-3 Київ
Як зупинити агресію й повернути окуповані території.
Цей текст є стислою версією мого інтерв'ю українському виданню "Обозреватель". Він завдячує своєю появою замітці Вадима Зайдмана "Путіна можна зупинити в невоєнний спосіб", у якій було використано деякі цитати із цього інтерв'ю, але, на жаль, не ті, які є точним і розгорнутим викладом моєї позиції.
Перше. Воєнні операції, які проводить Путін, у невоєнний спосіб зупинити не можна. Вторгнення путінських військ у Грузію у 2008 році було зупинено героїчним опором грузинських збройних сил і початком перебазування ВПС США на бази в Румунії і Туреччині, а кораблів американського ВМФ – у Чорне море.
Вторгнення путінських військ в Україну у 2014–2015 роках було зупинено героїчним опором добробатів і ЗСУ, які коштували українцям тисячі жертв, і початком військової допомоги Україні з боку західних союзників.
Путінські гібридні операції, які готували у країнах Балтії, було зупинено превентивним розміщенням у них підрозділів НАТО (пропозиція, зроблена Андрієм Піонтковським і прийнята альянсом як настанова до дії).
Друга. Путін сам собою:
- не припинить підтримку сепаратистів у Молдові, Грузії, Україні;
- не виведе війська з Придністров'я, Абхазії, Південної Осетії, Криму, Донбасу;
- не поверне Молдові, Грузії, Україні окуповані території.
І ще, звільнення Путіна від влади саме собою нічого у цьому плані не змінить.
Третє. Ті, хто вважає, що деокупації захоплених територій від Путіна можна буде домогтися внаслідок:
- мирних дипломатичних перемовин;
- введення (розширення, посилення тощо) антиросійських санкцій;
- заморожування активів путінських олігархів або його самого на Заході ("накладання арешту на награбовані трильйони");
- або інших таких невоєнних дій,
тішать себе глибокими ілюзіями.
Особи, які вважають, що Захід (його лідери, уряди західних країн) заради інтересів Молдови, Грузії, України "тягатимуть каштани з вогню", тобто розпочнуть воєнну конфронтацію з Росією – однією із двох найбільших ядерних держав у сучасному світі, не зовсім адекватні.
Четверте. Для Путіна війна проти України, за Крим, Донбас, Придністров'я має особливий, сакральний характер. У його свідомості виняткове місце посідає поняття так званої "історичної Росії". Це не тільки відмова у визнанні наявності таких народів, як українці та білоруси. Це і сприйняття ним цієї війни не лише як війни за територію, але і як священної війни за відвоювання у "ворожих сил" свідомості мільйонів "російських православних" людей. Увага української суспільної думки нині прикута передусім до Донбасу, уже значно менше – до Криму. А в Путіна в голові сидять не Донбас і не Крим, а Придністров'я до Дністра і вся Україна до Збруча.
Глибоко помиляються ті, хто вважає, що головний (єдиний) мотив дій Путіна – мільярди доларів, заради яких – минулих чи майбутніх – він нібито готовий повернути окуповані території.
П'яте. Уявлення Путіна про "історичну Росію" і її межі мають для нього справді "вистражданий" характер. Вони виникли не на порожньому місці і не вчора. І від них він не відмовиться за будь-які гроші і ні через жодні санкції.
Ще на Бухарестському саміті НАТО Путін намагався переконати президента США Джорджа Буша в тому, що Україна як держава є непорозумінням. Що половина її території, на його погляд, належить Росії. Це було у квітні 2008 року. У січні 2012-го він писав уже про "велику Росію" і її кордони на кінець XVIII століття. А у травні 2019 року про "історичну Росію" він заявив військам на параді на Красній площі в Москві.
Цей виступ Путіна перед російськими військами 9 травня 2019 року – щось на кшталт промови Сталіна перед випускниками військових академій 5 травня 1941 року: "Час закінчувати з оборонним гаслом, оскільки воно застаріло і з його допомогою вже неможливо здобути жодної п'яді землі. Червона армія має звикнути до думки, що ера мирної політики закінчилася й почалася ера насильницького розширення соціалістичного фронту. Той, хто не розуміє необхідності наступальних дій, – обиватель або дурень".
Той, хто вважає, що Путін готовий "торгувати" захопленими територіями тоді, коли він де-факто закликав війська до "визвольного походу" задля "звільнення" території "історичної Росії", той не розуміє необхідності наступальних дій (і далі за цитованим сталінським текстом).
Шосте. Молдові, Грузії, Україні повернути окуповані території можна лише в один спосіб. Той самий, у який їх захопили. Тобто військовою силою. Інших способів немає.
Сьоме. Чи можуть ці країни повернути окуповані в них території сьогодні (найближчим часом)? Для будь-якої адекватної людини, ознайомленої з подіями останніх років, відповідь однозначна: ні. Сьогодні ні Молдова, ні Грузія, ні Україна повернути окуповані території не можуть. Із цілком очевидної причини – через співвідношення сил. Таке зізнання може не подобатися, але це факт життя. За нинішнього стану збройних сил, економіки, держапарату, за нинішньої відсутності у цих країн потужних союзників ці країни повернути свої території не можуть. За наявних нині розколів у політичних класах молдовського, грузинського, українського суспільств це неможливо. Звісно, Молдова, Грузія, Україна, ослаблені внутрішніми запеклими суперечками, є ідеальними партнерами – жертвами для Путіна.
Восьме. Коли можливо домогтися повернення окупованих територій? І якою є стратегія, здатна сприяти вирішенню цього питання? Якщо відкинути емоції, то, для того щоб хоча б почати обговорення питання про повернення окупованих територій у якому-небудь реалістичному ключі, Молдова, Грузія, Україна мають стати іншими:
- вони мають стати незрівнянно сильнішими в економічному, політичному, військовому аспектах;
- у них мають з'явитися справжні потужні союзники, які їх підтримують і поділяють їхню позицію;
- водночас повернення окупованих територій можливе тільки після перемоги цих країн у воєнному конфлікті.
Дев'яте. Чи є історичні приклади повернення окупованих територій? І які вони? У 1871 році після перемоги у франко-пруській війні Німеччина відібрала у Франції Ельзас і Лотарингію. Французи змогли повернути ці провінції:
- за чотири з половиною десятиліття;
- силою – унаслідок перемоги у Першій світовій війні;
- за допомогою найпотужніших союзників того часу – Британської імперії, Російської імперії, США.
За 20 років Німеччина знову відібрала Ельзас і Лотарингію. Франція знову змогла їх повернути:
- за п'ять років;
- силою – унаслідок перемоги у Другій світовій війні;
- за допомогою найпотужніших союзників того часу – Британської імперії, США, СРСР.
У 1949 році Німеччину було поділено на Західну і Східну. Чи могла тоді Західна Німеччина відвоювати східну частину країни у СРСР? Відповідь очевидна – ні. Але Західна Німеччина змогла возз'єднатися зі Східною Німеччиною:
- за 40 із гаком років;
- унаслідок перемоги Заходу у Третій світовій (холодній) війні;
- за допомогою найпотужніших союзників того часу – США, Великобританії, Франції;
- за згоди переможеного в холодній війні СРСР.
Десяте. Наведені приклади з історії провідних європейських країн показують, які інгредієнти потрібні для повернення втрачених територій:
- стратегічне терпіння (10 років), проєкт із повернення територій не слід планувати ні на рік, ні на п'ять років;
- інші збройні сили, інша економіка, інша держава;
- перемога у війні, навіть якщо вона називається "холодною" або "гібридною";
- допомога найпотужніших союзників;
- згода переможеного агресора.
Нарешті, із попередніх випадків агресій видно, що Путін воліє нападати на слабшого, на того, кому складно захиститися, на того, у кого немає союзників, на того, кому обов'язково прийдуть на допомогу. Саме так він перешкоджав об'єднанню Молдови, саме так він нападав на Грузію і Україну, які не є членами НАТО. Як відомо, на членів НАТО не нападав не тільки Путін. На них не нападали ні Андропов, ні Брежнєв, ні Хрущов, ні навіть Сталін. Тому найкращий спосіб забезпечити країні найвищий рівень безпеки в сучасному світі – це вступ до НАТО.
Цей текст не слід розглядати ні як пораду, ні як рецепт, ні як рекомендацію для чиїх-небудь дій, ні як авторський прогноз того, що нібито обов'язково відбудеться. Це лише неупереджений аналіз становища країн, значну частину територій яких протягом останніх трьох десятиліть було окуповано. А також ідентифікація базових умов, виконання яких необхідне для їхньої деокупації.
Джерело: aillarionov.livejournal.com
