+6 Київ
Під час довгих переїздів у відрядженнях телефон заряджаю по кілька разів на день. Він, бідоська, працює, як Геракл на стайнях. Особливо коли їдеш додому, бо вражень за кілька попередніх знімальних та ефірних днів тьма. І про багато що хочеться написати, поділитися, бо завтра вже будуть інші справи й отримані емоції втіляться хіба що у сценаріях майбутніх телесюжетів.
Час від часу намагаюся читати. Виходить уривками, бо знову ж: телефон, соцмережі, розмови в машині, зупинки або просто облом. Тепер зі мною подарована автором книжка Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає". Вона начебто не товста, але швидко не "проковтнеш". Бо не белетристика. Там немає сюжету в розвитку. Це калейдоскоп різних оповідок, де молодий захисник-письменник у центрі чергової історії, але через себе він розповідає про інших побратимів, про ситуації, що начебто близькі й зрозумілі, але до болю страшні.
Дуже часто хочеться цитувати, занотовувати, думати. Цей хлопець, який молодший за мого сина, учить мене своїй ветеранській мудрості. Я прощаю йому всю лайку, бо вона з окопів, звідти, де я не був і де матюччя ледь не терапія і незамінний БК… Але дякую Артуру за те, що вхопив і зафіксував нерв часу і свого покоління. Яке аж ніяк не втрачене, а рятувальне для кожного українця на покоління наперед.
Так само і рідний син Ярослав Грубич став мені багато в чому наставником. Бо має досвід, від якого мені завжди зле. Я щоразу при задумі про обставини Ярикового поранення намагаюся вдихнути, заспокоїти себе, що син живий і ми навіть можемо сходити інколи в кіно.
Так от, у книжці Дроня є фрагмент, де автор описує схожу ситуацію, що трапилася із сином. Не буквально, метафорично. Бо інший обстріл, інше все. Але син теж позбувся руки. Кардинальна різниця, що Рек (Ярослав наш) уцілів, а Док (побратим Артура) загинув.
Далі воєнна література:
"– Боже, Семе, тут нема плеча, йому відірвало руку!
Сем дивився на мене і вигукував крізь сльози матюки.
Я побачив, що ліва рука Дока ледве тримається тулуба. Мені здалося, що вона от-от відірветься. Я підняв його за спину, Сем підтягнув за ноги до виходу з окопу і виліз. Підбіг Шаман, хтось потягнув за карабін на броніку, і ліва Докова рука все більше від'єднувалася від тіла…"
У нас була права. І плюс життя.
Джерело: Костянтин Грубич / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
