+3 Київ
Так це працює.
Раз на місяць я ходжу в одну і ту саму перукарню, де всередині працює бар Yaro. Там я завжди беру каву і щось солодке.
Завжди, але не цього разу. Цього разу я заздалегідь зайшов до сусідньої кав'ярні, де взяв навинос аналогічну каву з десертом.
Чому?! Бо для мене бренд безпосередньо пов'язаний із його власником, а власник – із брендом.
Я не хочу і не буду вдавати, що поведінка власника не впливає на моє ставлення до бренда. Впливає!
Власник створює бренд. Власник розвиває бренд. Власник інвестує у бренд. Власник отримує прибуток від бренда.
Коли 2021 року українець, не привертаючи уваги санітарів, тихо їде в Москву тусити – я сумно знизую плечима. Мені цього ніколи не зрозуміти, але це його вибір.
Коли 2021 року українець відкрито хвалиться знімком із Красної площі – це його стан душі. Йому це норм. І нам ніколи з ним не зрозуміти один одного. Ми просто зліплені з різного тіста.
Коли 2021 року українець публічно розповідає анекдоти, які принижують українців, – я зневажаю такого українця і не хочу мати з ним нічого спільного.
Ось власне і все.
І жодні навіть найвитонченіші вибачення піарників. І жодні навіть найяскравіші українські прапори на публікаціях. І жодні навіть найграмотніше написані українські тексти. Уже не змінять головного. Мого ставлення до власника бренда і як наслідок – до його бренда.
Адже це жесть якась. 2021 року, після семи років російської агресії, тисяч убитих українців і анексії великої частини українських територій людина з українським паспортом, українським бізнесом і українським брендом не бачить проблеми поїхати в Москву, похвалитися знімком із Красної площі й написати ватний анекдот, який принижує українців.
Я не проти. Нехай бренд Yaro і далі працює в Україні та заробляє прибуток для власника. Але в цьому прибутку точно більше ніколи не буде моїх скромних 200 грн на місяць.
Джерело: Алексей Давиденко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
