+18 Київ
Чи страждають зараз діти сектору Гази? О, звичайно. Діти під час війни страждають найперше.
Чи страждають російські діти, коли їм кажуть: "Тата привезли в мішку, завтра похорон. Ні, тата ти не побачиш, ховати будемо в закритій труні", а потім ці ж російські діти чують шушукання за гробом: "Та привезли там ногу й руку. Решту просто насипали землею"? О, звичайно, ці діти страждають. Папа всьо. Яким би він там не був. А тепер просто досипаний землею. Знайшли лише руку й ногу.
Але тут навіть не треба викликати диявола, який у деталях. Тут усе шито білими нитками, й історія ясна і прозора, коли поставити ряд запитань:
Хто першим розпочав агресію?
Хто порушив установлені межі?
Хто пішов на чужу територію, стріляючи, ґвалтуючи, катуючи, убиваючи?
Хто першим почав убивати дітей чужої країни?
Оцей хтось і має відповідати. А те, що його діти будуть страждати, – що ж. Він знав, на що йшов, коли сунув на чужу територію. Він знав, на що йшов, спеціально вбиваючи дітей чужої країни.
Якщо спрощувати все до отаких маркерів – буде все зрозуміло. А у світі зазвичай усе нескладно.
Не бери чужого. Не бий першим і битим не будеш. Не вбивай чужих дітей, бо за такі дії завжди прилітає "отвєтка".
Але у світі насправді все набагато складніше. І ми всі вже розуміємо, що оцей напад сектору Гази на Ізраїль є загальною спробою переділити кордони ХХІ сторіччя. Це штурм, розпочатий мусульманським світом.
Ми також розуміємо, що напад Росії на Україну є такою самою спробою. Це штурм, розпочатий Радянським Союзом, що хоче реваншу.
І від світу нашої планети залежить, згодиться він на переділ кордонів чи ні. І світ нашої планети це чудово розуміє, будьте певні. Тому що, коли оцьому комусь удасться переділити кордони Ізраїлю й України, інші країни стануть до черги. Черги на переділ кордонів. І вирішувати цей розподіл будуть не вони.
Знаєте, колись, коли була я ще зовсім юною, років так 30 мені минало, хтось у довірливій розмові мені сказав: "Насправді мусульманський, та й у цілому азійський світ має сильні амбіції. І яким бути загальному світу, і хто буде диктувати йому власні правила, нам усім вирішувати вже дуже скоро. І це вирішення почне азійський, прицільно мусульманський світ".
Тоді я посміялася. Зараз, коли я вже не юна, а просто молода, років так 60 мені, я розумію, що якесь зерно в цих словах було. Що починається світова боротьба не просто за Україну чи Ізраїль, а за те, хто ж буде диктувати світу правила, за якими він, світ наш, муситиме жити.
Так, я знову говорю про право сильного. Яке потрібно довести. Але наша сила тут підкріплена юридично закріпленими питаннями. А також тим, що ми не хочемо й не збираємося загарбати чужі території. А вони хочуть.
Ми – це поки що Україна й Ізраїль. Іншим стати до черги. І, якщо інші – ті, що вже в черзі, – не допоможуть нам, власну чергу вирішувати будуть аж ніяк не вони.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
