-1 Київ
Чи є в євреїв обов'язок вдячності щодо Радянського Союзу?
До дня пам'яті жертв Голокосту.
Гітлерівський режим знищив 6 млн євреїв. Радянський Союз і країни коаліції знищили гітлерівський режим. Із його крахом припинилося і знищення євреїв. Якби не перемога, втрати єврейського народу були б ще страшнішими, а якби Гітлер утвердився надовго, наш народ міг узагалі зникнути.
Усе зрозуміло з катами, майже все розуміло з жертвами. Майже – тому що досі недооцінюють рівень опору, який євреї чинили гітлерівським бандитам. А ось на роль рятівників, на місце солдатів, що вже пішли, які тіснили гітлерівців і звільняли табори, які жахалися побаченому і годували ув'язнених, стала претендувати держава – СРСР. Вустами нинішніх керівників Росії.
Не скажу за всіх євреїв – різні є думки – але я жодної вдячності до Радянського Союзу й особисто товариша Сталіна не відчуваю.
У Червоної армії не було завдання порятунку євреїв – було завдання перемоги над ворогом. Ціною страшних жертв його було розв′язано. Було завдання, якого не усвідомлювали самі солдати, – забезпечення післявоєнної експансії СРСР. Його теж було розв′язано. Порятунок же євреїв і, загалом, в'язнів гітлерівських таборів завданням не був, хіба що у фільмі "Щит і меч". Це було побічним наслідком просування нашої армії на Захід. Та й радянські в'язні – і євреї, і не євреї – після звільнення часто потрапляли в особливі відділи і були перевезені в інші табори на нашому північному сході – не діставали свободу, а лише потрапляли в руки інших катів, уже не зі свастиками, а з червоними зірками. Але – катів! Солдати, що увійшли в Освенцим, у цьому не винні. А товариш Сталін винен!
І не було того, як нам постійно намагаються навіяти, щоб один етнос – росіяни – рятував іншого – євреїв. У багатонаціональній Червоній армії воювали представники всіх народів СРСР, зокрема сотні тисяч євреїв. Серед тих, хто звільняв Освенцим, теж були євреї, а серед його в'язнів – усі національності Європи, хоча євреїв, звісно, була там більшість. Але чи має звільнений з Освенцима француз бути вдячним усьому грузинському народу і, тим більше, сучасній грузинській державі, наприклад, а не тому конкретному грузинові, який увійшов тоді в Освенцим?
То чому ж ми повинні бути вдячні не солдатам-визволителям, а їхньому високому начальству, якому було начхати і на них, і на нас? І не можуть євреї бути вдячними радянському народові, оскільки самі були частиною радянського народу.
Чи ми, порівнюючи Сталіна з Гітлером, маємо бути вдячні йому та його системі за те, що він, на відміну від свого союзника 1939–1941 років, не здійснював цілеспрямованого знищення євреїв лише за те, що вони євреї? Не впевнений, що правильно відчувати вдячність до людини за те, що вона не скоювала цього конкретного злочину. Правильно мати відповідні почуття до злочинця – так ми й відчуваємо. У людській історії мало людей, що викликають до себе таку огиду, як Гітлер. Щоправда, ми маємо відчувати вдячність до Сталіна за те, що він помер саме в березні 1953-го, а не на кілька років пізніше – адже він хотів піти "без Гітлера гітлерівським шляхом" і лише його смерть урятувала радянських євреїв від вислання і тотального знищення.
Чи маємо ми відчувати вдячність до НКВС та інших органів за те, що, здійснюючи масу злочинів, вони іноді робили добру справу – вішали есесівців, наприклад? Але ж і нацисти іноді знищували чекістських катів – що ж нам, і їм дякувати?
Я не приймаю обов'язку вдячності до СРСР ще й тому, що сама ідея спасіння мого народу іншим народом не тільки брехлива, але і принизлива, закріплює такий, що не відповідає дійсності, – подивіться на ізраїльських солдатів – стереотип слабкості євреїв, їхньої потреби захисту й опіки. Я не приймаю цього обов'язку тому, що всі розмови про те, як нас рятували – не люди, а саме держава, радянська влада – спрямовано на одне. Ми зобов'язані дякувати і кланятися, сидіти тихо, говорити спасибі за те, що нам "дозволили тут жити", і погодитися, що тут, у Росії, ми не господарі, а так, далекі родичі, громадяни другого сорту при старшому браті.
Вічна пам'ять жертвам, вічна слава тим, хто чинив опір, вічна вдячність тим, хто рятував – ховав, переправляв у безпечні місця, входив у гітлерівські концтабори зі зброєю в руках. А Сталін і радянська влада нехай горять у пеклі!
Джерело: Leonid Gozman / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
