Війна наочно показала, хто свій, а хто чужий, хто віддає останнє, а хто гребе під себе зі знесиленої країни

10 років тому з 19-го на 20 лютого 2014 року розпочалася воєнна агресія безжального ядерного монстра проти нашої країни. Два роки тому з півночі, сходу й півдня російські війська атакували Україну. Війна в центрі Європи набула масштабів, яких не бачив світ після Другої світової.

Війна наочно показала, хто свій, а хто чужий, хто герой, а хто зрадник. Хто віддає життя, зупиняючи ворожу армаду, а хто дає хабар, щоб перечекати навалу на пляжах Монако. Хто віддає останнє, а хто гребе під себе останнє зі знесиленої країни.

Про війну відверто може говорити тільки той, хто вгризався у промерзлу багнюку, що тремтить і закипає від розпеченого металу, хто втратив найрідніших і найближчих на полі бою, хто залишив усе, вириваючись з окупованих міст і сіл…

Війна – це неймовірні страждання, кров і смерть. Війна стала нашим життям і нашою долею.

Нам не потрібні бравада, заклики й гасла. Нам потрібна сучасні зброя і військова техніка, переважну частину якої ми здатні виробляти самі. Нам необхідні не пропагандистські кліше і солодкі обіцянки, а нездоланні оборонні рубежі, здатні зупинити будь-який наступ орків і надійно захистити наших воїнів. Єдність, правда та відповідальність зцементують країну, а не закручування давно вже зірваних гайок. Віра та відчуття, що ми єдина родина, нададуть нам сил, щоб вистояти й перемогти.

Боже, зміцни і захисти Україну!

Джерело: Олександр Турчинов / Facebook