+5 Київ
Найкраще розуміння, чому так відбувається в нашому Міністерстві оборони, є в тих, хто дивиться з окопу.
На взводному опорному пункті під Бахмутом чи Кремінною, Авдіївкою чи Вугледаром одразу виникають однакові правильні запитання.
Чому не вивчають помилок у війні й не роблять висновків, щоб зменшити втрати людей?
Чому так багато небойових втрат і що робиться для їхнього зменшення?
Чому на фронт досі направляють ненавчених солдатів після кількох днів підготовки?
Чому людей застосовують не за спеціальністю, особливо коли так гостро не вистачає фахівців із техніки й медицини?
Чому так гостро не вистачає наших мін і снарядів?
Чому дрони постачають волонтери й навіщо їм заважають?
Чому немає штатних посад операторів дронів та операторів РЕБ для боротьби з дронами в кожній роті та батальйоні?
Чому немає системи технічного обслуговування сотень видів техніки, яку ми отримуємо, і навіть натовські гармати волонтери ремонтують власним коштом?
Чому не купують ударних дронів і їх виробляють волонтери малими серіями?
Чому не вистачає виритих технікою позицій – невже в нас проблеми із залученням тракторів і землерийних машин?
Чому не вистачає будівельних матеріалів та готових конструкцій для перекриття траншей від уламків?
Чому не вистачає зв'язку?
Чому військовослужбовцям у тилу скорочують зарплату на 20 тис. грн – хіба їхня служба неважлива?
Чому немає зрозумілого і прозорого порядку переведень із частини в частину та з відомства у відомство й переводи стали колами пекла, які не дають можливість швидко формувати бойові колективи?
Чому від командирів вимагають вести десятки форм звітності, чому так важко щось списати та щось отримати в цьому паперовому хаосі?
Чому немає військової поліції й судів і неможливо розібратися з безладами та правопорушеннями?
Чому немає системи зв'язку із сім'ями загиблих і зниклих безвісти й вони самі мають вирішувати свої питання?
І коли до цих десятків "чому" додаються ще "чому не можна купувати форму, спальні мішки, бронежилети, яйця так, щоб хтось не вкрав?" – то оцінка діяльності Міністерства оборони стає дуже чіткою.
Але, звичайно, для керівників, які вважають, що керування війною – це пресрелізи й комфортні міжнародні конференції, усіх цих "чому" не існує. Вони впевнені, що будуть завжди там, наверху, і ніколи не будуть дивитися на війну з окопу.
Джерело: Юрій Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
