0 Київ
Цей пост не про політику.
У Туреччині залишилось кілька сімей наших друзів, людей, про яких згадуєш із теплом і навіть якоюсь легкою ностальгією, і завжди дуже переживаєш, коли чуєш невтішні новини із сусідньої країни.
Напевно, і не могло бути інакше, але всі ці люди нині грюкають каструлями на знак протесту та незгоди з результатом референдуму та відчувають загрозу для себе та своїх дітей від сповзання Туреччини у прірву авторитаризму і державної релігійності.
Ці люди з усмішкою погоджувались із турецьким варіантом "майданутих" – "шантрапою". Саме так, шантрапою, на той час прем'єр Ердоган охрестив своїх опонентів – учасників протестів на площі Таксим.
Я – теж шантрапа. Теж не бачу перспектив у тому, щоб влада вибудовувала суперфортеці повноважень чи приховувала мільярдні розкрадання за картинкою бурхливого розвитку, який, одначе, вимірюється не так ростом рівня життя, освіти, як реалізацією величезних інфраструктурних проектів (хоча нам, в Україні, ще хоч би до рівня тих гігантських інфраструктурних проектів дорости).
Не все закінчено, і не все програно. Боротьба за кращу, якіснішу країну триватиме. І в Туреччині, і в Україні.
І колись ми таки доживемо до того, що Чорне море об'єднуватиме дві великі успішні мирні демократичні людинолюбні держави – Україну та Туреччину.
Тримайтесь, ви не самотні, шантрапо!
Джерело: Bohdan Yaremenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
