+1 Київ
Ми – звичайні.
Ми – абсолютно звичайні. Таке враження, що хтось узяв у великий ковш нарід, потім протрусив через сито, щоб усе унікальне відсіялося, а решту забрали в нашу казарму. У моєму взводі є айтішнік, зварювальник, електрик, власник віконної фірми, йог, директор магазину кондиціонерів, водій самоскида, капітан катера, недороблений аспірант, інженер, який проєктував цехи збагачення руди… Ми їмо кашу, матюкаємося, не любимо Зеленського (або клянемо Пороха), виємо на марш-кидку від шаленої спеки, закидаємося "Нон-стопом", як тюлені косимо від ранкової зарядки… Жодного героя, жодного Шварценеггера, жодного гарвардського хлопчика, жодного агітатора-патріота, жодного суперсолдата. Ми – просто солдати України. Ми просто вчимося вбивати. Намагаємося це робити якісно, але виходить як виходить.
Але інших солдатів у вас не буде. Будуть такі – звичайні. І вони будуть робити свою важку воєнну працю. І за них її ніхто не зробить.
Любіть нас такими – небритими, брудними, смердючими від поту, втомленими, злими…
Я не знаю, що з нами буде. Я багато чому вже не вірю. Але я знаю, що ми сьогодні тримали хвилину мовчання на вечірньому шикуванні так, що повітря дзвеніло, а потім так гаркнули "Героям слава", що весь великий степ почув… І це не штучно, це від живота і серця в нас.
Якщо ви не вірите вже ні в бога, ні в чорта, ні в перемогу, ні в чудо, вірте цим чоловікам і жінкам, які стоять у пильному пікселі у цьому степу. Інших богів не буде. Будуть такі, звичайні. І моліться за них. Зникнуть вони – зникне все.
Джерело: Олександр Бабич / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
