0 Київ
Це довгий текст, але просив би всіх його прочитати. Озвучу свою скромну думку стосовно наболілого.
Ми й далі поступаємося ворогу майже в усьому: у живій силі, боєприпасах, дронах. Майже два роки війни в цьому плані до кардинального перелому не привели. Росіяни вчаться на своїх помилках і крадуть наші технологічні рішення. Ми креативніші, але вони мають змогу масштабувати наші ідеї і брати чисельністю.
Ми вигравали на мотивації, але після нереалізованих планів про каву у Криму, падає й вона. Це зрозуміло: люди не залізні, вони втомлюються і їм потрібна перспектива. Коли перспективою спочатку малюється Крим, а потім "втримати Авдіївку" – це демотивує.
Але невдача – це не привід скласти руки й упасти духом. Навпаки, треба тверезо проаналізувати ситуацію й робити висновки. Ми надто покладалися на партнерів, не реалізуючи своїх можливостей. Це помилка. Але її виправлення – наш ресурс, який ми можемо використати.
Звичайно, уже завтра Україна не побудує сама літаків, не сконструює аналогів HIMARS. У нас немає і не буде 1 млн штурмовиків. Але виробити дронів у багато разів більше за ворога і краще за нього застосувати – це реально!
Одна з головних задач нашого суспільства має бути – як на місяць забезпечити собі 100 тис. дронів. Я кажу суспільства, а не держави, тому що держава має організаційно забезпечити цей процес, а реалізувати його – саме суспільство.
Вірити в ЗСУ вже мало, треба дієво допомагати їм. Чим більше дронів – тим більше врятованих життів наших військових, тим менше нових мобілізованих. А головне – перевага у дронах дасть нам змогу зробити так, щоб в опорні пункти ворога щодня прилітав термобар за термобаром. Щоб орки відмовлялися виходити на позиції й вимушені були проводити ротації кожен день. Щоб у них просто не було кому тримати лінію фронту.
Треба використати нашу (можливу!) перевагу в застосуванні високоточної зброї. Але спочатку треба створити перевагу в засобах. Щоб банально було чим літати. А командири щоб не витрачали свій дорогоцінний час на проблему – де взяти дрони.
Наш підрозділ сам купує комплектуючі. Самі перепаюємо БПЛА. Але ж це не тільки наша проблема! Вона стосується всіх. Програють війну не військові – програють країни. Проблема – в організації. Ми досі барахтаємося у волонтерській допомозі. І ділимо 100 дронів на три бригади. А ворог у цей час ставить на потік усе, що може нас убивати.
Інженерна й аналітична кімната десь у Генштабі має бути основою. Усі успішні кейси застосування новітніх технологій мають щоденно моніторитися по всій лінії фронту, братися за основу й масштабуватися. Уся країна має працювати на пріоритетні задачі. Якщо треба, то й у технікумах, і в університетах, треба відкривати кімнати збірки дронів. Це, до речі, також практична освіта, краща за теоретичні підручники. Уряд має починати й закінчувати свої засідання саме із цих питань – переломних точок війни.
Але для початку цей курс треба затвердити в голові. Війна має знову стати справою всього суспільства, як це було в лютому – березні 2022 року, а не тільки ЗСУ.
Майже кожен день ми збираємося з хлопцями з підрозділу й обговорюємо поточні проблеми. Моя задача як головного сержанта зробити так, щоб ми думали у правильному напрямі й синхронізували наші думки. Як облетіти ворожий РЕБ? Як покращити розвідку? Яку тактику польоту застосувати?
Правильний напрям думок і відверте формулювання проблеми – це основа успіху. Але робити це потрібно не тільки на рівні підрозділу, а й на рівні країни.
Не знаю, чи прочитає цей текст хтось із тих, хто має приймати рішення. Бо останніми місяцями мені здається, що ми пишемо один одному у великій бульбашці. Але раптом це на когось вплине і хтось почує. Як кажуть, "роби, що можеш…"
Джерело: Єгор Фірсов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
