$40.51 €43.42
menu closed
menu open
weather +22 Київ
Дана Ярова
ДАНА ЯРОВА
Радниця заступника міністра оборони України
Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

У людей, які бачили на війні смерть і горе, скляний погляд. За ним вони приховують від вас біль, який ви можете просто не перенести G

Ви колись бачили людей, які занадто залучені до війни, а ще й тих, які залучені до неї 11-й рік війни? Ви коли-небудь дивилися їм глибоко у вічі? Зазирали в них, намагаючись побачити, що за тим поглядом, який начебто дивиться на вас – але у вас відчуття, що людина дивиться крізь вас? Ви коли-небудь намагалися зазирнути в них, як у дзеркало душі? Думаю, що так. Але… 

Така людина може дивитися вам у вічі, посміхатися вам. Ви будете бачити, як багато дрібних зморщок обрамлять очі такої людини, як спеціально зістарені рами обрамляють картини. Ви будете розуміти, що вас чують, що ваші слова сприймають, ви будете чути, що вам відповідають. Але. Я гарантую вам, що ви ніколи не побачите в тих очах, які мають бути дзеркалом душі, саму душу такої людини. Ви будете бачити в таких очах лише свій образ, цікавість, ввічливість. 

Ви навіть будете відчувати вдячність. Але. Ви ніколи не побачите там те, що хотіли б побачити. Душу. Бо саме такий погляд закриває від вас те, що ви можете просто не перенести. Те, що прожила ця людина. Ви ніколи не побачите той біль, смерть, частини тіл, окривавлені тіла, горе матерів, жінок, дітей… Обпалені на 85% тіла ще живих людей. Ви не побачите, як на руках людини вмирали інші люди. Ви не побачите смерть, яка кригою огортала цю людину, коли вона приходила до неї, або до людини, яка помирала поруч. Ви ніколи не побачите останній подих, останні слова друга, побратима, брата. Ви ніколи не побачите, як у руках людини зупинялося чиєсь серце. Не побачите, як уже мертве тіло намагається повернути до життя сама відчайдушна людина із бригади лікарів.

Ви ніколи не побачите відірвану дитячу руку із зажатою іграшкою в ній… Ви ніколи це не побачите, бо це те, що – чомусь так розпорядився всесвіт – побачила ця людина. Такі люди бачать одне одного дуже швидко. Вихоплюють такий скляний погляд із тисячі поглядів навкруги.

Особливо боляче, коли такі люди збираються разом на якихось благодійних вечорах. Ми можемо сміятися разом, обійматися, радіти зустрічі, але просто повірте, кожен із нас буде хотіти швидше піти.

Бо це неймовірна концентрація болю. Бо кожен із нас знає, що стоїть за тим скляним поглядом. Бо кожен із нас знає, які шрами на душах і серцях можуть бути в таких людей. І щоб не навантажити на свою душу ще більше горя, ми намагаємося швидше піти. Піти у світ звичайних людей, зі звичайними очима. У світ людей зі звичайними проблемами, людськими радостями, горестями.

Боже, як же хочеться повернутися у світ звичайних буденних проблем. Як же хочеться забути. Забути все, що ти бачив, відчував, вистраждав. Але. Це ніколи не пройде. Це жахіття перепрограмувало нашу свідомість, змінило ДНК, зруйнувало віру в людство. Тому завтра я піду у світ людей із нормальними очима, працювати, сваритися, добувати, добиватися, жити… Бо в багатьох моїх побратимів такої можливості вже немає.

Джерело: "ГОРДОН"

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.