+3 Київ
Якщо покопатися в аргументах тих, хто зараз використовує слово "капітуляція", то там завжди знайдеться нехитра ідея – мовляв, Мінські угоди для нас невигідні, їх виконання – це, по суті, виконання забаганок Москви, а завданням нашої держави має бути відмова від "Мінська" і формування нових угод.
Але водночас у таких міркуваннях завжди немає двох речей. По-перше, якщо "Мінськ" відображає інтереси Москви і невигідний для України, то яка відповідальність за цю угоду має лягати на попереднього президента, який досі розповідає, що "Мінськ" – це гарна угода, що буцімто не вичерпала свого потенціалу? Як вийшло, що "Мінськ" зафіксовано в документах ООН і затверджено рішенням Ради Безпеки ООН? Це не було державною зрадою?
І друге – якщо відмовлятися від "Мінська", то як забезпечити згоду Путіна на якусь нову угоду з якимись іншими умовами? Яким є реальний шлях до такої нової угоди? І чому Порошенку не вдалося ним пройти, якщо такий шлях є? Наші промоутери "капітуляції" завжди не готові відповідати за цими двома пунктами.
Джерело: Дмитрий Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
