-1 Київ
Відлуння майбутньої війни – перші враження від переговорів Путіна з Байденом.
Я не про геополітику, я просто війни не хочу. Я не хочу, щоб наші солдати, виконуючи божевільний наказ, знаходили смерть у чужій країні, яка, так, могла бути дружньою, але тепер чужа. Так, багато хто з них обдурений пропагандою – "Крим наш", змова американців тощо, але це не солдати затіяли війну. І я не хочу, щоб вони гинули. Щоб українці гинули, я теж не хочу. Але вони хоч би загинуть, захищаючи свій дім, а наші – просто через начальницьку дурість.
Розмова Байдена з Путіним відчайдушна – остання? – спроба Заходу запобігти війні. Захід не хоче цієї війни не так із відданості гуманістичним цінностям – хоча вони все ж таки людей не їдять – як тому, що масштабна війна підірве безпеку західного світу.
Домовитися з нашим керівництвом добром, гадаю, неможливо. Адже найголовніша їхня вимога в українському конфлікті – щоб України не було. В їхніх очах – вони цього й не приховують – Україна – це частина Росії. Це "недодержава", яка має або увійти до складу РФ, або бути її васалом, як якась найзалежніша країна Варшавського договору за часів СРСР. У крайньому разі вони готові будуть погодитися на самостійне існування західних областей, але все, що по нашу сторону Дніпра, – наше.
Тому наших начальників можна лише налякати – налякати жахливою ціною, яку доведеться заплатити за агресію. Це можуть зробити – і роблять! – українці. Адже Путін як самовладний монарх не може, проте, вдатися до масштабних втрат серед наших солдатів. "Вантаж 200" в доми його електорату остаточно обвалить народну підтримку, яка і так дихає на ладан. Тому якщо українці переконають його в тому, що вони чинитимуть опір, що легкої прогулянки не буде, це може змусити його замислитися.
Але налякати може й Захід. Успіх Байдена залежав від двох моментів – чи готовий він пригрозити чимось таким серйозним, щоб Путін зрозумів, що ціна подальшого "визволення" України занадто висока, і чи будуть ці його слова досить переконливими, чи повірить Путін у серйозність намірів Заходу. І те, і те не гарантовано – реалізація значних погроз дорого коштуватиме тим, хто погрожує, – ми не знаємо, чи вони готові на це зважитися?
Важко сказати, що це за погрози. Оголошені наміри серйозні, але, напевно, є ще щось, що залишилося за кадром. Вважаю, наших начальників не зупинить те, що призведе до подальшого погіршення життя населення – начхати їм на це. Але можуть зупинити загрози власності та комфортному проживанню їхніх близьких на Заході. Іншими словами, важливо – чи готові будуть американці та їхні європейські партнери заарештувати рахунки та майно нашої знаті й вислати членів їхніх сімей ближче до традиційних цінностей? Скоро побачимо.
А поки що, за першими враженнями, Байден виграв. Білий Дім майже одразу після завершення переговорів оголосив, що Байден фактично висунув ультиматум. За правилами придуманої Путіним пітерської вулиці відповідь має бути негайною і жорсткою. Але Кремль мовчав кілька годин, а потім виступив із чимось незрозумілим. Без жодного державного дзвону. Отже, проковтнули.
Байден, як повідомили американці, одразу після переговорів зв'яжеться з лідерами найбільших європейських держав – зі своїми союзниками. А нашому кому телефонувати? Лукашенку з Мадуро? Він сам на планеті. Він у себе сам. Із Байденом у ситуаційній кімнаті сиділо ще четверо. Путін був на самоті. Він не довіряє навіть найближчим?
І вишенька на торті. Байден говорив із Білого дому, він там живе і працює, він рідко їде звідти – жодними інтернетами не замінити живого спілкування. А наш "знає прикуп" – живе в Сочі, звідти й говорив. У столиці йому бути не обов'язково. Скоро він керуватиме нами з орбіти – усе за Войновичем, тільки з випередженням термінів. А звідти, з космосу, і війна може здатися йому не такою страшною. І людей поженуть на смерть. Не дай боже, звісно.
Джерело: Леонид Гозман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
