+6 Київ
Зрозуміло, якою буде лінія захисту у людей влади. Будь-яке обурення, вуличні акції і спроби знайти хоч якесь політичне розв'язання проблеми мафіозного терору проти активістів спікери влади називатимуть піаром на крові і спекуляціями. Це бридко, але вони більше нічого не вміють, тільки робити гидоту.
Хтось скаже, що терор – це надто сильне слово в такому контексті? Облити кислотою – це саме терор. Убивство Гандзюк – політичне, масштаб терору проти активістів – не якийсь район, не якась область, це по всій країні. І її вбивство стало можливим із тих самих причин, із яких було можливо вбити Гонгадзе, наприклад. Розумієте? Цих "типочків", які можуть залежно від побажань замовника плеснути зеленкою або кислотою, побити або щось підпалити, кинути гранату, задушити або застрелити, – їх тримають скрізь по країні. І всі це знають. Тому і реакція на таке може бути тільки політичною. Адже саме політики зберігають систему, у якій бандити і поліція, корупція і спецслужби, свавілля і суди – це одне і те саме за рідкісними винятками.
І ще нагадування: за всім силовим апаратом у нас встановлено двопартійний контроль. СБУ – це президент. У системі прокуратури – генеральний від президента, перший заступник – від "Народного фронту", голова Спеціалізованої антикорупційної прокуратури пішов під дах "фронтовиків". МВС і поліція – це "Народний фронт". Суди – фактично всі так чи інакше керовані президентською адміністрацією. Якщо у них розслідування "не йде", то це може бути тільки з двох причин: не хочуть посадити когось зі своїх або взяли гроші.
Тому весь цей жах потрібно максимально політизувати. Без політизації буде мовчання, а отже, не буде рішення.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
