-2 Київ
Те, що Україна вже котрий тиждень поспіль не хоче забирати своїх громадян із Китаю, – це ганьба. Ганьба президента. Ганьба прем'єра. Ганьба Кабміну. Ганьба влади.
Ні, вони не не можуть – вони тупо не хочуть. Посадовці ОП і Кабміну перекидають це рішення одне на одного, не бажаючи бути крайніми. А крайніми – це просто брати на себе відповідальність і робити свою роботу.
Два тижні тому вони на нараді в Кабміні вирішили визначити список товарів – засобів захисту, які потрібно заборонити до експорту через вірус. Щоб було чим захищати українців. Сука! Минуло вже два тижні – не заборонили. Термометри, маски та інші засоби захисту як вивозили, так масово й вивозять.
Три тижні тому більшість країн у світі вивезли своїх громадян з Уханя, щоб убезпечити їх, захистити їх і забрати з цієї пастки. Сука! Три тижні минуло, а на українців в України часу – забрати і забезпечити карантин – не знайшли.
Замисліться. У 40-мільйонній країні, одній із найбільших у Європі, не знають, що робити з нашими людьми з регіону розповсюдження вірусу. А що ж ви тоді робитимете, якщо вірус усе ж прийде до нас?
Здорові чи хворі – вони наші! Вони зараз в епіцентрі вірусу – вони там у небезпеці. І ви серйозно вірите, що ці посадовці-імпотенти і посадовці-боягузи взагалі щось можуть?!
Ми вчимо дітей любити свою країну. Ми вчимо дітей пишатися своєю країною. Ми співаємо гімн, кладемо руку на серце і кажемо "Слава Україні!". Яка, бл...дь, слава Україні? Почуйте. Держава боїться забрати своїх українців додому. Не прокажених. Не при смерті. Не хворих.
Бояться. Тому що боягузи. Тому що імпотенти. Бо не знають, що з ними робити. Тому що у приватних розмовах чесно кажуть – нам перед місцевими виборами лише вірусу у країні бракувало.
Президент ходить із жовтими браслетиками з іменами наших полонених у Росії, але вони не можуть забрати добровільно полонених із Китаю. Це все, що нам потрібно знати про захист нас нашою державою, про віру наших посадовців в українську охорону здоров'я, про швидкість ухвалення державою важливих невідкладних рішень і вміння бути вчасно там, де найбільше потрібно.
Джерело: Алексей Давиденко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
