+1 Київ
Складно описати враження від кількох днів у Сирії. Це був візит солідарності із сирійським громадянським суспільством. Нам пощастило приїхати під важливу дату. Якраз рік тому сирійці повернули собі свою країну. Це сталося після більше 50 років диктаторського режиму. Я побачила інший вимір зла, а також націю, яка відмовилася бути зломленою. Тож замість висновків будуть замальовки.
Ми ходимо по камерах Седнаї. У цієї тюрми, оточеної мінними полями, було одне просте призначення. Люди мали помирати довго й у страшних муках. Нас супроводжує в'язень, який провів там 21 рік. Вижити йому допомогла віра. Він розказує, що коли їх водили в душ, то так сильно били, що половина людей не верталася. Бо якщо ти впав, то вже не піднімешся. І то була норма. Таким нехитрим способом звільняли місця для нових ув'язнених. А ввечері ми зустрілися зі старим скаліченим старцем, який згадує, як він зрадів, коли потрапив у Седнаю. Бо його тримали до цього в Тедмурі в Пальмірі. Так, підтверджує наш "гід", Седная, порівняно з Тедмуром, – санаторій.
Ми слухаємо жінку, яка мріяла стати журналісткою, але її перший арешт відбувся у 18 років. Її били й катували так сильно, що вона майже втратила зір. Звільнилася кілька років до падіння режиму Асада. Вона показувала фото свого старовинного будинку. Жінка ремонтує його своїми руками. У неї є мрія, вона хоче, щоб її будинок став простором для громадських ініціатив. Ми подарували їй кришталеву склянку з пощербленим верхом у позолоті. Наталка Гуменюк сказала, що, дивлячись на цю склянку, можна подумати, що вона зламана, але це не зламана склянка, це просто витвір мистецтва – "так само, як і ваше життя".
Це неможливо передати на фото. Ти стоїш посеред колись густозаселеного району Джобар, і куди тільки сягає око – просто суцільні руїни. Зруйнована до фундаменту синагога, мечеть, будинки, лікарня, школа з дошкою, на якій ще видно формули, намальовані крейдою. Це буквально 15 хвилин від центру Дамаска, тільки от ти був на людній площі, де йде жвава торгівля. Цілий район міста знищили з повітря. Методично, день за день, протягом певного періоду часу. Бомбардувала сирійські міста російська авіація. У Думі росіяни пообіцяли "зелений коридор", а коли почалася евакуація, скинули на людей хімічну зброю. Потім прийшли люди у скафандрах і знищили докази. Тому сирійці ненавидять Росію. А ми розуміємо, де росіяни відтренували навички бити по цивільному населенню.
Усі ці роки сирійці, ризикуючи життям, збирали й передавали докази злочинів. Підтвердження застосування хімічної зброї потребувало цілої спецоперації, яку проводили волонтери руху "Білі шоломи". Росія разом із союзниками сім разів наклала вето на рішення Радбезу передати сирійський кейс на розгляд Міжнародного кримінального суду. Тому маленький Ліхтенштейн зробив коаліцію держав і пробив разом із сирійськими громадськими організаціями у Генасамблеї ООН створення спеціального механізму ООН. У них в архівах більше мільйона задокументованих епізодів. У людей у Сирії величезний запит на справедливість. Ми зустрічалися з Національною комісією по перехідному правосуддю, яка розказувала нам, як тепер вони крок за кроком будуть давати цьому раду.
Я згадую, що, коли почалася війна у 2014 році, я побачила в новинах фото, яке зробили сирійці. Вони вийшли з банером приблизно такого змісту: "Брати українці, бийтеся за свою свободу, чиніть спротив жорстоким росіянам і не вірте міжнародній спільноті". Власне, сирійці й зараз не чекають ніякої допомоги від світу. Вони кажуть, що всі ці роки боролися з режимом самі, поки він не впав. Сирійці повертаються з різних континентів, лишають налагоджене життя і роботу, щоб відбудувати власну країну. Координатор руху "Білих шоломів" став міністром із надзвичайних ситуацій. Ми з ним зустрічалися. Він каже, що в людей мізерні очікування. Люди не звикли, що держава працює на них, тому розраховують на власні сили. Єдине, що вони просять, – це зняти санкції проти Сирії, які були введені за Асада. Пройшов рік, а вони досі діють і стримують і без того складний процес відновлення.
І те, що українці зрозуміють краще за будь-кого іншого. Бійців із режимом Асада пропаганда демонізувала. На війні буває все, країна досить різноманітна, але Росія дуже доклалася, щоб світ асоціював усіх людей, які чинять спротив диктатурі, як релігійних екстремістів. Важливо, що ніхто в Сирії не має ілюзій щодо викликів. Шлях від диктатури до вільного суспільства дуже складний, і не всі країни його подолали. Україна, наприклад, – досі транзитна демократія. Але тепер у людей у Сирії з'явився шанс. І коли ми запитали в колишнього бійця Вільної сирійської армії, що найбільше потребує Сирія зараз, він попросив виключити камеру. Трохи помовчав, а потім зі сльозами на очах сказав: "Любові"...
Сирія потребує любові. Мільйони сирійців змучені й зболені, тож тільки любов здатна загоїти рани й відродити цю прекрасну країну з тисячолітньою історією і неймовірними людьми, які всі ці роки чинили спротив кривавому диктатору, що знищував власний народ.
Джерело: Oleksandra Matviichuk / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
