Навального можна любити. Можна ненавидіти. Але важко не поважати

Сильний!

Усе-таки хай хто як ставиться до Навального, у мене він викликає велику повагу.

Людина не встигла отямитися – і вже звертається до прибічників. Уже сказав, що повернеться за місцем отруєння – на батьківщину. (Батьківщина поспішила відповісти – радіємо! Чекаємо! Завжди готові прийняти! Без нього – нудно!)

Порожні слова? По-перше, у таку хвилину будь-які слова не порожні. Важко, напевно, говорити щось! По-друге, він чудово знає, що ці його слова запам'ятають, що за цей базар доведеться відповісти. Отже, готовий відповісти (не факт, що реально повернеться – побачимо, але серйозну готовність – так, продемонстрував!)

Так, він непопулярний – про це чітко свідчить "наявність відсутності реакції" на його отруєння. Що голосніша вона на Заході (можна тільки гадати про причини – наприклад, убивство Нємцова нічого схожого не викликало), то тихіша вона в Росії. (Відлуння – усього лише відлуння Заходу.)

І незважаючи на це! – він готовий буквально дертися нігтями по льоду, безумовно, ставлячи на карту все – рватися до перемоги.

Знову можна довго сперечатися – тільки до своєї перемоги, тільки до влади чи є загальніші й "вищі" ідеї?

Але одне – безперечно. Кураж. Воля. Хоробрість. Усе це є у нього. Здається – що в єдиної людини в Росії, чи навіть на всьому "пострадянському просторі".

Можна любити. Можна ненавидіти (не тільки "за посадою", є й ідейні вороги). Можна дивитися цілком відсторонено. Але важко не поважати.

Джерело: Леонид Радзиховский / Facebook