+16 Київ
Вибори у Словаччині та ми.
Напевно, уперше я бачу такий величезний медійний інтерес до виборів у сусідній Словаччині. З одного боку, це добре, бо ми з колегами в Інституті майбутнього завжди топили за пріоритезацію відносин із нашими сусідами та за те, щоб ми більше й частіше вникали в їхній порядок денний.
З іншого боку, дуже видно, як ми по другому колу заходимо на той самий невдалий зовнішньополітичний підхід, як після 2014 року, коли значну частину ставки роблять на необґрунтовану віру у збереження політичної кон'юнктури та статусу-кво на Заході, на якій тримається наша фінансова й військова підтримка з боку ЄС і НАТО.
Тому насправді нам не так цікаві вибори у Словаччині, як вони нас лякають. Адже якщо Словаччина стане "другою Угорщиною", як пишуть наші ЗМІ, то підтримка України ослабне, а отже, ослабне і наша обороноздатність.
У цьому підході закладено одразу кілька суттєвих помилок, через які ми свого часу не змогли побудувати нормальну безпекову архітектуру після 2014 року:
1. Віра у вічність і непохитність західної підтримки. Якщо Росія – ворог для ЄС і НАТО, то нас підтримуватимуть завжди, хай якою буде ціна. Але тут ігнорують дрібні речі на кшталт різного сприйняття російської загрози на Заході, різного ставлення до концепту "перемоги" або різних пріоритетів зовнішньої політики самих західних країн, яка не завжди зациклена на Україні. А тому коли ця вічність опиняється під питанням, то нас накривають страхи і хвилювання, бо плану "Б" у масовому сприйнятті немає. Тому від одних лише виборів у Словаччині у нас уже бояться, що вся наша політика обвалиться. В ідеалі такого бути не має, оскільки потрібні сильні зв'язки на інституційному рівні й обережна гра з різними політичними силами, а не лише тими, хто добре виступає з нашими тезами на публіці.
2. Небажання занурюватися в чужий контекст. Нас не цікавить, чому люди у Словаччині чи Угорщині голосують за цих політиків, чому ці політики просувають саме такий порядок денний, а не інший, чому вони мають нас підтримувати вічно та ігнорувати власні інтереси. Коли ми опускаємо ці речі, все те, що відбувається, починають пояснювати просто: рука Кремля. Просто так вийшло, що "проросійські сили" раптом перемагають на виборах. А звідси випливає ще один логічний висновок: якщо це ворожі нам сили, то нам їх треба зустріти вороже, що автоматично відрізає можливості розглянути варіанти співробітництва та компромісу.
3. Переоцінка себе. Нам здається, що якщо ми несемо на собі основний тягар війни, то всі нам винні і ніхто не ставитиме жодних зайвих запитань. Найчастіше це не так. У партнерів постійно щось змінюється, відбувається переоцінка ситуації, аналізують ситуацію на фронті, роблять якісь висновки, тривають певні переговори, змінюються керівники партій та урядів, громадська думка. Динамічну ситуацію ми часто сприймаємо як незмінну статику, а відносини з нами оцінюють за формулою "захищайте наші інтереси, тому що... ну, ви знаєте". Це може працювати в період первинного шоку, коли у всіх тільки формуються позиції, багато хто імпровізує і ще незрозумілий проміжний результат кризи. Але згодом усе змінюється, і нам головне не переоцінювати власну моральну позицію і не натягувати її на очі інших суспільств та урядів. Інакше виходить ось так, як зараз, коли конфлікт із сусідами щодо зерна подають як "ніж у спину", а вибори у Словаччині стали битвою добра і зла.
Я особисто не чекаю жодних фундаментальних зрушень від результату виборів. Велике питання – якою буде нова коаліція і чи справді партія Роберта Фіцо буде такою вже впливовою в цій коаліції. У будь-якому разі нам треба буде навчитися жити з новою політичною реальністю у Братиславі і прийняти те, що з перебігом війни ситуація в цих країнах може і буде змінюватися, а іноді – не так, як ми хочемо.
Зрештою, попереду вибори в Польщі, у США, у Європарламент і у Британії.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
