+5 Київ
Україна і США підписали угоду про надра. Звісно, її ще мало хто бачив. Але загальна картина, у принципі, відома. Як і висновок. Підписали – і добре.
Добре, що у Трампа є тепер папірець, із яким він буде бігати й доводити, який він майстер перемовин. Нам не шкода. Перша угода, між іншим. Спочатку він прикрив гендерно нейтральні туалети в Білому домі, потім відновив напор у душі до рівня часів своєї молодості. А тепер підписав угоду з Україною. Але дайте йому ще 100 днів. Може, ще щось буде цікавого. Але, судячи з усього, саме цей папірець, саме наявність цього папірця і була основним драйвером тиску на Україну. Трамп хотів папірець, його посіпаки хотіли зробити його щасливим. І забезпечити йому нарешті славу найкращого перемовника в історії.
А десь у Києві буде тихо посміхатися Тарас Качка й інші українські перемовники. Що спромоглися перетворити божевільну по своєму нахабству пропозицію Трампа на прийнятну угоду. Яка не тільки не обтяжує Україну, не принижує українців, але й не заважає європейській інтеграції.
Чи буде від цієї угоди якийсь економічний ефект? Скоріш за все, ні. Можливо, вона стане психологічним фактором підтримки бажання інвестувати в Україну після війни. А може, і не стане. Але точно це вже не угода про шкоду, це не угода про колоніальну залежність. Це не угода, де ми визнаємо уявний борг, що намалював собі в голові Трамп, і виплачуємо його до кінця своїх днів. Усі ці зазіхання Трампа зникли з фінальної версії. Хоча він і продовжує тепер усім розказувати, що тепер зможе компенсувати витрати американських платників податків. Ну що ж, нехай розповідає.
Чи є в цій угоді гарантії безпеки? Ні. Але їх і не чекали. І, звісно, ми не купуємося на розмови американського міністра фінансів, що ця угода дає якийсь сигнал Путіну чи що вона сама по собі є гарантією безпеки. Звісно, ні. Хоча, з іншого боку, чим більше буде американських інвесторів в Україні, тим більше в майбутньому в нас буде лобі у Вашингтоні. Що не завадить. Як і для української економіки не завадять самі американські інвестиції. Ба більше, ми їх конче потребуємо. На жаль, ця угода і не про це також.
Чи може ця угода стати базою для подальшої військової підтримки з боку США? Теоретично може. Але теоретично. Проте на практиці якось співпало, що Трамп розблокував угоди про продаж зброї Україні. Чи то угода винна, чи повітря в Римі, а може, до Трампа нарешті дійшло, що він виглядає не дуже, коли Путін вертить його на кінці свого… телефона.
А ще ми вкотре переконалися, що Трампу можна казати "ні". Коли він пропонує щось, що явно протирічить національним інтересам. І після цього не стається кінець світу. Після цього якраз і розпочинається нормальна розмова.
Джерело: Сергій Фурса / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
