+5 Київ
Будь-яка необачність, а тим паче – переконаність, що ми можемо не лише давати поради, а й критикувати українців, є неприйнятною.
Як ви знаєте, я знайомий із відчуттями, коли предмети твого одягу стають непридатними від контакту з яєчним жовтком або кетчупом. У путінській Росії, за вегетаріанських часів, коли вони ще хуліганили, а не ув'язнювали нас, я все це проходив. Тому можу лише поспівчувати.
Але якщо вийти за межі цієї, так би мовити, акції, за межі таких дій, яких я не підтримую, то деякі висловлювання Шендеровича і, навіть більше, повторення цих висловлювань і глибоке переконання, що він може сьогодні вести "боротьбу з українським нацизмом" та вказувати Україні на недоліки священної війни, як веде український народ сьогодні... Усе це – контрпродуктивно (даватимемо дипломатичні оцінки).
Насправді це велика проблема росіян. У кого є сумніви, проведіть невеликий експеримент. Використайте аналогію Другої світової війни. Тому що ситуації схожі, Путін – новий Гітлер, нам це начебто зрозуміло. Проте у деяких відбувається затемнення мізків, оскільки не хочеться проводити паралелі і себе в цю ситуацію ставити.
Отже, уявімо собі: Стефан Цвейг у 1940 році починає розмірковувати про польський антисемітизм. На що це буде схоже? Перебуваючи в еміграції, відомий єврейський письменник, австрійський, розмірковує, що взагалі-то є проблема польського антисемітизму. Уявили?.. А тепер зробімо історичний екскурс не в Австрію чи Німеччину, а в Радянський Союз. І дамо оцінку з погляду тих етичних позицій, яких дотримується Шендерович. До того ж навіть не один Віктор – група людей, яка перейнялася до нього симпатією: мовляв, ось ми зараз заявимо про себе!
Немає у вас права нічого заявляти! Немає права критикувати українців, доки російський фашизм лютує на українській землі! Навіть більше, це право може і не з'явитися за нашого життя – так теж буває. Так, неприємно. Але це той історичний факт, із яким треба змиритися.
Джерело: Гарри Каспаров / Facebook
