-3 Київ
Сьогодні знову в Бучі… Але тепер у морзі… Місцеві, чиї родичі зникли безвісти, прийшли здати ДНК-тест. Прокуратура за допомогою французів уже взяла біоматеріал у 285 тіл, які лежать у рефрижераторах. Вірніше, у того, що лишилося від тих трупів.
Сповнені горя люди, які шукають і не можуть знайти близьких. Бачив декілька молодих жінок із синами. Усіх хлопчиків, кого питав, як звати – відповідали: "Дмитро".
Вразила історія однієї жінки. Вона привела сина Дмитра здати аналіз, бо тільки він є прямим кровним родичем. Братів/сестер у чоловіка немає. Батьки в Росії – зомбовані й не вірять, що їхнього сина могли вбити росіяни. Вони не спілкуються із сім'єю сина. Жінка сподівається, що сім'я отримає негативний результат. Вона вірить або хоче вірити, що чоловік живий, просто він десь у полоні, може, в Білорусі. Ця остання надія дає їй сил триматися. Їхню родину очікує два важкі дні невизначеності та очікування... Допоки не прийде результат. Якщо буде співпадіння результатів, призначать іще одну експертизу.
Друга жінка в розмові так обронила, що рашисти пошкодили їм замок на брамі і що вони підуть після аналізу ремонтувати його. Я запитав хлопчика, аби підбадьорити, чи допомагатиме він мамі полагодити замок? А він каже: "Я не вмію. Тато вміє. Він приїде й відремонтує"...
І таких історій – сотні, тисячі. Тільки за офіційними даними, у Бучанській громаді – понад 1000 вбитих. 1000! І це тільки одна громада... Страшно уявити, що відбулося, відбувається й буде далі в Маріуполі... Зламані долі, осиротілі діти, вдови, яким іще немає 25...
Джерело: Dmytro Horyevoy / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
