+1 Київ
Рецепт виграшу у війні, мій погляд.
Раптом комусь цікава моя скромна думка про те, яким чином змусити росіян відступити, – то ось вона. Отже, спочатку ряд, так би мовити, навідних питань.
Чому потік російських добровольців зараз такий великий і покриває досить немаленькі втрати нашого ворога в ході боїв? Чому з таким ентузіазмом росіяни масово продовжують іти воювати проти нас на третьому році війни, чому вони – ті, хто безпосередньо штурмують наші позиції, – не стомилися, а нам так із мобілізацією непросто?
Чому російське суспільство готове терпіти економічні труднощі, здорожчання імпорту й падіння реального економічного добробуту?
Нарешті, чому росіяни й навіть російські націоналісти готові закривати очі на втрату своїх позиції на користь Китаю, непропорційне домінування чеченців у своїй владі, засилля мігрантів – фактично повзучу втрату росіянами Росії вони не помічають?
Відповідь така: тому що у близьких боях вони весь час виграють.
Вони не виграють вишуканою тактикою. Тактикою вигравали більше ми, звільняючи цілі області в ході стрімких операцій. Вони не виграють новітніми технологіями, це ми свого часу увірвалися перші у простір FPV-коптерів, це ми відбили пів моря новими роботами-човнами. Тут ми йдемо близько один до одного. (Так, вони мають технологічну перевагу в повітрі, у ППО, але це радше інерція СРСР, тих конструкторських шкіл, котрі в них лишилися).
На мою думку, росіян надихають саме їхні перемоги у близьких боях. Це ближче до спорту, аніж до війни, але в тому-то й сенс спорту – щоб проявити певні сили націй у стандартних умовах.
Вони пишаються тим, що не рахуються із втратами у ближніх боях. Бо в цьому спорті вони мають залік командний, а не індивідуальний. І коли російські команди проявляють готовність померти й це призводить до щоденного результату, а саме – втрати українцями позицій, то це їх надихає, надихає всю їхню націю. Яка на фоні великих і безглуздих втрат нині єдина як ніколи.
Це ефект футболу.
Близький бій – це бій характерів, це найбільшою на війні мірою бій людей, а не техніки, стратегії, тактики. Це бій, де індустріальна сутність нинішньої війни відступає, дає місце духу. Росіяни вважають, що вони виграють у цьому духовному двобої. (Так, російська dukhovnost – це вона і є).
Тому вони радіють цій війні й загалом задоволені нею. Попри те, що РФ ці роки деградує, вона відчуває, що до неї продовжують тягнутися деякі інші країни. Це харизма росіян, котра витікає з їхніх успіхів у майже рукопашних боях.
Нам точно треба подолати проблему російських КАБ на фронті. Без цього ніяк. Але треба розуміти, що не буде КАБ – росіяни все одно будуть іти у штурми. Не стане в них сучасних танків – усе одно штурмуватимуть на Т-64, Т-34, вантажівках, мопедах. Власне, вони цим уже і зайняті.
Штурмуватимуть до тих пір, поки бачитимуть, що здатні вигравати оці ближні бої. Будь-якою ціною. Допоки рахунок у футболі буде відповідний. Допоки вони (і ми) рахуватимуть у позиціях, територіях.
Я із самого початку повномасштабки бачу: як тільки росіяни заходять у посадку, як тільки зачіпляються за край міста – справи кепські. Не треба бути прогнозистом, щоб у таких ситуаціях далі прогнозувати, що буде з посадками і з селами чи містами.
І я на самому початку повномасштабки сміявся з коментарів деяких західних експертів, що, мовляв, от почнеться "зеленка" – і українці почнуть завдавати ворогу більше втрат, бо буде більше можливостей зближатися. Сталося все рівно навпаки, і, загалом, воно так само й до сих пір. Вибивати росіян із їхніх позицій можуть здебільшого лише дуже натреновані й гарно оснащені підрозділи, здатні воювати існуючою зброєю у ближніх боях із гарним співвідношенням втрат. А скільки таких у нас?
Нам потрібно, щоб "звичайні" підрозділи вигравали ближні бої. Це питання політики і психології. Тоді ми зламаємо волю росіян.
Що для цього треба?
Умовно, п'ять розробок. Вони вже є, їх треба тільки трохи допиляти. За державний кошт, за державного сприяння сконцентрувати на цьому ресурс держави. І далі створити на базі них у складі кожного батальону на "нулі" підрозділи ближнього бою. Де будуть ці технологічні рішення, доступні звичайним, щойно мобілізованим солдатам.
Ми маємо зробити так, щоб росіяни від нас тікали. Тоді це буде перелом. А до того миру не буде.
Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
