+19 Київ
Україна не приділяє уваги спорту. Олімпійський провал. Ганьба у Токіо. Десь так звучала чимала кількість тих, хто коментував підсумок Олімпіади. І журився, що Україна провалилася. Але чи був провал?
В офіційному медальному заліку Україна посіла 44-те місце. Неприємненько. Не жахливо, але неприємно. Проте офіційний залік базується на абсолютній перевазі золотих медалей. Одне золото тут коштує 100 бронзових медалей або 200 срібних. Навряд чи така класифікація має справедливий вигляд. Наприклад, Україна на 44-му місці, а просто над нами, на 43-му місці, Косово. У них дві медалі, просто дві золоті медалі. А в України 19 медалей. Чи можна стверджувати, що у Косові спорт сильніший? Адже ці дві медалі теоретично могла вибороти взагалі одна людина, якийсь самородок-косовар. А різниця між золотом і сріблом, між золотом і бронзою – іноді в одній секунді. Іноді – в десятій секунди. Іноді – в одному рішенні судді. Яке не завжди нам подобається.
Тому справедливіший вигляд має підсумок за кількістю медалей. І тут Україна набагато вище, ніж могла б дозволити наша економіка. Усе ще вище. У нас 19 медалей. Це ставить нас відразу на 16-те місце. Подумайте тільки, де ще ми можемо бути на 16-му місці у світі? За ВВП на душу населення? Точно ні. У нас 19 медалей, і це більше, ніж у Польщі (14 медалей), Іспанії (17 медалей), Чехії (11 медалей), Туреччини (13 медалей), Аргентини (три медалі). Ми відстали всього на дві медалі від Бразилії. Країни з величезним населенням. Хіба це можна вважати невдачею? Та це ж надуспішний виступ.
Може, ми розраховували взяти більше медалей? Перед Олімпіадою. Може. Але тоді навпаки, ми могли здобути медалей більше, якби не особисті історії окремих спортсменів. Це точно не історія про країну, це історія про одну конкретно взяту долю.
Насправді український спорт та українські спортсмени виступають набагато краще, ніж може собі дозволити наша економіка. Щодо минулих Олімпіад було проведено розрахунок і виявлено кореляцію між кількістю медалей і двома головними показниками для країни. Це ВВП країни і ВВП на душу населення. Тобто фактично це те, скільки у вас усього людей (що так чи інакше відображено у сумарному ВВП) і наскільки ці люди багаті, тобто скільки країна може витратити на одного спортсмена. Витратити, не обов'язково вкладаючись у підготовку спортсмена до Олімпіади, що з професійним спортом не дуже логічно. Радше, скільки загалом держава може витрачати на спорт, на здоровий спосіб життя, на інфраструктуру, що обов'язково потім приводить до результатів і у професійному спорті. Так ось, Україна – остання країна в Європі щодо ВВП на душу населення. А із власне населенням у нас біда, постійна депопуляція. І на цьому тлі ми входимо до двадцятки найбільших спортивних держав світу. Та це ж суперкрутий результат.
Чи є винятки? Так, є. Як завжди. Наприклад, це країни Карибського басейну. Де зазвичай занадто багато медалей для їхніх показників. Але тут річ у цинічному природниму доборі, адже більшість населення цих країн – нащадки рабів, яких звозили на плантації. І так уже склалося, що, щоб виграти 100-метрівку, потрібні ті самі генетичні риси, як щоб вижити на очеретяній плантації. Як і в Кенії, де жителі високогір'я краще генетично пристосовані до бігання марафонів. Але це все винятки із загального правила. Такі самі винятки, як божевільні диктатори, які ставлять на спорт як на спосіб показати всім "кузькину мать". І це точно шлях не здорової людини. Як свого часу збірна НДР була мало не лідером олімпійського заліку, але все це будували на державній програмі допінгу.
Крім того, навряд чи виступ на цій Олімпіаді можна вважати провальним порівняно з Олімпіадами попередніми. У нас на цій Олімпіаді дійсно найгірше місце в загальному медальному заліку. Але знову ж таки, цей залік показує тільки золоті медалі. Ми дійсно примудрилися у 1996 році посісти дев'яте місце у загальному заліку, що вже точно не відповідало нашому рівню розвитку на той час. Хтось хоче помінятися і вирушити у 1996 рік? Хтось забув, що таке справжнє зубожіння?
Так ось, місце за золотими у нас дійсно найгірше. Але. Повертаємося до кількості медалей. У тому самому легендарному для нас 1996 році у нас було 23 медалі. Всього на чотири медалі більше, ніж цьогоріч. Просто тоді було дев'ять золотих. Але лише чотири медалі різниці. Стільки ж, 23 медалі, у нас було у 2000 році в Сіднеї, а в 2004 році і 2008 році у нас цих медалей було 22. Всього на три більше, ніж цього разу. Просто іноді у вас народжується Яна Клочкова. І так виходить. А якщо ми візьмемо три останні Олімпіади, то порівняно з 2016 роком у нас сильне зростання за кількістю медалей, адже там їх було всього 11. А у 2012 році ми теж вибороли 19 медалей, як і нині.
У підсумку від найкращої в історії Олімпіади нас відділяє чотири медалі. Це на 20% краще, ніж зараз. Водночас результати 1996 року були результатом ще радянської спортивної школи. Школи, яка робила чемпіонів на тлі порожніх магазинів. Коли спорт потрібен був, щоб розповісти радянській людині, що їй тільки здається, що їй жерти нічого. Це був спорт країни, яка у дефолті (а СРСР був у дефолті у підсумку). Це такий самий підхід тоталітарних режимів, коли треба показати результат за всяку ціну, і концентрація ресурсів тут зашкалює. Концентрація ресурсів, які витрачає держава на показуху. Коли у вас водночас багато золотих медалей і найвища смертність у Європі. Коли у вас багато чемпіонів, але найнижча тривалість життя на континенті. Це поганий приклад для наслідування.
Що у підсумку? Гарна Олімпіада. Наші спортсмени, як і раніше, кращі за нашу економіку. Наші результати чудові, якщо розуміти те, що ми можемо вкласти у спорт і що ми у нього вкладаємо. Не тому, що хочемо чи не хочемо, а тому, що просто не можемо собі дозволити. Це як із пенсіями. Ми не можемо собі дозволити ані німецькі пенсії, ані німецькі спортивні результати. І не тому, що чиновники погані (хоча це не означає, що вони гарні чи святі), а тому що ми не провели цих нудних реформ. І поки ми можемо лише концентруватися на здоровому способі життя. Пропаганда спорту, більше парків, більше спортивних майданчиків. Держава не має підтримувати професійний спорт, а має сприяти масовому заняттю спортом всього населення. Зрештою, якщо ви не диктатура, то Олімпіада і її результати для вас нічого не важать особливо. Вам треба, щоб люди у парках бігали і потім менше хворіли, а жили довше. А золото виборов боксер чи срібло – важливо саме для цього боксера та його друзів.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
