+4 Київ
Те, що зараз відбувається з Азербайджаном, – це фінальний акт трагедії Росії. Азербайджану пощастило з Гейдаром Алієвим. Я розмовляв із людьми, які його добре знали ще за часів Радянського Союзу.
Алієв був керівником КДБ Азербайджану й успішно боровся з корупцією. Довгий час обіймав посаду першого секретаря ЦК Компартії Азербайджану. Перебував у великому фаворі в Андропова і став першим віцепрем'єром Радянського Союзу.
Кандидат у члени Політбюро, серйозна людина. Усі, хто з ним спілкувався, розповідали мені, що він був напрочуд мудрим. Його слова звучали як афоризми.
Муслім Магомаєв, із яким ми товаришували, розповідав, що Алієв вважав його за свого сина.
Пощастило Азербайджану, що коли почалася катавасія після розпаду СРСР, біля керма там опинився саме Алієв. Маючи стратегічний розум, він узяв курс на зближення Азербайджану із Заходом і Туреччиною. Пощастило Азербайджану й удруге – коли наступним президентом після смерті Гейдара Алієва став його син Ільхам Алієв.
Рідко бувають випадки, коли син є гідним сином свого видатного батька. Ось це саме він, коли все зійшлося. Ільхам Алієв продовжив курс батька.
Досвід Азербайджану вкрай важливий для нас, України. В азербайджанців був конфлікт із Вірменією за Карабах. За всіма міжнародними договорами і правилами, Карабах, який був заселений вірменами, був територією Азербайджану.
Так буває. У нас теж у Донецькій області й у Криму жили переважно росіяни, але це – територія України. Росія посварила сусідів і мутила в Карабаху свою гру. Робила це успішно, підтримувала у цій історії Вірменію.
Росіяни грали на Кавказі, нацьковуючи народи. Так само, як і з грузинами, – це їхня політика.
Ільхам Алієв тихо й довго готувався. Замість того, що діялося у нас: продажу зброї росіянам та інших антиукраїнських дій наших керманичів, – він займався будівництвом суверенного успішного Азербайджану. Алієв розумів, що Азербайджану треба забрати своє, прийти по Карабах. Він готувався ретельно: накопичував сили, навчав солдатів, закуповував озброєння, домовлявся з Туреччиною та Ізраїлем.
Для цього треба бути східним мудрецем, звісно. Демонструвати цілковиту лояльність до Москви – що він і робив: приїжджав на паради 9 травня, обіймався з Путіним.
А потім – блискуче провести дві кампанії. І Росія нічого не змогла вдіяти. Карабах повернувся туди, звідки його вкрали.
А тепер що відбувається? Від чого Москву й Путіна просто "пре"?
Тому що пощастило й Вірменії з Пашиняном. У Вірменії з'явився лідер, який зрозумів, що треба дивитися вперед, створювати успішну державу, а не таку, яка вічно воює, втрачає своїх дітей.
Він вирішив віддати Азербайджану те, що йому належить. І завдяки цьому укласти мирні договори з Азербайджаном і Туреччиною.
Пашинян у чудових стосунках з Алієвим, їздить до Ердогана. Ердоган його приймає як почесного гостя. Це коли можна було б таке собі уявити? Щоб лідера Вірменії приймав лідер Туреччини в себе у столиці з такими почестями. Навіть рік тому це було нереально.
Тепер Алієв, Пашинян і Ердоган разом. І раптом Путін бачить, що, виявляється, його так звані посередницькі послуги нікому не потрібні. Вони самі домовляться без нього.
Увесь цей час Москва була зацікавлена лише в тому, щоб війна між Азербайджаном і Вірменією тривала.
І диявол закусив вудила. Росія стосовно Азербайджану зробила кілька недружніх актів. Збили їхній літак над Грозним. Не перепросили навіть – скоти. Не вважали за потрібне, типу "хто ви такі?" Якісь азербайджанці, а ми – росіяни, з нами Богородиця, "єдина свята Русь". Маячня.
Азербайджан одразу охолодив відносини. А тепер росіяни влаштували не просто побоїще азербайджанців у Єкатеринбурзі, вони катували й убили людей без суду і слідства. З несамовитістю, як уміють.
Написали в офіційному висновку, що один помер від серцевого нападу, а двоє – від нез'ясованих причин. Ну, якийсь нещасний випадок. А коли привезли тіла додому, з'ясували: переламані ребра, пробита плевра, гематоми і сліди тортур.
Ось така Росія.
Джерело: "В гостях у Гордона" / YouTube
