-1 Київ
9 травня 2022 року – це день жалоби. За оскверненою пам'яттю дідів. За вбитими на тій війні і на цій, яка триває просто зараз, у цей момент. Немає більше ніякого Дня Перемоги, його просто не може бути, тому що виявилося, що ми не перемогли фашизм, навпаки, фашизм переміг нас. Російський фашизм. Почитайте визначення фашизму у Вікіпедії і ви зрозумієте, що так, це він, рідний. Це явище у всій своїй потворності постало перед світом лише кілька місяців тому, його, звичайно, ще вивчатимуть і напишуть про це багато розумних книжок, і якась українська Ганна Арендт видасть свою версію "Ейхмана в Єрусалимі" ("Кирієнко в Києві"?), де, можливо, докопається до природи цього страшного явища, яке вразило найбільшу країну у світі, котра за іронією долі колись справді перемогла німецький нацизм, щоправда, далеко не в гордій самоті, як це зараз намагається подати російська пропаганда, а разом із союзниками, найважливішим із яких були США, котрі надали, зокрема, допомогу за програмою ленд-лізу.
Зараз США вперше із часів Другої світової надають військову допомогу за тією самою програмою ленд-лізу – цього разу Україні, яка захищається від російського фашизму, – ще одна дивна заковика історії. Щоб остаточно перетворити все на криваве треш-шапіто, – улюблений жанр російської пропаганди – агресію проти України назвали "денацифікацією", а всі, хто підтримує владу демократично обраного президента України Зеленського, єврея за національністю, – це нацисти.
Проте ідеологія національної винятковості ("Вони здохнуть, а ми – в рай"), зарозуміла зневага до інших народів, відмова їм у праві на самовизначення та національну ідентичність (немає жодної України й українців немає, є малороси (читай "недороси", унтерменши), стигматизація цілої нації (якщо ти за незалежність та європейську інтеграцію, отже, ти "нацист", якого має бути знищено) – всі ці ознаки нацистської ідеології очевидно проглядаються у політиці та риториці путінської Росії. Не кажучи вже про символ Z, непогрішну фігуру фюрера, мілітаризацію, воєнну експансію тощо.
Росія зараз – це нацистська Німеччина у 1939-му. Агресивна, непередбачувана, погрожує всьому світу тотальною війною. Тільки на відміну від Третього рейху у путінської Росії навіть союзників немає – одна проти всіх. Ніхто із цивілізованого світу не хоче зараз бути з Росією, крім кількох людоїдів-відступників на кшталт Лукашенка, та й той зрадить за першої ж нагоди. Жодного міжнародного лідера на святкуванні перемоги над фашизмом у країні-переможці. Жодної запрошеної делегації Росії на святкування за кордоном. Нікому не хочеться тиснути руку серійним убивцям, які розв'язали криваву безглузду бійню під антифашистськими гаслами, що знецінює як подвиг тих, хто з фашизмом бився, так і пам'ять тих, хто від нього загинув.
Якщо у вас міцні нерви, послухайте це перехоплення. Я б дуже хотів, щоб воно виявилося фейком, і, звичайно ж, нещасні сліпці, обдурені своїм фюрером, так і подумають, бо якщо прийняти, що це правда, то захочеться застрелитися тільки від того, що ти живеш із цими "визволителями" в одній країні.
Але це не фейк. Зіграти таке не можна, до того ж солдата і його матусю вже здеанонили. Це моторошне снаф-аудіо, в якому 20-річний "контрактник" розповідає мамі, як він разом з особами із ФСБ катує "хохлів". Із садистичним натхненням він говорить про те, як ламає полоненому українцю ключицю, – це захоплення неофіта, що відкрив у собі ті глибини мороку, про які він не підозрював. Якби Путін не відправив його на війну, він так і залишався б "добряком", яким, за його ж словами, він був колись. Але після 20-го трупа ти вже нічого не відчуваєш, як зізнається солдат. Мені здається, тут він трохи вдає скромного – щось він відчуває, і це явно не співчуття.
Це стенограма розлюднення, до якого неминуче призводить війна, "Подорож на край ночі" за 10 хвилин. І цей моральний інвалід повернеться додому, якщо йому пощастить, звісно. Як і ще кілька сотень тисяч чоловіків. Цих маніяків вшановуватимуть як героїв, вони навіть не зрозуміють, що вони наробили, бо без суспільного осуду такі речі важко усвідомити, якщо в тобі огиди до насильства не виховали з дитинства. І ось що ці моральні каліки далі робитимуть у мирний, так би мовити, час? Вони підсіли на садизм і навряд чи зможуть без нього жити далі.
Окремо вражає мати. Вона заохочує в усьому свого хворого сина, ірже над його розповідями про катування і сама каже, що кайфонула б, якби робила те саме. І це, мабуть, найжахливіше у цьому документі. Мама не була на війні, вона не має посттравматичного стресового розладу, вона просто така. Рандомна мати рандомного російського солдата. Якщо розвивати цю думку далі, стає по-справжньому страшно від того, чим сьогодні є Росія-матінка. Країна – переможець фашизму, яка стала країною фашизму, що переміг.
Джерело: Андрей Лошак / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
