Путінський пасаж про розміщення ядерної зброї в Білорусі інакше як плювком в обличчя Сі Цзіньпіна назвати не можу

Минув рік і 29 днів війни. Фронт стабільний. Нічого нового ні в Бахмуті, ні навколо Авдіївки не сталося. Утім, так само, як і на решті ділянок фронту.

Сьогодні відзначився Путін. Він заявив, що у відповідь на те, що Великобританія вирішила надати Україні артилерійські снаряди із сердечником зі збідненого урану, він ухвалив рішення доправити до Білорусі тактичну ядерну зброю.

Будь-яка людина, котра більш-менш знається на питанні, це його пояснення інакше як анекдот сприймати не може. Це рівносильно тому, як сказати: "Якщо ти взяв на дуель шпагу, то я візьму танк: адже він теж із заліза".

Нагадаю, до речі, що нещодавно закінчився візит Сі Цзіньпіна до Москви. І у спільній заяві за підсумками зустрічі були, зокрема, й такі слова: "Усі ядерні держави не мають розміщувати ядерну зброю за межами національних територій і мають вивести всю розміщену за кордоном ядерну зброю".

Воля ваша, але я путінський пасаж про розміщення ядерної зброї в Білорусі інакше як плювком в обличчя Сі Цзіньпіна назвати не можу. Нє, ну справді: він щойно підписав спільну заяву. Але ще не встигло на ній висохнути чорнило, як він її порушив. Відкрито, демонстративно й буквально.

Як хочете, а я все ж таки дотримуюся своєї версії, що Сі Цзіньпін звалив із Москви, завчасно перервавши переговори. Він просто в якийсь момент зрозумів, що його співрозмовник – патологічний брехун. І домовлятися з ним про щось абсолютно безглуздо.

У Путіна порушені фундаментальні когнітивні здібності. Він не розуміє, що взяті на себе зобов'язання треба виконувати. Або їх зовсім не брати. Він упевнений, що зобов'язання беруть лише тому, що в ту хвилину, коли ти їх береш, тобі вони здаються вигідними. І виконувати їх треба лише до того моменту, поки ти так вважаєш. Щойно взяте ще вчора зобов'язання перестало здаватися тобі вигідним – ти можеш сміливо від нього відмовлятися. До того ж явочним порядком, без будь-якого попередження.

Путін упевнений, що в цьому, власне, і є суверенітет країни. Він багато разів відкритим текстом казав, що будь-яке міжнародне зобов'язання Росії мають виконувати, лише допоки воно їй вигідне.

Його інтелекту бракує, щоб усвідомити просту істину: за такого підходу до виконання зобов'язань вони взагалі не потрібні. Дійсно: якщо тобі щось вигідно, то ти це робитимеш і без будь-яких договорів. І допоки це тобі вигідно.

Договори й укладають, щоб їх виконувати, і коли вони тобі вигідні, і тоді, коли вони стають невигідними. Тому що лише за наявності договорів ти стаєш передбачуваним. І це процес взаємний.

Саме договори роблять із людей суспільство, а їхня відсутність перетворює людей на стадо. Зрештою, що таке мораль, як не різновид договору? Атеїсти вважають, що мораль – це договір між людьми, а віряни – що це договір із Богом. Але так чи інакше – це договір. А без нього – це гра без правил.

Але Путін – людина абсолютно аморальна. Мабуть, саме тому, що він і цього морального договору не визнає. У нього в усьому видно примат особистої вигоди над будь-якими взятими на себе зобов'язаннями.

Для нього будь-який договір – форма розведення. У його розумінні будь-який договір хороший лише тим, що його можна раптово перестати виконувати й у такий спосіб дістати перевагу над іншою стороною договору, яка в цей момент перебуває в наївній омані, що договір і далі діє. Жодних інших переваг у договору немає.

Ця його дитяча переконаність у тому, що для нього договори не мають жодного значення, чудово вживається у ньому з непохитною вимогливістю до виконання договорів із боку його візаві. Тут він невблаганний і буквальний.

Його щирий гнів у хвилини, коли йому здається, що його партнер порушив домовленості, не можна списати лише на його вроджене лицемірство. Він цілком серйозно вважає, що виконання зобов'язань іншими – їхній святий обов'язок.

Так чи інакше, але його рішення розмістити ядерну зброю в Білорусі, на мою думку, є офіційним визнанням того, що його так званий зимовий наступ захлинувся. І що він не досяг своїх цілей. Тому тепер потрібно знову використовувати ядерний шантаж, щоб посадити своїх противників за стіл і почати, нарешті, омріяні переговори про "перемир'я з урахуванням реалій".

Те, що він повернувся до ядерної палиці (тобто до того, із чого почав), свідчить, окрім іншого, про те, що Сі Цзіньпін відмовив йому в якійсь серйозній військовій допомозі і, отже, сподіватися на позитивний для нього перелом у війні вже немає жодних підстав.

Як маємо реагувати ми? Дуже просто: цілковитий ігнор. Собака гавкає – караван іде. Адже нічого не змінилося. Усе, як і раніше: триває підготовка до контрнаступу, а діло наше праве. Отже, ворога буде розбито й перемога буде за нами.

Слава Україні!

Джерело: Alfred Koch / Facebook