0 Київ
Знаєте, у Києві в багатьох місцях стало тісно від чужих охоронців. Ці голені голови, однакові обличчя, навушники, сумки через груди, пістолети відкритим дулом із-під курток і чужий периметр, до якого, крім їхнього клієнта, потрапляє і вся твоя сім’я.
Вони та їхні господарі – це чиясь мішень, а поруч усі ми – потенційні жертви, які випадково опинилися в цей момент. Охороняють їх, а страшно щоразу мені. У кафе, ресторанах, магазинах – у Києві їх стало занадто багато – тих, кому є чого боятися і що втрачати.
І мені страшно, що мої діти і моя сім'я перебувають у цей момент часу в одному приміщенні з цими хлопцями. Раніше мені було плювати, навіть не звертав на них уваги. А після народження дітей у мене з'явився такий дивний страх.
Такого немає ніде. Немає в Берліні. Немає в Парижі. Немає у Відні. Немає у Вашингтоні. У нас же охоронці, кілери, вибухи й замовні вбивства знову стали символом часу. І що більше безпринципними та малопрофесійними стають кілери, що більше від їхньої роботи випадкових невинних жертв, то страшніше стає мені.
Насправді ось так непомітно з розповідями про реформу правоохоронної системи до нас повернулися лихі 90-ті.
Джерело: Алексей Давыденко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
