-3 Київ
Не буду приєднуватися до тих, хто з майданівських висот хихикає над "малодушністю" і нечисленністю тих, хто вийшов сьогодні на протест у Росії.
По-перше, режимець там – куди більш людожерський, ніж у нас за Януковича. Водночас так, згоден – за народу байдуже-схвального кивання це чудовисько поступово й виросло.
По-друге, акцію "Повстань, Україно" із 2013 року пам'ятаєте? Виглядало тоді це все якщо не повною безнадією, то близько до того. У багатьох містах узагалі була туга зелена.
По-третє, ці самі "вони" "ними" є лише в наших узагальненнях. У житті ж "вони" складаються з безлічі окремих людей.
У мене, зрозуміло, немає жодної симпатії до тих прихильників жорсткої руки і батюшки-царя, які не тільки залишилися вдома, але й шиплять у телевізор і екран комп'ютера: "У, тварюки, повиповзали, піндоські виродки!"
Тих, хто пасивно співчуває, але на вулицю не вийшов, я, скажімо так, розумію. По-всякому буває, не вийшли зараз – можливо, вийдуть потім.
І, звичайно, жодної співпричетності не викликають у мене протестувальники, які Путіна хочуть геть, а от Крим із Донбасом нехай залишаються. Так, і пора хохлів із газом притиснути (про те, що притиснути вже важко, вони не знають) – а то зі своїм безвізом дуже оборзіли.
Таких на цій акції багато, я вважаю.
Але я щиро з тими, кого зараз вивозять в автозаках за те, що вони не сприймають держави-жандарма; держави-вбивці. Із тими, хто перед Україною відчуває пекучий сором. Із тими, хто у мене у френдстрічці привітали Україну з безвізом.
Такі теж є, і зло ржати над ними я не збираюся. Кожна із цих людей – особистість, причому особистість усупереч своїй державі та своїм співвітчизникам.
Це гідно поваги. І "країна рабів" – це не про них. Хоча все інше і всі інші вписуються в цю цитату з Лермонтова.
Джерело: Yevheniy Kuzmenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
