Макрон на повний голос вимовляє слова, від яких в Україні непритомніють

Французи, німці та китайський план зонування.

Щоб закруглити історію з Мюнхенською конференцією, зберу низку моментів, які в нас дещо випали з фокусу.

1. Найбільш недооціненим вважаю виступ президента Франції Еммануеля Макрона. Причин недооцінювання і стереотипів – багато.

По-перше, Макрон є чемпіоном світу з гарних заяв, він справді сильний оратор. Завдяки своїй манірності й риторичним прийомам він заощаджує і заробляє Франції колосальні гроші.

Тому його спічі заведено ділити на 16, а дивитись винятково на те, що він робить.

Наприклад, "не минуло й пів року", як Макрон закликав усіх активніше тиснути на російський "тіньовий флот". Постає питання, що заважало раніше, влітку? Що заважає зараз не закликати, а тиснути системно, не епізодично?

Також саме Макрон два роки тому зарядив історію з іноземними військами в Україні. На цій конференції нардеп Олексій Гончаренко поставив йому справедливе запитання: "Ну, так і де?" Макрон розгорнув гарну аргументовану відповідь: "Бо не на часі, цілую, обіймаю".

Утім, конференція відбулася в режимі аутотренінгу європейців "ми сильні, ми багаті, ми ого-го". У цьому сенсі виступ Макрона став важливою частиною атмосфери. Думаю, Рубіо врахував це і вибудував свою промову так, щоб не випасти з настрою.

По-друге, Макрон буде президентом Франції лише до травня 2027 року. Особистий рейтинг Макрона зараз невисокий, за рік він піде (не може балотуватися і не факт, що збережеться наступність його політики) – мовляв, чого його слухати?

Стилістично те, що говорить Макрон, схоже на виступи ексгенсека НАТО Єнса Столтенберга в останній рік його каденції. Що ближче до дембеля був Столтенберг (а він майстер публічної риторики і справжня акула політики), то сміливішими і яскравішими ставали його промови. Зокрема, він просував ідею фонду $100 ярдів за лінією НАТО для України. Я ще тоді написав, що це гарні шумові ефекти перед виходом і не більше.

Але у Столтенберга вже було зрозуміло з наступним працевлаштуванням. Норвежці кілька років чекали, поки він кине займатися натовською нісенітницею і візьметься за серйозні справи на батьківщині. Тому Столтенберг не мав особливих мотивів боротися за якесь збереження вектора.

А в Макрона мотиви інші. Після закінчення президентства йому буде лише 49 років. Він ще років 20 може запалювати в першому ешелоні на наднаціональному рівні, тому що у Франції він уже всього досяг, а у приватний сектор із пенсійним пакетом ще ранувато.

Попередньо було окреслено вектор його заходження на певну позицію "міністра оборони Європи" в межах тренду на федералізацію (зі зростанням наднаціональних повноважень).

Як воно буде – побачимо, але та логіка, яку він презентує, повністю вкладає у роль "головного європейця з оборони".

Фішка в тому, що французи дуже хитрі. Вони ховають за смердючим сиром і елегантним кіно високотехнологічну самодостатню (!) військову індустрію глобального рівня.

Французи – круті інженери й масштабні промисловці, хоча й прикидаються попелюшками. Але зовнішня кон'юнктура для них погіршується. Плюс додається внутрішня невизначеність. Вони стають уразливими. Китайці й росіяни ефективно відфільтровують шарм, а потім бульдозером зносять французькі позиції у тій же Африці.

Франції потрібні загальноєвропейські ресурси, за які вже розпочалася битва. І в чинній позиції Макрон виступив грамотно, розгорнувши сітку формально загальноєвропейських оборонних проєктів, але із Францією в ядрі та з натяком, що заплатять, як завжди, німці.

По-третє, ми нерідко піддаємося загальному настрою знущатися з Макрона, тому що він об'єктивно під найбільшим ударом із боку глобальних опонентів. Це пов'язано не лише з амбіціями Франції, яка існує у форматі м'якої імперії із заморськими територіями на всіх континентах. Це пов'язано з повноваженнями президента Франції.

Де-факто – це один із найсильніших (напів)монархів на планеті. Зі смішного – президент Франції за посадою є князем-співправителем Андорри. Але, як то кажуть, (не)люблять його не за це.

Він має океанський і космічний флот, атомні станції, мережі впливу. Він може практично одноосібно санкціонувати удар повітряно-морським ядерним дуплетом і ухвалити безліч рішень, які недоступні іншим світовим лідерам.

Немає особливого сенсу аж так сильно знищувати канцлера Німеччини або прем'єра Британії. Система породить нового. Атакувати є сенс традицію і систему, щоб вона почала збоїти.

У французів набагато більше зав'язано на першу особу. Тому і Трамп, і росіяни, і Ердоган регулярно вправляються у топтанні персонально Макрона, щоб підірвати його здатність ухвалювати швидкі сильні рішення.

З огляду на вказане, Макрон мотивований боротися за загальноєвропейський проєкт як за варіант своєї особистої перспективи. У разі успіху ЄС у битві за суб'єктність проти США, Росії та Китаю Макрон органічно стає одним із лідерів континенту.

У разі неуспіху й підриву ЄС у нинішньому вигляді Макрон може претендувати на позицію фронтмена перезбирання Європи на скоригованій основі.

У найгіршому разі він уже спозиційований як лобіст набору загальноєвропейських проєктів. Тож із різних причин цікаво зафіксувати, що він каже.

2. Головний посил Макрона – об'єднана Європа має поборотися за статус геополітичного полюса. Це нехарактерно для Європи, але це вимога часу. Що на практиці означає вигризти цей статус у боротьбі з іншими полюсами. "Щоб нас поважали".

Для заходу в переговори із глобальними гравцями Європа має забезпечити сильну позицію. І змусити зважати на європейські інтереси в питанні побудови нової архітектури безпеки.

Макрон справедливо зазначає, що за рік Європа разом із партнерами з Канади, Норвегії, Японії, Австралії, Нової Зеландії пройшла великий шлях. Який не можна недооцінювати.

Європа сьогодні забезпечує левову частку фінансової підтримки України.

Європа фінансує виробництво нашої, дає свою й купує для нас зброю у США.

Європа є основним елементом нашої оборони, окрім живої сили.

Макрон багаторазово вживає слово derisk. Синонімом за контекстом є суверенітет і захищеність.

Європа за рік провела процедуру derisk для основних процесів забезпечення підтримки України. США вже не можуть погрожувати Європі обваленням підтримки й хаосом на кордонах. Вони можуть зашкодити, це правда. Але рік тому шкода була б разючою. Нині ж є варіанти.

Європа закругляє енергетичний derisk від Росії.

Наступний крок – derisk європейської моделі та зняття основних залежностей від США.

Що сюди входить у сфері оборони? Макрон перераховує:

• європейське ядерне стримування (Франція, Німеччина, Швеція). Британія має дуже сильні зав'язки зі США, тому вона збоку. Із цієї самої причини зв'язані руки у поляків, які були б не проти закріпитися в європейській ядерній історії;
• авіаційна бойова платформа з озброєнням до неї (Франція, Німеччина, Іспанія);
• нове покоління ЗРК SAMP/T (Франція, Італія, Британія);
• космічна система раннього попередження про запуски ракет JEWEL (Франція, Німеччина).

Але цей перелік далеко не повний.

Що означає мінус споживачі для Ф35/Ф47, мінус Patriot та інших.

Макрон багаторазово наголошує на потребі єдиних європейських стандартів в оборонній промисловості. Що свідомо робить Францію фаворитом у цьому забігу, оскільки французи мають безліч замкнутих розроблень.

Усе це надзвичайно амбітно й не може не викликати дикої печії у США. Тому що ціла низка багатих європейських країн (Данія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія значною мірою – Німеччина тощо) щільно "підсаджена" на американську зброю. Перебудувати авіацію і ППО – це десятиліття й астрономічні гроші.

Також Макрон підбурює до незалежності Європи в питаннях ШІ, хмарних досліджень, критичних мінералах, космосі, чистих технологіях тощо. Крім цього, він наполягає на потребі випиляти сторонні соцмережі, щоб знизити ризики втручання. За це його особисто атакують Трамп, Венс, Рубіо, Маск, тож Франція шукає підходи до Дурова.

Загалом, на рівні гасел – шик. На рівні практики – є нюанси.

3. Як це стосується нас?

Макрон на повний голос вимовляє слова, від яких в Україні непритомніють: як ми, Європа, будемо співіснувати з агресивною Росією?

Слово "співіснувати" він вимовляє кілька разів. Воно не лайливе – це відображення реальної ситуації.

Цитата Макрона: "Географія – не зміниться". Ба більше – росіяни активно освоюють європейський периметр у Середземному морі й Північній Африці, вступаючи в комунікацію з усіма ворожими силами. Потрібно пропонувати європейську стратегію.

Припустімо, що в Макрона вийшло. Європа втілила ідею й вигризла статус геополітичної сили. Замість м'якого економічно-культурного абрису проявився жорсткий оборонно-безпековий кордон.

Де він пролягатиме?

Буде Україна всередині європейського периметра чи за парканом?

Німці чесно кажуть: друзі, ви нам симпатичні, але ви за парканом. Ми вас підтримаємо, можете розраховувати. Ось гроші, Patriot, пучок "ірисів" – відбивайтеся. Жодного ЄС.

Макрон напускає імпозантного туману. І так само, як і прямолінійний рептилоїд Ішингер, але у трохи іншій формі дає зрозуміти, що не чекає швидкого завершення війни.

У підсумку може виникнути конфігурація, за якої Україні буде відведено роль периферії між геополітичними центрами. Такого собі простору між жорнами дикого поля, яким тупцюють слони.

Альтернативний підхід – китайський. Він звучить: оскільки цих українців занадто багато, вони агресивні й уперті, розсадімо їх по різних будках на формально українській території, нехай вони гавкають одне на одного, охороняючи логістичні маршрути.

4. Для лобового спрощення знову подивимося на ситуацію з Харкова.

Ідеально жити на мирному кордоні. У Закарпатті – узагалі жир. Можна монетизувати чотири кордони.

Але жити на охопленому вогнем фронтирі – це специфічна роль із колосальними витратами. Ніхто при здоровому глузді не може хотіти, щоб фронтир проходив через твій будинок.

Зважаючи на це українці, яких пролита кров навчає з обережністю брати до рук намиста і дзеркальця у сторонніх, а також відокремлювати зі словесного чосу конкретику, неминуче прагнутимуть відсувати фронтир зі своєї території.

Перший варіант – умовний Харків стає центром, із якого європейську вуаль накидають приблизно до Уралу. А якщо щось і горить, то десь на Волзі. Це – ідеальний сценарій.

Другий варіант – під впливом непереборної сили ми розвертаємося й починаємо боротися за відновлення берлінської стіни. Щоб у підсумку умовно харківські миротворчі гарнізони розміщувалися в Берліні, Пльзені, Зальцбурзі і Трієсті. Нехай воюють дикі альпійські племена.

Звісно, це перебільшено. Але логіка така. Нас від слова "зовсім" не влаштовує роль периферії, основне завдання якої – горіти.

Тому з повним усвідомленням масштабу європейської допомоги залишається запит – якщо не де-юре, то де-факто бути всередині периметра, який генерує європейську геополітичну міць.

Ми вже існували в режимі дикого поля, 400 років зсуваючи фронтир із заходу на південь і схід. Потім був зворотний процес. А бродіння туди-сюди першої половини ХХ століття – надто травматичні.

5. Тому формально ми зацікавлені, щоб європейці брали участь у переговорному процесі.

Макрон уже тихенько скерував у Москву до Ушакова свого дипломатичного радника Еммануеля Буна. Із публічною позицією: Європа має брати участь в обговоренні архітектури безпеки, яка її стосується. Про що говорили по факту – не розголошують. Російська пропаганда традиційно висвітлила візит у вкрай глумливій формі, як жест розпачу.

Цими самими днями представник МЗС Франції Бріс Рокфей відвідав Мінськ із завданням провентилювати можливість реанімації відносин із Лукашенком. Білоруси підтвердили факт візиту лише після зливу у французьких ЗМІ й у коректній формі.

Тобто Макрон практично скопіював ходи США, тільки поки йому особливо немає чого запропонувати.

У Мюнхені Макрон відверто сказав: ви можете обговорювати "мир" скільки завгодно, якщо хочете, тільки без Європи нічого не буде...

Загалом, поки нічого не змінюється.

Китай дотримується шикарної формули врегулювання:

• повага до суверенітету і територіальної цілісності України;
• завершення війни через дипломатію завдяки усуненню "першопричин конфлікту";
• мир на основі поваги до інтересів безпеки всіх сторін.

Основні переговори ведуть ЗСУ, СБУ, Нацгвардія й інші структури сил оборони України. До них можуть активніше долучитися європейські флібустьєри у справі усічення російського "тіньового флоту".

Якщо президент дав команду підготуватися ППО – це привід підготуватися всім. Набрати воду. Превентивно насмажити котлет.

І встигнути заснути до початку обстрілу.

Джерело: Алексей Копытько / Facebook