+17 Київ
Перший день вторгнення я зустрів у Новогродівці разом із Да Вінчі. У київське ТрО мене перед війною взяти відмовилися, незважаючи на здачу всього переліку довідок, а у Дмитра я був серед своїх, там було все зрозуміло.
Коли ми прораховували обстановку, то думали, що Росія завдасть головного удару по Лівобережжю та Донбасу, щоб розсікти Україну по Дніпру, перерізати мости та розбити нашу донбаську армію, зірвати мобілізацію. Це був найнебезпечніший сценарій, який загрожував Україні.
Я не спав і сидів у столовій, чекав початку атаки, був упевнений, що в перші години ударів буде завдано і по нас, бо за останні місяці по базі двічі скидали гранати російські безпілотники.
Десь о 5.00, одразу після перших ударів, влетів Дмитро і крикнув мені з порогу: "Почалося?" Я: "Війна, удар по всій країні". Да Вінчі крикнув: "Почалося! До бою!" І всі почали швидко збиратися.
Дмитро подарував мені свій захисний шолом, РПС та плитоноску – одні з найцінніших подарунків у моєму житті. Ми виїхали для обстрілу російських позицій під Донецьком.
Джерело: Юрій Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
