+1 Київ
У травні 2014 року ми повісили в Одесі білборди з поясненнями, що саме станеться в житті кожного українця, якщо місто захоплять росіяни. Одеса без України – зупинка портів, торговельні бар'єри, обвал туризму, звільнення моряків. Нам здавалося, що це може бути неочевидним.
Тоді було дуже напружено – у повітрі висіло огидне очікування лиха. Одесу вже вздовж і впоперек використовували у пропаганді, "споконвічно російське місто". Люди озиралися один на одного й відверто боялися. "Зелених чоловічків" чекали з дня на день.
Ми обійшли чотири або п'ять рекламних агенцій, нам відмовляли, щоб чогось не вийшло. Тоді ми підняли український прапор на роботі, який стоїть біля в'їзду в TIS. Дивно зараз згадувати, але це був чи не перший прапор на приватному підприємстві.
Немало людей мені тоді сказали, що це дурний ризик. А я хочу вірити, що ми дали комусь упевненість, продемонстрували, що споконвічно російське місто – це не в Одесі.
Іронічно, один із наших щитів висів поруч із колорадськими привітаннями до дня "великої перемоги" від головного сепаратиста Одеси Ігоря Маркова. Зараз він десь у Москві, а тоді неабияк доклав рук до спроби розколу.
Пам'ятаєте, як усіх нас корчило від слова "адэсса" у тій нескінченній промові Путіна про його версію історії? За 10 років ні в кого вже немає ані секунди сумніву в нашому місті. Якщо до Одеси дійдуть, стрілятимуть із кожної кватирки, я в цьому переконаний.
Порти зупинилися, туризм обвалився, моряки залишилися без роботи. Проте тепер ніхто з нас не сумнівається, що ми це подолаємо.
Джерело: Андрей Ставницер / Facebook
