Ще недавно в нас кричали, що усі, хто лишився в окупації, – колаборанти. Але люди розумнішають і вже радять брати паспорт РФ, бо там це питання виживання

3 сiчня 19:59

Этот материал также можно прочитать на русском

В одному дописі одна людина написала, що її подруга в окупації взяла нарешті російський паспорт. Тому що так склалися обставини, а ще тому, що без їхнього паспорта там вижити стає все тяжче. Суть не в дописі, а в коментах. Практично геть усі, хто написав, схвалили рішення. Люди сказали приблизно те саме: "Якщо від цього залежить виживання, то вона мусить узяти ту паспортину, щоб вижити". Бо треба вижити. Я теж сказала те саме. Там, у коментах.

А ще напередодні, коли мені передали слова мого товариша, який теж пручався, не брав паспорта в окупації, але без цього вже важче й важче виживати, – я маякнула, мовляв, нехай бере. Немає в цьому злочину.

Я дуже рада тим численим коментам, де люди радять – виживіть, ви тільки виживіть. Це так несхоже на ще недавні крики людей: "Та там у Донецькій і Луганській усі звали Путіна, вони там усі колаборанти".

Не всі. Ми знали, що не всі. Далеко не всі. Це так несхоже на ще недавні крики людей: "Усі, хто там лишився, – колаборанти!".

Мені подобається, як ростуть і розумнішають люди. Хоча, можливо, це були просто зрізи. Різні зрізи різних шарів громадян. Але мені здається, що таким чином ще трохи – і більшість горлопанів припинять кричати біженцям з України: "Ага, втекли, полишили країну? Ну, й що, що у вас діти! У нас діти теж, а ми ж живемо тут, і нічого!" (лунають вибухи). Ну, може ж таке бути, що люди нарешті зрозуміють, що головне.

Головне:

Україна;
життя;
життя дітей нашої країни;
розуміння, що кожен вирішує для себе і кожен вправі вирішувати, як йому рятувати дітей;
рятувати дітей – ключове;
не рятувати дітей – злочин;
колаборація – злочин;
узяти російський паспорт, щоб вижити в окупації, – не колаборація;
тимчасові посвідчення на проживання за кордоном – не зрада України;
ті, хто вирішать усе ж лишитися жити за кордоном, – не зрадники України;
якщо Україна в серці, у донатах нашому фронту, у збереженні історії, пам'яті, мови, то неважливо, де ти живеш.