Журналіст Решетилова: За провезення фури бійцям АТО пропонували шалені суми. Природним шляхом такі гроші не могли з'явитися. Це спецоперація РФ
В інтерв'ю "ГОРДОН" журналіст-розслідувач і волонтер Ольга Решетилова розповіла, хто у 2014-му, із початком війни на Донбасі, першим почав активно вкидати і роздувати в інформаційному полі тему "масштабної" контрабанди і наркотрафіку в зоні АТО; чому прокуратура саботує збір доказів у справі військового контрактника РФ Віктора Агєєва, заарештованого в Луганській області; скільки зараз в Україні затриманих російських військових і ФСБшників; навіщо СБУ монополізувала списки полонених і що за дивні події відбуваються на українсько-російському кордоні, поза зоною бойових дій, яких не хоче помічати українська контррозвідка.
Українська журналістка і правозахисниця Ольга Решетилова – одна з перших, хто навесні 2014 року, із початком проросійських мітингів на сході, активно долучилася до волонтерського руху, стала координатором благодійного фонду "Повернись живим", возила на фронт усе – від шоломів і бронежилетів до тепловізорів.
За півтора року разом із колегою Марією Томак заснувала "Медійну ініціативу за права людини" – громадську організацію, яка розслідує порушення прав людини, пов'язані з російською агресією, регулярно й детально висвітлює тему українських заручників Кремля у Криму, на Донбасі та безпосередньо в Росії. Окрім того, Ольга системно моніторить судові процеси щодо так званих сепаратистських справ, російських військових і ФСБшників, затриманих в Україні, а також розслідує резонансні порушення прав і свобод громадян у зоні АТО.
В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" Ольга Решетилова розповіла, чому СБУ, на її думку, не виявляє бажання системно розслідувати провокації російських спецслужб на кордоні та всередині країни; хто і навіщо активно роздуває тему "масштабної" контрабанди в зоні АТО; чому вважає дії і заяви генпрокурора Юрія Луценка і головного військового прокурора Анатолія Матіоса відвертим піаром і непрофесіоналізмом, а також пояснила, чого найбільше зараз бояться високопосадовці у владі.
Не відкидаю, що росіяни попросили не доводити, що Агєєв – їхній кадровий військовий, а натомість пообіцяли віддати наших полонених
– Ви чи не єдиний журналіст, який поїхав нещодавно в Луганську область на перше судове засідання по суті у справі російського "іх там нєта" Віктора Агєєва, затриманого в зоні АТО. Чому українська військова прокуратура не виявила доказів, що Агєєв – чинний військовослужбовець РФ?
– Слідство вели мої "улюблені" Луганська СБУ і військова прокуратура сил АТО, які не змогли зібрати доказів, що Агєєв є чинним контрактником збройних сил РФ. Хоча докази є: на відміну від СБУ і військової прокуратури, їх виявила українська волонтерська розвідувальна спільнота InformNapalm. Наприклад, у диверсійній групі, яку затримала наша 93-тя окрема механізована бригада, окрім Агєєва був іще один російський кадровий військовий – Олександр Щерба. Він загинув, але в нього було виявлено снайперську гвинтівку із серійним номером російської військової частини.
Пізніше мені вдалося дізнатися: єдине, на що спочатку спиралося слідство, – це зізнання самого Агєєва, що він чинний кадровий військовий РФ. Але тільки-но справу було передано в суд і російського консула допустили до Агєєва, він відразу відмовився від своїх свідчень. У будь-якому разі, обвинуваченню треба було стояти на своєму і доводити те, що має величезне значення для України, зокрема в міжнародних судах. Але слідство і прокуратура пішли шляхом найменшого опору. Не відкидаю, що це може бути саботаж або договірняк.
– Договірняк між ким, а головне – з якою метою?
– Наприклад, росіяни попросили не доводити, що Агєєв – їхній кадровий військовий, а натомість пообіцяли віддати наших полонених. І українське суспільство прийняло б таку угоду, просто треба відкрито все пояснити. Натомість влада попіарилась, заявивши, що Агєєва судитимуть як військового злочинця. Пам'ятаєте, щойно затримали Агєєва, бойовики одразу занесли його до списку на обмін? Тоді віце-спікер парламенту Ірина Геращенко заявляла: "Тут позиція України однозначна – це військовий злочинець. Суд має визначити міру його злочину, світ має знати деталі цього злочину, тому що це факти російської військової присутності на Донбасі".
Підозрюю, російській стороні настільки важливо повернути Агєєва, що за нього можна просити не одного, а кількох наших хлопців. Але вийшло, що ми і по гарячих слідах не домовилися про обмін, і військових злочинів РФ через Агєєва теж не довели. А тепер у суді військова прокуратура сил АТО, яка виступає обвинувачем, намагається заборонити відеозйомку, щоб приховати від широкої громадськості цей явний провал.
– За чотири роки війни було затримано чимало російських військових у зоні АТО. Чому український суд виніс вирок лише щодо двох спецпризначенців РФ – Євгенія Єрофєєва і Олександра Александрова, після чого їх швидко обміняли на Надію Савченко?
– По-перше, не відкидаю, що вироків росіянам значно більше, але ми про них не знаємо. Це ж ніхто системно не відстежує, списків затриманих росіян у нас немає. Я почала вникати у судові процеси, пов'язані з конфліктом на Донбасі, у травні–червні цього року і була шокована масштабами! Більше ніж сотня судових засідань щотижня тільки на Донбасі! Уже не кажу про Київ, Харківську, Запорізьку, Херсонську та Одеську області. Що і хто в цих справах, мені здається, ні в прокуратурі, ні в СБУ, ні в Адміністрації Президента до кінця не знають. Це цілковитий хаос.
По-друге, під час активних бойових дій у 2014–2015 роках затримували багато військових РФ, але інформація часто не потрапляла у ЗМІ. Та сама 92-га окрема механізована бригада Збройних сил України затримувала російських військових на Донбасі. Наприклад, у лютому 2015 року, задовго до Єрофєєва й Александрова, було взято в полон двох військових РФ. Але тоді йшли активні бої, у військових не було часу займатися полоненими, піаритися на них – усіх передавали СБУ. Де зараз ці росіяни і що з ними, невідомо.
Українські бойові командири не раз самі обмінювали полонених в обхід контррозвідки. Це відбувалося дуже швидко і на місці. Юридично це неправильно, але часто рятувало життя нашим хлопцям. Наприклад, під Горлівкою на другий чи третій день обміняли бійця АТО на тіла загиблих у бою сепаратистів. Бойовики повернули його сильно побитим і зі слідами тортур. Якби обмін затягнувся, не факт, що наш полонений вижив би.
Крім Агєєва в Україні більш ніж 20 затриманих військових РФ. Заявімо голосно: ось наш список на обмін, ось – бойовиків
– На початку цього року позафракційний нардеп Надія Савченко на своїй сторінці у Facebook оприлюднила списки українських полонених. Вибухнув скандал, СБУ звинуватила Савченко мало не в державній зраді. І раптом відомий волонтер і правозахисник Ольга Решетилова заявила, що з монополією Служби безпеки на обмін полоненими треба закінчувати.
– Мене найменше у тій історії цікавила доля Савченко. Списки полонених на обмін мала оприлюднити не вона, а саме СБУ.
– Для чого?
– Як мінімум, щоб знати, кого бойовики хочуть витягнути з наших в'язниць! Про тих самих російських ГРУшників Єрофєєва й Александрова стало відомо завдяки українським бійцям, які їх затримали під час бою. І тільки тому про них дізнався весь світ. Але ми не знаємо про інших росіян, які сидять в українських в'язницях. А могли б їх "розкрутити" через ЗМІ і, вибачте за цинізм, збільшити їхню цінність як частини обмінного фонду, яким володіє Україна.
Єдиний аргумент СБУ проти оприлюднення списків: мовляв, тепер шахраї накинуться на родичів полонених. Вибачте, але рідні українських військовополонених ніколи себе не приховували, навпаки: проводять мітинги під стінами СБУ та МЗС, дають прес-конференції й однозначно підтримують відкритість списку.
Я спілкувалася із СБУ та представниками мінської переговорної групи. Усі як один повторюють: "Усе залежить від Путіна, усе залежить від Путіна". Тоді навіщо взагалі СБУ імітує бурхливу діяльність? Саме монополія Служби безпеки України на обмін полоненими створює умови для піару окремих осіб у владі.
– Плювати, нехай піаряться, лише б витягали наших із полону.
– Ну от зараз начебто готують великий обмін полоненими, в Україні звільнили з-під варти багатьох бойовиків, в ОРДЛО "пройшлися" по списках полонених... Боюся наврочити, сподіваємося, усе пройде успішно. Наші кіровоградські спецпризначенці Глондар і Коріньков уже понад тисячу днів перебувають у полоні так званої "ДНР". Їх захопили на початку 2015 року під час боїв під Дебальцевим. СБУ постійно говорить рідним спецпризначенців: "Вони в нас перші у списках на обмін". Та вони вже три роки "перші на обмін"!
– Ви самі згадали, що стосовно питання українських полонених усе вирішують на рівні президента РФ Путіна.
– Тоді в чому полягає робота СБУ, якщо тільки Путін ухвалює рішення? Коли Меджліс зайнявся звільненням Ахтема Чийгоза й Ільмі Умерова – навіть президента Туреччини Ердогана підключив. І вдалося. А в наших одна відмазка на всі випадки життя: "Усе залежить від Путіна". А що ми робимо, щоб Путін заворушився в цьому питанні?
СБУ та її центр із обміну полоненими насправді нічого не вирішують. Це ширма. Вони тримають у себе списки полонених – і все, нічого з ними не роблять, окрім як передають Ірині Геращенко та Віктору Медведчуку перед черговою поїздкою до Мінська. За три роки ми переконалися, що таємниця і тиша у цьому процесі не приводять до результату. Ну то спробуймо по-іншому! Наприклад, голосно заявляючи: ось наш список, ось – бойовиків. І будемо набивати ціну тим, хто є в нас, розкручувати їх в інформаційному полі. До того ж окрім Агєєва в Україні вже більш ніж 20 затриманих російських військових.
– Як більше ніж 20? А чому про них нічого достеменно не відомо широкій аудиторії?
– Російський танкіст Руслан Гаджиєв, затриманий у січні 2015-го під Дебальцевим, зараз сидить у СІЗО у Бахмуті. Пітерського професора Ігоря Кімаковського, агента ФСБ, судять у Покровському суді Донецької області. У цьому самому суді, до речі, слухають дуже цікаву справу росіянина Андрія Лангера, який сам здався українським військовим.
В Іллічівському суді Маріуполя дуже цікава справа, у якій обвинуваченими проходять шестеро членів диверсійної групи на чолі із громадянами РФ Ольгою Коваліс і Павлом Черних. Діяльність групи поширювалася не тільки на Донецьку, але й на Запорізьку область. Навесні 2015 року їх затримала СБУ під час спецоперації "Спрут". За інформацією ЗМІ, патронаж над Коваліс і Черних здійснює особисто Олексій Грубий – колишній консул РФ в Україні, який тепер займається питаннями України в російському МЗС. Навіть більше, ще в лютому цього року було опубліковано список із 14 росіян, яких нібито заявляє на обмін МЗС РФ. У цьому списку зокрема всі згадані мною особи.
Останні місяці із двох сторін українсько-російського кордону, поза зоною бойових дій, іде системна дестабілізація, якої не хоче помічати контррозвідка СБУ
Проблема в тому, що українським чиновникам, які повинні займатися цими питаннями, усе одно. Багато чого гальмують на рівні середньої ланки. У державному апараті повно людей, які досі не зрозуміли: у країні війна, треба, вибачте, підняти дупу і зробити трохи більше, аніж звик. До речі, ніхто нагорі не хотів займатися викраденими українськими прикордонниками, на першому етапі родичам самим довелося шукати гроші на адвоката.
– Про яких "викрадених прикордонників" ідеться?
– 3 жовтня 2017 року з'явилася інформація, що в Сумській області під час моніторингу російсько-українського кордону співробітники ФСБ Росії викрали двох українських офіцерів – начальника відділу прикордонної служби "Зноб-Новгородське" Богдана Марцоня та його заступника Ігоря Дзюбака.
Про те, що щось таке станеться, було відомо, наша розвідка діставала сигнали. Зате контррозвідка СБУ, як і раніше, відмахується: мовляв, у цих прикордонників "договірняк" із росіянами, вони в лазню до них їхали. ЗМІ підхопили, українське суспільство повірило. Але це брехня! Наших прикордонників викрали, це була спецоперація ФСБ. На місці викрадення з українського боку кордону було покинуто автомобіль Марцоня, а у двох місцях – сліди залягання диверсійних груп. І це не зона АТО, це Сумська область.
– Що з ними зараз, відомо?
– Російський суд заарештував Марцоня і Дзюбака на два місяці, їх перевели до Москви в Лефортовське СІЗО, нашого консула до них не пустили. До речі, перше, що Богдан Марцонь передав через адвоката сюди, в Україну: "Ми не зрадники".
– Ви сказали, що розвідка отримувала сигнали, що щось таке станеться. Можете озвучити подробиці?
– Останні місяці із двох сторін українсько-російського кордону йде системна дестабілізація, яку чомусь не хоче помічати контррозвідка СБУ та інші спецслужби. Наприклад, 29 вересня в Луганській області неподалік залізничної станції Іллєнко поблизу кордону підірвалося двоє прикордонників. Спрацював вибуховий пристрій, експерти вважають, що це була протитанкова міна ТМ-62.
– На жаль, цене рідкісна ситуація для зони АТО.
– У тому й річ, що міну було встановлено більш ніж за три кілометри від лінії розмежування, у місці, де бойових дій не вели і не ведуть узагалі. Зате від місця вибуху до російського кордону – трохи більше ніж півкілометра. Пристрій було закладено на стежці, якою постійно ходить прикордонний патруль. Тож, найімовірніше, замах було спрямовано саме на прикордонників.
Наступного дня, 30 вересня, напроти Сумської області в російському селищі Тьоткіно сталася перестрілка, загинув один прикордонник РФ. Це зона відповідальності прикордонного управління ФСБ Росії в Курській області. Російські ЗМІ одразу ж поширили фейк: мовляв, кавказькі бойовики ІДІЛ поверталися із Сирії через Україну. Тобто фактично звинуватили українську прикордонну службу в тому, що через нашу зону відповідальності в Росію проникли іділівці і застрелили їхнього прикордонника.
– А що сталося?
– Усе було навпаки: група бойовиків намагалася виїхати з території РФ. Пізніше ФСБ сама визнала, що двоє невідомих під час перевірки документів чинили збройний опір російським прикордонникам, намагаючись нелегально потрапити до України.
Протягом жовтня з Росії продовжувала надходити інформація про затримання українців на кордоні. Наприклад, 9 жовтня ФСБ повідомляла, що за порушення державного кордону з України в Росію на луганському напрямку затримано особу, яка відрекомендувалася військовослужбовцем Збройних сил України. 23 жовтня з'явилася нова інформація про те, що громадянин України, озброєний двома пістолетами, п'ятьма гранатами і 26 ампулами зі ртуттю, намагався проникнути на територію Росії, але його помітили російські прикордонники. Наголошу, що все це відбувалося далеко від лінії розмежування АТО.
Окрім того, сигнал, що росіяни полюватимуть на наших прикордонників, надійшов українській розвідці відразу після затримання двох ФСБшників у Херсонській області ще в червні цього року. Але ніхто цієї інформації серйозно не сприйняв. Три роки війни мало чого навчили.
– Ви зверталися до СБУ, намагалися звернути її увагу на системний характер цих інцидентів?
– Пішла до контррозвідників, але всі – починаючи від високопосадовців, закінчуючи слідчими – відмахнулися від мене, як від набридливої мухи. За їхньою версією, це випадковість, і крапка. Для мене очевидне небажання більшості співробітників СБУ системно розслідувати провокації російських спецслужб і на кордоні, і всередині країни. А контррозвідка СБУ в тому вигляді, у якому існує зараз, – це злочин проти української державності.
На четвертому році війни час зрозуміти, що не можна вірити Семену Семенченку та іншим політикам, які очолили блокаду
– Ви виступили різко проти торгової блокади окупованої частини Донбасу, яку ініціювали ветерани АТО. Чому?
– На четвертому році війни час зрозуміти, що не можна вірити Семену Семенченку та іншим політикам, які очолили блокаду. Але річ навіть не в цьому. Головне питання: навіщо, із якою метою раптом почалася ця блокада?
– Щоб зупинити потоки контрабанди і "торгівлю на крові".
– Ну яка "торгівля на крові", якщо на окупованих територіях наші громадяни? І єдиний зв'язок, який у нас залишався з тією територією, – економічний. За тиждень після початку блокади я їхала в одному поїзді разом зі співробітником ДТЕК. Він сказав, що після блокади їхня компанія звільнила 30 тисяч співробітників на окупованій території. Адже ці люди отримували зарплати у гривнях, їздили на підконтрольну територію у відрядження, асоціювали себе з Україною. Тепер усе, ми їх втратили: частина поїхала на заробітки до РФ, частина пішла воювати.
Розумію, що у свідомості обивателя на окупованому Донбасі всі суцільно сепари. Це красиві гасла для Facebook і гучних заяв із трибуни. Але якщо не за людей в окупації, тоді за кого ми воюємо? Це якщо говорити про моральний аспект.