити тебе на корпоратив?

– Я навіть не знаю. У нас є концертний директор – він встановлює суми.

Ви що, рабами там працюєте? Як це ти не знаєш?

– Ні. У мене є гонорар від і до. Він мені може зателефонувати і сказати: "Юро, у нас є такий замовник. Він може заплатити такі й такі гроші. Якщо готовий – будь ласка". У цьому гонорарі 50% іде на саму студію… Чи то Вова, чи то Женя, чи то концерт "Кварталу" – завжди 50% ішло на саму студію. Тому що в нас досить великий колектив.

Ну так. Про це Володимир Зеленський в інтерв'ю Дмитрові Гордону розповідав.

– Так. Це правильна система.

Добре. Тож яка сума, що стосується твого корпоративу?

– Тобто ті гроші, які я одержую безпосередньо на руки, мається на увазі?

Ти можеш сказати мені, скільки коштує замовити.

– Я не знаю, за скільки мене можуть продавати.

У моїх друзів, наприклад, день народження. Вони хочуть, щоб ти його вів.

– Так. Ти телефонуєш мені і кажеш: "Юро, у моїх друзів день народження. Я хочу, щоб ти його провів". Я говорю: "Олесю, я із задоволенням. Але я не обговорюю фінансових питань ні з тобою, ні з твоїми друзями. Є концертний директор для цього".

Я телефоную йому. І що він мені каже?

– Ти телефонуєш йому і з ним домовляєшся.

Добре. Давай про суму, яку одержуєш на руки.

– Так. Я можу відпрацювати захід. Якщо я працюю як ведучий заходу і як артист, це приблизно п'ять-шість годин. Я, наприклад, готовий такий захід відпрацювати за $1 тис. Якщо я готовий їхати, наприклад, до Старобільська за ці гроші.

Чи це в Києві, за місцем.

– Чи це в Києві, за місцем, так. Тобто в Києві, за місцем, я швидше, мабуть, погоджуся.

Звісно.

– Міка каже: "Ось такий гонорар. Ти готовий?" Я кажу, припустімо: "Так, готовий". Або він мені телефонує і каже: "За $1 тис. просто виступ". – "Добре, я виступлю". А буває, я виступаю за $2 тис. Якщо це грудень... Але останні два роки...

Загруднило.

– Загруднився так, що вони проходять повз нас. Тому я зовсім не розумію, яка ціна може бути у грудні. Але колись...

Словом, поспішайте. Грудень скоро. За нещасних три тисячі Юра буде готовий.

– Колись я працював і за три, і за п'ять тисяч. Золоті часи були.

Як ти вважаєш, Володимир Зеленський піде на другий строк?

– Мені здається, так. Я думаю, у нього є якісь плани. І одного строку йому просто забракне, щоб це все реалізувати.


Скріншот: Алеся Бацман/YouTube

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube


Я згадую наше інтерв'ю із Женею Кошовим. Ми його записували приблизно за півтора року після того, як Зеленський став президентом. Він казав, що йде лише на один строк. І, зокрема, цим відрізнятиметься від решти президентів, які зазвичай прилипали до крісла. І я в Жені запитувала, чи піде Зеленський на другий строк… Женя мені категорично сказав: "Ні, він не піде на другий строк. Він пообіцяв. Це просто говорить оточення. Оточенню, як завжди, більше треба". Він це мотивував тим, що Зеленський  людина слова. Якщо він сказав "на один строк", він не піде на другий. А десь рік тому в оточенні Зеленського розмови пішли, що потрібен другий строк. І сам Зеленський уже почав натякати на це.

– Ну, якщо щиро, я на його місці і на перший строк не йшов би.

Розумію.

– Коли він ішов, у нього були одні погляди, а коли потрапив туди, побачив, що це, коли почав здобувати якийсь досвід, почав ставати на ноги, розбиратися, він зрозумів, що, мабуть, є якісь речі, які за один строк неможливо виконати. Тому, скажімо, я не компетентний обговорювати його слова. Якби я пішов [у президенти], я б теж сказав: "Друзі, один строк – і не більше". Тому що на його місці я вже втік би на якийсь безлюдний острів. Тільки облиште мене, не чіпайте. Узагалі політика – це брудна справа. Я не уявляю себе там. Мені дуже не хотілося б там опинитися. І я сподіваюся, що в мене ніколи не з'явиться такої можливості чи пропозиції.

Мені ніхто не пропонував іти в політику. Я категорично не хочу йти туди. Це брудна справа

А ти був шокований, коли дізнався, що він збирається йти у президенти?

– Так.

Тому що нормальне життя закінчилося.

– Я скажу більше. Коли він став президентом, у мене був… Не знаю, чи правильно я зараз скажу. Когнітивний дисонанс. Тому що в мене були якісь ревнощі: він був лише моїм керівником, керівником моєї компанії, а зараз він керівник мого сусіда, знайомих, цих людей… Я приходжу в магазин – усі ці люди говорять про Зеленського. У мене були якісь ревнощі в доброму розумінні цього слова. Я, може, не зовсім правильний термін дібрав. Ну, якось так…

Я був здивований: "Вова – у президенти? Блін…" Президент, зустріч із лідером Білорусі, а Вова робив на нього пародію свого часу. Я особисто цю пародію писав. Як вони зустрінуться? Що він йому скаже? (Пародіює Лукашенко). "А я бачив пародію. Ти на мене робив. Гарна була пародія". Для мене ці речі незрозумілі були. І досі незрозумілі. Якщо він розуміє, що йому треба йти на другий строк, щоб реалізувати задумане... Ми ж багатьох речей не знаємо... Ви, напевно, більше знаєте. Я – як звичайні середньостатистичні українці – багатьох речей у політиці зовсім не знаю… Іноді я стрічку новин гуглю, якась подія сталася. Це зрада? А раптом це не зрада?

Нещодавно Україна запропонувала Молдові газ. А Зеленський запропонував Путіну 50% знижки. Одні пишуть, що це зрада, інші пишуть, що це не зрада, а тактичний хід. Я не розумію, кому мені вірити. Я читаю одних: "Блін, вони правильно пишуть". Я читаю інших – і ці правильно пишуть. Я в якийсь момент перестав узагалі це читати, перестав дивитися негативні новини. Я стикаюся з політикою з тієї простої причини, що мені потрібно це через мою професійну діяльність. Я коли сідаю з авторською групою писати номери, ми розуміємо, що є політичні номери. І політичні, звісно, усі хочуть написати. Бо можна щось про Киву написати, щось про Вову, щось про Віталія Кличка. Є персонажі, під які дуже легко пишеться. Під Януковича завжди дуже легко писалося. То був мій улюблений персонаж. Ми розмовляли таким голосом із Сергієм – і які жарти народжувалися. (Пародіює Януковича). "Я лікар, я присягав бегемоту". – "Може, Гіппократу, Вікторе Федоровичу?" – "Ні, я лікар-ветеринар. Я присягав бегемоту. Він помирав і попросив за дитинчатами доглянути". Ось таку дурість сказали – і самі сміємося. А скажи цю дурість не в образі Віктора Федоровича – вона не так смішно звучатиме. Тому, звичайно ж, у "Кварталі" люблять писати політичні номери, бо є конкретні, чіткі образи, чіткі пародії. І їх іноді легше писати, ніж побутові.

Бо скільки можна, начебто? Стандартна ситуація: Олена – Женя. Було: Олена – Вова, а стало Олена – Женя. Олена та Женя – чоловік і дружина. Напишімо, що вони вже старенькі, бабуся та дідусь, загримуємо їх. А ось Олена та Женя на риболовлі… І стає нецікаво. Хочеться писати щось інше. Мало того, є якісь стереотипи. Наприклад, якщо Юра Ткач… Ми дуже добре спілкуємося з ним, дуже талановитий актор. У нас у принципі всі талановиті актори, але Юра мені імпонує. У нього без нічого все це відбувається. Але найчастіше під нього пишуть номери "Одного разу під Полтавою". Юра такий хлопець, селюк тощо…

У нього вже є свій стереотипний образ, звісно.

– Я кажу: "А навіщо ви "Полтаву" у "Квартал" переносите?" Так, я впевнений, що він може відіграти багато інших класних номерів та інших образів. Нещодавно робили номер – він був Кім Чен Ином. Із нього крутий Кім Чен Ин вийшов. І так само автори мають розгледіти в акторах якісь речі. Я кажу: якщо я не можу, уже заплутався, то, можливо, ви побачите свіжим поглядом, запропонуйте якісь образи – ми із задоволенням це зіграємо.

Юро, ти кажеш, що не розумієш багато в політиці. А я не розумію, як ти досі не в політиці. Судячи з досвіду твоїх колег, ти вже маєш бути або міністром, або керівником фракції. Я не повірю, що тобі не пропонували йти в політику з командою. Ти один із найяскравіших медійних персонажів у команді. А по-друге, чому ти відмовився?

– На яке мені запитання раніше відповісти? Бачиш, або я добрий актор і можу зіграти так, що ти мені...

Повіриш.

– Можеш повірити. А можеш не повірити. Я як актор можу зіграти так, що ти мені не повіриш. Або я це не так доношу. Давай ще раз. Я максимально щирий перед тобою.

Пропонували тобі йти в політику?

– У мене немає телефона Зеленського нового. У мене є його старий телефон.

Я почула.

– Ми не вітаємо один одного з днями народження. Йому є чим займатися. По-друге, я не хочу йти в політику. Мені ніхто не пропонував іти в політику.

Навіть на довибори до Верховної Ради? Не така вже велика кількість людей залишилася, яких можна медійно продати. Ми говоримо про цинічні речі, але вони працюють. Коли людину знають, люблять, то за неї можуть проголосувати. Ти один із таких персонажів.

– По-перше, я не настільки медійне обличчя.

Не применшуй.

– Грубо кажучи, обираючи між мною та Кошовим, напевно, насамперед запропонували б Кошовому.

Жені позицію я знаю він категорично не хоче йти.

– А чому ти вважаєш, що я хочу?

А я з тобою на цю тему ще просто не говорила.

– Тому я тобі говорю: я категорично не хочу йти в політику.



Але йому пропонували. Він щиро сказав.

– А мені ніхто навіть не пропонував. Мене часто запитують: "Тобі не погрожували? Ти робиш пародії на якихось людей. Були якісь фідбеки?" Я кажу: "Ні. Мені ніхто не погрожував. Мені ніхто особисто не говорив, що ця пародія людині сподобалася чи не сподобалася". Мені ніхто не пропонував іти в політику. Я не хочу йти туди. Це брудна справа. Я хочу займатися творчістю: тим, чим мені вдається займатися добре.

Почула.

– Якщо раптом ти хочеш мені запропонувати піти в політику і зондуєш ґрунт, говорю: я не хочу йти в політику – я хочу займатися творчістю.

Коли Володя став президентом, я намагався зрозуміти, чому він пішов туди. Він усього досяг у шоу-бізнесі. Можливо, йому це все набридло. По собі знаю

Чудово.

– Мені це дарує задоволення. А йти туди, щоб про тебе говорили, що ти поганий, щоб тебе обговорювала вся країна, щоб тебе поливали брудом, мені не треба. Можливо, туди люди йшли, щоб заробляти мільйони. Мені не потрібні мільйони. Я заробляю гроші так, як я вмію. І мені цього вистачає.

Давай не про політику, а про творчість.

– Давай.

Як ти вважаєш, президент Зеленський після закінчення строку повернеться до "Кварталу"?

– Мені здається, ні. Тобі хотілося б, щоб він повернувся?

Не знаю. Я чула від багатьох ваших колег іншу думку: вони вважають, що він може повернутися і продовжити проєкти. Але я не знаю, хто має рацію. Можливо, ти маєш рацію.

– Першого року, коли Володя став президентом, я намагався зрозуміти, чому він туди пішов. Ну окей, ми можемо опустити зараз момент, що людина пішла змінювати систему, робити країну кращою тощо. Чому людина, яка дуже багато досягла…

Та все взагалі було.

– Чому він пішов туди?

Номер один у своїй сфері.

– Так. І в якийсь момент, як мені здалося… Людина всього досягла в шоу-бізнесі. Він уже котрий рік їздить із "Кварталом" Україною. У Росію ми не їздимо, увесь ринок Росії закритий. Ну, такі правила гри, друзі. Ми так домовилися. Я приблизно розумію, що в них концерти в Лондоні, Великобританії, Німеччині, США, Канаді тощо. І, у принципі, усе це, по суті, однакове… Тобто йому, напевно, це все набридло. Я знаю по собі.

Пам'ятаю, як ми хотіли цих гастрольних турів, як ми весь час приходили до Вови, до Шефірів: "Ми хочемо їздити. Візьміть нас із собою. Ми безплатно готові". Але в нього завжди була відмовка: "Ні. Безплатно працювати ви не можете. Будуть місця в автобусі – [поїдете]…" У нас же лежачі місця в автобусі. Є сидячі, а коли переїзди нічні, це ж неможливо. "Немає місць". Тому що великий акторський склад. Потім, за п'ять років гастролей, це почало для мене перетворюватися на якусь буденність. Хотілося чогось нового, у Карнегі-хол дати концерт. Якби була така можливість, напевно, це б трішки урізноманітнювало.Тому, мені здається, Володя розумів, що Росія закрита, до Голлівуда, напевно, він не поїде зніматися, а в нього є свої амбіції. Йому треба далі рости. І в нього вже стеля. Я це на собі відчув, коли ми були в Одесі. Нас двічі 2008 року кликали у "Квартал". Двічі протягом пів року. І ми зрозуміли, що втретє навряд чи покличуть.

Потрібно погоджуватися.

– Тому ми сказали: "Дайте нам мікропаузу". Мені було дуже важко змиритися з тим, що я поїду з Одеси, зі свого улюбленого міста. По суті, я там із 17 років жив постійно. А доки я був школярем, усі свої канікули я проводив в Одесі. У мене старша сестра навчалася там. Я усі свої канікули проводив в Одесі. Я розумів, що це місто змалку люблю. Я розумів, що вчитимуся тільки там, я житиму тільки в Одесі. І коли надійшла пропозиція переїжджати до Києва... У Сергія сім'я була, у мене сім'я була. І ми дуже довго намагалися вирішити, що і як. Моя дружина категорично не хотіла переїжджати до Києва. Вона казала: "Можливо, їдь, зароби грошей, назбирай на якийсь бізнес і повертайся". – "Так не вийде".

А я розумів, що мені треба рости. Одеса – стеля. Максимум ще рік я б в Одесі взяв участь десь – і все. Я закрився б як артист. Я розумів, що треба їхати. І ми поїхали. І я анітрохи не шкодую і не шкодуватиму. Я розумію, що все моє життя відбувається тут, у Києві. Ось моя специфіка, моя професія, на яку я, до речі, не вчився, – це все тут.

 Поговорімо про твої пародії.

– Давай.

Яка найулюбленіша твоя пародія? На кого?

– Я не можу так сказати. У тебе є діти?

Так.

– Найулюбленіша твоя дитина?

Усі три доньки найулюбленіші. А з огляду на те, що є ще старші діти Діми, у мене взагалі багато улюблених дітей. Бо я їх усіх люблю.

– Це чудово. Є зручні пародії, а є менш зручні пародії. Зручна пародія – це та, у якій ти купаєшся. Ти можеш у цьому образі вірші декламувати, пісні співати – усе, що завгодно. А я зараз ходжу офісом, і в будь-якому кабінеті чути, коли я в офісі. Тому що я заходжу в кожен кабінет, відчиняю двері й в образі Іллі Киви кажу: "Я перепрошую, я можу зайти? Я перепрошую…" Хоча я взагалі не розумію, як з'явилася ця пародія. Просто в Раді в нього стався невеликий конфуз, коли рука в кишені була…


Фото: Юрій Великий Офіційна сторінка/Facebook

Фото: Юрий Великий. Официальная страница / Facebook


Один лише? Та годі.

– Це був один із перших конфузів, коли я про нього взагалі дізнався. Це було після від'їзду Сергія, десь квітень 19-го року, коли в мене був період невеликого застою – я не знав, що робити, як бути далі… Нам дуже комфортно було писати удвох.

Так, тобі треба було знайти свій шлях.

– І мені треба було шукати свій шлях.

Ти його вдало знайшов.

– І я розумів, що ніколи в житті не писав сам. Точніше, не так. Я міг їхати на роботу в машині, і мені міг спасти на думку якийсь жарт. Або якась ідея якогось класного номера. Я приїжджав і казав: "Серього, я придумав такий жарт". Я читав йому, і він казав: "О, блін, круто. Давай". І ми починали його розганяти. Ми розганяли цей номер – і зрештою виходило дуже класно.

Перерахуймо найяскравіші твої пародії. Зеленський, Кива, Парубій, Янукович. Хто ще?

– Лукашенко. Я дуже люблю цей образ для пародії…

Я розумію. Матеріалу багато.

– Так. Ось ці "чи", усі його звуки... Я й телефоную іноді і з кимось розмовляю цим голосом.

Зараз ми про це поговоримо.

– Ну, мені комфортно в цьому образі. Я можу сказати, які образи для мене складніші. Наприклад, Віталій Кличко. Чому складний? Тому що, по-перше, його робить Жека. І він не робить точної пародії на Віталія Кличка. Він просто робить його так, як усі звикли. Увесь глядацький зал звик, уся країна звикла бачити Віталія Кличка в образі Жеки. І тому треба було знайти деякі його моменти… Звукові якісь його речі. Але був ще один момент. Свого часу був мультфільм "Казкова Русь". Я робив режисерську начитку. Ставлять датчики спеціальні, актори рухаються, і потім усі ці фігурки оживають. І, відповідно, я мав начитати все це. А начитував я в ролях, бо міг пародіювати. Мені сказали: "Їдь і Юлю начитуй, Федоровича начитуй – усіх, усіх, усіх".

Першу пародію на Зеленського ми із Серьогою зробили ще 2009 року. Ми приходили читати матеріал Вові, і він робив коментарі не на нашу користь: "Хлопці, слабенький номер". Ми поверталися до кабінету та між собою його пародіювали. І тому, коли я робив пародії на президента Зеленського, мені було дуже легко

Юлю ти начитував?

– Юлю я начитував. Це чорнова начитка. А потім дівчина, яка Юлю пародіювала, уже за моєю начиткою… Важливо було передати інтонацію жарту, як замислили автори. Наприклад, якісь серії я писав, якісь хлопці писали інші серії. Я приходив до них – ми проговорювали все, потім начитував. І був один з акторів, який багатьох персонажів начитував: і Яценюка, і Путіна, і Віталія Кличка, і ще когось. Загалом, мабуть, п'ятеро персонажів у нього було. Він начитував Віталія Кличка і говорив із придихом… Загалом настільки його голос, його пародія мені запам'яталася, що коли я почав начитувати, то пародіював не Віталія, а того, хто пародіює Віталія.

У нас у цей час тривало написання нових концертів "Кварталу". Наприклад, треба якісь жарти на Кличка написати. Ми писали, потім у перемовній кімнаті збиралися, і я починав читати. Звісно, таким голосом. І всі сміялися не із жартів, а з того, як я це роблю. І потім я став помічати, що решта авторів, які читали Кличка, теж починали читати таким голосом. У кожного виходило по-різному. Але, коли я собі поставив завдання писати пародійні ролики, вирішив щось написати на Кличка. Мені ця пародія далася дуже тяжко. І я досі вважаю, що вона в мене не ідеально виходить. Не завжди тембр голосу збігається, не завжди добре пропрацьовано. Тому для мене ця пародія складна.



Ти серйозно до всього підходиш, дуже професійно. В основі, окрім таланту, ще й велика праця лежить. Щоб зробити схожою людину, ти маєш ознайомитися з образом, ти маєш углиб залізти, зрозуміти людину і сказати собі, яка вона. Правильно? Дай мені характеристики на всіх, кого ми перерахували. Які вони, на твій погляд? Почнімо з Віталія Кличка.

– Це твоє бачення… У мене дещо інакше відбувається.

Розкажи.

– У якихось персонажів, коли я мав час підготуватися, я помічав цікаві моменти: хтось мигає, хтось губи в певний спосіб складає. У Зеленського певний погляд є. Ми із Серьогою пародію на Зеленського зробили ще 2009 року. Ми, коли приходили читати матеріал Вові, він говорив якісь коментарі не на нашу користь. "Хлопці, слабкий номер". Або ще щось. Ми потім поверталися до кабінету й між собою: "Так, слабкий номер, пацани..." У нас тоді вже виходила пародія. Просто тоді пародію на Зеленського ніби не було чого робити. Це людина-комік. Коли комік робить пародію на коміка, нічого смішного ти не можеш сказати. І тому, коли я робив пародію на президента Зеленського, мені було дуже легко. Усі ці погляди його, постановка голосу…

Розкажи мені своє бачення. Який Віталій Кличко?

– Ну, ти хочеш від мене почути, який він управлінець, людина, боксер?

Просто твої враження. Як людина, як боксер – та хто завгодно. Як твій підопічний, якого ти пародіюєш… Це ж емоційна історія.

– Скажу чесно: щоразу, якщо я потрапляю в мережі на його брифінг, чекаю, що він дасть черговий привід.

– Поживу для роботи.

– Я навіть сказав би, не поживу, а піську. Після поживи він дасть іще щось. Коли це відбувається, я тішуся як дитина: у мене з'явився черговий привід для того, щоб зробити класну пародію. Як персонаж моєї пародії він мені імпонує. У нього дуже часто проскакують "і" замість "и". І я тільки зараз це помітив. Ось він розмовляє, як російською, хоча в українській там має бути інша буква… У мультику "Казкова Русь" був бугай Віталя. Для мене він був таким добряком, який іноді потрапляв у безглузді ситуації. І, у принципі, зараз у своїх пародіях я теж намагаюся подати його добряком, який потрапляє в безглузді ситуації.

Лукашенко.

– Першу пародію на Лукашенка я зробив, коли Володя став президентом. 19-го року. Коли Володя сказав, що пропонує пані Меркель, Дональду Трампу та Путіну зустрітися в Білорусії. "Я думаю, Олександр Григорович із радістю надасть нам майданчик для перемовин". Я писав реакцію: нібито Лукашенко подивився виступ Зеленського. (Пародіює Лукашенка). "А! Як це? Так у мене посівна щас!" Я два тижні не міг записати цієї пародії. Вона вийшла дуже крутою. Скажу більше: це була перша операторська робота мого тата. Я не міг записати цієї пародії, бо хотів обов'язково писати її десь у полі. Я знайшов фотографію, де Лукашенко був у такому білому чепчику, у шортах, футболці, тягав мішки з картоплею.

Це було літо, у "Кварталі" костюмери [роз'їхалися]. Загалом нікого немає. Поля немає. Я не знаю, де в Києві шукати поля. І так збіглося, що я поїхав до батьків. А в тата й мами кнопкові телефони. Кажу татові: "Це телефон. Тут кнопка є, камера. Ти можеш увімкнути і знімати мене". І ми пішли… У батьків є приватний будинок. Наче не на околиці міста, але саме містечко невелике. Ми спустилися кілька кварталів униз та знайшли класне поле. Ми писали протягом двох днів цей ролик. Першого дня був постійний вітер... Зазвичай трактор у цьому полі проїжджає раз на пів року, а цього дня трактор туди-назад, туди-назад. У мене ще й мікрофона не було… То тато не так натиснув, то я збиваюся, то ще щось… Не вийшло. І ми пішли другого дня. Тато досі каже: "Юрчику, у тебе цей номер понад мільйон переглядів набрав". Я кажу: "Тату, знаєш чому? Тому що цей номер знімав ти".

Підписати треба було: оператор...

– Я не додумався до цього. Але я обов'язково виправлю. Дуже дякую.

Країна має знати своїх героїв.

– Після тієї пародії Лукашенко став для мене одним з улюблених персонажів. Телефонує Зеленський і каже: "Олександре Григоровичу, мені потрібна ваша порада". – "Порада: після гречки мій тарілку відразу!" Володимир – молодий, а батька може зверху дати, з погляду висоти свого досвіду може щось порадити. Ось такі жарти виходять. Звісно, я дуже засмутився, що мені довелося 20-го року писати пародію зовсім на іншу тему із цим персонажем. Мене це дуже засмутило. Тому що той образ, який був спочатку…

Він усе розтоптав, перетнув усі "червоні лінії", після яких уже все.

– Я не можу…

Звісно.

– І там я можу собі дозволити жартувати жорстко.

Звісно.

– Те, чого я не можу дозволити щодо нашого президента.

Ілля Кива який він?

– Для мене це, щиро кажучи, незрозумілий персонаж. Я приблизно вивчав його біографію. Наскільки я пам'ятаю, це людина, яка спочатку була в АТО, у добровольчих батальйонах. І тут у нього різко змінюється позиція... Але того Киву я зовсім не знав. Десь він виринав, на якихось каналах, і щось говорив. Ну, каже – і каже собі. Звісно, коли він уже почав давати стільки приводів: і адвокат, і кандидат наук...

Професор.

– Поки що кандидат тільки. Він то по якихось картинках стріляє, то салюти влаштовує… Для мене він трохи недалека людина, але водночас хитра, яка схоплює все одразу. Він може швидко розібратися, зорієнтуватися. Ось такий персонаж. Я відразу знайшов у нього два "якорі", за які зачепився: "я перепрошую" і "скажіть, будь ласка". Він може собі дозволити тверде слівце. Я, наприклад, не дозволяю собі цього. Мені здається, завжди треба говорити на камеру – особливо у творчості, на концертах – ті речі, за які тобі потім буде не соромно перед своїми рідними та близькими.

Чи болісно Зеленський реагує на критику? Я чув від Жеки: "Я розумію, що ви мусите про мене жартувати, але іноді у вас це в розряд свинства потрапляє"

Йому не соромно, мабуть.

– От мені соромно, а йому не соромно. Тому я себе зараховую до однієї частини людей, а його зараховую до іншої... Мені здається, що йому іміджмейкери чи спічрайтери сказали: "Іллюшо, ти можеш говорити все, що хочеш, але так, щоб справити враження. Частіше перепрошуй, вимовляй слово "будь ласка". І він це сприйняв буквально.

Мені здається, у ці моменти він просто думає про те, що сказати далі.

– Можливо, й так.

Він такий талановитий, що сам собі іміджмейкер, політтехнолог. Мені здається, йому ніхто не потрібен.

– Тобто ти думаєш, що він сам це вигадав? Можливо.

Мені так здається.

– Словом, в одному 2,5-хвилинному ролику він разів шість промовив фразу "я перепрошую". Ми просто сиділи та переглядали з авторами. Ми сиділи та реготали. До того ж щоразу в нього ця фраза по-різному звучить.

Володимир Зеленський  який він?

– Я ж тобі сказав. Для пародії спочатку він був досить легким, у 19-му році, коли в мене вже були певні напрацювання. Коли я пишу жарти на нього, він у мене теж може щось переплутати, з української переходить на російську, він завжди втомлений. Тому що я, спостерігаючи за ним тривалий час у "Кварталі" і дивлячись зараз по телевізору, бачу, що він дуже емоційно стомлений.

Він спустошений.

– Так. Можливо, це все через ситуацію з пандемією, війська, які постійно біля наших кордонів. Я уявляю, яке це напруження, яка це відповідальність.

Він вразлива людина?

– Так. Він дуже вразлива людина. По-моєму, його секретарка, яка у "Кварталі" була...

Маша.

– Вона і зараз у нього секретарка. Вона приходила до нас в офіс. Звісно, нам цікаво: "Що там? Як Вова?" Давно це, щоправда, було... Вона сказала, що він дуже вразливий. Для нього важливо, що про нього говорять… По-моєму, вона говорила, що йому навіть забороняли читати Facebook, дивитися YouTube тощо.

Тобто він засмучується?

– Ну, звісно. Я такий самий. Я вже не читаю коментарів, але спочатку не знав, що є такі люди, як хейтери, я не знав, що є люди, яким платять за це гроші.

А є просто психічно неврівноважені.

– Так. Є люди, яким, можливо, не вдається щось зробити – і вони через це хвилюються.


Скріншот: Алеся Бацман/YouTube

Скріншот: Алеся Бацман / YouTube


Ну, ти ж розумієш, що не можна зважати на критику?

– Звісно. Зараз я це розумію чудово. Але спочатку я читаю і думаю: блін, навіщо він мені це написав? Що я поганого сказав або що я поганого зробив? І потім я зрозумів, що люди пишуть гидоту, бо в них може бути поганий настрій. Але в мене 97% лайків і лише 3% дизлайків. І я навіть сам собі ставлю дизлайк, тому що мені знайомий сказав: якщо в тебе буде 100% лайків, YouTube подумає, що ти його дуриш, лайки накручуєш. Я коли всі ці речі зрозумів – звісно, перестав читати та заглиблюватися.

Я свого часу написав пародію на Шарія. До мене набігло дуже багато людей, які його дивляться. Вони мене закидали… Відео в мене за популярністю взагалі в топі. Приблизно 4 тис. коментарів… Я жодного коментаря там не прочитав. Тільки почав і зрозумів, що скрізь дурниці та злість. Я перестав займатися цим.

Молодець.

– Загалом Зеленський дуже вразливий. І, можливо, на критику реагує по-своєму… Знову ж таки, на своєму прикладі скажу: іноді ти хочеш щось добре зробити, і в тебе є свої методи, про які не розповідаєш іншим. Інші, не розуміючи моєї ідеї, мого задуму, можуть мене критикувати. Я до цього ставлюся болісно певною мірою, бо не можу їм пояснити… Точніше, можу пояснити, але навіщо? Дайте мені доробити, а потім готовий результат критикувати... Дурню пів роботи не показують. Цього мене свого часу Сергій навчив. Дайте мені доробити, а потім критикуватимете.

Ти розумієш, що, перебуваючи на посаді президента, узагалі не можна реагувати на критику? Якби президенти України, яких ви критикували, реагували гостро на критику (а її було у вас дуже багато), то вас уже давно закрили б. Дуже важливо, щоб президент не реагував на критику йому свою справу робити. Інакше це може позначитися на свободі слова в Україні, зрештою. Розумієш? Це ж небезпечно.

– Якби нас свого часу закрили, ми були б ще популярнішими.

Звісно.

– Підпільні концерти влаштовували б.

Щойно ти борешся зі свободою слова, свобода слова перемагає. Це 100%.

– Тоді я тебе запитаю. Що ти маєш на увазі, коли кажеш "болісно реагує"? Я по-своєму болісно реагую. Наприклад, можу переживати.

Я тобі скажу, що маю на увазі. Законопроєкт про дезінформацію, законопроєкт про медіа журналісти, об'єднавшись, відбили. Хоча проєкт закону про медіа зараз, кажуть, знову буде на порядку денному. Закон про олігархів насправді про їхні медіа. Тобто всі ініціативи, які йдуть від владної команди, мене нашорошують: усі вони так чи інакше про свободу слова – цінність, завдяки якій Зеленський став президентом, "Слуга народу" виграла парламентські вибори. Це те, завдяки чому Україна найкласніша країна. Те, що ми змогли відвоювати за допомогою Майданів… Але свободу слова просто вшито в наш генокод.

– Я не можу з тобою зараз обговорювати законопроєкти – я не бачив жодного з них.

Я з тобою і не збиралася їх обговорювати. Ти запитав я тобі відповіла.

– Я навіть не можу підтримати тебе в цьому. Для мене це зовсім незнайома тема.

Так, я розумію. Я з тобою цього не обговорюю. Це спеціальна розмова. Тому я, власне, і не ставила тобі таких запитань.

– Так, але дивися. Якщо твоє запитання: чи болісно Зеленський реагує на критику? Людина може по-різному реагувати. Людина може закривати свободу слова, а може просто болісно реагувати і говорити: "Такі погані люди мене критикують". Розумієш? Як він реагує на критику, наскільки болісно – я не можу тобі сказати. Але те, що я чув, наприклад, від Жеки: "Я розумію, що ви мусите про мене жартувати, але іноді у вас це в розряд свинства потрапляє". Я не знаю, про який номер він говорив, але розумію, що навіть у номерах такого плану він виявив щось зневажливе чи образливе – отже, він болісно реагує.

Коли Вова тільки став президентом, я тоді телефонував, відрекомендовуючись Зеленським, – люди велися дуже сильно. Зараз, звісно, усі підігрують мені: "Добре, Володимире Олександровичу, так, так, будемо здорові…"

Я тебе розумію.

– Найімовірніше, у нього вже виробилася така захисна реакція після того, як він став президентом. Він абсолютно нормально реагував, коли ми у "Кварталі" писали жарти про Зеленського. У нас є історія, коли виходить лінійка акторів "Кварталу" наприкінці концерту і вони кажуть: "Саня такий-то, такий-то. Жека чомусь пішов, але не прийшов. А Вова"... Звісно, ти розумієш, що пишеш жарт не про Жеку, який просто актор, а про Вову, який актор і твій керівник.

Так.

– І ти розумієш, що образливий не можеш написати. А якщо ти пишеш образливий, він не завжди смішним виходить. І він казав: "Чуваки, напишіть про мене смішний жарт". І ми писали – і він реготав так само, як і всі.

Серед тих, кого ти пародіював, хто ображався? Принаймні якщо ти знаєш про це. Чи були якісь розмови? Чи тобі щось передавали?

– Нічого не передавали. Я можу тільки сказати на основі того, що бачив у YouTube. ТСН, здається, робила сюжет з Андрієм Парубієм, і він сказав, що бачив наш номер і йому він не сподобався. Це був перший номер у "Кварталі", де ми показали Парубія з президентом, – новорічне звернення. Він сказав, що йому номер не сподобався, що телефонували знайомі, казали: "Андрію, відповідай якось, вживай заходів". Але він сказав, що цей номер дуже сподобався доньці. На мою думку, якщо номер сподобався дитині, це вже не 50%, а 70% успіху.

Ну, звісно, це успіх.

– Бо дітей не обдуриш. Загалом, це було перше, що я чув. Знову ж таки, це не наживо мені говорили.

Так.

– А друга рецензія була власне від Іллі Киви. У якомусь інтерв'ю він також кілька разів перепрошував. І коли в нього запитали, чи бачив він пародію Юрія Великого, він сказав: "Я перепрошую, на клоунів хтось ображався колись? Треба дати їм під..." На букву "ж" є слово – не хочу його в ефірі вживати. Подивіться – у виконанні Іллі це все набагато "смачніше" звучить… Коли кореспондент запитав: "Вас це образило?" – він сказав: "Мене образити може лише рівний". І я зрозумів, що я не рівня Іллі. Для мене рецензія на творчість від такої людини, як Ілля, кандидата наук, як кажуть, має велике значення.

Поговорімо про монетизацію твоїх приголомшливих пародій. Щонайменше не скористатися тим, що ти можеш зараз телефонувати комусь і розмовляти голосом Зеленського… Починаючи від розіграшів і закінчуючи тим, що можна гроші заробляти. Ти це використовував колись?

– Гроші я поки що не пробував заробляти. У мене є друзі: співавтори, колеги по авторському цеху, сусіди по кабінету тощо… У друзів весілля, наприклад, чи день народження, чи ще щось. І вони мені кажуть: "Юрчику, можеш записати привітання від Зеленського?" Я не можу їм відмовити. Я із собою вже вожу перуку в машині – вона може стати у пригоді в будь-який момент. Мікрофон теж завжди лежить у машині.

У разі чого, підмінити Володимира Олександровича зможеш.

– Я можу все. Я навіть пиріжки готую іноді.

Телефоном, щоб людина справді повірила… Як пранк, розіграш…

– Телефонував.

Можна ж налякати, розвеселити.

– Олена Кравець була на дні народження в когось із хлопців, але вони зрозуміли. Ми домовилися, що я зателефоную (не пам'ятаю, як звати людину). Це настільки спонтанно сталося... Вона каже: "Юрчику, я тобі скину смс. Ти мене набери – я скажу, що телефонує Вован. Я дам йому слухавку, а ти привітаєш". І вона мені навіть сказала якісь головні слова, які ця людина 100% могла чекати від Вови. Я, звісно, телефоную. Гучним зв'язком кажу: "Ленусю, у мене дуже мало часу. Швидко дай Сашкові слухавку. Я хочу привітати". – "Так, Володимире Саничу, ти на гучному зв'язку". І я починаю вітати… Якби це все відбувалося, коли тільки-но Вова став президентом… Я тоді телефонував – люди велися дуже сильно. Зараз, звісно, усі підігрують мені: "Добре, Володимире Олександровичу, так, так, будемо здорові…" Тому що вони знають, що у "Кварталі" є Великий, який пародіює президента. І, звісно, вони вже знають мій голос, коли я пародіюю Володимира. І знають справжній голос Володимира. Я скажу більше: мені замовляють відеовітання політиків. Я записую. І це додатковий заробіток… Я можу собі потім щось покращити – купити мікрофон кращий чи просто витратити на себе.

Це чудова історія.

– Так, я записую привітання. І таке трапляється часто. А буває, сидиш і думаєш: "Ох, кому б записати привітання? Запишу собі".

В інтернеті дуже мало інформації про твою сім'ю.

– Ну й дуже добре.

Розкажи.

– Для мене тема сім'ї завжди була особистою. Я можу сказати, що на сьогодні не одружений, розлучений. У мене є дочка. Звати Катруся.

Скільки років?

– Вісім років. Але я пропоную закінчити на цьому запитання щодо дитини. Із її мамою ми домовилися, що я в будь-яких інтерв'ю не обговорюю цього.

Правильно. Тобі зараз в особисті почнуть писати шанувальниці цією відповіддю даєш шанс.

– Ні, я не обговорюю дитини.

Я зараз не про дитину я про твій сімейний статус.

– Ти знаєш, я був двічі одруженим. І я дуже хочу сім'ю, але, скажімо так, поки стрімголов бігти у стосунки не хочу.

Шанувальниці часто пишуть? Зараз це розвинена тема: в Instagram пишуть, щоб знайомитися, і з цього може щось вийти.

– Я не знаю. Мені пишуть щось, але я не знаю, шанувальниці це чи ні. Можливо, люди пишуть просто тому, що їм подобається моя творчість.

У тебе не було так, що побачення з повідомлення в Instagram розпочиналося?

– Ні, у мене ніколи такого не було. Можливо, дівчата соромляться таке писати. Можливо, вона має бути більш розкутою. Зараз, у статусі неодруженого, якщо мені людина сподобається дуже сильно, напевно, я напишу: "Я хочу запросити на побачення". Але поки що в мене, скажімо так, навіть немає часу розглядати, подобається мені людина чи ні. Я не переписуюся, не спілкуюся. Сказати, що в мене купа шанувальниць… По-перше, я не афішував цих речей. Ти зараз запитала, але ж ми з тобою щиро розмовляємо. Тому думаю: "Чого я тебе обманюватиму?" Чи обманюватиму всіх інших.

Глядачів.

– Так. Тому, можливо, зараз почнуть щось писати. Я обов'язково тобі потім повідомлю.

Я саме це мала на увазі. Зараз багато хто зрадів перспектива якась.

– Я попрошу тебе бути кастинг-директоркою шанувальниць, якщо вони з'являться.

Це нова для мене роль, я тобі скажу щиро.

– А ти зможеш із жіночого погляду…

Тоді давай відразу позначимо критерії, щоб я розуміла, як зробити ідеальний вибір. На що ти звертаєш увагу? Білявка чи брюнетка, розумна чи просто гарненька, добра чи стерво? Що тобі подобається?

– Я не звертаю увагу на колір волосся, колір очей… Ба більше, коли запитують, які в мене очі, я не знаю. Мені людина або подобається, або вона не подобається. У 25 років я б тобі відповів, можливо, зовсім інше. Зараз я можу сказати: я маю розуміти, що готовий прожити життя із цією людиною. Якщо я бачу, що готовий, – для цього має минути певний період часу, і я зрозумію, що готовий із нею постаріти разом, народити та виховувати дітей… Мені дуже хотілося б ще дитину. Але я не можу зробити чергову помилку. І для цього я маю людину знати дуже добре. Я маю розуміти, що готовий миритися з будь-якими моментами. У мене, у принципі, досить складний характер (про всяк випадок, якщо хтось збирається писати та запрошувати на побачення).

У чому?

– Не знаю. Я часто чув таке формулювання на свою адресу.

Я обрав юридичну спеціальність у морському виші. Батько – моряк, дідусь – прокурор. Я, мабуть, замкнув лінії, які не перетиналися

Позитивний, розумний.

– Ну, це мої добрі риси. Я завжди намагаюся їх передусім показати. Я прямолінійна людина. Наприклад, тобі кажуть, що тут краще було промовчати чи, наприклад, сказати інакше, а я – раз! – і сказав. І потім розумію: "Блін, ну навіщо я це сказав? Напевно, не так треба було". Найголовніше – із цього робити висновки. І тому мені дуже хочеться знайти свою людину. Я дуже сподіваюся, що найближчим часом я знайду.


Фото: Alesia Batsman/Facebook

Фото: Alesia Batsman / Facebook


Чого тобі дуже бажаю. Скажи, будь ласка, твої батьки під Одесою живуть?

– У Котовську.

У Подільську.

– Так. В Одесі є селище Котовського – це мікрорайон Одеси.

Так, я знаю. А Котовськ в Одеській області.

– Так. До того ж він старший за Одесу на два десятки років. У нього дуже багата історія. Селище раніше називали Бірзула. Не знаю, звідки така назва… Може, я не все ще вичитав, але знайду обов'язково.

Вони не хочуть до Києва переїжджати?

– Ні.

Чи ти не пробував?

– Ні. Сестра в Одесі живе. Скільки разів пропонувала сестра...

Вони вже не працюють чи працюють?

– Вони пенсіонери. Батькові 77 років, матері 75.

А ким вони були?

– Мати закінчувала Академію харчових технологій. Вона інженерка-технологиня, сертифікувала продукцію. І мама, і тато працювали у відділі Держстандарту. Мама приїжджала на підприємство й обов'язково мала дивитися, щоб усі продукти, які випускає це підприємство, відповідали ДЕСТ. Батько – інженер-метролог. Це пов'язано не з погодою, не з умовами метео...

І не з метро.

– І не з метро, так. Це з метрологією. Це прилади різноманітні. Тато робив їхню перевірку – прилад мав точно фіксувати. Його завжди дуже хотіли бачити. І коли телефонували на роботу, обов'язково було уточнення: "Відправте до нас саме Великого". Тому що тато дуже педантичний у цих моментах. Знаєте, кажуть: роблю як для себе. Тато що для себе, що для інших – йому важливо було зробити якісно. І мабуть, ця риса характеру мені передалася від нього. Я сиджу над номером і розумію: "Блін, треба ще щось дописати. Ні, мені не подобається тут". Я копаюся. Ми часто із Сергієм сперечалися. Він казав: "Слухай, ти сидиш над одним жартом пів години". – "Так, Сергію, я сиджу пів години, тому що мені потрібно сформулювати його так, щоб він був не прохідним жартом, а щоб він викликав оплески". І, напевно, я в усьому скрупульозний, чи що.

Батьки пишаються тобою зараз?

– Я думаю, так. Вони взагалі мене люблять. У нас така традиція: на мамин день народження наприкінці серпня й татів у жовтні ми намагаємося приїхати і разом провести останні дні літа та бабиного літа. Ми завжди збираємося в батьків. Тато робить домашнє вино та наливку вишневу. Ми завжди із задоволенням п'ємо. Мама телефонує мені постійно і каже: "Ми з татом вечеряли. Налили потроху вина. І за твоє здоров'я, за здоров'я Оленочки..." Загалом, у нас дуже добрі стосунки в сім'ї. У мене дуже добрі стосунки із сестрою. Вона мене, по суті, виховувала. Мама зробила їй подарунок на день народження. Вона народилася 3 червня, а я народився 5-го. Вона подарувала їй братика. Їй було 11 років. І коли дівчата всі вже йшли на якісь танцульки, гулянки, Олена зі мною у возику їздила, пелюшки мої прала.

Пощастило.

– Так. Я складав іспити – вона переживала, напевно, ще більше, ніж коли сама складала іспити... Тато в мене був моряком. Він закінчив морехідне училище, ходив у рейси: десь на Далекому Сході вони ловили кальмарів, рибу. До Котовська їх завозили раз на пів року в ті часи, коли я ще був школярем. Мама, коли знаходила кальмарів, купувала. Тому що я їх дуже любив. А тато вже не дуже любив – коли ти ловиш кальмарів на Далекому Сході, ти приблизно щодня їх і їси.

Мамин батько був військовим прокурором.

Ого.

– І в мене так склалося: я обрав юридичну спеціальність у морському виші. Батько – моряк, дідусь – прокурор. Я, мабуть, якось замкнув лінії, які не перетиналися.

Дякую тобі за інтерв'ю. Мені було реально цікаво. Щиро, добре, тепло.

– Дякую тобі.

У фіналі хочу тебе попросити: чи можеш сказати щось нашим глядачам, попрощатися з ними в образі Володимира Зеленського?

– Звісно можу.

Або розповісти жарт про Володимира Зеленського. Чи зробити і те, і те.

– Я, до речі, хочу заздалегідь про всяк випадок перепросити. Раптом ти планувала, що інтерв'ю буде веселим… Жарти з'являються, коли маєш настрій жартувати. А я часто помічаю, що коли я даю інтерв'ю, то зосереджений на серйозних питаннях. Тому не завжди в мене виходили жарти. Але тобі дякую, що запросила. Я навіть розвернуся. В образі Зеленського, так?

Так.

(Пародіює Зеленського). Шановні друзі, дорогі підписники та глядачі чудового каналу, який веде Олеся, я бажаю вам усього найкращого. Я бажаю вам, щоб ви завжди отримували цікавий контент на цьому каналі та на будь-яких інших каналах. Дивіться завжди лише гарне, лише позитивне. Так. І будьте здорові. 36,6 вам. Бувайте.

ВІДЕО
Відео: Алеся Бацман / YouTube
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації