Путін уже не помолиться, як планував
Удар по Лаврі означає, що Путін уже не сподівається там "помолитися", як планував раніше, і що Київська лавра уже не "русская святыня", як вони твердили у 2022-му.
Це ніби й очевидно, але треба собі про це нагадувати, бо руйнування тисячолітніх храмів, пам'яток культури, які повинні б були тривати вічно, створює у нас відчуття розгубленості й апокаліпсису. На це, зокрема, такі удари й розраховані.
Але ж справа в тому, що ці удари свідчать якраз про абсолютно протилежне. Росіяни з розпачу стріляють у власну фальсифікацію про "спільну колиску", "православну духовну єдність", "один народ", словом, у міф, який їм так і не вдалося нав'язати. У все те, до чого не вдалося дотягтися і загарбати.
До речі, як там поховання засновника Москви? А могила Столипіна? А МП? Москва б'є не просто по нашій святині, а по власних символах, і це виглядає просто епічним крахом. Нам руйнування наших історичних пам'яток, звісно, дуже болить, і треба бути готовими, що руйнування ще будуть (я боюся навіть думати, які київські храми Росія спробує знищити в найближчі місяці).
Але треба весь час пам'ятати, що оці наші втрати означають поразку ворога. Поразку.
Я розумію, що тут немає що бити в барабани. Архіви горять, пам’ятки нищаться. Але всередині людини все так влаштовано, що іноді навіть знищене, зруйноване, та просто попіл може також і посилювати нас, перетворюватися на найважливіше спільне пережиття, спільний сенс, яким би трагічним він не був.
Мені подобається поняття "духовний еквівалент", який зрештою стає міцнішим за камінь і змушує відбудовувати зруйноване каміння. Стійкості нам, успіхів нашим силам оборони.
Російську імперську машину доведеться далі розбирати на запчастини – завод за заводом, нафтопереробку за нафтопереробкою, склад за складом, аеродром за аеродромом, доки вона не втратить здатність руйнувати наші міста і забирати людські життя.
Джерело: Мирослава Барчук / Facebook
