+1 Київ
Агітаторів за розведення сторін Генеральний штаб за останні кілька місяців відправляв уже не раз. Із поясненням для бійців на фронті про те, яке щастя розпочнеться після розведення. Основний наголос роблять на безпеці. Мовляв, не буде стрілянини – не буде втрат, не буде жертв.
Військовослужбовець на війні і без війни. Звучить дивно. Цей план дійсно гарний для дуже багатьох військовослужбовців, які пішли служити протягом останніх років, але на війну "не підписувалися". І для тих, хто не розуміє, що всі, крім "стрілкоти", як і раніше, завдаватимуть шкоди.
Але є одна проблема. Армія тримається зараз на тих, хто пішов воювати. На тих, хто залишився воювати. Їх зараз менше, ніж тих, хто пішов "служити" за зарплату і УБД. Але все ж достатньо, щоб робити армію сильною. Ось усе те, чим ми пишаємося в армії, – це і є заслуга цієї меншості. Вони в армії тому, що війна. Вони в армії, щоб воювати, захищаючи Україну. Щоб убивати ворога. І якщо пощастить, то дійти до перемоги живими. Розумієте, це частина світогляду. Це спосіб життя і мислення на війні. Я знаю, про що кажу. Ми понад три роки навчаємо кулеметників. І ми після кожного курсу знаємо, скільки з них після занять реально працюватимуть. Шукатимуть і знищуватимуть. Будуть не всі. Саме працюватимуть на враження та знищення, а не на безпечно "насипати" і відбувати. Адже нам для навчання відбирають найкращих (за рідкісним винятком). Але ми знаємо, що на війні завжди може статися так, що людина так чи інакше буде змушена працювати. Інакше загине. І тоді всі здобуті знання знадобляться.
Але є й інші. Ті, які приходять, щоб краще робити те, для чого вони в армії. У нас є люди, які після поранень і реабілітації повернулися до кулеметів. Навіть після того, як їх поранив снайпер. Це психологічно складно. Знати в теорії, що ти ціль номер один – це одне. А ось відчути на своїй шкурі (у прямому сенсі) – це зовсім інше. Але такі люди є. І вони в лавах армії. Вони працюють і працюють ефективно.
Зараз ефективну війну ведуть малі групи ось таких ентузіастів. У кожній бригаді, у кожному баті, у кожній роті і взводі є такі групи. Вони спостерігають, готуються, планують і працюють. Вони для цього там. Це їхнє завдання – зробити кількість окупантів меншою. А філософія розведення спрямована передусім проти таких людей. Замість війни їх хочуть змусити тупо сидіти в окопах і охороняти кукурудзу.
Можна скільки завгодно відправляти замполітів і комісарів від більшовиків у війська. Можна скільки завгодно розповідати про безпечність та переваги відведення. Але це працюватиме тільки для тих, хто прийшов служити за зарплату і УБД. Для тих, хто прийшов воювати, – ці аргументи погані, вони не підійдуть.
Буде всього два варіанти розвитку подій. Усі, хто прийшли воювати, продовжуватимуть воювати. Навіть після відведення. Лазитимуть сірою зоною, ходитимуть "у гості" й завдаватимуть шкоди живій силі і техніці супротивника. Ми ж усі розуміємо, що могутні Рембо з Військової служби правопорядку та Нацполіції, які, за задумом більшовиків, підтримуватимуть порядок у сірій зоні, не нариватимуться на проблеми. Вони просто не помічатимуть ходоків. До речі, не помічатимуть вони їх ні з нашого боку, ні з боку ворога. Тому що "вони на це не підписувалися".
А ворог буде так само ходити. Тому що серед 30–40 тис. вояк із того боку найманців теж вистачає "псів війни", які приїхали саме на сафарі. Різниця між нами проста і зрозуміла. Ми захищаємо свою землю, а вони приїхали за адреналіном і грошима. Є ще одна категорія людей із боку ворога, яка продовжуватиме воювати. Це російські військові курсанти та випускники військових училищ, яких сюди доправляють на практику і складання іспитів. Це дуже зручно для будь-якої армії – обкатувати своїх офіцерів і спеціалістів в умовах реальних бойових дій на чужій території. Але, окрім снайперів і розвідників, іспити приїздять складати і артилеристи, і сапери. Багато їх приїздить. І їм потрібна робота. Реальна робота. І вони працюватимуть.
Зараз в армії РФ гарна кар'єра можлива тільки для тих, хто здобув бойовий досвід в Україні та Сирії. Так ось я до чого – розведення призведе до утворення неконтрольованої сірої зони. Вузька смужка Сомалі. Але в Україні. І в сірій зоні буде пекло. Пекло і територія цілковитого беззаконня. Дикий Захід. Вибачте, Схід.
Із плином часу керівництву ГШ даватимуть по мізках більшовики за те, що не може контролювати війська. І новопризначені клерки почнуть наводити лад. Вони почнуть боротися з тими, хто продовжуватиме воювати. Найімовірніше, у надрах ГШ уже готують постанову, яку підпише президент, про тимчасове спрощення звільнення з військової служби. Тому що всі ті, хто залишився воювати, не охоронятимуть кукурудзу. Вони шукатимуть війни. Вони шукатимуть і знищуватимуть ворога, який прийшов на нашу землю з війною.
Їх каратимуть і створюватимуть нестерпні умови. І потім вони масово звільнятимуться. І, як наслідок, ми матимемо армію зразка 2013 року, яку почне оптимізувати [повідомивший про своє призначення на посаду генерального директора директорату з питань національної безпеки і оборони Офісу президента України Іван] Апаршин. Але це буде не скоро. А може, взагалі не буде. Це один із можливих сценаріїв.
І доки в армії воює та сама меншість, яка залишилася воювати, ми їх підтримуватимемо й допомагатимемо. Ми будемо поруч.
Джерело: Роман Донік / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
