Відсутність єдиної системи контролю енергоресурсів і платежів веде до безкарності й корупції

Тези до плану і стратегії відновлення України – ЄДСМ.

"Коли немає справедливості, то що таке царства, як не великі грабіжники?"

(Августин Аврелій, християнський теолог і церковний діяч).

Першим кроком для подолання зовнішньополітичної, економічної, енергетичної і фінансової залежності України, боротьби з корупцією і стимулювання зростання середнього класу як соціальної основи для демократії має стати введення в Україні Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання й оплати за паливно-енергетичні ресурси і житлово-комунальні послуги (ЄДСМ).

Факт того, що за роки незалежності України жоден із її урядів не спромігся запровадити таку систему, свідчить про підміну справжнього патріотизму вузькопартійним егоїзмом із боку політичних сил, які їх формували, а також про нефаховість – у кращому випадку – і тотальну корумпованість – у гіршому – їхніх політичних лідерів.

Як наслідок, Україна до цього часу не визначилася, яка модель економіки відповідає її національним інтересам, а її уряди не мали стратегії відновлення економіки і зміцнення соціальної основи демократії. Перш за все за рахунок подолання бідності і збільшення в Україні числа середнього класу.

Відсутність урядових програм і стратегій підтримки малого і середнього бізнесу, а також підвищення до європейських стандартів заробітної плати вчителів, лікарів, військовослужбовців, творчої і наукової інтелігенції, державних службовців і високопрофесійних працівників реального сектору економіки та промисловості є свідченням відсутності в урядів ідеології і планів щодо розбудови демократії в Україні.

Індикатором цього ще з перших років незалежності мали б стати державна стратегія і відповідні програми розвитку житлово-комунального господарства й контролю над тарифами за житлово-комунальними послуги (ЖКП).Останні, як відомо, мали б бути прив'язані до реальних доходів населення.

Нагадаю, що на Заході наявність власного житла, не обтяженого боргами і банківськими кредитами, є вагомим критерієм належності до середнього класу. В Україні ще в 1992 році було прийнято закон "Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно з цим законом було безкоштовно приватизовано майже 98% державного і комунального житлового фонду. Це зробило Україну країною з одним із найвищих у світі рівнів приватизації житла.

Незважаючи на різну якість житла і його фізичну зношеність, це створило сприятливі умови для формування, передусім у містах, середнього класу навіть за стандартами Західної Європи. Надалі необхідно було вибудувати архітектуру правової держави, що відповідала б стандартам європейських демократій. Із верховенством права та національно орієнтованими моделями економіки, армії, дипломатії та інформаційної політики.

Тобто всього того, що безпосередньо впливає на якість і стандарти життя громадян, їхню безпеку, обороноспроможність держави та її міжнародний авторитет. Саме від цього, у свою чергу, залежать вартість і капіталізація активів громадян і країни, ринкова вартість нерухомості, землі й національних багатств.

Багаті природні ресурси України і рівень розвитку її науково-промислової бази давали можливості для гнучкого регулювання доходів населення з мінімізацією тієї частки, яка мала витрачатися на ЖКП. За умови відсутності корупції в органах управління цього цілком вистачало б для поступового наближення доходів – до найвищих, а виплат за ЖКП – до найнижчих стандартів у Європі.

Політичні еліти України до сьогодні не впоралися із цим завданням. Попри те, що де-юре, за Конституцією, земля, її надра й корисні копалини належать виключно народові України. Де-факто вони до цього часу використовувалися і до сих пір використовуються виключно в інтересах приватного бізнесу, наближеного і пов'язаного із владою.

Відсутність ЄДСМ створює сприятливе правове поле для безкарності. Що є підґрунтям для політичної корупції і появи в Україні повноцінних олігархів. А також для побудови олігархічно-кланової в центрі і феодально-кланової на місцях системи псевдодемократичного управління.

Протягом 1991–2000 років держава ще покривала частину витрат на ЖКП і більшість українців сплачувала за них 2–5% від загальних доходів. Проте самі доходи майже перестали зростати і послідовно наближалися до найнижчих у Європі. Після піку рівня економічного зростання в Україні 2004 року (12,1%), найвищого на той рік у Європі, він має стійку тенденцію до найнижчого показника. Замість індустріально-інноваційного і високотехнологічного розвитку економіки була обрана модель сировинного придатку більш розвинутих економік світу. При якій відбуваються майже демпінгові розкрадання національних багатств України.

Сьогодні у країнах ЄС зарплати у 5–10 разів більші, ніж в Україні. Але за ЖКП українці сплачують 30–50% від своїх доходів, тоді як громадяни у ЄС – 15–20%.

Статистика дає наступну тенденцію змін у частині від загальних доходів населення, яку сплачували в Україні з 1991 року за ЖКП:

• 1991–1994 роки (президент Леонід Кравчук) – 2–5%;
• 1996–2000 роки (президент Леонід Кучма) – 5–10%;
• 2001–2010 роки (президенти Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович) – 10–15%;
• 2011–2014 роки (президент Віктор Янукович) – 15–20%;
• 2015–2025 роки (президенти Петро Порошенко, Володимир Зеленський) – 30–50%.

Однією з головних причин існування системної і гігантської за масштабами корупції в енергетичному секторі економіки України є відсутність до цього часу Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання й оплати за паливно-енергетичні ресурси і житлово-комунальні послуги (ЄДСМ).

1991–2005

Починаючи з 1991 року, жодний з урядів України не мав реальних базових цифр по надходженню і реалізації національних енергоресурсів. Відповідно, вони не використовувалися як при плануванні державного бюджету, так і при прогнозуванні розвитку національної економіки. Це все одно, як планувати сімейний бюджет, придбання товарів і послуг, не знаючи реальних доходів членів сім'ї.

Макроекономічне планування в Україні ніколи не мало під собою достовірної фінансово-економічної основи у вигляді документально підтвердженого і зведеного енергетичного балансу України. Це завжди створювало "правові прогалини" для безкарності й існування гігантських корупційних схем із розкрадання енергетичних ресурсів України. Нещодавні кримінальні провадження по відношенню до колишнього міністра енергетики Германа Галущенка і посадовців "Енергоатому" мають своїм корінням і цю проблему.

2005–2010

Особливо прикро, що саме перед Помаранчевою революцією 2004 року вся підготовча робота щодо впровадження ЄДСМ в Україні була майже завершена. Упродовж 2002–2003 років під контролем і координацією апарату РНБО Кабінетом Міністрів був напрацьований законопроєкт, який готувався до прийняття Верховною Радою України. Але новий президент Віктор Ющенко і секретар РНБО Петро Порошенко, обійнявши свої посади, втратили до нього інтерес. Прийняті раніше рішення РНБО перестали виконуватися, а контроль за їх виконанням урядом із боку апарату РНБО припинився.

2010–2014

Наступна спроба впровадити ЄДСМ була здійснена тільки через сім років. Під тиском ЄС і професійної еліти України в червні 2012 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №9572. Він містив багаторічні (головним чином до 2005 року) напрацювання фахівців і вчених Національної академії наук (НАН) України, галузевих інститутів і колишніх працівників апарату РНБО. Але вже занадто зміцніле корупційне "енергетичне лобі", як в уряді, так і серед олігархів, заблокувало і провалило подальший розгляд законопроєкту №9572 у Верховній Раді VІ скликання.

Народні депутати, порушуючи встановлені законом терміни розгляду законопроєкту і не виконавши процесуальні дії, необхідні для його слухання у другому читанні, просто "поховали" критично важливий для держави проєкт закону.

Після переобрання Верховної Ради в жовтні 2012 року законопроєкт №9572 узагалі був знятий із розгляду. Для цього були використані прогалини в Регламенті Ради, норми якого не враховують важливість законопроєкту для національної безпеки України, і тому новий склад парламенту не розглядає законопроєкти, які не встигли прийняти його попередники. Незалежно від їхньої важливості і ресурсів, які витратила держава на їхню попередню підготовку, вони вважаються знятими з розгляду парламентом попереднього скликання.

В Україні вже стало, на жаль, "політичною традицією", що злочини масштабної корупції здебільшого не розслідувалися внаслідок бездіяльності вищих посадових осіб держави. Багатомільярдні втрати бюджету через відсутність закону про ЄДСМ і збереження корупційних схем в енергетиці продовжувалися й надалі.

Винайдені ще в 90-х роках корупційні схеми розкрадання енергетичних ресурсів України з часом лише вдосконалювалися. Ще однією "політичною традицією" стало те, що кожен новий кандидат у президенти проголошував необхідність боротьби з корупцією. Під час виборів, як правило, обіцяв зламати корупційні схеми і в енергетиці. Але, отримавши владу, забував про свої обіцянки. Змінювалася лише верхівка "енергетичних схем" – на "вигодонабувачів" із числа "любих друзів", "своїх людей" або нових посередників, пов'язаних з олігархами. Переадресовувалися грошові потоки, а у Верховній Раді "забували" про необхідність прийняття закону про ЄДСМ.

2014–2019

Чергова спроба ввести ЄДСМ була здійснена через три роки, у червні 2015 року, знову під тиском Заходу і фахових позапартійних професіоналів, які ще мали деякий доступ у ЗМІ. Верховна Рада ухвалила в першому читанні новий законопроєкт №1640 "Про Єдину державну систему моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання й оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги". Його спіткала доля законопроєкту №9572. За старою схемою саботажу його також не було розглянуто у другому читанні і він не став законом через застосування "енергетичним лобі" старого механізму бюрократичних маніпуляцій.

"Законодавчі ігри" були продовжені і навколо наступного проєкту закону №4844 із новою назвою "Про Єдину державну систему моніторингу у сфері енергетики та комунальних послуг". Цей законопроєкт повторив сумну долю своїх попередників: він теж був ухвалений парламентом у першому читанні (у вересні 2016 року), але його другого читання також не відбулося.

Якби в Україні архітектура її державної піраміди була збудована за законами демократії, то подібні процедурні маніпуляції із цими законопроєктами давно були б предметом кримінальних розслідувань. Адже від існування ЄДСМ безпосередньо залежать економічна і оборонна сила держави, а також і стан боротьби із системною корупцією.

Справжня парламентська опозиція мала б ініціювати відповідні кримінальні розслідування. Наприклад, за ознаками таких правопорушень:

• головами Верховної Ради, які, відповідно до ст. 88 Конституції України, мали організовувати роботу парламенту і забезпечувати додержання його регламенту;
• керівниками уряду, які, за ст. 113 Конституції, мають право подавати Верховній Раді законопроєкти і супроводжувати їх у профільних Ккомітетах парламенту;
• секретарями РНБО, які, згідно зі ст. 4 закону "Про РНБО України", розробляють і координують заходи з питань енергетичної безпеки й контролюють виконання рішень у сфері національної безпеки.

Нарешті, парламентська опозиція могла б ініціювати кримінальні розслідування і за ознаками можливих правопорушень із боку президентів України, які, відповідно до ст. 102 Конституції України, є її гарантами й повинні забезпечувати і контролювати виконання Конституції і законів України.

2019–2026

Після президентських виборів у 2019 році нова влада традиційно "забула" про існування проблеми відсутності ЄДСМ в Україні, а також про демократичний принцип тимчасовості будь-якої обраної народом влади, обов'язковості виконання Конституції, попередніх законів і спадкоємності національних інтересів країни.

Згідно із цими принципами і чинною Конституцією України, обрана влада зобов'язана виконувати державні рішення, які були прийняті попередньою владою на підставі Конституції і законів України. Верховенство права є одним із головних принципів демократії, а питання ЄДСМ пов'язане не лише з подоланням бідності, але і з національною енергетичною, економічною, фінансовою, оборонною незалежністю. А також із подоланням корупції на вищих щаблях влади в Україні. Перемога над такою корупцією мала б вирішальне значення і для розв'язання багатьох інших стратегічних проблем в економіці, обороні, соціальній і правоохоронній сферах.

У 2026 році позафракційний народний депутат Дмитро Разумков заявив: "Батареї холодні, гарячої води немає або вона ледь тепла, світло зникає на години чи на цілі дні. Українцям пропонують економити і терпіти, тоді як хтось заробляє на різниці в цінах і схемах під час війни!"

Проте колишній голова Верховної Ради IX скликання (29 серпня 2019-го – 7 жовтня 2021 року) від монобільшості забув нагадати українцям, що після 2019 року до Верховної Ради так і не було подано новий законопроєкт по запровадженню ЄДСМ.

Звернення і нагадування з боку фахівців до цього часу ігноруються. З'явилася лише заява уряду "про наміри" – "цифровізувати" енергетичний сектор, що є радше популізмом і цинізмом, ніж професіоналізмом і державною відповідальністю.

Підсумовуючи, політиками, які були при владі в Україні протягом останніх 30 років, було створено систему, сприятливу для масштабної корупції в енергетичному секторі економіки.

Ця корупція вже давно проникла у вищі ешелони влади і спричинила гігантське за масштабами розкрадання національних багатств України.

Основними напрямами цієї корупції є:

• маніпуляції з обліком енергоресурсів через непрозорість самого обліку, фрагментарність і неможливість достовірної перевірки визначальних даних – наприклад, кількості газу, нафти, вугілля і електроенергії, які в Україні були реально видобуті чи вироблені й спожиті;
• заниження обсягів реального видобутку: компанії приховують частину видобутку енергоресурсів для зменшення рентних платежів, завдаючи прямих збитків бюджету України;
• тіньові схеми у видобутку і транспортуванні: "сірий" видобуток (відсутність системи моніторингу дозволяє існування нелегального видобутку вуглеводнів і вугілля, які ніким у державі достовірно не обліковуються);
• крадіжки під час транспортування енергоресурсів (наприклад, газу чи нафти), можлива їх несанкціонована "втрата", яку практично неможливо документально виявити без автоматизованого державного моніторингу;
• маніпуляції у фінансовій сфері: необґрунтовано низькі у порівнянні зі світовими цінами рентні платежі за сировину, заниження обсягів її видобутку, штучне зменшення сум податків, які повинні сплачуватися до бюджету;
• розкрадання бюджету за рахунок фіктивних і неточних даних щодо субсидій: без достовірних даних про енергоспоживання у країні відбувається розкрадання субсидій, або дотацій, на основі неправдивих даних;
• неможливість науково обґрунтованого бюджетного планування і прогнозування розвитку економіки України через відсутність енергетичного балансу країни: відсутність достовірних даних про надходження і споживання енергоресурсів країни унеможливлює фахове бюджетне планування і приховує системну корупцію і розкрадання національних багатств України;
• створення сприятливих умов для корупційних схем при державних закупівлях: відсутність системи державного моніторингу і контролю над енергоресурсами зумовлює розкрадання коштів під час реалізації енергоресурсів і державних закупівель;
• створення можливостей для зловживання владою і політичного тиску на органи місцевого самоврядування: останні без офіційних даних централізованого обліку енергоресурсів є незахищеними від вибіркових маніпуляцій із метою корупційних преференцій чи в політичних цілях;
• cтворення умов для конфлікту інтересів і зростання корупції в органах державної влади: представники органів влади, маючи непрозорі стосунки з бізнес-структурами, можуть надавати їм преференції і отримувати за це вигоду, а непрозорий облік і контроль дозволяють приховувати реальні дані і крадіжки;
• втрата довіри міжнародних партнерів і зниження інвестиційної привабливості України: відсутність чіткої і прозорої системи обліку енергоресурсів, викликана цим системна корупція і безкарність державного апарату демонструють відсутність верховенства права в Україні. Як наслідок, по ланцюжку зменшують капіталізацію всіх підприємств і компаній та ринкову вартість землі й усього нерухомого майна в Україні.

Навіть орієнтовні, максимально стримані розрахунки свідчать: за останні 20 років державний бюджет України міг втратити $120–160 млрд США лише через відсутність ЄДСМ і системного державного контролю за енергоресурсами.

Структура цих втрат виглядає так:

• тіньовий видобуток нафти й газу – $40–50 млрд;
• демпінговий продаж атомної електроенергії – $7–30 млрд;
• фіктивні субсидії і дотації – $10–15 млрд;
• облікові маніпуляції, крадіжки і втрати від неефективного використання – $5–10 млрд;
• інші корупційні схеми в енергетиці – $20–30 млрд.

Фактично йдеться про системне багаторічне викачування національних багатств, яке не лише підірвало фінансову стійкість держави, а й обмежило її економічну, соціальну й оборонну спроможність.

Джерело: "Українська правда"